Переклала Ольга Шевченко

9 лютого президент Туреччини Реджеп Ердоган запостив перший у своєму житті твіт: «Сьогодні Всесвітній день без тютюну, —  написав він турецькою, не зважаючи на те, що цей день навіть не був Усесвітнім днем без тютюну, —  Застосовуйте свою силу волі проти цієї отрути і #DontGiveInToCigarettes». Ердоган навіть підписав цей твіт своїми ініціалами — RTE — у стилі Барака Обами, який підписує свої особисті твіти -bo.

Зміст твіта не викликає подиву, беручи до уваги, що війна з уживанням тютюну —  один із особистих хрестових походів ісламістського правителя, і що лише лінивий зараз не користується Twitter, включаючи й політиків та світових лідерів, які часто прагнуть особистої взаємодії з аудиторією. Що таки викликало подив, то це та обставина, що Ердоган, який свого часу гучно оголосив соціальні медіа «найбільшою загрозою суспільству» і повністю заблокував Twitter у березні 2014 року, взагалі твітить.

Що ж змінилося? Ердоган раптово вирішив охопити аудиторію Twitter і припинити цензуру соціальних мереж? Не зовсім. Турецький уряд більше не блокує Тwitter та йому подібних, зберігаючи таким чином видимість свободи, але водночас він прокладає шлях до нового типу режиму цензури. Я називаю його «припиняй і цензуруй».

Найгірше те, що Twitter допомагає в цьому, впроваджуючи політику «обмеження контенту для країни». Уперше застосована для блокування неонацистських облікових записів у Німеччині в 2012 році, ця політика підкорюється місцевим законам країни і блокує твіти та облікові записи лише у цій країні, коли цього вимагає правова система. Такий підхід зрозумілий, коли йдеться про мову ненависті або кримінальні злочини, але він стає страшенно проблемним, коли втручається у свободу висловлювань та застосовується відповідно до місцевих законів, які покликані за будь-яку ціну обмежувати цю свободу —  таких як турецьке законодавство про інтернет.

Facebook також виконує запити турецького уряду щодо блокування й цензурування політичного контенту. @Madigudisi із Twitter та Ötekilerin Postası («Пост Іншого») на Facebook — дві жертви цього нового режиму цензури. Я поговорила з ними, аби дізнатися їхні історії та краще зрозуміти, як працює цей новий режим цензурування.

Технічно грамотні громадяни проти архаїчної політики

Проте спершу освіжімо нашу пам’ять. Минулого березня уряд Туреччини заблокував Twitter через витікання записів, які підтверджували причетність Реджепа Таїпа Ердогана, членів його сім’ї та інших урядовців до корупційного скандалу. Ще один запис зафіксував, як вищі армійські чини обговорювали вторгнення до Сирії. Записи розміщувалися здебільшого на YouTube і поширювалися через Twitter.

«Ми викорінимо Twitter. Мені байдуже, що скаже міжнародна спільнота. Усі стануть свідками могутності Турецької Республіки», — сказав розлючений Ердоган, перш ніж заблокувати Twitter. Незабаром було заборонено YouTube. Брутальна цензура здійняла хвилю невдоволення у самій країні й за кордоном. Хештеги #twitterbannedinturkey та #youtubebannedinturkey стали трендовими по всьому світу за лічені хвилини, залучаючи мільйони обурених твітів із критикою цензурних кривлянь турецької влади. Кожен випуск новин у світі висвітлював цю тему, а правозахисні групи та міжнародна спільнота засудили заборони.

Конституційний суд Туреччини зняв заборону на Twitter 2 квітня, а заборону на YouTube — 4 червня, зазначивши, що ці заборони порушували законодавство про свободу слова. Рішення суду зустріли із захватом. Проте воно не надто вплинуло на активність турецьких користувачів у соціальних медіа, адже технічно грамотні громадяни й не припиняли твітити, нехтуючи блокуваннями і майже одразу знайшовши способи обійти їх за допомогою сервісів VPN та зміни DNS-номерів.

У той час я вважала, що застарілі механізми цензури й архаїчна політика більше не працюють проти технологічного дисидентства і голосу вулиць. Напевно, турецький уряд дотримувався тієї самої думки, бо незабаром він почав запроваджувати іншу тактику, яка дозволяла тримати таких гігантів соціальних медіа як Twitter і Facebook на короткому повідку, причому без потреби блокувати їх: наприклад, погрожувати цим сервісам повною забороною і накладати величезні штрафи, атакувати їх судовими постановами і змушувати їх блокувати певний контент і облікові записи.

Поплічник цензури

Коли міністр транспорту Люфті Елван твітнув 28 травня 2014 року: «Якщо ваші телефони не працюють після землетрусу, дзвоніть у міністерство», — він отримав дотепну відповідь від користувача Twitter @Madigudisi: «Тут вам не Zaytung [місцевий портал пародійних новин, подібний до The Onion —  прим. авт.]. Прощавай, мозку…».

13 червня Madigudisi отримав електронний лист від юридичної команди Twitter із питанням, чи готовий він добровільно видалити твіт. Лист містив посилання на судову постанову про твіт, у якій ішлося про порушення законодавства Туреччини. Іншими словами, це була ввічлива порада вчинити самоцензуру від гіганта соціальних медіа, що колись проголосив себе «вільномовним крилом партії за свободу слова» і обіцяв «стояти пліч-о-пліч із турецькими користувачами, які довіряють Twitter як життєво важливому засобу спілкування» в часи блокування сервісу.

Twitter три дні чекав добровільного видалення, а потім цензурував цей твіт. Замість оригінального твіта користувачі тепер бачать повідомлення, що цей твіт недоступний у їхній країні. Madigudisi не відповів юристам Twitter і не оскаржив постанову суду. Такий вчинок позбавив би його анонімності і призвів до нових позовів проти нього.

Цей страх не був безпідставним. Двадцять дев’ять людей були втягнені в судовий процес за позовом тодішнього прем’єр-міністра Ердогана, що вважав себе жертвою твітів, розміщених під час протестів на Гезі. Усім цим користувачам висунули звинувачення у «підбуренні громадськості до законопорушень». Троє з них були також звинувачені в «обра́зі Прем’єр-міністра».

Твіти, за які їх судили, не містили нічого, крім інформації про розташування поліцейських сил під час протестів, паролів від бездротових мереж у тих місцях акцій, де не було покриття сервісу 3G, і послань підтримки загальнонаціональним протестам. Одним словом, нічого кардинально відмінного від тем, на які твітили мільйони інших людей улітку 2013 року.

На підсумковому слуханні 22 вересня 2014 року 27 звинувачених були визнані невинними. Проте один із обвинувачених був оштрафований на 8000 турецьких лір (приблизно 3200 доларів) за «образу Прем’єр-міністра», а розгляд справи ще одного був перенесений. «Міжнародна амністія», що стежила за процесом, заявила, що «у суді не було представлено доказів злочинних дій, які б не підпадали під захист міжнародних стандартів щодо прав людини на свободу слова», і зазначила, що звинувачення свідчать про прагнення влади відвадити людей від користування соціальними медіа у країні, яка вже раніше блокувала Twitter.

Обмеження контенту, блокування користувачів

Madigudisi —  не єдина жертва турецької політики «блокування контенту у межах країни». Згідно з останнім звітом Twitter про прозорість, Туреччина надіслала найбільше звернень про видалення контенту (477) в 2642 різних облікових записах від липня до грудня, що у п’ять разів перевищує показник наступної у списку країни. У порівнянні з першою половиною року кількість запитів від уряду Туреччини зросла на 156%, а число зазначених у них облікових записів зросло більш ніж на 765%. У результаті 62 облікові записи та 1820 твітів були заблоковані.

Twitter отримав 328 судових постанов і 149 запитів від урядових органів Туреччини із вимогами видалити контент через порушення особистих прав, наклепи на приватних осіб та/або урядовців, так само як і у випадку з твітом Madigudisi.

У своєму звіті Twitter виступив на захист цієї політики, видавши таку заяву:

Ми оскаржили в суді більш ніж 70% отриманих розпоряджень турецького уряду. Ми оскаржували ті розпорядження, у яких вбачали порушення законодавства про свободу слова або інші недоліки. Суди Туреччини визнавали наші оскарження справедливими лише у приблизно 5% випадків. Ми розблокували три облікові записи і 196 твітів після того, як кілька скарг, що їх подав Twitter у суди Туреччини у відповідь на вимоги видалення, були визнані справедливими в судовому порядку.

Окрім Madigudisi, за останній рік були заблоковані ще три анонімні облікові записи, які викривали телефонні розмови, що втягували Ердогана в корупційний скандал. Заблокований був і обліковий запис групи хакерів — активістів TheRedHack, остання акція котрої (присвячена вбитому під час протестів на Гезі Алі Ісмаїлу Коркмазу) полягала у зламі звітності найбільшого інтернет-провайдера країни.

Ще одна жертва — Fuatavni, інформаційний обліковий запис, що нібито діяв ізсередини уряду і мав близько мільйона підписників. Обліковий запис Fuatavni був заблокований незабаром після того, як він розмістив деталі хвилі арештів офіцерів поліції, що були пов’язані із корупційним скандалом 17 грудня. Попередивши своїх підписників, що його обліковий запис можуть заблокувати, він створив новий псевдонім FuatAvniFuat, але поки незрозуміло, як довго він проіснує.

Залякування і відчай

Madigudisi не є журналістом і не довіряє мейнстрімним медіа. Він каже, що створив обліковий запис на Twitter того самого дня, коли почалися протести на Гезі, з єдиною метою — інформувати про протести й отримувати нецензуровані новини про події. Він твітив 24/7 (як він висловився, «зі сльозами на очах») і намагався надати протестувальникам логістичну підтримку. Для нього Twitter має велике значення: «Без цього майданчика ми не маємо змоги дізнатися, що насправді відбувається у країні, бо преса не є незалежною. Тому мене так засмучує ця цензура».

15 січня турецький уряд попередив, що закриє Twitter та Facebook, якщо вони не заблокують облікові записи, які містять згадки про документи щодо поставок зброї до Сирії. 2 січня 2014 року дві вантажівки, що належать Національній службі безпеки Туреччини (MIT), спинив для перевірки державний виконавець і знайшов усередині озброєння. Вантажівки прямували до Сирії, і ця подія викликала бурхливу дискусію про те, що їх вміст був призначений джихадистам у сусідній країні.

Тоді суд видав заборону публікувати новини про цей інцидент. Услід за твітами, що публікували дотичні до події документи, Вища рада радіо і телебачення Туреччини (RTÜK) видала попередження, що урядова постанова від березня 2014 року про заборону все ще діє. New York Times повідомили, що «такі мережі як Twitter, Facebook і Google Plus виконали рішення суду у середу, видаливши контент із облікових записів, щоб уникнути повної заборони своїх сервісів».

Facebook можна було й не залякувати, адже компанія і так нерідко дозволяє уряду Туреччини цензурувати контент. Згідно з останнім (він же другий) звітом компанії про прозорість, Туреччина — другий після Індії найбільший цензор цієї соціальної мережі. Від січня до червня 2014 року Туреччина заборонила 1813 матеріалів, перш за все через паплюження або критику Ататюрка чи турецької держави. Закрито багато курдських сторінок, серед яких і сторінка Партії миру і демократії (BDP), найбільшої прокурдської партії. Наслідками цього стали онлайн-петиція представників академічної спільноти з усього світу та підозра, що блокування мають політичну природу.

«Єдина мета цієї цензури — залякати нас, розмірковує Madigudisi. — Я не боюся. Я далі висловлюватиму свою думку попри все. Але все ж я у відчаї, а ще я дуже злий: чому я мушу обмежувати свою свободу слова? Мій твіт не містив наклепів чи образ, я просто зробив жартівливе зауваження».

Політично мотивовані видалення сторінок

Ötekilerin Postası («Пост Іншого») — невеличкий громадський журналістський проект, що здебільшого повідомляв про курдську проблему, неодноразово ставав жертвою блокування своєї Facebook-сторінки після того, як став одним із найпопулярніших альтернативних новинних ресурсів, висвітлюючи протести Гезі. Сторінку блокували десять разів від липня 2013 року, щоразу змушуючи команду відкривати нову.

Фірат Юмушак, редактор цього новинного ресурсу, сказав: «Ця цензура — прямий результат спроб уряду придушити інтернет під час і після протестів на Гезі. Facebook співпрацює з урядом Туреччини. Це визнали навіть самі урядовці. Ось чому Facebook не заблокували разом із іншими соціальними медіа».

За словами Юмушака, спроби зв’язатися із представниками Facebook, щоб відкликати рішення, були марними. Після блокування їх сторінки «через еротичний логотип —  зображення граната» або через новину про випадок сексуальної наруги над дитиною, що була визнана порнографічною, вони написали директору Facebook у Європі Річарду Алану.

В інтерв’ю турецькій газеті Radikal Алан сказав: «Хтось поскаржився на сторінку і позначив “порнографічний контент” як причину скарги. Ми вивчили сторінку і не знайшли такого вмісту. Проте ми дійшли висновку, що сторінка порушила наші правила користування, розмістивши контент, що вихваляє терористичну організацію РПК (Робітничу партію Курдистану). Вони розміщували контент із зображенням прапора і символів РПК. Публікація цього прапора — пряме порушення наших правил, навіть якщо це зроблено неумисно. Наприклад, якщо хтось публікує фото, на задньому плані якого є людина із прапором PKK, —  це проти наших правил».

Незабаром після інтерв’ю «Пост Іншого» отримав листа від відділу взаємодії з користувачами Facebook. Лист був підписаний лише іменем Деніс, без прізвища, і містив вибачення за неправильне пояснення причин видалення сторінки. «Проте ви неодноразово порушували наші стандарти, тому вашу сторінку не буде відновлено», — зазначалося в листі.

За словами Юмушака, проблема полягає в тому, що так звані правила і стандарти спільноти Facebook недостатньо сучасні та інклюзивні для окремих країн: «Оскільки стандарти створюються для глобальної аудиторії, вони не відображають турецької дійсності. Випуски мейнстрімних медіа можуть розміщувати фото Оджалана (ув’язненого лідера РПК), але якщо таке фото опублікуємо ми, нас звинуватять у пропаганді тероризму і заблокують», — говорить він.

До того ж, Юмушак вважає, що Facebook недостатньо прозорий:

Наприклад, ми отримували повідомлення на кшталт «вашу сторінку видалено, бо ми отримали достатню кількість скарг». Що це за кількість? Ми запитували про це кілька разів і не отримували відповіді. Цей брак прозорості дозволяє Facebook запросто співпрацювати із владою. Видалення сторінок — радше політичний, аніж суто технічний акт. Я вважаю, що якщо Facebook хоче цензурувати якусь сторінку, він це зробить. Він створить будь-який привід для цього. І тим самим він співпрацює з урядом, тому що не хоче віддавати свою частку ринку або доходи від реклами.

Видимість свободи

Як і Madigudisi, Юмушак вірить у силу соціальних медіа давати слово й організовувати незгодних, і через це його рана особливо глибока. «Гезі показав нам, що соціальні медіа надають альтернативну платформу для висловлення позицій різних суспільних рухів, руйнуючи інформаційний бар’єр, створений панівними класами. Психологічний бар’єр також зламався. Люди перейшли від уявлення “Я єдиний, хто так думає” до “Я не один”. Це теж допомагає організуватися й мобілізуватися для колективної дії: ти дізнаєшся, де перебувають поліцейські, кому потрібна допомога і де», —  каже він.

Турецьким чиновникам неважко залякати таких користувачів як  Madigudisi або «Пост Іншого» завдяки новому закону про інтернет-цензуру, який дає їм широкі повноваження в ім’я захисту «спільного блага» й «особистої безпеки», зазіхаючи на свободу слова і можливість висловлюватися проти уряду.

Новий закон про Інтернет, процитований у судовій постанові у справі Madigudisi, дає широкі повноваження контрольним органам Туреччини у сфері телекомунікацій. Можна заблокувати будь-який URL за чотири години без рішення суду — а отже, й без вашого відома. Інтернет-провайдери тепер зобов’язані зберігати всі дані про активність користувачів протягом двох років і надавати ці дані за запитом. Політика залякування працює й за межами суду, адже родини починають боятися за своїх близьких, які висловлюють незгоду в соціальних медіа. Madigudisi пояснював, що видалив свій обліковий запис у Facebook, бо його сім’я хвилювалася, що «з ним щось станеться, або що його ув’язнять».

Але більш суттєво, що цей вид режиму «припинення й цензури» допомагає уряду підтримувати видимість свободи і, надаючи можливості для цензурування політичного контенту, водночас уберігає Туреччину від того «пекельного казана», в якому варяться вороги інтернету на кшталт Ірану чи Китаю. Схоже, уряду вигідніше, аби люди висловлювали свою незгоду у твітах, бо так легше вистежувати «підозрюваних». Менше невдоволення міжнародної спільноти, менше місцевих протестів, легкі мішені і стільки цензури, скільки заманеться, —  скидається на те, що Туреччина зірвала джекпот у деспотизмі.

«Facebook і Twitter убивають»

Ми могли би припустити, що все це — дрібниці порівняно із минулим березнем, коли Twitter та YouTube були повністю заблоковані. Населення настільки технічно грамотне, що може з легкістю оминути цензуру. Програми для шифрування, VPN, зміни налаштувань DNS і регіональних налаштувань у Twitter —  нічого складного для людей, що тямлять у цьому.

Можна було би сказати, що «обмеження для країн» у Twitter керується добрими намірами. Принаймні залишається можливість побачити цензурований твіт із іншої країни або змінивши налаштування країни у профілі. Проте небезпека такого підходу в тому, що Twitter насправді робить цензуру менш очевидною і таким чином стає поплічником урядів-цензорів незалежно від їхнього бажання.

Доки Twitter та Facebook не стануть вільними від цензури, користувачі мусять самотужки справлятися зі становищем. Madigudisi користується VPN і щотижня змінює паролі. Юмушак каже, що вони оминають цензуру, пишучи «заборонені» слова задом наперед або навіть розміщуючи новини із заголовком «Facebook заборонив цей контент».

Проте відповідальність за захист свободи слова не має перекладатися на плечі звичайних людей і зводитися до технічних вивертів. Немає гарантій, що уряд Туреччини не винайде спосіб боротьби з цими технологіями або не прийме нові закони, що обмежують свободу в інтернеті.

Ердоган виголосив свою першу президентську промову перед очільниками своєї партії з регіонів, у якій сказав: «Я не говорю через соціальні медіа. Я не люблю твітити, шмітити, адже ви знаєте, до чого вони призводять у суспільстві. Facebook і Twitter убивають». Тепер же навіть він твітить! Ймовірно, зараз саме час для Twitter та Facebook стати відважнішими у питаннях прав людини й основних принципів свободи слова замість того, щоб підкорятися цензурним пережиткам авторитарних урядів. Цього ми очікуємо від них — звісно, якщо вони хочуть зберегти свої місця у «партії свободи слова». В іншому разі їм варто встати і вийти геть.

Перекладено за: Binnaz Saktanber. “Cease and censor” in Turkey’s war on social media. In: Roarmag.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.