Текст вперше опублікований у журналі «Просто неба».

10386939_1478642625751913_643862825364342565_o

Південно-Африканська Республіка має вдвічі вищий ВВП на душу населення, ніж Україна, тож і люди, здавалося б, мали би тут жити вдвічі краще. Під час прогулянок історичним центром Кейптауна чи відпочинку на узбережжі Індійського океану Дурбана справді може скластися враження, що ти десь у Каліфорнії. Режим апартеїду, що діяв у країні до 1994 року, дбав, щоб рівень життя для білого населення був не нижчим, ніж на Заході. Водночас чорношкіра більшість південноафриканців була позбавлена найпідставовіших прав — на освіту, медичну допомогу чи навіть на вільне пересування країною. Сьогодні цього «кольорового бар’єру» офіційно більше не існує, і серед безтурботних дурбанських серфінгістів і відвідувачів дорогих кейптаунських ресторанів дедалі частіше можна зустріти чорношкірих. Однак більшість африканців і далі живуть за межею бідності.

10694241_1478641562418686_6252367568490298751_o

10733732_1478639702418872_6078503964561098629_o

10733381_1478643059085203_2616735838635767213_o

10553872_1478641922418650_7761154638699915973_o

Проблема ПАР — не бідність, адже це країна з розвиненою економікою і щедрими покладами природних копалин. Її проблема — нерівномірний розподіл цих багатств, через що ПАР щороку посідає провідні місця у списку країн із найбільшими нерівностями.  Сотні тисяч африканців, які за апартеїду лишалися непомітними, ізольованими у своєрідних сільських резерваціях («бантустанах»), сьогодні, отримавши право вільно пересуватися країною, мігрували до міст у пошуках роботи і кращого життя для своїх дітей. Вони селяться у занедбаних аварійних будинках у містах або ж власноруч майструють халупи на «нічийній» землі на околицях міст. Так виникають неформальні поселення бездомних, нетрі без жодного легального статусу, без жодних зручностей (води, електрики, каналізації), без інфраструктури (шкіл, медичних клінік), без жодних прав для їхніх мешканців.

10603813_1478639669085542_3082751846093924061_o

 

10631274_1478639599085549_4403974833195952678_o

10700159_1478641785751997_6322723131069588183_o

10699706_1478640732418769_8198308146048405540_o

Мешканці цих нетрів формально є бездомними, як би вони не намагалися облаштувати і прикрасити свої хатини, зробити їх теплими і затишними. Найчастіше невеличкі однокімнатні помешкання — не більші ніж десять квадратних метрів — будують з алюмінієвих листів, які можна придбати за невеликі гроші на складах будівельних матеріалів. Бідніші мешканці, що не мають грошей на такі листи, використовують знайдені на смітниках шматки металобрухту, дерева чи навіть звичайні картонні коробки, накриваючи все пластиковою плівкою для захисту від дощу. Відчайдушні хлопці, ризикуючи життям, вилазять на найближчі електричні стовпи і нелегально під’єднуються до електрики. Туалети — вигрібні ями. Вода — одна колонка на кількасот хатин, з якої треба носити воду у відрах. Періодично влада влаштовує в цих неформальних поселеннях облави, щоб звільнити землю для потенційних «інвесторів». Усі зусилля, вкладені бездомними у побудову хоч якого-небудь житла для себе і своїх родин, виявляються марними. Бульдозери за лічені хвилини зрівнюють усе з землею, мешканці намагаються швидко врятувати хоч щось зі скромних надбань і почати все з початку на новому місці. Часто мешканці чинять спротив, встановлюють барикади і палять покришки від машин, щоб не підпустити до своїх домівок  бульдозери і поліцію. «Вночі прокидаюсь від кошмарів, що гігантський бульдозер руйнує мій дім», — розповідає одна з мешканок неформального поселення Тембеліхле біля Йоганнесбурга. «Вони хочуть нас виселити: поруч торговий центр, якому ми заважаємо, а через дорогу — індійський квартал. Для них ми, як гриби — нас зібрали, халупи зруйнували, а ми знову виростаємо. Бо куди нам подітись? Це єдиний дім, який ми маємо…»

10623586_1478639239085585_2490481171995479651_o

10694466_1478643722418470_4586338906648155371_o

10679678_1478643125751863_5716484454976392131_o

10624010_1478640129085496_7467065312028998193_o

Міська влада не визнає цього поселення, хоч там ще з кінця 1980-х проживають понад кілька тисяч людей. Постійно намагається його «зачистити», відмовляється підводити до поселення електричний струм і водопостачання. Як наслідок, люди самотужки нелегально під’єднуються до електропроводів і водопроводів в «індійському кварталі» Ленасія (за апартеїду це була зона, відведена для проживання південноафриканців індійського походження). «Індійці нас не підтримують, кажуть, що ми в них електрику крадемо. Але де нам іще брати електрику, якщо влада відмовляється нам її підвести? Ми  ж готові платити, аби підвели  офіційно. Індійці мали би це розуміти і виходити разом із нами на протести, їм же теж буде краще, якщо ми більше не муситимемо у них красти…» Але на протест 16 жовтня з вимогою підвести до поселення воду й електрику не вийшов жоден мешканець Ленасії. Одним із приводів для протесту стала смерть трирічної дівчинки, яка бігла босоніж і перечепилася через оголений електричний провід. Від нелегальних під’єднань постійно гинуть люди — як молоді хлопці, які залазять на стовпи, щоб під’єднатися, так і випадкові перехожі, що спотикаються об проводи, які пускають по землі і які часто оголені від саморобної ізоляції.

10624010_1478640555752120_8742356623147026272_o

10603966_1478643259085183_8439360977211286975_o

10668785_1478643819085127_1578455960788192220_o

10662013_1478641739085335_6421608648344222209_o

Нелегальні під’єднання до електропроводів також часто стають причиною пожеж, як сталося у поселення Кая Сендс 11 жовтня, коли свої домівки втратили понад тисяча людей. «Ми не знаємо, як це сталося. Можливо, від цих проводів. Або, може, від парафінових плит — з електрикою проблеми, тож люди купують парафін. Перевернув, розлив випадково — і все. Бачите, як близько наші халупи одна до одної, тут за годину все згоріло. Та ще й доріг нема, навіть нема пожежним машинам як під’їхати». Мешканці Кая Сендс теж обурюються бездіяльністю влади. «Невже так важко приїхати, зробити нам хоч якісь дороги, підвести електрику, дати нам будматеріали, щоб ми не мусили зі шматків картону та шиферу тут майструвати? У кого були халупи з цегли, то хоч сама структура лишилась, а у нас — все згоріло дотла, навіть невідомо, що відбудовувати». Втім, за відбудову чоловіки взялися відразу. «Ми вже звикли покладатися лише на себе, відбудуємо все і самі. Аби лиш нас нікуди звідси не переселяли. Бо вже пішли чутки, що виселять. Але ми тут близько до промислової зони, в нас тут робота на складах, на будівництві. Ми хочемо тут лишатись — хай у халупах, але тут».

10630708_1478640935752082_3454467659398217351_o

10658913_1478643615751814_5961041950719928905_o

10655174_1478639839085525_6812293876810907840_o10379838_1478644105751765_4043138693844475291_o

Напередодні виборів влада раптом згадує про цих людей, обіцяє їм житло (іноді для наочності навіть починає будувати поблизу соціальне житло,  хоча після виборів воно часто так і лишається недобудованим), а в день виборів встановлює у неформальних поселеннях намети для голосування. Подібні намети щонеділі облаштовують і численні релігійні організації, пропонуючи спасіння в обмін на десятину від скромного нестабільного доходу, а всі біди пояснюючи браком віри. Левову частку доходів бездомних, що живуть у нетрях, становить збір сміття (макулатури, металу, пластику).  Звична картина — чоловіки з величезними мішками на візках, які вони наповнюють вторсировиною, просуваючись уздовж вулиці. Жінки тим часом торгують фруктами на тротуарах або ж прибирають домівки заможніших південноафриканців. Середній заробіток від таких занять — 50-100 доларів на місяць, із них левова частка йде на парафін для приготування їжі і на транспорт, щоб доїхати до заможніших районів міста, де є можливості підробітків. Але навіть такий дохід — це краще, ніж нічого у країні, де кожен третій безробітний. Мешканці нетрів вважають, що їм пощастило вирватися до міста, і часто відчувають обов’язок дбати про тих родичів, які лишились у селі, пересилаючи їм щомісяця частину доходу, таким чином переконуючи і їх, і себе самих, що у них усе добре.

1956678_1478639309085578_8952171980614890494_o

1932601_1478641105752065_3652883278734695361_o

1801318_1478643885751787_6009924425256141039_o

1796005_1478642125751963_4042340099773883683_o

1622405_1478641392418703_4505409527638058463_o

1617774_1478641285752047_2780785582167329048_o

1614384_1478641009085408_1419431592196639117_o

1553476_1478639372418905_5353042420008105816_o

1294382_1478641649085344_8324154771633717113_o

1966275_1478642955751880_1316214253536232707_o

10007271_1478642425751933_1851747640694165649_o

10012753_1478641982418644_1959458381567015531_o

 

10506631_1478644022418440_6310421278646569278_o

10636350_1478639085752267_7875113240159760484_o

10644448_1478644065751769_5018072879846216539_o

10648411_1478642685751907_5922900806183112672_o

10630722_1478642355751940_8742871379929359424_o

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.