Актуальні коментарі

Шість років тому, 19 січня 2009 року, застрелили Станіслава Маркелова та Анастасію Бабурову. Вбивство викликало великий резонанс у російському суспільстві й фактично стало причиною розкриття, а згодом і гучного судового процесу над ультраправою організацією БОРН (Боевая организация русских националистов) — нацистським об’єднанням, відповідальним за дев’ять жорстоких вбивств. Серед жертв БОРН були робітники з колишніх радянських республік, вуличні антифашисти, адвокати, судді, а також представники медіа. А серед їхніх соратників — представники російської влади та відомі журналісти. З того часу щороку 19 січня в різних містах Росії, України, Білорусії та інших пострадянських країн проходять демонстрації пам’яті Анастасії та Стаса.

Ми розпитали активістів та експертів з ультраправих рухів про те, що змінилося з часу вбивства Бабурової та Маркелова, як вплинула на ультраправих в Україні та Росії війна, а також про те, які небезпеки чекають на нас .

grytsenkoГанна Гриценко — соціологиня, дослідниця ультраправих рухів

Майдан змінив ставлення суспільства до ультраправих. Через їхню присутність у протестному русі — русі, направленому на захист громадянських прав і свобод, — поняття «фашизм» почали поширювати і на людей з іншими поглядами, які також вийшли захищати свої громадянські права і свободи. Це призвело до того, що вказівки на справжніх праворадикалів більше не сприймають серйозно, а їхні погляди не вважають реальною загрозою суспільству. Те саме стосується і війни: поки ультраправі захищають спільні цінності, їх не сприймають як небезпечних. Власне, немає нічого поганого в тому — якщо говорити про це як про окремо взятий факт — що носії крайньо правих поглядів зараз захищають Україну від російської військової агресії. Втім, слід вкрай уважно поставитися до того, чим ці люди будуть займатися в мирний час.

Передусім слід відзначити виражену схильність до гомофобії. Ненависть крайніх правих до ЛГБТ-спільноти помітна і має регулярні прояви. При цьому гомофобне суспільство і гомофобні правоохоронні органи залишають вирішення цих проблем самій ЛГБТ-спільноті.

Сьогодні українському суспільству дуже потрібна чітка оцінка загрози ультраправих — без применшень та перебільшень. Протидіяти їм потрібно через відкрите і коректне обговорення проблеми в ЗМІ, через просвітництво та громадську дискусію. Дуже важливу роль відіграє українська міліція, від якої суспільство має вимагати обходитися зі злочинами на ґрунті ненависті з усією можливою суворістю. І, звісно ж, нам усім дуже потрібна взаємодопомога та солідарність.

shehovtsovАнтон Шеховцов — дослідник європейських праворадикальних рухів

Важливо розуміти, що українські крайні праві — це не просто суспільно-політичний рух, а й елемент загального корупційного простору країни. Абсолютно всі крайні праві рухи і партії України мають «друге дно»: окрім просування своїх політичних ідей, вони ще й займалися самі або були залучені кимось до корупційних, шахрайських і / або політтехнологічних проектів. Якщо не говорити про пряму загрозу з боку крайніх правих (а саме насильство до «расових ворогів» і політичних чи культурних опонентів), то головна небезпека полягає в їхній інфільтрації в державні інститути. Ця небезпека двояка. По-перше, через «подвійне дно» українських ультраправих ця інфільтрація може ще більше руйнувати політичну систему країни. По-друге, їхня участь у державних інститутах, поза всякими сумнівами, зсуває вправо наявний суспільний консенсус, що веде до звуження демократії та зростання авторитаризму.

Ідеологія крайніх правих особливо не змінилася — хоча, наприклад, всередині найбільш екстремістських груп можна спостерігати зростання терпимості до російськомовних членів руху. Це особливо стосується безпосередньо військових дій. Не те щоб російськомовних раніше піддавали якійсь серйозній дискримінації в українських правоекстремістських рухах, але через війну мовне питання, судячи з усього, надовго було зняте. (Це, звісно, не стосується етнокультурних ультранаціоналістів на зразок «Свободи».) Однак Майдан і війна змінили поведінку крайніх правих. Вони отримали певну легітимність у якості патріотів і захисників Вітчизни, тому їхнє самопозиціювання як крайніх правих стало більш відвертим.

В останні місяці завдяки справі БОРН я справді дізнався багато нового про російських ультраправих — чи, радше, уточнив для себе деякі речі, які знав і раніше. Йдеться про негласну, опосередковану співпрацю між адміністрацією президента та російськими ультраправими в минулому.

Якщо говорити про співпрацю європейських ультраправих і Росії, то слід зазначити, що річ не так у прямих симпатіях, як у комбінації симпатій і, що дуже важливо, в усвідомленні того, що вони мають спільного ворога — США. Існують і спільні позиції, в яких сходяться деякі європейські крайні праві (не всі) і путінський режим: соціальний консерватизм (так звані «сімейні» і «традиційні» цінності), авторитаризм і антиамериканізм. Тут також важливо відзначити, що сьогоднішня співпраця між окремими крайніми правими партіями і путінським режимом обумовлена не зазначеними спільними позиціями, а наявністю особливих інтересів. Європейським крайнім правим потрібна путінська Росія — і для матеріальної підтримки, і в якості союзника, який робив би їх більш важливими в національному контексті, — тоді як Росії потрібні крайні праві союзники для легітимації антидемократичної політики всередині країни та для того, щоб ослабити ЄС і трансантлантичні зв’язки Заходу.

shelenkoОлег Шеленко — один із прихильників Комітету 19 січня

Судовий процес над БОРН показав: за злочини колись наступить відповідальність, якими би зв’язками ви не володіли і яке б високе заступництво ви не мали. Ці істини актуальні і для нинішніх українських нацистів, які думають, ніби те, що їх використовують ті чи інші представники еліти, а також їхня участь у політичних і мілітарних проектах цих самих представників еліт дає їм індульгенцію. Як тільки виникне потреба, їх, як і «Русский образ», «зіллють» чи навіть знайдуть і привезуть із-за кордону — як Горячова. Завдяки процесу БОРН ми також отримали додаткові докази співпраці українських нацистів з російськими — інколи навіть зі справжнісінькими терористами. Вони активно спілкуються, взаємодіють, російські нацисти переховуються в Україні після вчинених у Росії злочинів. Варто особливо звернути увагу на те, що все це відбувалося й за часів «антифашиста» Януковича.

Майдан змінив українських ультраправих, вони навчилися професійніше займатися політикою, працювати з медіа, відмовилися від сектантства та міжорганізаційної конкуренції, навчилися будувати широкі політичні коаліції. Ультраправі розбудували справді широку мережу. Сьогодні це не лише бойовики та політики, але й ряд волонтерів з ультраправими поглядами, які займаються забезпеченням і тилом. Хоча, звісно, це не скасовує внутрішньої боротьби за владу та вплив у націоналістичному середовищі. Особливо гострою така боротьба була в період між закінченням Майдану і початком бойових дій на Сході.

Раніше тренд в ультраправому середовищі задавала Росія. Тому ті, хто стверджував, що ультраправа мода та нацистська пропаганда приходять до нас із півночі, не так уже й брехали. Тепер українські ультраправі можуть собою «пишатися»: з початком Майдану, а згодом і війни, орієнтиром для російських і, ширше, іноземних нацистів в значній мірі стала Україна. В тому числі йдеться і про самопроголошені республіки, на чиїй стороні воюють також досить багато нацистів і з Росії, і з інших країн.

Українські ультраправі показують іноземним приклад того, як можна, не відмовляючись від своїх ідей і символів, вписатися в політичну еліту, мейнстрім, отримати значні ресурси та відкрити для себе політичну перспективу. Це на Заході нацистам потрібно придумувати різноманітні популістські проекти, щоб взяти участь у суспільному житті. В нас можна без проблем, як виявилося, використовувати публічно свастики й інші нацистські символи — це нікого не турбує. Пострадянські ультраправі виходять за межі, в яких вони завжди існували, включаються у велику політику, не гребують соціальними акціями. Якщо раніше ультраправі політики, секти й організації, нацистська масовка з числа наці-скінхедів та футбольних хуліганів не завжди були чимось єдиним, то тепер вони намагаються взаємодіяти в рамках побудованих коаліцій та мереж.

Окрім того, відбувається зниження «больового порогу», межі допустимого в публічній політиці. Якщо раніше публічним виразником і представником ультраправих був більше ортодоксальний, «бандерівський» і консервативний «Правий сектор», то зараз це скоріше «Азов», який ніколи особливо не приховував свого націонал-соціалізму, хоча все ж і не втрачав зв’язку з реальністю. Зовсім не виключено, що завтра такою групою стане ще більш радикальна та менш стримана група.

За останній же рік насильства було стільки, що ексцеси на расовому і національному ґрунті вже не сприймаються як щось екстраординарне. Навіть активна участь нацистів у розгоні Майдану влітку, в тому числі коли вони вбили хлопця з Самооборони Майдану, була сприйнята спокійно. Толерантність до нацизму надзвичайно висока. Люди просто не бачать проблеми. Нацист — це лайка з російського телевізора, якою ображають наших героїв, — саме так вважає пересічний мешканець України.

Суспільство не бачить проблеми з ультраправими. Але це не пов’язано суто з нацистами: суспільство взагалі дуже інфантильне і погано бачить зв’язок із політикою, політичними ідеями, цінностями та своїм життям.

Ті, хто думає, що це тимчасово, що влада зараз їх усіх перепише, перемеле в котлах та бойових діях, «поматросить і кине», глибоко помиляються. Нацисти потрібні в нинішній ситуації. Це добре розуміють як їхні керівники, так і ті, хто залучає ультраправих до реалізації своїх політичних амбіцій. Разом із тим закінчення війни на Сході в нормальному для українського суспільства ключі вдарить по ультраправих: вони втратять масову підтримку, втратять ресурси, якими зараз оперують, і на хліб доведеться заробляти своїми руками. В умовах великої кількості підготовлених бойовиків, їхньої трансформованої психіки та традиційного для нашої держави викидання таких людей на узбіччя суспільства на нас, дуже ймовірно, чекає ультраправий політичний терор, спрямований всередину суспільства — проти соціальних активістів, громадських діячів, політиків тощо.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *