Перше, що спадає на думку при прочитанні Законопроекту «Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів»: його писали «на коліні» протягом кількох годин. Коли його читаєш, хочеться повиправляти граматичні помилки й порозставляти коми. І тільки потім почати критикувати по суті.
Якщо автори законопроекту претендують на обізнаність із ситуацією в секс-роботі, принаймні у Європі (а, судячи з усього, вони претендують, адже пояснювальна записка до законопроекту апелює до ситуації з секс-роботою у «розвинених країнах Європейського Союзу»), їм варто було б послуговуватися не термінами «проституція» та «повія», що мають багато негативних конотацій, а більш прогресивними термінами на кшталт «секс-робота»/«секс-робітник»/«секс-робітниця» — які, власне, й застосовують у країнах, де «проституцію» визнають роботою.
Саме визначення «повій» і «секс-закладів» у законі, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Воліючи зробити з «повій» фізичних осіб-підприємців, що надають «послуги інтимного характеру», автори законопроекту, схоже, забувають, що не всі секс-робітники й робітниці мріють, щоб інформація про них та їхнє заняття була загальнодоступною. Більше того, для багатьох заняття секс-роботою часто є або способом підробітку, або тимчасовою зайнятістю, тому реєструватися як ФОП, що надає послуги певного роду, у них навряд чи буде час і бажання. Та й сенсу особливого у цьому немає також. Що ж до «секс-закладів», то у законі їхню діяльність доволі зарегульовано. Що, як показує практика багатьох країн, не найкращий шлях. Адже що більше держава зарегульовує певну сферу, то більша ймовірність, що ця сфера просто почне вдаватися до неформальних практик.
Наталя Ісаєва, представниця ВБО «Легалайф-Україна», зауважує, що «реєстрація секс-робітників як ФОП — це нонсенс. Через стигму в суспільстві секс-робітниці прагнуть не розголошувати свою ідентичність, у тому числі через cитуацію з правоохоронними органами, тому було би добре замінити визначення, прописане у законі, на щось типу “організації дозвілля” чи “надання послуг у сфері дозвілля”. Може, хтось і буде здогадуватися, що за цим стоїть, проте це буде більш завуальовано й дозволить багатьом секс-робітницям зберегти конфіденційність».
Хоча при написанні закону із секс-робітницями ніхто не консультувався і не питав їхньої думки, їм усе одно приписали певні обов’язки. Наприклад, секс-робітниць хочуть зобов’язати «проходити в установленому законодавством порядку попередній та періодичний медичний огляд». Знову ж таки, якби автори законопроекту завдали собі клопоту ознайомитися хоча б трошки із наявними дослідженнями, то виявили би, що примусові медогляди — порочна практика. Від них ухиляються й, відповідно, часто віддають перевагу нелегальній секс-роботі. Як вирішити цю проблему? Створити комфортні умови праці. Зрештою, секс-робітники самі зацікавлені у підтриманні свого здоров’я й самі ходитимуть на медогляди, не треба тільки їм вказувати, куди та як часто. «Дивно, що тільки секс-робітників змушують до проходження медогляду. Чому до цього не змушують клієнтів? Секс-робітники самі зацікавлені у збереженні свого здоров’я, це має бути добровільно», — каже Наталя Ісаєва.
Наостанок зауважу, що прагнення легалізувати секс-роботу (як випливає з пояснювальної записки) витікає не з турботи про дискриміновану групу населення, бажання покращити їхню ситуацію і рівень добробуту населення в цілому, а з бажання отримати більше податків та бути «як у ЄС». Напевно, найогидніший момент пояснювальної записки звучить так: «У Нідерландах з 2000 року офіційно дозволено відкривати будинки розпусти, борделі виставляють свій товар прямо у вітринах». Із такою махровою об’єктивацією секс-робітниць я не стикалася, на щастя, дуже давно. Думаю, варто порадити народним, кхм, обранцям фільтрувати дискурс і бути принаймні трошки більш гендерно чутливими.
Попри все перелічене, у законі є і кілька прогресивних моментів. Точніше, не кілька, а один. Це зняття адміністративної відповідальності за заняття секс-роботою та кримінальної — за утримання борделів.
Які висновки можна зробити розробникам закону? Для початку, не варто писати (особливо закони) про те, на чому не розумієшся. Або хоча б варто консультуватися із тими групами, яких закон торкається, та з тими (дослідниками, представниками НГО), хто досліджує цю тему і знається на ній. Адже якщо цей законопроект раптом приймуть, то охарактеризувати його наслідки можна буде хіба що крилатою фразою «хотіли як краще, а вийшло як завжди».