За останні два роки українські громадяни відкрили для себе міжнародні новини. Спочатку Майдан, а потім війна на Сході остаточно зруйнувала у публічній свідомості образ «острову України» — ілюзію щодо нашої незалежності від боротьби та простистоянь світової політики. Хоч самостійно боротися проти клептократії, що стрімко скочувалась у диктатуру, а потім проти прямої російської агресії в Криму та на Донбасі й виявилося можливим, але за кожен наш провал у зовнішній політиці під час протистоянь доводилося платити життями за значно вищим тарифом.

Виграш Коаліції радикальних лівих (SYRIZA) на парламентських виборах у Греції викликав очікувану ейфорію серед європейських лівих, легку паніку на фінансових ринках ЄС та черговий сплеск параної щодо «друзів Путіна» серед українських ЗМІ.

Особисто для мене радість від перемоги партії, що цілком справедливо критикує провальну політику бюджетної економії з одночасними бонусами для найбагатших, яку активно намагаються нав’язати і в Україні, дещо затьмарена побоюваннями щодо її подальшої міжнародної політики.

Одразу зауважу, що від цитованих у ЗМІ минулорічних заяв Ципраса про «безперспективність» санкцій проти Росії пройшло доволі багато часу, а після збитого росіянами MH17 пропутінських заяв навіть від рядових партійців суттєво поменшало. Наскільки мені відомо, серед членів СИРІЗИ зараз немає якоїсь єдиної позиції щодо України — у цьому вони схожі на німецьку Die Linke. Від сліпого копіювання риторики російських пропагандистів грецькі ліві поступово переходять до спроб розібратися, що ж усе-таки відбувається в Україні. Втім, традиційна (і часто виправдана) звичка європейських лівих не довіряти повідомленням мейнстрімних ЗМІ та фактична відсутність організованої української лівиці, яка могла би стати комунікатором з європейськими новими лівими, аж ніяк не полегшує це завдання.

Проте, попри брак чітко задекларованої позиції щодо подій в Україні, попередні заяви членів СИРІЗИ все ж дозволяють прогнозувати два негативні сценарії.

По-перше, можливий вихід Греції із зони євро або, тим паче, із Євросоюзу і так досить серйозно похитне ситуацію на європейських ринках. Якщо ж спротив політиці жорсткої економії ще більше посилиться, то консерватори в урядах країн ЄС будуть більше перейматися стабільністю економіки та стримуванням власних євроскептиків, аніж підтримкою України чи посиленням санкцій проти режиму Путіна.

З іншого боку, дуже насторожує коаліція СИРІЗИ з «Незалежними греками», які — цілком у дусі європейських ультраправих — відкрито підтримують путінську агресію. І коаліційний торг всередині цього досить штучного об’єднання може змусити Ципраса на вимогу колег по коаліції піти на блокування санкцій проти Путіна всередині Європейського союзу. За інерцією та за логікою протистояння з нинішнім консервативним керівництвом ЄС до такого «протиприродного» союзу можуть прийти й інші європейські ліві партії (зокрема іспанська Podemos), впливу путінської пропаганди на яких практично ніхто системно не протистоїть.

Для української лівиці тут є дуже суттєва загроза. Потенційний союз у зовнішній політиці між європейськими прогресивними лівими партіями та консервативним путінським режимом завдасть нищівного удару ідеї будь-якої лівої політичної альтернативи на наших теренах. І інтереси 99% населення вкотре будуть «представляти» — залежно від регіону — праві популісти чи просто корумповані функціонери колишнього режиму.

Що ж до всіх нас — будь-яке негативне для України розгортання міжнародної ситуації лише ускладнить, але суттєво не змінить ситуацію. Очевидно, що агресію Росії на Донбасі не подолати самими санкціями: останній наступ показав, що путінський режим надто глибоко втягнувся у м’ясорубку. Але зупинити її без економічного тиску ЄС коштуватиме значно більше життів військових та цивільних.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.