З-поміж громадян України закарпатці відчували себе у найбільшій безпеці, вважали, що їхній регіон украй малоймовірно буде затягнений у конфлікт, а самі вони найменш причетні до війни, що відбувається на Сході. Все видавалося далеким і недосяжним.
Стрілянина 11 липня між бійцями під лейблом Правого Сектору та людьми, чи то пак, міліцією Михайла Ланя, — показовий приклад того, що українсько-російська війна не обмежена блокпостами на виїзді з зони АТО, а критика бувальцями військових дій мешканців мирної частини країни через те, що переважна більшість звично ходить на дискотеки, у той час як у країні йде війна, — нерелевантна. Вся територія охоплена цією війною, вона просочилася у всі частини України — бо є бійці, котрі повертаються додому, бо є групи, які проходять навчання в тилу, бо є особи, котрі почуваються вповноваженими до того, щоб вирішувати конфлікти, застосовуючи трофейну зброю. Позитивним моментом цієї історії в малопримітному місті Мукачеві можна визнати те, що внаслідок неї увага прикута до Закарпаття, котре зазвичай залишається поза увагою, хоча є досить проблемною частиною країни. Бо поки нема уваги — не існує проблеми.
Загальновідомим фактом є те, що закарпатський регіон живе за рахунок свого географічного розташування. Через близькість до кордонів зі Словаччиною та Угорщиною люди тут мають більше можливостей та способів до виживання. Чимало мешканців збагачується на різних видах контрабанди, а одиниці з-поміж них сколочують на цьому неймовірні статки. Таким чином такі персони, як Віктор Балога, встановлюють у регіоні безпрецедентну одноосібну монополію з конкретними сферами впливу. Рольова гра в політика йому принагідна для легітимації сили, здобутої незаконним шляхом, щоб стати de facto власником адміністративної одиниці. До цього додаймо незалежні чинники — незначну густоту населення, гірський ландшафт, переважно сільське населення, що зумовлюють менталітет непотизму та кумівства, що тільки полегшують завдання таким особам, як пану Балозі.
На суботню перестрілку мукачівці відреагували досить спокійно. Якби не декорації, випадок скидався б на класичний епізод зі спагеті-вестерну: дві групи на далекому заході, що борються за частку прибутку, астенічність права, умовна бездержавність, за якої місцеві мешканці живуть за локально встановленими правилами. На другий день після конфлікту Василь Губаль, голова Закарпатської ОДА, в прямому ефірі каналу 112 прокоментував факт контрабанди на Закарпатті так: «Перерозподіл контрабандних потоків — він, звичайно, завжди був на Закарпатті. Но не таким способом. Якщо це контрабандний перерозподіл потоків, то це не так з’ясовується. Це з’ясовується законним шляхом.»
Логіка, котрою в даному випадку користується голова Закарпатської ОДА, насправді властива звичайним закарпатцям у цілому. За цією логікою, є речі незмінні й непорушні, титанічні, опір яким несумісний із життям, тому треба пристосовуватися. Серед таких незмінних речей, наприклад, контрабанда на Закарпатті, підлеглість силової структури держави одній авторитетній людині, корумпованість цієї ж структури, балозька монополія, встановлена в регіоні. Більшість самих закарпатців наче відчуває, що таку закоренілу систему не зрушити, а ту людину, що стоїть на самій верхівці і в корені проблеми — не перебороти. Закарпатське суспільство є доволі латентним, опортуністичним, відчуває себе малопричетним до процесів, що відбуваються в державі. На відміну від решти українців, закарпатці відокремлені від загальної території історично і часто пов’язують себе з іншими сусідніми державами, не тільки етнічно, але й за паспортом. Без чіткої культурної прив’язаності вони мають вибір — терпіти і змагатися з накинутою їм системою або ж приймати інше громадянство й користуватися тими перевагами, що може їм дати сусідня держава. Одноосібне некероване згори панування в регіоні й відсутність правових регулювань тільки полегшує й пришвидшує ці всі процеси. В результаті ми маємо цілий регіон, що живе собі окремим життям.
Отже, силове вирішення перерозподілу впливів на кордоні мало кого шокувало в Мукачеві. Більше того, частині це здалося необхідним. В епоху вестерну, до розповсюдження розвинених ідей про демократичну державу та права людини, спочатку були дії, а потім вже моральне судження над їх результатами. Таке можливо, коли люди не вірять в дієвість свого легітимного гаранта, нормально реагуючи на збройні добровольчі групи, що за своєю власною логікою беруть до рук зброю вирішувати не вирішуване в суспільстві. Чи не повинна держава врешті-решт прийняти позицію сильного і рішучого гравця? Щоб для закарпатців, як і зрештою інших українських громадян, діяльність на покращення зі застосуванням зброї, не здавалося єдиним можливим виходом, і від того морально правильним. Чи це означає, що потоки контрабанди будуть зупинені? Як щира мукачівка — сумніваюсь. Але люди будуть вільні й сильні підважити монополію, коли це в суспільних інтересах.
Читайте також:
Че там у хазар? (Митя Раевский)
Актуальные комментарии: Арест предполагаемых убийц Бузины
От Донбасса до «Азова»: украинское досье БОРН