Трансформація за допомогою зваби

Історія суспільно-економічних змін, які описують за допомогою слова-відмички «трансформація», — це також історія певної зваби. Перехід від «реального соціалізму» до капіталізму був переходом від казарменого суспільства до суспільства еротизованих індивідів, занурених у нарцисичне суперництво за насолоду та щастя (які відсьогодні трактують як найвищий обов’язок). У Польщі запровадженню трансформацій у реальне законодавство та державний устрій передувало їхнє переживання в уяві, споживання західних товарів, які проникали через залізну завісу, та кінематографічних репрезентацій західного світу «нормальності» та «достатку» — телевізійної «Країни ледарів» для громадян постґєреківської Польської народної республіки. Більшість благ, що потрапляли через завісу, були сміттям, часто в буквальному сенсі цього слова. Досить пригадати алюмінієві банки з-під напоїв — об’єкт бажання 80-х років, який виставляли у своєрідних релікваріях-вівтариках на меблях, ніби відправляючи наш місцевий чудернацький культ карго.

Навіть найбільший непотріб, створений капіталізмом і перенесений  через залізну завісу, набував незвичайної аури. Різниця в курсі валют та недоступність, зумовлена політичними чинниками, надавали товарам «із Заходу» особливої піднесеної якості, майже такої, яка притаманна творам мистецтва чи реліквіям. Предмети «звідти» були чимось на зразок явлення ліпшого світу — раю, з якого діти комунізму були вигнані в Ялті, до якого, попри обіцянки, не привів їх знову ні технократичний соціалізм Ґерека, ні казармений Кадара.

Радикальні зміни рубежу 80-90-х років можна описати як звабу сміттям. Унаслідок цього більшість громадян прокинулася (не стільки з «комуни», скільки зі сну про нібито протилежний їй «Захід») зі сміттям у руках. На непотріб перетворилися валюти їхніх економік, їхні пенсії (у Польщі першого «року свободи» було 639% інфляції, другого — 249%) та їхні місця праці, приватизовані за сміттєвими цінами. На сміття перетворилися й такі бажані для них товари: вирвані з аури недоступності, перенесені з економіки дефіциту в реалії економіки достатку, раптово доступні на відстані витягнутої руки, вони виявилися врешті-решт тим, чим насправді й були від самого початку. Звабливі обкладинки кольорових журналів — макулатурою, ретельно розставлені в колекціях банки — брухтом.

У романі «Барбара Радзивілловна з Явожно-Щакової», де якраз описана трансформація як спокуса сміттям (її героєм є власник ломбарду Губерт З., який скуповує товари з розпродажів), знайомий головного героя, колишній валютчик, а тепер шанований підприємець Шейх Амал, згадує 80-ті роки: «Боже, якими матеріалістами ми тоді були. За цигарки, за горілку “Абсолют”… убив би»[1].

Цигарки, горілка «Абсолют»… Список перерахованих Шейхом Амалом товарів можна розширювати безкінечно: пиво в алюмінієвих бляшанках, відеомагнітофон, справжні джинси, консервована яловичина, каталог німецького супермаркету. Чому б не додати сюди ж і затерті касети з порнографічними фільмами чи пожмакані еротичні журнали, привезені десь із Німеччини, Австрії чи Швеції? Хіба порнографія, разом із поп-культурою та жаданими товарами, що проникали з Заходу, не долучилася до створення мрій про західний споживацький рай?

Можливо, дорога дітей реального соціалізму «до свободи» пролягла якраз через німецькі порножурнали. Адже хіба зображення (нерухомі й кінематографічні) оголених тіл, навіть не конче відданих «сексуальним актам», не були важливішими послами капіталізму, нового ладу свободи споживання, ніж проповіді Івана Павла ІІ, не кажучи вже про праці класиків австрійської школи? Чи перетерпівши 80-ті роки та всі поневіряння наступного десятиліття, купуючись на обіцянки капіталістичного раю, поляки (та інші діти посткомунізму) не уявляли весь час того капіталізму, образ якого пропонувала різного роду порнографія: від метафоричного розуміння (порнографія споживання в рекламі, багатства та великого світу в серіалах штибу «Династія») до цілком буквального? Адже в порнографії виразніше, ніж у будь-якій іншій культурній індустрії пізнього капіталізму, вже на рівні самої форми помітні механізми пробудження хіті. Помітний заклик до бажання, насолоди та щастя.

Падіння комунізму в світлі порнографії

У країнах «реального соціалізму» порнографію розглядали як один з символів декадентства та морального занепаду Заходу. Тому вона була забороненим плодом. Її поширення в колишньому східному блоці після 1989 року — чудовий феномен для дослідження, на прикладі якого можна побачити, як ці країни інтегрувалися в глобальний пізній капіталізм. Поширення порнографії відбувалося двояко: з одного боку, країни цього регіону були завалені створюваними на Заході порнографічними зображеннями; з іншого — виробництво порнографії було перенесене сюди. Включення цих держав у циркуляцію виробництва та споживання порнографічних зображень чудово показує, як змінився характер їхньої присутності в глобальному поділі праці.

У порнографії, як у всіх інших галузях виробництва, країни колишнього східного блоку мали два головних козирі: дешеву, відносно кваліфіковану робочу силу (що у випадку порнографії означає відносну сексуальну привабливість, білу та «неетнічну» на вигляд), збіднілу через шалену інфляцію та деіндустріалізацію, а також залишену попередньою системою інфраструктуру, яку західні суб’єкти економічної діяльності могли отримати практично задарма. Після падіння залізної завіси до колишнього східного блоку попрямували не тільки радники, послані Світовим банком, та представники великих концернів, що представляли суспільно легітимовані сектори виробництва, але також і виробники порно.

Усі ці експедиції мали виключно колоніальний характер. На прикладі порнографії це чудово видно у фільмі Вільяма Е. Джоунса «Падіння комунізму з точки зору гомосексуальної порнографії» (The Fall of Communism as Seen in Gay Pornography). Це виконаний у техніці found footage монтаж гей-порнофільмів, знятих західноєвропейськими виробниками здебільшого на території колишнього СРСР. З одного боку камери — автори фільмів та їхні гроші, з іншого боку — молоді хлопці, які або бояться, або маскують страх чванькуватістю чи агресією. Більшість стрічок витримана в популярному порножанрі кастингового фільму: «фабулою» є кастинг молодого актора чи акторки, вони мусять показати, чи годяться для роботи в цій галузі. Через це визначена глобальним поділом праці (глобальним класовим поділом) нерівність, що спирається на експлуатацію та нерівність між режисером-виробником з капіталістичної країни-центру та його актором з пострадянської напівпериферії, на якого спирається «база» порнографічної продукції, безпосередньо представлена в кінематографічному образі (вона проглядає в самих порнографічних продуктах, а повністю відкривається погляду в монтажі Джоунса). Крім того, екзотичність східноєвропейської ідентичності всіх цих російських хлопців дуже підкреслена: декораціями  кастингів слугують приміщення, прикрашені портретами Брежнєва, радянськими прапорами тощо.

Ця екзотизація Східної Європи не залишилася в 90-х роках, її й далі можна спостерігати в порнографії, що її виробляють на пострадянському просторі для західного ринку. Як показує Марина Романець, в Україні діє багато платних порносторінок, де розміщені відеоматеріали англійською мовою, призначені для західного глядача, в яких пострадянська «українськість» сильно екзотизована (наприклад, сторінка Ukrainian Schoolgirls, що демонструє молодих українських дівчат, одягнених у піонерську форму)[2].

Дуже повчальним прикладом є колонізація Угорщини порнографічною індустрією. У ньому проявляється як посткомуністичний аспект, так і загальні тренди розвитку сучасного капіталізму, які загалом описуються за допомогою терміну «глобалізація». Угорщина 1989 року вийшла з кадарівського експерименту з заборгованістю, що сягала 22 мільярдів доларів — найбільше серед країн колишнього східного блоку (якщо порахувати її пропорційно до кількості населення). Уряд потребував надходження твердої валюти, тому з відкритими обіймами прийняв порнографічну індустрію, що входила на угорський ринок і щедро платила валютою за оренду збудованої за часів комунізму кінематографічної інфраструктури[3]. 1993 року він наказав державній кінофабриці MAFILM здавати в оренду обладнання (студію, декорації, камери, освітлення) виробникам порнографії. Їх же у свою чергу тягнуло до Угорщини «поєднання жінок, що гарно виглядають, ліберального підходу уряду, готових декорацій родом з fin de siècle та низької вартості виробництва»[4]. Досить швидко сюди перенеслася значна частина західноєвропейської продукції, угорським виробникам та акторам, що працювали в цій галузі, також вдалося вийти з відносно сильною позицією на світовий ринок. Схоже виглядає ситуація чеської порноіндустрії. Російська (пострадянська) порнографія, яку виробляють в основному з метою продажу через інтернет-сторінки, щораз більше присутня в глобальному обігу порнографічних зображень.

Після 1989 року мешканці країн Східної Європи сповзли з напівпериферії на периферію також і в культурній індустрії. Захід Європи помітно  втратив цікавість до того, що відбувається з іншого боку колишньої залізної завіси. На думку Растко Мочніка, сповзання східного блоку на периферію йшло паралельно з перетворенням його мешканців на екзотику. Адже мешканець периферії не може промовляти з позиції «універсального». Для мешканців центру, що залишають за собою привілей репрезентувати універсальне, він завжди буде представляти тільки свою локальну «специфіку»[5]. Разом з тим, зі всіх індустрій культури, що функціонують в колишньому східному блоці, саме порнографія — принаймні, з деяких країн — видається найбільш помітною в світовому обігу. Без сумніву, угорських чи чеських порнозірок більше, ніж поп-зірок з цього регіону чи телевізійної продукції, що здобуває світові ринки. Схоже на те, що мешканцям пострадянської напівпериферії для вибору залишилася тільки специфіка їхньої екзотичної ідентичності (як у фільмах Кустуріци, в яких Інший для західної культурної публіки виступає як носій екзотики), або порнографічна нагота тіла, позбавленого будь-якої ідентичності та будь-якої співвіднесеності.

Порнографія та ідентичність

Але не все так просто. У країнах колишнього східного блоку, що були втягнуті в обіг порнографії, до того, як там увиразнився поділ на «порнографію» та «не порнографію», і тоді, коли в країнах центру почалися процеси, які Браян Макнейр окреслює терміном «порнографізація масової культури», порнографія здобула відверто політичну функцію, забуту в Західній Європі від часів маркіза де Сада. Особливо виразно це впадає в очі в Росії та Сербії.

У Росії порнографію, що почала масово з’являтися після 1989 року, розглядали — принаймні, на початку 90-х — в рамках «характерної для російської культури ери пострадянської “параноїдальної епістемології”»[6], в якій нічого не означає те, що безпосередньо значить, кожна риса має глибший сенс, ніж той, до якого безпосередньо має стосунок. Прочитувана таким чином порнографія перестає стосуватися виключно чи передовсім сексуального бажання, отримуючи ряд політичних значень. Як стверджує Еліот Боренштейн, російську порнографію можна розглядати як алегорію російської культури, розколеної між ранньокапіталістичним лібертенажем та націоналізмом, яка виражає вражену гордість та одержимість кастрованою чоловічністю (яка, проте, не може відмовитися від патріархальних ідеалів), а також дражливі стосунки Росії із Заходом[7].

Від самого початку порнографія, чи радше породжувана нею «моральна паніка», була частиною трансформаційного дискурсу, що зображував пострадянську реальність темними фарбами. На початку російської трансформації порнографію розглядали як частину ліберального порядку денного модернізації країни, в якому все мало стати «нормальним», «таким, як на Заході». Тому на порнографію також на початку 90-х нападали передовсім сили, які виступали проти імітаційної трансформації пострадянської Росії за західним взірцем: радикальні націоналісти та посткомуністи[8].

Проте цей союз порнографії та лібералізму довго не протримався. Можливо, він і не міг протриматися, адже зображення, подібні до тих, які змонтував у своєму фільмі Вільям Е. Джоунс, занадто прямо показували реальність пауперизації, експлуатації, нерівності, що запанували в Росії, яка переживала трансформацію за вказівками неолібералів. Але порнографія не стала знаряддям політичної критики ліберальної трансформації, сформульованої з егалітарних позицій, зате вона уклала союз із радикальними націоналістичними силами.

Тому російську порнографію можна розглядати як один з видів російського національного кінематографу, в якому російська культура вела перемовини — в рамках присутнього глобально варіанту, виробничі, естетичні та ідеологічні стандарти якого визначають виробники з країн центру — щодо своєї ідентичності. Як зауважує Боренштейн, у російській порнографії, зокрема останнього десятиліття, відображається консерватизм російської культури цього періоду, передовсім гегемонічна позиція інтелігентської культури, розглядувана як доказ вищості Росії над Заходом (звідси сильна позиція образів, що відсилають до шедеврів російської класичної літератури, з порноадаптаціями «Євгенія Онегіна» чи «Анни Кареніної»).

У Сербії союз порнографії з націоналізмом отримав ще більш гротескний вимір. 1990 року парламент скасував обов’язкову в Югославії заборону порнографії — еротика (більше чи менше наближена до порнографії) потрапила до телебачення, часописів, на всюдисущі відеокасети. У парламентських дебатах порнографію захищали передовсім націоналісти як інституцію, що сприяє відтворенню роду й приросту біологічної субстанції народу[9]. У 90-х роках у пізні нічні години по сербському телебаченню траплялася навіть жорстка порнографія. Особливо багато її було в період нальотів НАТО на Белград — вона виконувала функцію ігор, що мобілізують суспільну підтримку в момент кризи. З’явилося навіть зняте в Сербії політичне порно, що реалізувало пропагандистські цілі уряду Мілошевіча — наприклад, сатиричні фільми про сексуальні пригоди Білла Клінтона з Монікою Левінські[10].

На думку Феоні Атвуд, порнографія — це завжди алегорія культури, в якій вона постає[11]. Порно показує присутні в даній культурі статеві та владні стосунки, панівні інвестиції бажання, види систем панування та підпорядкування. На прикладі Східної Європи можна побачити ще один рівень — порнографія є алегорією найновішої історії регіону не тільки на рівні «надбудови» (змісту порнографічних зображень), але й власного «базису», тобто необхідних для створення цих зображень економічних процесів. На рівні зображень порнографія створює образ присутньої зараз утопії, виконаного споживання (тіл, насолоди) — в цьому сенсі всі трансформаційні обіцянки, які пропонував капіталізм, що встановлювався у Східній Європі, мали порнографічний характер. Але за тими обіцянками, за тим міражем ховалася реальність повторного включення мешканців цих країн до глобального поділу праці, в основному як дешевої робочої сили. Це стосувалося також і порнографічної індустрії.

Порнографія, капіталізм, утопія

Зв’язок цих трьох явищ — реставрації капіталізму після 1989 року, повторного включення східного блоку як периферії в глобальний капіталістичний поділ праці, а також поширення порнографії в цьому регіоні — дуже цікавий феномен для дослідження. Історія порнографії в Східній Європі добре показує неповноту ліберальної оповіді про найновішу історію регіону. Порнографічні образи майже безпосередньо, хоч і в перебільшеній та карикатурній формі, показують, що криється за ліберальними гаслами про свободу та «повернення до Європи» (де — в порнографічній індустрії, як і в багатьох інших — тубільці посткомуністичної зони існують як дешеві тіла на продаж). Як доводить сербський чи російський приклад порнографії, «визволення», зрозуміле як унаочнення бажань, загалом не повинно служити емансипаційним цілям. Бажання завжди насаджується в якихось конфігураціях, нерідко авторитарних — і в порнографії також маси прагнуть того, що їх пригноблює.

Зв’язок порнографії та капіталізму має не випадковий, а структурний характер. Порнографія є не тільки частиною капіталістичного виробництва, вона також і організована в характерний для нього спосіб. І не лише на рівні «базису», тобто підприємств, що займаються виробництвом товарів порнографічного характеру. Лінда Вільямс має рацію, коли зауважує, що модель репрезентації сексуальних стосунків, яка панує в гетеросексуальній порнографії, є моделлю репродукції: сексуальні стосунки — проникнення чоловіка до жіночої вагіни — як праця, наслідком якої є жіночий генітальний оргазм або чоловіче сім’явиверження; його досягнення — зазвичай, на тлі викривленого від насолоди жіночого обличчя — це головний пункт порнографічної розповіді (продукт), який потім перетворюється на образ-фетиш (товар) і є залученим до обігу товарів для споживання[12].

Образи нібито миттєво доступної й одночасно недоступної насолоди, що народжуються з порнографічного простору, творять певну форму утопії. Утопії, що віддзеркалює неоліберальний капіталізм із його парадоксальною по суті й суперечливою з погляду логіки обіцянкою «головного виграшу» або ж «премії» для всіх[13], яка, однак, при застосуванні на практиці (особливо в посткомуністичних напівпериферіях) прирікає більшість на поступову пауперизацію. Схожим чином діє порнографія: продаючи певну обіцянку «додаткової вартості насолоди», вона залишає своїх клієнтів із самим лише ідіотським задоволенням мастурбації. Сучасний капіталізм і порнографія однаково постачають залученим до них суб’єктам (а залучені ми всі) те, що Жак Лакан надзвичайно влучно назвав «свободою бажати намарне»[14]. Свобода бажати намарне (якої не забороняє жодне батьківське право, жодна мова, що посилається на метафізичні категорії, жодна заборона, що коріниться в трансценденції) — це суть ліберальної свободи. В країнах Східної Європи порнографія була однією з королівських доріг, що вела до неї.

Переклад із польської Володимира Артюха

Примітки:

[1] Michał Witkowski, Barbara Radziwiłłówna z Jaworzna-Szczakowej, W.A.B., Warszawa 2007, s. 214.

[2] Пор. Maryna Romanets, Ideologies of the Second Coming in the Ukrainian Colonial Playground, in International Exposure: Perspective on Modern European Pornography 1800—2000, red. Lisa Z. Sigel, Rutgers University Press, Piscataway 2005, p. 209.

[3] Пор. Katalin Szoverfy Milter, Joseph W. Slade, Global Traffic in Pornography. The Hungarian Example, ibid, p. 179.

[4] Ibid. — p. 178.

[5] Жижек має рацію, коли зауважує, що легке входження в роль постачальника екзотики Іншого було головною причиною успіху фільмів Кустуріци.

[6] Eliot Borenstein, Nation Bare. Russian Pornography and Insistence of Meaning, ibid, p. 235.

[7] Ibid.

[8] Ibid, p. 236.

[9] Пор. T. Nikolić, Serbian Sexual Response: Gender and Sexuality in Serbia during 1990s, in: Aleksandr Štulhofer, Theo Sandfort (red.), Sexuality and Gender in Postcommunist Eastern Europe and Russia, Haworth Press, Binghampton 2005, p. 136.

[10] Ibid.

[11] Пор. Feona Attwood, Reading Porn: The Paradigm Shift in Pornographic Research, „Sexualities”, vol. 5, nr 1, luty 2002, p. 91—105

[12] Пор. Linda William, Hard core, пер. Justyna Burzyńska, Irena Hansz, Miłosz Wojtyna, słowo/obraz terytoria, Gdańsk 2010, s. 121—122.

[13] Пор. Sloterdijk, Gniew i czas, пер. Arkadiusz Żychliński, Scholar, Warszawa 2010, s. 220.

[14] Пор. напр. J.Lacan, “Kant avec Sade”, in Écrits, Ed. du Seuil, Col. Le champ freudien, p. 789, в оригіналі liberté de désirer en vain (прим. пер.).

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.