Як музей арабського мистецтва сприяє діалогу в невеликому ізраїльському містечку

переклала Ольга Лугай

Для когось сучасне мистецтво може здатися висловлюванням про політику й економіку заднім числом — чимось, що можна додати після того, як з ідеологічними заскоками вже розібралися в модернізованих містах. Проте іноді цей процес відбувається у зворотному напрямі, і мистецтво насправді уможливлює діалог і поліпшення ситуації в суспільстві.

Таким є випадок першого музею сучасного арабського мистецтва в Ізраїлі, який відкрився минулого місяця в Сахніні — маленькому, переважно мусульманському місті, розташованому далеко від таких традиційних мистецьких центрів як Тель-Авів і Єрусалим.

Арабський музей сучасного мистецтва і спадщини (The Arab Museum of Contemporary Art and Heritage, AMOCAH) — плід задуму Белу-Сіміона Фаінару й Авіталя Бар-Шая, двох ізраїльських художників, у яких ця ідея виникла під час курування Середземноморської бієнале. Вони не були задоволені моделлю Бієнале, відповідно до якої нові роботи презентують лише кожні два роки, і мріяли про більш постійний дім для модерного і сучасного арабського мистецтва.

На те, щоб перетворити цю абстрактну ідею на фізичний музей, у них пішло три роки. Три роки посередництва в місцевих суперечках, міжнародній політиці та складних культурних відмінностях. Багато з цих складнощів — так само як і винагород — породжені умовами в місці, яке обрали художники.

Сахнін розташований в області Галілея, досить далеко від Тель-Авіва і Єрусалима, у яких зазвичай розташовані музеї сучасного мистецтва і галереї. Було досить важко переконати жителів Сахніна у важливості музею, адже невід’ємна цінність сучасного мистецтва не була чимось само собою зрозумілим у цьому місті. «Це звучить просто, це звучить більш очевидно, коли я кажу, що мистецтво — це частина життя, — сказав Фаінару The Huffington Post. — У такому місці це не настільки зрозуміло».

У Сахніні мистецтво може вступати в суперечність із безліччю особистих цінностей та ідеологій. Наприклад, один художник, якого ми виставлятимемо, спочатку намалював серію портретів, але потім він вирішив, що зображення людей суперечать його релігійним переконанням. Тепер він малює лише пейзажі.

Попри все, відкриття музею в цьому місці було важливим кроком. Арт-сцена в Тель-Авіві більше зосереджена на міжнародних знаменитостях, ніж на місцевих художниках, — пояснив Файнару, — і там демонструють переважно той самий матеріал, який можна побачити і в Нью-Йорку — а не щось характерне для ізраїльської чи арабської культури.

AMOCAH хоче це змінити. І змішане за релігійним складом населення Сахніна робить цілі музею — навчання й мистецьку обізнаність — особливо значущими. Більше того, Фаінару і Бар-Шей усвідомлюють те, що сучасне мистецтво переважно недосяжне для місцевих, яким потрібно подолати значну відстань, щоб його побачити. Економіка також відіграє важливу роль.

«Все буде безкоштовно для людей, які бажають побачити сучасне мистецтво», — говорить Фаінару. Підтримка для того, щоб виконати цю обіцянку, йде від різних джерел: це і допомога місцевої адміністрації, і фінансова підтримка від організацій в таких європейських країнах як Франція, Австрія та Німеччина. Через «технічні проблеми» і скорочення витрат бюджету, — пояснив Файнару, — вони не отримують фінансування від Міністерства культури Ізраїлю.

Перша виставка в музеї чітко вказала на його спрямованість на спільноту. Її назва, «HIWAR», перекладається на українську приблизно як «діалог», але більш точно позначає розмову між двома і більше людьми чи сторонами, які без ворожості працюють разом для позитивного вирішення проблеми.

Хоча деякі музеї уникають взаємодії з політикою мистецтва, сподіваючись тримати ці дві сфери в різних вимірах, AMOCAH так не робить. «Відкриття музею в місті — це політично, — каже Файнару. — Відкриття музею з виставкою, назва якої означає діалог […] — це також політичне висловлювання».

Залежно від ресурсу, медійна увага до музею зосереджена на культурних і економічних можливостях, які він відкриває для Ізраїлю — або на політичній надії на релігійний діалог на Близькому Сході загалом. Однак Фаінару підкреслює саме місцевий контекст: невеликі сварки між жителями Сакхіна та подальші їх вирішення, способи, якими музей залучає нових відвідувачів і створює нову інфраструктуру для їх підтримки.

Наприклад, перед тим, як AMOCAH відкрився, у Сахніні не було назв вулиць і номерів будинків. Проте прибуття до міста відвідувачів музею підштовхнула мера розвинути систему адрес і встановити відповідні знаки — арабською та івритом.

«Я сподіваюся, що в найближчому майбутньому вони, можливо, будуть і англійською, — каже Файнару. — За допомогою сучасного мистецтва ми змінили місто».