Roboski Istanbul, dec 28 from Dafna Rachok on Vimeo.
28 грудня у Стамбулі відбулися два курдські мирні (як це не дивно для місцевих реалій[1]) протести. В цей день три роки тому турецькі винищувачі вбили 34 людей на кордоні з Іраком, сплутавши караван контрабандистів, які перевозили цигарки та паливо, з бійцями Робітничої партії Курдистану. Більшість убитих були підлітками, а деякі навіть дітьми. 28 із 34 носили прізвище Encü і були з однієї сім’ї. Трошки більше про цей інцидент можна прочитати в англійській Вікіпедії.
Взагалі, такі контрабандисти — норма для північного Курдистану, де безробіття сягає 70%. Про їхнє існування знає Туреччина, знали і ті, хто віддавав накази про бомбардування. Власне, складна економічна ситуація в турецькому Курдистані — це теж великою мірою результат турецької політики щодо курдів (як довго стверджували в самій Туреччині, курди — це «гірські турки», які просто ще не усвідомили своєї «турецькості»). Причому в порівнянні з масовими примусовими переселеннями, спаленими селами (було знищено близько чотирьох тисяч сіл) та фактичною примусовою стерилізацією — можливо, й не найстрашніший із результатів.
На акції, як легко здогадатися, піднімалося й питання Кобане та Рожави. До слова, це хороший приклад ставлення уряду Туреччини до курдів. Демократично-анархістська революція в сирійському Курдистані — що, серед іншого, бореться за емансипацію жінки, розширює доступ до освіти і задіює широкі кола населення до прийняття політичних рішень — мозолить очі Ердогану, тому Рожава перебуває в економічній блокаді з боку Туреччини. В Кобане ж тривають бої між курдською міліцією (наближеною якраз до РПК), «Пешмерга» (формування іракських курдів) та ісламістами, сповненими бажання побудувати свій халіфатик. Останнім якраз неофіційно допомагає Туреччина, перекидаючи їм зброю та техніку, а також даючи змогу переходити через кордон. Так, зовсім як Росія і ДНР.
Іронія полягає в тому, що така політика Ердогана може дестабілізувати саму Туреччину, зірвавши мирні переговори з курдами. Керівництво РПК вже пригрозило перервати перемовини і відновити збройну боротьбу. Якщо це станеться, то місто Діярбакир, в яке ми так хочемо потрапити цього разу, знову закриють для іноземців, а наступні курдські протести можуть стати набагато гарячішими.
[1] Остання хвиля протестів проти політики Туреччини щодо Кобане призвела до загибелі близько сорока курдів.