Цього року минає 110-таниця початку Революції 1905 року — масового соціального і національного пориву, в якому мешканці і мешканки Лодзі відіграли важливу роль. На жаль, Революція не гостює в нашій пам`яті, ми не обговорюємо її на лекціях з історії. У кращому разі згадки про революцію присутні в біографії Юзефа Пілсудського, який був учасником тих подій. Не відбуваються всепольські урочистості, пов`язані з цією датою, не кажучи вже про відзначення річниці на офіційному рівні в Лодзі. З 2005 року, коли в соту річницю революції під адміністрацією Лодзі було відкрито меморіальну таблицю, місто до цієї теми більше не поверталось. Ми намагаємося це змінити. Протягом двох років на низовому рівні організовуємо пам`ятні урочистості «Повстання Лодзьке», проводимо прогулянки слідами Революції й екскурсії на могили революціонерів — так звані «Zaduszki rewolucyjne». Ми видали книгу-путівник Революції, а також газету-пам`ятку «Лодзянка». Хочемо, щоб пам`ять про революцію 1905 року була живою.

Чому варто пам`ятати про Революцію? Це була перша подія в нашій історії, коли за зміну світу масово виступили групи громадян, якими нехтували до того — селяни та робітники. Досі відкрите питання про те, чи був цей масовий виступ людей четвертим повстанням на польських землях, чи, можливо, першою революцією. Враз пробуджена громадянська активність йшла багатьма шляхами, які неможливо вмістити в одному реченні. Мобілізація польського суспільства відбулася на до того незнаному рівні: кількість учасників та учасниць тогочасних політичних виступів перевищувала кількість тих, хто боровся в січневому і листопадовому повстаннях разом узятих. Щоправда, ми не мали армії, пістолетів, а бомб було, як кіт наплакав, проте головною нашою зброєю були масові вуличні виступи і страйки. У пікові моменти по лодзьких та варшавських вилицях крокували аж сто тисяч мешканок і мешканців. У Лодзі страйкував майже кожен працюючий.

Головними постулатами революціонерів були автономія Польського Королівства, яке після поразки січневого повстання було позбавлене мінімуму незалежності, а також ліквідація русифікації, можливість отримувати освіту польською мовою, впровадження свободи слова, віросповідання і права створювати кооперативи та профспілки. Наголос робили на соціальних гаслах: зменшенні робочого дня до восьми годин, встановленні усезагального страхування від нещасних випадків, впровадженні пенсій, безкоштовному лікуванні робітників та їх родин, а також праві на 14 днів відпустки щорічно. Робітники хотіли мати право голосу при вирішенні долі підприємств, на яких працювали: мати право вибирати керівників, лікарів, майстрів та відкликати «нелюдяних і недобросовісних керівників». Спроба реалізації перелічених вище постулатів протягом перших місяців 1905 року поєднувалася з ідеєю боротьби за так званий «фабричиний конституціоналізм». Робітники прагнули стати суб`єктами на робочих місцях, а не малооплачуваними об`єктами, «машинами», «невільниками», які змалку відробляють заводську панщину по кільканадцять годин на день, погано харчуючись і проживаючи в жахливих умовах.

Прагнення гідності, про яке ми можемо прочитати в спогадах робітників, вражає своєю актуальністю. Сьогодні багато хто з нас працевлаштований на непевних, низькооплачуваних умовах, без перспективи власного житла чи гідного утримання сім’ї. Фікцією став восьмигодинний робочий день, за який робітниці й робітники проливали кров в 1905 році. Багато хто з нас не має шансів у майбутньому отримувати пенсію, а шкільництво чи служба охорони здоров`я перестають бути доступними для кожного громадянина. «Грошва набула величезної сили, хоча завжди була богом…», – писав Анджей Струг, патрон лодзьких вулиць, учасник подій 1905-1907 років і великий письменник міжвоєнного періоду.

Всезагальна громадська мобілізація у роки Революції була заснована на постулатах, які знову набувають актуальності і можуть стати для нас мотивацією до боротьби за краще життя. Перш за все, вони можуть повернути сенс слова «спільнота» і поняття соціальної солідарності. Окрім того, вони уможливлять актуалізацію справжньої співпраці людей як на робочих місцях, так і в ширшому значенні — в бажанні разом бути господарями наших вулиць, міст й країни. Для нас, клубу Політичної Критики , актуалізація теми революції 1905 року — це спроба доповнити історію міста Лодзь темами, що несправедливо забуті. Це також можливість продемонструвати громадянські способи дій, які відрізняються від поширеного сьогодні індивідуалізму і виникають із бажання сформувати соціальну чутливість. Ми віримо, що світ ніколи не ставав справедливим сам по собі – це люди і їхній опір робили його кращим.

І на завершення — слова Марека Едельмана, суспільного і політичного діяча, одного із керівників повстання у варшавському гетто: « Боротьба за людську гідність розпочалася в 1905 році і триває досі».

Czytaj ten tekst po polsku
English version

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.