Дафна Рачок та Іван Шматко

Ми відходимо на 50 метрів углиб темряви, залишаючи позаду святкування, феєрверки, гучну музику й гарячі курдські танці. А вже через хвилину чуємо глухий гуркіт, який змушує наші тіла рефлекторно пригнутися. Люди навколо спалахують від радості: чутно свист, викрики та характерне голосіння, за яке швидка на ярлики західна преса прозвала курдських жінок амазонками. Товариш заспокійливо бере за плече: «Все добре, це американські літаки».

Якщо вслухатися в небо, то й справді помічаєш характерні для літаків звуки. Зовсім близько, десь над головою. Втім, здається, що вслухаємося лише ми. Навколо все та сама ілюмінація, що освічує барвисті жовто-зелені курдські прапори та посмішки на обличчях місцевих жителів. Село святкує перемогу, яку здобули бійці YPG та YPJ[1] над ісламістами, що тепер контролюють всього нічого — лише 4 вулиці «нового Сталінграда», міста Кобане. 133 дні[2] місцеві курди боролися за місто, майже втратили його, в певний момент контролюючи якісь 20% території, і сьогодні нарешті змогли видихнути: «Біжі Рожава!», «Біжі YPG!». Звільнення міста тепер — лише справа часу.

Кобане водночас так близько й так далеко: хоча до міста — не більше двох кілометрів, нас розділяє кордон, який контролюють турецькі військові. «Кобане, так?» — питаємо у місцевої дітвори, яка вже встигла нас оточити, показуючи на горизонт. «Кобане, Кобане!» — із радісними криками діти трошки поправляють витягнуту руку, тож тепер ми точно знаємо, де Кобане. Звісно, толком поговорити ані з дітьми, ані з жінками чи чоловіками, що підходять і вітають нас, ми не в змозі: через гучну музику доводиться кричати, щоб почути одне одного, а ми ще майже не говоримо ні турецькою, ні курманжі, ні арабською — тому з місцевими жителями зазвичай спілкуємося сумішшю з англійських, турецьких і курдських слів. Проте це зовсім не заважає порозумітися.

WP_20150125_092

Видираємося на дах мечеті — хочеться вловити момент на камеру, запам’ятати все саме таким радісним і яскравим. Погляд вниз — і ми бачимо людей, що в танці сформували декілька кіл. Вони кричать: «Біжі серок Апо![3]» — тобто вчиняють кримінальний злочин відповідно до турецького законодавства. Смішно, але зовсім недалеко, метрів за 150, стоїть освітлена військова база. Як каже наш знайомий фотожурналіст: «Вони намагаються не втручатися… вони лише тримають висоти».

«Це моя двоюрідна сестра, — показує фотографії на смартфоні місцевий чоловік, із яким ми щойно познайомилися. — Вона зараз захищає Кобане разом з YPJ. А я от залишився». Такі історії тут — не рідкість, майже у кожного чи кожної жительки цього селища родичі записались у народну міліцію. Але вони не єдині, хто готовий стояти за Кобане до останнього: анархіст зі Стамбула, з яким знайомимось під час спонтанної демонстрації в Суручі, через три дні також їде туди. «Ви з України? — питає він. — О, Нестор Махно!»

Пройшовши поліцейську частину, а разом з нею і припарковану поруч військову техніку, ми рухаємося з юрбою далі.   Черговий табір для біженців зустрічає нас здивованими, але разом з тим щасливими жінками та дітлахами. Вони біжать поруч із демонстрацією, піднімають пальці догори («Біжі!») і повторюють хором пронизливих голосів: «Біжі Кобане! Біжі Кобане!». Повільно суне поліцейська машина, знімаючи всіх і все навколо — крутить своєю камерою, щоб вхопити обличчя обабіч дороги.

WP_20150125_096

В селі до нас підходили і підходили місцеві, вітали в Курдистані, раділи кожному нашому слову на курманжі. Ще секунда — і якийсь хлопець тягнув нас танцювати, а ми незграбно перебирали ногами, імітуючи танок. Нас декілька разів запрошували заночувати в селі. В якийсь момент ти справді закохуєшся у цей гостинний народ і хочеш повірити в їхню анархістську утопію та перемогу, в те, що Близькій Схід буде визначати не релігійний поділ, а низова демократія, жіноча емансипація та екологія — саме так, як заповідав місцевий Махно, Батько Оджалан.

[1] YPG – Чоловіча курдська народна міліція, добровільні збройні формування, близькі до Робітничої партії Курдистану. YPJ – Жіноча народна міліція.

[2] Оборона міста Кобане триває з 16 вересня.

[3] «Біжі серок Апо!» — Хай живе лідер Апо (Оджалан).

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.