переклала Анастасія Ринда
Минуло сім років відтоді, як луснула бульбашка ринку нерухомості Сполучених Штатів, що спричинила фінансовий обвал, — а інвестори та можновладці вже на шляху до наступної.
Якщо є якийсь урок з історії фінансових катастроф, то він полягає в тому, що банкіри ніколи самостійно не переживають власні кризи: вони лише «пересувають» їх, ніби постійно граючи неминучою катастрофою в «гарячу картоплю» і систематично перекладаючи тягар урегулювання проблеми на слабших членів суспільства. В результаті шлях «розв’язання» однієї кризи неодмінно закладає підґрунтя наступної. Не стала винятком і нинішня.
Останніми місяцями, незважаючи на ентузіазм із приводу початку загального економічного пожвавлення, деякі інвестори та регулятори почали висловлювати занепокоєння щодо ряду великих фондових бульбашок, які повсюдно з’являються у світовій економіці. Коли йдеться про захмарний ріст цін на нерухомість у Лондоні чи про рекордний «бичий» ринок [1] на Уолл-стріт; про інвесторів, що наполегливо хочуть дати позику загрузлим в боргах європейським урядам, чи про технологічні стартапи у Сполучених Штатах, зрозуміло одне: ми вже знаходимося посеред чергового великого спекулятивного божевілля.
Таке спостереження комусь може видатися дивним. Адже хіба ми досі не на останній стадії попередньої кризи? Чи захоче хтось ризикувати своїм капіталом, якщо прибуткові інвестиційні можливості лишаються незначними та нечастими? Власне, саме в цьому полягає проблема: фондові ціни зараз абсолютно відірвані від свого підґрунтя. Останніми роками криза капіталістичної рулетки була вдало відкладена завдяки надуванню центральним банком нових величезних бульбашок у нерухомості, державних цінних паперах та облігаціях. Поки більшість із нас перебуває у «постійній стагнації», у біржовиків свято.
Іншими словами, основні причини фінансової кризи 2008 року насправді так і не були вирішені, – чиновники просто усунули деякі симптоми (навіть не всі!). Уряди витягли неплатоспроможні банки за рахунок грошей платників податків, у процесі заганяючи себе у борги, у той час як центральні банки перетворилися на друкарські верстати, щоб влити трильйони доларів у фінансову систему. У результаті відбулося нагромадження величезного надлишку грошей у фінансовому секторі та його критичне скорочення в усіх інших.
Ми маємо справу із класичним випадком, який Девід Гарві називає проблемою поглинання надлишку капіталу: надмір вільного грошового капіталу опиняється сам на сам з надлишком робочої сили — і система чомусь не може поєднати ці два чинники заради продуктивного результату. Як висловився один банкір Financial Times: «Рушійною силою цієї активності є скорiше легкість доступу до капіталу, аніж реальне підґрунтя росту. Усе зводиться до потреби кудись інвестувати наявний капітал».
Інвестори вирішили владнати проблему так, як вони роблять це завжди, — прочісуючи поверхню Землі в гарячковому пошуку найбільшого можливого прибутку. Доки попит залишається незначним, а приріст стагнує, дохідність у так званих виробничих інвестиціях не буде надто привабливою для звичайного гравця. Отже, інвестори вдались до тих самих спекуляцій на ставках з високим ризиком/високою окупністю, із яких і почався фінансовий обвал у 2008 році.
Результати були жорсткими. Лише три роки тому Греція уклала угоду щодо найбільшої реструктуризації суверенного боргу в історії капіталізму, а світові ринки облігацій знову горять. У Великій Британії згідно з опитуванням майже чотири з п’яти фондових менеджерів висловили занепокоєння щодо компаній, які торгують борговими зобов’язаннями, оскільки облігації зараз «переоцінені більше, ніж будь-коли раніше, і державні боргові зобов’язання є найбільш переоціненим активом з-поміж усіх». Джон Плендер із Financial Times звинувачує ЄЦБ [2] у прямій підтримці цієї бульбашки з облігацій через політику «кількісного пом’якшення»:
«Державні ринки облігацій вважалися врівноваженими, вільними від потрясінь, характерних для акцій. Тепер це закінчилось. Відтоді, як центральні банки почали збільшувати свої баланси, державні облігації стали захопливими до тієї міри, що інвестори купили їх більш ніж на 2 мільярди доларів з негативною дохідністю, переважно у Європі. Навіть за часів депресії 1930-х відсоткові ставки ніколи не падали нижче нуля. Хіба це не рідкісне явище — бульбашка ринку облігацій?».
Але зростає не лише державний борг. Лише за минулий рік американські компанії випустили облігацій на вражаючу суму у $1,43 трильйона — на 27% більше, ніж вони продали на піку минулої бульбашки в 2007 році. Фактично можна привести обгрунтований аргумент, що минулорічне гадане відновлення економіки Сполучених Штатів цілковито забезпечувалося енергетичною бульбашкою, яка вже луснула через колапс цін на нафту, а також на ще більшій технологічній бульбашці. Інвестор-мільярдер Марк К’юбан нещодавно застеріг, що остання «гірша технологічної бульбашки 2000-го» і зараз також уже готова луснути.
Якщо розхитані ринки облігацій компаній Сполучених Штатів впадуть, це неодмінно потягне за собою фондову біржу. Оцінка акцій невпинно зростає відтоді як вони досягли дна в березні 2009 після минулого обвалу. Індекс S&P 500 злетів на неймовірні 200%, тоді як технологічний індекс NASDAQ нещодавно перевищив 5,000 пунктів уперше з того часу, як луснула бульбашка доткомів. Той факт, що цей шестирічний бичий ринок збігся у часі з найбільшим економічним спадом з часів Великої Депресії, має змусити задуматись.
Нарешті, поки наші спогади про субстандартну іпотечну кризу ще свіжі, інвестори вже попереджають про нарощування нової бульбашки цін на житлову нерухомість. Wall Street Journal вказує, що ціни на нерухомість у Британії зараз утричі вищі від їх докризового піку, у той час як ціни на нерухомість в Австралії, Канаді, Швеції та Норвегії також значно завищені. Такі міста, як Нью-Йорк, Сан-Франциско, Майамі, Лондон, Берлін, Париж та Амстердам, переживають зліт цін на нерухомість, що не підкріплений жодним супровідним зростанням у реальній економіці. Навіть ціни на нерухомість в Іспанії та Ірландії зараз знову зростають.
Висновок зрозумілий: plus ça change, plus c’est la même chose [3]. Весь цей час політики грали з вогнем, застосовуючи напівзаходи, але так і не вирішивши жодної структурної проблеми. Натомість, уряди врятували фінансових гравців, в той час як центробанки надули нові бульбашки, щоб пом’якшити їх падіння, приховати втрати та відкласти момент розплати. Проте в реальному світі надування бульбашок призводить тільки до одного результату. Минуло всього 7 років з попереднього фінансового обвалу, а інвестори та можновладці вже прямують до наступного.
Примітки:
[1] Ринок, на якому спостерігається тенденція до підвищення курсів
[2] Європейський центральний банк
[3] Чим більше (це) змінюється, тим більше (це) залишається тим самим
Перекладено за: Jerome Roos. «Monster bubbles: the delayed crisis of capitalism resurfaces» In: ROAR Magazine.
Читайте також:
Про три світи, змагання жертв і політекономію [частина перша] (Денис Горбач)