20 лір — це приблизно 4 десятка яєць, 20 батонів хліба чи 10 пляшок молока. 20 лір — це 10 поїздок на автобусі чи трамваї. Це саме стільки, скільки отримують біженці з Сирії, яких ми зустріли в Адані.
Один — зовсім молодий мовчазний хлопець на ім’я Махмуд. Він майже не всміхається. Говорить арабською, яку більшість місцевого населення не розуміють. Це робить його і таких як він німими тінями, що не існують у соціальному просторі турецьких міст. Вони ковзають містом, чистять рибу, збирають папір та пластик для переробки і залишаються непоміченими. Вони існують лише у ролі дешевої робочої сили для роботодавців та об’єкту ненависті для великої частини місцевого населення.
Махмуд працює на місцевого «фішермена» — чистить для нього рибу, за що отримує вже згадані 20 лір удень та обід. Його сім’ї вдалося виїхати з табору для біженців, бо вони мали родичів в Адані, і ті змогли за них поручитися. Вони знімають дуже дешеву квартиру на околиці, в районі Шакірпаша, і сподіваються, що зможуть повернутися до Алеппо — старовинного міста в Сирії, ледь не вщент зруйнованого боями між урядовими силами, ісламістами, курдами та Вільною сирійською армією. Махмуд відчутно соромиться говорити, але саме під час нашої розмови ми вперше бачимо, як він усміхається.
Інший хлопець, Мухаммед — старший. Він аж ніяк не соромиться і доволі багато говорить. Відчувається, що він хоче розказати нам свою історію.
Вони з дружиною та сином утекли з Сирії, коли почали бомбити місто. Мухаммед каже, що єдине, чого бажає — це кінця війни: «У мене залишилися близькі в Алеппо… Як тільки закінчиться війна — ми поїдемо туди і будемо відбудовувати наші домівки і наші життя».
Він щодня продає рибу на новій вулиці, дуже багато працює. «Ми приїхали сюди працювати для того, щоб жити. Але це не життя: працюємо зранку і до самого вечора й отримуємо за це 20 лір, яких вистачає лише на те, щоб просто виживати. Нам потрібно платити за оренду житла, їжу, одяг, але на це все просто не вистачає грошей, — каже нам Мухаммед. — Ця війна зруйнувала не просто будинки, а наші життя. Ми не мали вибору, це не залежало від нас. Ми хочемо додому, я хочу знову побачити своїх батьків і повернутися до своєї країни».
Громадянська війна в Сирії, що триває вже майже 4 роки, забрала життя близько 300 000 людей. Сьогодні близько 5 мільйонів стали вимушеними переселенцями всередині Сирії, а більше 3 мільйонів 800 тисяч були змушені залишити країну. Війна, до якої були так чи інакше залучені Туреччина, Катар, Йорданія, Бахрейн, Саудівська Аравія, Іран, Росія, США, Ірак, Об’єднані Арабські Емірати та багато інших країн (серед них навіть КНДР) далека від завершення. Як показує приклад Кобане, навіть ті міста, до яких повернувся мир, часто виявляються ледь не повністю зруйнованими, непридатними для життя, потребують повної відбудови.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
«Ласкаво просимо до Сталінграда. Ласкаво просимо до Кобане»