Образи героїнь літературних творів XVIII століття демонструють нам етап в еволюції уявлень про жінку та її сексуальність. Не складно передбачити, що в цих текстах сучасний погляд помітить чимало сексистських упереджень; слід деяких із них сягає сьогодення. Як і більшість інших еротичних романів того часу (поняття «порнографія» з’являється значно пізніше, та й у даному контексті розрізнення між еротикою і порнографією не має значення), «Фанні Хілл» написав чоловік, Джон Клеланд, при тому, що оповідь ведеться від першої особи — жінки на ім’я Фанні. Якщо подібні романи колись і писали жінки, вони брали собі чоловічий псевдонім. Тож, читаючи «Фанні Хілл», ми передусім маємо справу не з жіночим бажанням як таким, а з конструюванням жіночого бажання, специфікою male gaze часів Просвітництва, гомосексуальною проблематикою, а також симптоматикою несвідомого.

Природа і сексуальність

Роман «Фанні Хілл. Спогади жінки для втіхи»[1] Клеланда був виданий у Лондоні в 1748 році. Попри те, що й автора, і видавця було арештовано, а суд змусив вилучити тираж, книга набула шаленої популярності завдяки піратським копіям. Конфлікт Клеланда з законом (читач обов’язково згадає ще й історію поневірянь маркіза де Сада, тексти якого з’являться через кілька десятиліть після «Фанні Хілл») не має вводити в оману стосовно характеру пуританської моралі в Англії середини XVIII століття. Георгіанську епоху сучасники описували як доволі вільну й розкуту (Porter 1982: 11). Як ніколи процвітала проституція, порнографічні зображення та тексти продавалися навіть у солідних крамницях, ставлення до адюльтеру було толерантним; значна кількість чоловіків утримували коханок, про яких цілком могла знати законна дружина, більшість не соромилися визнавати наявність позашлюбних дітей.

Специфіка сексуальності в георгіанській Англії багато в чому формувалася під впливом Просвітництва. Це, звісно, стосувалося не всіх верств населення. Так, ars erotica для нижчих прошарків, особливо в селі, не існувало, секс залишався функціональним і автоматичним актом, що було зумовлено браком приватності, низькими стандартами гігієни, хворобами тощо. З іншого боку, британські лібертени високого походження практикували сексуальну свободу, при цьому лишаючись пуританами всередині, — тобто сексуальна поведінка мала характер свідомо трансгресивний, цинічний, шокуючий, такий собі ляпас суспільній моралі. Порнографія, що походила з цієї атмосфери, відповідно, характеризувалася цинізмом, нерідко викликала огиду, експлуатувала образи імпотентів, чоловіків-рогоносців і старих людей, щоб спровокувати захисний сміх.

На цьому тлі «Фанні Хілл» постає як продукт нового уявлення про людську тілесність, що протистояло переліченим практикам. Просвітництво впровадило ідею культу Природи, що включала в себе сексуальність. Оскільки людська природа полягає у слідуванні вродженим почуттям і потребам, у ній не може бути нічого огидного чи гріховного. Поведінку має диктувати Природа, сексуальність слід прийняти, а не боротися з нею.

Читачеві «Фанні Хілл» відразу впадуть в око численні апеляції до природності, вродженості бажань персонажів. Скажімо, Луїза, одна з дівчат із борделю місіс Коул, так пояснює нестримність свого лібідо: «Ми обираємо власні пристрасті не більше, ніж риси обличчя чи статуру» (Cleland 2001: 125). Маючи ознаки роману виховання (Bildungsroman), «Фанні Хілл» засуджує розпусту, ведучи головну героїню через гріховні пригоди до конвенційного шлюбу з коханою людиною й одночасно виправдовуючи хіть і секс як природні потяги. При цьому спроби моралізаторства виглядають доволі штучно на тлі життєлюбних описів чуттєвих утіх.

Що важливо для розуміння «Фанні Хілл» як просвітницького продукту — між природою і дикунством проводиться чітка межа. Сексуальність має право на існування лише в цивілізованому, раціональному вигляді. Тваринні прояви пристрасті аж ніяк не вітаються, секс мусить бути рафінованим і ввічливим. Так, Клеланд протиставляє два борделі, в які потрапляє Фанні. У першому борделі Фанні зазнає примусу від хазяйки місіс Браун і болісно переживає спробу зґвалтування потворним чоловіком, засліпленим тваринною хіттю. У другому, який належить місіс Коул, секс оточено безліччю ритуалів і залицянь, тому цей заклад репрезентовано як «зразковий».

Важливо, що і в цьому полі «цивілізованої» сексуальності рамки насильства над жінкою виявляються викривленими. Так, після розставання з коханим Чарльзом Фанні опиняється наодинці з містером Г., який має намір її купити. Акт продажу підтверджено мовчанням Фанні — не тільки містер Г., але й сама Фанні розцінює власне мовчання як згоду. Далі відбувається справжнє зґвалтування, в той час як Фанні, розчавлена відчаєм, спочатку плаче, а потім впадає в прострацію: «…отямлюючись від заціпеніння, я виявила його вже зануреним у мене, в той час як я лежала пасивно, не відчуваючи ані тіні насолоди — життя і пристрасті в мені було не більше, ніж у задубілому трупі» (Cleland 2001: 71). Хоч і не виправдовуючи дій містера Г., Фанні скеровує докори на себе, шкодуючи, що була надто пригнічена обставинами, щоб чинити опір. Більше того, вона швидко стає прихильною до свого гвалтівника, отримуючи фізичну насолоду.

У романі описано й іншу, ще абсурднішу сцену зґвалтування: розповідь Гарріет про втрату своєї цноти. Дівчина підглядає за купанням юнака в озері, й раптом їй здається, що він тоне. Вона вибігає на берег і від хвилювання непритомніє, а коли приходить до тями, виявляє, що цей юнак уже ґвалтує її. Не довго вагаючись, Гарріет закохується. Ці та інші епізоди демонструють фізіологічний, прагматичний погляд на сексуальність, що нехтує психологічною травмою.

Кастрована жінка

Попри намагання Клеланда урізноманітнити еротичні пригоди дійових осіб (читачу пропонуються сцени сексу в різних позах і декораціях, з партнерами різного віку, статі, соціального статусу, епізоди садо-мазохістської флагеляції, фетишизму, мастурбації, вуаєризму тощо), не важко помітити, що сексуальний акт у «Фанні Хілл» зрештою зводиться майже виключно до пенетрації жінки чоловіком. Бажання жінки обертається навколо пеніса, у власному тілі їй не віднайти втіхи.

По-перше, розглянемо сцени мастурбації. Загалом сексуальна толерантність у георгіанській Англії не поширювалася на онанізм. У ті часи виходять безліч текстів про шкоду мастурбації, такі як анонімний трактат «Онанія» й «Онанізм» Семюела Тіссо. Деякі феміністки вважають антимастурбаційні приписи XVIII століття спрямованими передусім проти жінок (O’Driscoll 2003: 104). Втім, інші дослідники пов’язують це радше з неприйняттям дитячої сексуальності й уявленням про невинність дитини, наголошуючи, що при безперечному андроцентризмі тієї культури дискримінація жіночого задоволення не мала однозначного характеру, зокрема англійські жінки мали певні свободи у виборі партнера і навіть шокували іноземців розкутістю та ініціативністю (Porter 1982: 15-16).

Так чи інакше, у «Фанні Хілл» ми не знайдемо святенницького осуду цієї практики, а жіночу мастурбацію репрезентовано як один із проявів природного темпераменту. Клеланд нейтралізує жіноче задоволення в інший спосіб — символічно каструючи жінку. Позбавлене фалоса, жіноче тіло не здатне насолоджуватися, окрім як за посередництва чоловічого статевого органа. Якщо жінки в романі й досягають оргазму «власними силами», це приносить лише тимчасове полегшення. Загалом описи мастурбації відмічені відчаєм і безплідністю зусиль. Дванадцятирічна Луїза розсуває і знову стискає ноги, здавлює геніталії, але ці недоладні маніпуляції не приносять їй жодного полегшення. Їй вдається трохи заспокоїти себе, лише здогадавшись, що її пальці формою нагадують об’єкт її справжнього бажання, і засунувши їх усередину (Cleland 2001: 126). Як видно, цей опис іде врозріз із фройдистською схемою фалічної стадії, коли насолода через мастурбацію в дівчинки локалізується в кліторі, який у такий спосіб наділяється функцією фалосу, в той час як піхва для неї допоки не існує.

Так само і Фанні марно намагається задовольнити себе тим, що вона називає «радше примарою, ніж утіленням насолоди» (Cleland 2001: 40), жадаючи «наситнішої їжі» (Cleland 2001: 45). Хоча пестощі Фібі, її подружки, спершу подобаються Фанні, вони не приносять їй бажаного задоволення. Фанні по-справжньому розпалюється і досягає кількох оргазмів, підглядаючи за чоловіками, а саме за їхніми органами: «Мій погляд швидко привабив більш вражаючий об’єкт, який цілковито заволодів моєю увагою» (Cleland 2001: 29) — тобто, знову-таки, за посередництва пеніса. Щодо Фібі, то, кохаючись із Фанні, вона задовольняється тим, що засовує руку Фанні собі у піхву, імітуючи чоловічий член.

У романі Клеланда жінки позбавлені клітора. Якщо вони й отримують задоволення від мастурбації і лесбійських стосунків, то лише імітуючи пенетрацію за допомогою пальців або руки як недосконалих симуляцій чоловічого члена. Тіло жінки, таким чином, кастроване і нездатне продукувати насолоду. Воно визначається через відсутність фалоса, і ця порожнеча викликає тривогу. Тривога — реакція Фанні на пестощі Фібі після вуаєристичних сеансів: «Вона схопила мою руку, і підгорнувши спіднє, енергійно спрямувала її до тих місць, де, як я щодалі більше усвідомлювала, бракувало головного об’єкту моїх бажань; і, не виявивши й тіні того, що я жадала, де все було таким пласким, таким порожнім, в розпачі я прибрала було руку, та побоялася розчарувати Фібі» (Cleland 2001: 40).

Слід зазначити, що кастрована жінка, бажання якої обертається навколо чоловічого органа, може сприйматися загалом як конструкція тієї епохи. Так, феміністична дослідниця Саллі О’Дріскол вважає, що у XVIII столітті створюється образ фригідної жінки, що пов’язано з винайденням другої статі і похідним від цього страхом перед силою жіночого лібідо. До 1700 року жінка не розглядалася як біологічно відмінна від чоловіка стать (окрім як із точки зору соціальних ролей та ієрархій), медичний дискурс репрезентував жінку як чоловіка з вивернутими всередину органами розмноження, а запліднення, як вважалось, відбувалося завдяки взаємній еякуляції. Коли у XVIII столітті виявляється, що жінка не еякулює, і взагалі їй необов’язково відчувати оргазм для запліднення, погляд на жіночу сексуальність змінюється (O’Driscoll 2003: 105). Те, що раніше вважалося «нормальною» жінкою, в георгіанській Англії переноситься на фігуру маскулінізованої лесбійки. Відповідно, пеніс стає єдиним об’єктом бажання і джерелом спокуси. Так, хірург Джон Мартен у своєму трактаті Gonosologium Novum 1709 року пише, що пеніс «для жінок є предметом поклоніння; варто їм випадково побачити його…, як їхні серця миттєво розпалюються пристрастю, яку годі втамувати» (Porter 1982: 32).

Чоловічі геніталії Клеланд описує дуже детально, з яскравими подробицями, в той час як зображення жіночих органів на цьому тлі виглядають скупо. Піхва оцінюються переважно з точки зору розміру проходу — чим він тісніший, тим кращим слугує вмістилищем для головного органу насолоди, який належить чоловікові, що, відповідно, гарантує вищий ступінь задоволення для обох партнерів. В той час як жінка маркована нестачею, неповноцінна без фалоса, чоловіче бажання предстає геть непроблематичним. Епітети, якими Клеланд наділяє чоловічий орган — «меч», «таран», «двигун», «механізм», «ріг», «зброя», «травневий шест», «клин» — вказують на те, що чоловік, а точніше його пеніс, являє собою машину бажання, зведений інструмент, який після численних еякуляцій знову і знову готовий до використання. Щоразу як чоловік знімає штани, перед Фанні з’являється першокласний інструмент надзвичайного розміру. Кожен новий чоловік, з яким Фанні має стосунки, приємно вражає її розміром свого члену. Масштаби зростають із кожною сторінкою. Ось уже героїні роману роздягають місцевого ідіота з промовистим ім’ям Дік, пеніс якого настільки неймовірний, що на ньому можна грати в кості (до речі, це поширена у ті часи ідея про обернено пропорційну взаємозалежність між інтелектом і розміром пеніса — зокрема, про це пише згадуваний вище хірург Мартен).

З цього переможного (а насправді — провального) параду уявних сексуальних гігантів випадають три фігури первертів. Це містер Норберт, власник дуже маленького члена, якого збуджує лише перспектива позбавити дівчину незайманості, при цьому сама пенетрація і хоч якась мінімальна її тривалість є для нього питанням другорядним; містер Барвілль, в якого повністю відсутня ерекція, поки його не починають боляче шмагати; та ще один джентльмен-фетишист, який не робить із Фанні нічого, окрім як розчісує її волосся і вдягає на її руки рукавички. Ці персонажі анітрохи не занепокоєні питанням про бажання Іншого, вони не сумніваються, що знайшли відповідь і спосіб задоволення, і тому не потребують показового розмахування пенісом.

Нав’язливі образи великого ерегованого пеніса, які пронизують весь роман, змушують запідозрити, що пеніс якраз покликаний затулити фундаментальну нестачу. Власне, те, що чоловік постає у тексті як цілісний суб’єкт, в якому ніякої нестачі начебто немає, дозволяє припустити, що тут нас намагаються ввести в оману. Адже «там, де фалоса очікують і вимагають, у площині генітального посередництва, його не виявляється — ось чому істиною сексуальності, тим, що щоразу лишається на піску під час її відпливу, є тривога» (Лакан 2010: 334). При цьому чим більший пеніс нам намагаються показати, тим більшою є діра, яку той покликаний маскувати, і тим більше зростає тривога. Той, хто прикривається ерегованим членом, явно хоче пред’явити доказ володіння фалосом як об’єктом бажання Іншого, підміняючи його матеріальним органом. Якщо коротко: чоловік хоче продемонструвати фалос, а натомість показує лише пеніс.

Закон

Щоб втамувати невротичну тривогу щодо хиткості своєї владної позиції, чоловік вибудовує систему законів, в якій він займає місце фалоса. У цій системі реальної жінки не існує, жінка — це фантазія, побудована навколо фалоса і покликана підтримувати символічну владу чоловіка. Кастрована жінка, таким чином, випадає з логіки закону, адже закон існує лише там, де існує фалос. Це чудово видно в порівнянні двох гомоеротичних сцен роману — між двома жінками і двома чоловіками.

Фібі вступає у статеві стосунки з Фанні з двох причин: по-перше, щоби розігріти і підготувати дівчину для «серйозніших» розваг із чоловіками, по-друге, доставляючи собі додаткову насолоду, будучи пересиченою звичайними втіхами. Лесбійський секс характеризується як одна із «тих примх смаку, про які не сперечаються» (Cleland 2001: 14). Приймаючи пестощі від Фібі, Фанні не сприймає свою партнерку як загрозу цноті: «не знаючи гріха, я нічого не боялася, особливо від тієї, хто не лишала сумнівів у своїй приналежності до жіночої статі» (Cleland 2001: 13). Секс із Фібі Фанні називає «дурощами між жінкою і жінкою» — «foolery of woman to woman» (Cleland 2001: 40). Це репрезентується як гра, в якій жінка імітує чоловіка — Фібі приказує: «Щасливий буде той чоловік, що перший зробить тебе жінкою!… О, я би хотіла бути цим чоловіком» (Cleland 2001: 14). Зрештою, втрата невинності Фанні — тобто трансгресія в системі закону — чітко визначається моментом розриву дівочої перетинки під час сексу з Чарльзом, а її стосунки з Фібі взагалі не беруться до уваги.

Гомосексуальний акт між двома чоловіками, який Фанні підглядає через щілину в стіні трактиру, репрезентується кардинально інакше. Цікаво, що в російськомовному перекладі «Фанні Хілл» цю детальну сцену майже повністю вирізано, при цьому залишено розлогі пасажі, в яких висловлюється осуд такої практики. Попри те, що Фанні сама мала гомосексуальний зв’язок, її реакція на «злочинне видовище», як вона називає секс між чоловіками, вкрай різка; охоплена гнівом і відразою, вона навіть хоче покликати людей, щоб схопили коханців і змусили їх відповісти за скоєне, але, зачепившись за цвях, падає і непритомніє (Cleland 2001: 184). Пізніше вона розповідає місіс Коул про побачене, і та виголошує тираду про сміховинність та неподобство такої девіантної практики, зокрема висміюючи те, що гомосексуали пародіюють жінок. Чоловіча сексуальність, таким чином, підпадає під дію закону, в той час як позбавлена фалоса жінка лишається неосудною.

Акт висловлювання

Передусім «Фанні Хілл» являє собою акт висловлювання Джона Клеланда. Нам достеменно невідомо, чи був він гомосексуалом — дослідники виводять це припущення з деяких непрямих фактів, таких як відсутність сім’ї, дружба з автором памфлету на захист гомосексуальності Томасом Кенноном, а також так званий «фалоцентризм» «Фанні Хілл». Слід зауважити, що вже згадувана георгіанська толерантність цілковито виключала гомосексуальність. Сучасники зазначали, що нетерпимість до гомосексуалів в Англії була сильнішою, ніж навіть у інших країнах Європи (Porter 1982: 16). Гомофобію поділяв і просвітницький дискурс, оголошуючи гомосексуальність злочином проти Природи.

На цьому тлі симптоматичними є навіть не відверті гомоеротичні сцени роману, а ті епізоди, в яких натяк на гомосексуальність проривається несподівано і відразу затухає, як випадковий маленький розрив у наративній тканині. Так, у сцені сексу з п’яним моряком, коли Фанні повертається до свого коханця задом і задирає спідницю, той спершу «помиляється» отвором («заходить не в ті двері»), що Фанні відразу виправляє. Інша сцена — з перевдягнутою у хлопчика Емілі, яка на маскараді знайомиться з чоловіком, не підозрюючи про його гомосексуальність і вважаючи, що той правильно прочитує гру з перевдяганням. Насправді, усамітнившись з Емілі, чоловік виявляється вкрай розчарованим, але вирішує не порушувати етикет і не ображати жінку відмовою. Утім, Емілі припиняє спробу зайнятися з нею анальним сексом, примушуючи до конвенційного проникнення. Що цікаво, коментуючи історію Емілі, Фанні називає пристрасті гомосексуального чоловіка не лише ганебними, але й «абсурдними та неспроможними принести задоволення» (Cleland 2001: 182).

Чи не є, в такому разі, сам Клеланд суб’єктом, якому «абсурдні пристрасті» не можуть принести задоволення? У своїй невротичній фантазії — романі — Клеланд розчленовує фігуру бажання на дві частини: нестача опиняється цілком на боці жінки, а фалос — повністю на боці чоловіка. Така операція покликана зняти розщепленість, властиву кожному суб’єкту, а тим паче гомосексуалу в Англії XVIII століття, та роман цю розщепленість, навпаки, ще більше підкреслює, виводячи її на рівень невротичного симптому. Згадаймо закид місіс Коул гомосексуалам: «Вони огидні не меншою мірою, ніж сміховинні… мавпуючи [жіночі] манери, зовнішній вигляд, ходу, інтонації, усі ці кривляння, що жінкам пасують все ж більше, ніж цим “панянкам” без статі» (Cleland 2001: 185). Тобто Клеланд, товаришуючи (можливо, навіть перебуваючи у стосунках) із публічним захисником гомосексуальності, стверджує, що гомосексуали позбавлені статі, тобто позбавлені можливості насолоджуватися. Тож у «Фанні Хілл» він вибудовує фантазію, в якій цілковито панує фалос, який дозволяє кастрованій жінці насолоджуватися. Звісно, цією кастрованою жінкою виявляється сам Клеланд.

Читайте також:

Обыденность как поле боя (Оксана Брюховецька)

Посилання:

[1] У кількох словах нагадаю сюжет «Фанні Хілл». Оповідь репрезентовано як листи Фанні до невідомої «мадам». Втративши батьків, Френсіс Хілл, доброчинна дівчинка з села, їде до Лондона у пошуках роботи, але потрапляє в бордель. Їй щастить не лише не затриматися в ньому надовго, але й навіть не втратити цноту, оскільки серед клієнтів вона знаходить вродливого юнака (Чарльза) і тікає, щоб стати його коханкою. Доля розлучає Чарльза і Фанні, і дівчина знову змушена продавати своє тіло. Так вона потрапляє до іншого борделю, «академії» місіс Коул, де робочі стосунки засновано на взаємоповазі та добровільності. Значна частина роману присвячена перебуванню в «академії» та описам різних сексуальних практик — оргій, фетишизму, флагеляції тощо. В кінці роману Фанні отримує чималий спадок від одного зі своїх коханців та воз’єднується з коханим Чарльзом.

Бібліографія:

Лакан, Жак. Семинары. Книга Х: Тревога, М.: Гнозис/Логос. 2010.

Cleland, John. Fanny Hill. Memoirs of a Woman of Pleasure. 2001 für die Ausstattung: www.Librio.de.

Porter, Roy. Mixed feelings: the Enlightenment and sexuality in eighteenth century Britain // Paul-Gabriel Boucé. Sexuality in Eighteenth-century Britain, Manchester University Press, 1982.

Sally O’Driscoll. The Lesbian and the Passionless Woman: Femininity and Sexuality in Eighteenth-Century England // The Eighteenth Century. Vol. 44, No. 2/3, 2003, University of Pennsylvania Press.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.