Перекладала і конспектувала Дафна Рачок
Нещодавно на львівському Форумі видавців часопис «Критика» презентував український переклад книжки виконавчої директорки Facebook Шерил Сендберґ «Включайся: жінки, робота й воля вести за собою». Доволі симптоматично, що попри майже повну відсутність чи то перекладної, чи то оригінальної літератури на тему фемінізму для перекладу й публікації обрали саме цю книгу.
Книга Сендберґ — самопроголошений феміністичний маніфест, присвячений заохоченню жінок не жертвувати кар’єрою заради родини, а знаходити власний баланс між родиною й роботою, що дозволить досягти успіху й у приватній, і у професійній сферах. Цільова аудиторія книги — передусім доволі забезпечені жінки, які можуть собі дозволити обирати між роботою та родиною, впливові жінки на високих посадах міжнародних корпорацій та урядових інституцій. До прикладу, передмову до українського видання книги написала міністерка фінансів Наталія Яресько. Загалом, не буде дивно, якщо озвучені у книзі ідеї навряд чи знайдуть відгук серед більшості українських жінок.
Та це не єдиний аспект книжки, який може засмутити прихильниць і прихильників феміністичних рухів. «Включайся», на думку деяких дослідниць, поряд із іншими подібними бестселерами є симптомом поширення нового виду фемінізму — неоліберального фемінізму, що пориває із вказівками на структурні проблеми, наголошуючи натомість, що кожна жінка може вирішити свої проблеми самостійно.
Ми публікуємо конспект статті Кетрін Ротенберґ, лекторки Кафедри зарубіжної літератури та лінгвістики, голови програми з гендерних студій Університету ім. Бен-Гуріона у Негеві. У цій статті під назвою «Підйом неоліберального фемінізму» вона доволі детально аналізує маніфест Сендберґ та окреслює потенційні загрози нового фемінізму.
1. Останнім часом ми спостерігаємо нову тенденцію, що стає дедалі більш значущою: впливові жінки дедалі частіше публічно висловлюються на підтримку фемінізму. Згадайте лише статтю Енн-Мері Слотер «Чому жінки досі не можуть досягти всього»: цей текст з’явився в Atlantic у липні 2012 року і швидко став найчитанішою статтею за всю історію видання. Потім у травні 2013 року на полиці книжкових магазинів потрапила книга Шерил Сендберґ «Включайся» — і відразу стала бестселером. Ці два самопроголошені феміністичні маніфести (перший написала колишня директорка Держдепартаменту у справах політичного планування й професорка Прінстонського університету, а другий — виконавча директорка Facebook) читаються настільки масово й породжують стільки дискусій та уваги з боку медіа, що деякі коментатори вже почали порівнювати Сендберґ із Бетті Фрідан, а Слотер (асоціативно) — з Ґлорією Стайнем [Бетті Фрідан і Ґлорія Стайнем — ікони американського фемінізму 1960-х та 1970-х років. Бетті Фрідан також є авторкою книги «Загадка жіночності» (The Feminine Mystique), що стала класичним текстом для другої хвилі фемінізму. За повідомленнями деяких американських медіа, Стайнем і Фрідан були суперницями за лідерство у феміністичному русі свого часу й через це не надто любили одна одну. — Прим. ред.] […]
Критикині, здебільшого радикальні й соціалістичні феміністки, визнають, що завдяки Сендберґ та іншим вдається активізувати публічну дискусію щодо невирішеного питання гендерної нерівності у США. Проте ці самі критикині також застерігають, що новий фемінізм, який витворюється [у текстах таких авторок як Сендберґ і Слотер], заснований на замовчуванні питань, які хвилюють переважну більшість жінок і в США, і в решті світу. […]
Як так сталося, питають багато досвідчених феміністок, що рух, який колись був відданий ідеї звільнення жінок (хоч і не без проблем), зараз оперує неймовірно індивідуалістичними висловлюваннями, а отже, перестає піднімати питання соціальної чи колективної справедливості? Відштовхуючись від цього питання, мій інтерес обертається навколо схожої, але все ж таки трошки іншої дилеми, а саме: чому існує потреба у фемінізмі, що спирається на ідеї неолібералізму?
2. На мою думку, маніфест Сендберґ можна розглядати як симптом ширшого культурного явища, в якому неоліберальний фемінізм швидко витісняє ліберальний. […]
На відміну від класичного ліберального фемінізму, raison d’être якого була критика лібералізму зсередини шляхом вказування на гендеровані винятки у проголошеній ліберальною демократією універсальній рівності (наприклад, на необхідність повного залучення жінок до публічної сфери, а також на необхідність рівності перед законом та в доступі до інституцій), цей новий фемінізм видається повністю синхронізованим із сучасним неоліберальним ладом. Іншими словами, неоліберальний фемінізм не пропонує жодної критики неолібералізму — чи то йдеться про критику зсередини, чи про ззовні.
Якщо поглянути глибше, можна помітити, що «Включайся» виявляє способи, за допомогою яких основні ідеї лібералізму використовуються для витворювання неоліберального фемінізму й нового феміністичного (а не просто жіночого) суб’єкта. Надзвичайно індивідуалізований, цей суб’єкт є феміністичним у тому сенсі, що вона [авторка використовує жіночий рід, коли звертається до цього суб’єкта, адже аудиторією обох аналізованих текстів є передусім жінки — прим. ред.] безсумнівно в курсі наявних нерівностей між чоловіками й жінками. Але водночас цей суб’єкт є неоліберальним — не лише через заперечення соціальних, культурних та економічних умов, які створюють ці нерівності, але й тому, що вона приймає повну відповідальність за власний добробут і турботу про себе, які все більше й більше ґрунтуються на викарбовуванні вдалої рівноваги між родиною та роботою, що досягається шляхом розрахунку витрат і вигод. Отже, неоліберальний феміністичний суб’єкт постає, щоб переспрямувати наявну гендерну нерівність з рівня структурної проблеми на рівень особистої справи. […]
За допомогою «Включайся» ми можемо чітко окреслити процеси, в яких дезартикулюється ліберальний фемінізм і народжується неоліберальний феміністичний суб’єкт. Ця книга є сумішшю особистих історій, мотиваційної мови та журналістики — і все це приправлене «неспростовними фактами» та статистикою. […]
Не варто розглядати «Включайся» лише як мемуари, книгу з самодопомоги [self help; маєтьcя на увазі жанр, побудований на інструктуванні читачів щодо того, як їм подолати власні психологічні проблеми, щоб отримати більш щасливе життя, більш вдалу кар’єру тощо; зазвичай подібні поради майже або повністю нівелюють структурний вимір тої чи іншої проблеми, пропонуючи натомість дуже індивідуалізуючі рішення — прим. ред.] або путівник із управління кар’єрою. Запозичуючи елементи з усіх трьох жанрів, авторка витворює «феміністичний маніфест», покликаний переконати жінок рішучіше йти до своїх цілей. […]
3. Уже на перших сторінках книги Сендберґ велично оголошує, що жінки у США та країнах розвинутого світу сьогодні значно краще забезпечені, ніж у будь-який інший момент людської історії: «Ми стоїмо на плечах жінок, що жили до нас, жінок, які мали боротися за права, котрі ми зараз сприймаємо як належне» (ст. 4). Вона також наполягає, що жінки на Заході мають бути вдячними — адже їхнє становище на сотні років випереджає неприйнятне ставлення до жінок у таких місцях як Афганістан і Судан. […]
Таким чином дискусія негайно контекстуалізується у рамках траєкторії прогресу та заяложеного протиставлення звільненого Заходу та пригнобленої решти світу. США та західні демократії подані як апофеоз цивілізації, що рухаються назустріч справжній рівності між чоловіками та жінками. У свою чергу, «гендерна рівність» стає ознакою цивілізації, а ліберальні принципи, як нещодавно наголосила Сара Ферріс (Sara Farris), постулюються як незаперечні критерії добра (Farris 2012). На перший погляд може видатися, що таке обрамлення дискусії — шляхом проектування справжнього пригноблення на решту світу — відволікає від питання гендерної нерівності вдома: не випадково Сендберґ згадує назви лише тих країн, що їх західні медіа безперервно згадують як країни, розідрані ісламським екстремізмом. Як переконливо стверджує Енн Нортон (Ann Norton), це є частиною ісламофобського дискурсу, який зображає мусульманський світ особливо жорстоким до жінок, що, у свою чергу, сприяє підтримці національної самосвідомості й розбудови нації у США.
Та «Включайся», зрештою, не використовує цей антиісламський троп для відвернення «погляду феміністок та інших потенційних критиків від наявності гендерної нерівності на Заході» (Norton 2013, p. 67). Сендберґ спрямовує свою критику й на США також, заявляючи, що, попри величезний прогрес, досі існують багато невіришених питань, особливо у сфері, що стосується присутності жінок при владі й на керівних позиціях. В уряді, промисловості, корпораціях, — каже вона, — жінки досі недостатньо представлені на найвищих посадах. Таким чином, гендерна нерівність асоціюється з браком жінок у найвищих ешелонах владних інституцій. Тобто, з одного боку, Сендберґ віддає належне лібералізму та боротьбі ліберальних феміністок, вважаючи їх відповідальними за створення сучасного культурного ландшафту, де для жінок із Заходу та особливо з США відкриваються історичні можливості. З іншого боку, вона й далі вказує, що́ потрібно зробити для виходу з нинішнього глухого кута, щоб нарешті справдити обіцянки жіночого руху та самої ліберальної демократії.
Вона каже читачеві, що вона цілком свідома наявності інституційних перешкод і визнає, що існує потреба знищити їх. Однак таких зауважень дуже мало, й вони зроблені здебільшого мимохідь, більша ж частина книги присвячена тому, що авторка вважає суттєвішими перешкодами для жіночого успіху, — внутрішнім бар’єрам. […]
4. Сендберґ, як і [Бетті] Фрідан, особливо зацікавлена у заохочуванні жінок займатися професійною кар’єрою. Але, на відміну і від Фрідан, і від [Наомі] Вулф, «Включайся» явно зосереджується не на подоланні соціального тиску та протистоянні йому, а радше на тому, що «жінки можуть змінити себе», подолати свої «внутрішні бар’єри». […]
Книгу можна читати як таку, що маркує (і маркетує) зміну в сучасних артикуляціях мейнстримного ліберального фемінізму та бере участь у створенні нового феміністичного суб’єкта. Цей суб’єкт охоче й рішуче визнає наявність гендерної нерівності, але, як я покажу далі, її фемінізм такий індивідуалізований, що повністю розмежовується з будь-якою ідеєю соціальної нерівності і внаслідок цього не здатний запропонувати жодного послідовного аналізу структур чоловічого домінування, влади та привілеїв. Отже, цей новий фемінізм має ліберальну обгортку, тоді як його зміст — а саме його спосіб дії — є наскрізь неоліберальним. […]
За логікою Сендберґ, першим і основним кроком у переорієнтації жінок на успішну кар’єру є «інтерналізація революції». Це має означати прийняття (шляхом особистого включення) необхідності рухатися назустріч справжній рівності між чоловіками та жінками (у цьому контексті це означає рівну представленість у владних інституціях). Через примирення й роботу зі своїми внутрішніми бар’єрами жінки стануть здатними набратися сміливості, необхідної для наполегливого переслідування професійних цілей. […] Позбутися цих внутрішніх перешкод — це вирішальний крок у підвищенні здатності жінок включитися у свої кар’єри, що стає другим поворотним етапом у переорієнтуванні їхніх пріоритетів. […] Тільки коли жінки нарешті інтерналізують революцію, переможуть свої внутрішні бар’єри та активно включаться у професійну діяльність, вони будуть готові до досягнення однієї з ключових феміністичних цілей «Включайся», а саме — знищення «розриву в амбіціях до лідерства». Подолання цього розриву є завершальним етапом процесу переорієнтації. Справді, найпевнішим шляхом забезпечити таку складно досяжну гендерну рівність є заохочення жінок рухатися по кар’єрній драбині дедалі вище — до лідерських позицій. […]
Аморфний «розрив у амбіціях» дуже швидко підміняє нерівність, радикально зводячи її лише до відсутності жінок на керівних позиціях. Внаслідок цього інші класичні цілі ліберального фемінізму, як-от справедливе ставлення до всіх, рівний доступ до інституцій та повне залучення жінок до публічної сфери зовсім ігноруються, сходження ж нагору по владній вертикалі стає, зрештою, єдиною метою фемінізму. […] Відштовхуючись у своєму маніфесті від ідеї, що гендерна нерівність досі існує в США, Сендберґ патріотично використовує ліберальні поняття рівності, рівних можливостей та вільного вибору з метою активізації публічної дискусії про фемінізм. Та коли придивитися ближче, три головні винайдені Сендберґ фрази виходять за межі ліберального каркасу її книги та спустошують його, фактично підміняючи його іншою раціональністю. Переплітаючись у тексті, «інтерналізація революції», «включення» та знищення «розриву в амбіціях» вдихають життя у суб’єкт, змушений і заохочений до підпорядкування нормам ринку та прийняття відповідальності за свій добробут. Більше того, «справжня рівність» засновується на тому, що індивіди мають рухатись професійною драбиною нагору, кожна жінка сама по собі. […]
Заклик «інтерналізувати революцію» особливо бентежить, адже в ньому приховане припущення, що революція у певному сенсі вже сталася, а значить усе, що жінки мають зробити — це підвестися, включаючись у цей світ та впливаючи на нього. Окрім того, що цей заклик, атомізуючи агентів революції та переносячи простір дії з публічної сфери до психологічного світу індивіда, нейтралізує радикальну ідею колективного повстання, він також визначає зміну як справу внутрішню, соліпсичну й афективну. […] Заклик включитися у свою кар’єру, таким чином, вдало переорієнтовує жінок від солідарності до власного окремого розвитку, який (щоб залишатися на правильному шляху) вимагає безперервного нагляду за собою. […]
Крім того, що цей посил адресовано неймовірно крихітній частці жінок, увесь окреслений Сендберґ порядок денний спрямований на прищеплення ринкових норм, які радше роз’єднують, аніж об’єднують навіть цих надзвичайно привілейованих жінок. […]
5. Неоліберальний фемінізм в основному переймається cтвердженням феміністичного суб’єкта, що втілює «відповідальність за себе» та більше не вимагає нічого від держави й уряду чи навіть чоловіків як групи. В ньому немає будь-яких спроб зняти наявну напругу між ліберальним індивідуалізмом, рівністю та тими соціальними перешкодами, що потенційно заважають реалізації «справжньої» рівності. Цей суб’єкт також є пострасовим: він допомагає забезпечити «забуття раси» (Eng 2010, p. 4). […] У книзі Сендберґ не згадано жодні колективні вирішення проблем історичної несправедливості: неоліберальний феміністичний суб’єкт позбавлений будь-яких орієнтирів на загальне благо. […]
Книга неодноразово натякає, що як тільки жінки почнуть більше цінувати своє професійне зростання та «включаться» у кар’єру, то стануть готовими до викарбування більш вдалої й ефективної рівноваги між роботою і родиною. Тобто окреслений у книзі феміністичний ідеал — це не одновимірна чи обмежена лише професійною діяльністю жінка, що жертвує родиною заради кар’єри, це радше впливова жінка, якій вдається віднайти рівновагу між неймовірно успішною кар’єрою та приватним життям, що приносить задоволення. У такий спосіб неоліберальний фемінізм не тільки інтерпелює суб’єкта, відповідального за турботу про себе, а й нормалізує цього суб’єкта таким закликом — призовом бажати одночасно і професійного успіху, й особистої реалізації, яка майже завжди означає материнство. […]
Обіцяні цим фемінізмом емансипація і щастя тримаються не лише на активному індивідуальному бажанні плекати свою кар’єру та мати чоловіка й дітей, але й на індивідуальній здатності викарбувати ідеальну рівновагу між приватною і публічною сферами. Отже, щастя має важливе значення для цього нового фемінізму: воно стає предметом особливого обрахунку, функціонує як нормалізуюча матриця і відвертає увагу від процесів, за допомогою яких мейнстримний ліберальний фемінізм швидко поступається неоліберальному.
Іншими словами, майже цілковите прийняття ідей на кшталт щасливої рівноваги між родиною і роботою призводить до укріплення гендерованих передумов, які уможливлюють вироблення ліберального простору, — а саме розрізнення на приватне й публічне — одночасно дозволяючи спорожнити власне ті основи, на яких це просторове розділення сконструйоване. Отже, заклик гнатися за щастям не тільки відвертає нас від того, щоб опиратися посиленню неоліберального фемінізму, він також заважає нам уявити простір і соціальні відносини у нові способи. […]
6. Як і феміністичний маніфест Сендберґ, стаття Слотер ховається за ліберальною мовою рівності; та Слотер так само вдало дезартикулює ліберальний фемінізм, перетворюючи його на неоліберальний. Обидві авторки уявляють дуже індивідуалізований суб’єкт — хай і трохи по-різному. Різниця ж між їхніми поглядами проглядається тільки ближче до кінця текстів, та й то вона передусім у розстановці акцентів. Тоді як Сендберґ спонукає жінок ствердитися у своїй відданості роботі, Слотер закликає ствердитися у відданості родині. Однак для обох авторок кінцева мета лишається однаковою: вона полягає у наданні жінкам більшої свободи й самостійності, щоб вони змогли нарешті викарбувати власну вдалу рівновагу між родиною і роботою.
«Чому жінки досі не можуть досягти всього» зосереджується на легітимації «природної» відданості жінок своїм дітям. У цій статті Слотер спонукає впливових жінок публічно говорити про цінність родини, закликаючи їх вимагати змін на робочому місці. Як і Сендберґ, Слотер невблаганно заохочує жінок не покидати їхні кар’єрні сподівання, навіть якщо у них уже є діти. Основна мета авторки саме в тому, щоб допомогти кожній жінці у її здатності плекати професійні амбіції, паралельно втілюючи мрію про щасливе родинне життя. Слотер справді більше зауважує про необхідність інституційних змін, аніж Сендберґ, та зрештою вона розуміє зміни радше як послідовність вимог від впливових жінок, котрі проявляють особисту ініціативу й вимагають речей на кшталт більш гнучкого робочого графіку. […]
7. У якості підсумку мені б хотілося запропонувати низку роздумів про те, чому ж ми спостерігаємо появу неоліберального фемінізму. Для початку видається важливим спитати, чому взагалі неолібералізм визнає та активізує розмову про наявну гендерну нерівність? Зважаючи на ігнорування й поступове підривання неоліберізмом ліберальних політичних принципів, таких як свобода, формальна рівність, солідарність чи верховенство права, сам по собі факт визнання гендерної нерівності є дещо парадоксальним. […]
У США всі феміністичні течії, навіть ліберальний фемінізм, принаймні в теорії пропонували критику панівного політичного порядку. Ця критика варіювалася від критики зсередини, уособленої ліберальним фемінізмом, який намагався показати суперечність між відданістю ліберальної демократії ідеям рівності та наявністю на практиці гендерованих виключень та дискримінації, до революційної критики, що наполягала на перегляді патріархальних і маскулінних основ сучасного суспільства. З цієї точки зору, утворення неоліберального фемінізму має певний культурний сенс, адже фемінізм стає черговою сферою, яку неоліберальний спосіб управління колонізує і переробляє на свій лад. Словами Стюарта Холла (Stuart Hall), відбувається процес «транскодування, що лишається у полі зору словника, з якого воно черпає» (2011, p. 711). Так як дедалі більше жінок середнього класу або через свій вибір, або (все частіше) з необхідності включаються у публічну сферу й залишаються у ній, навіть попри наявність дітей, цей феміністичний дискурс, що народжується, допомагає нейтралізувати потенційну критику від інших феміністичних течій.
Цей фемінізм більше не опікується питаннями різниці в оплаті праці жінок і чоловіків, сексуальних домагань, зґвалтувань чи домашнього насильства: амбіційні жінки середнього класу стають водночас проблемою та вирішенням проблеми за доби неоліберального фемінізму. Включаючись у те, що Сара Ахмед (Sara Ahmed) називає сучасною «індустрією щастя» (Ahmed 2010), неоліберальний фемінізм намагається упевнитись, що новий феміністичний суб’єкт спрямований та спрямовує себе до пошуку власної вдалої рівноваги між родиною та роботою. […]
Замість того, щоб відкидати чи засуджувати ці неоліберальні маніфести, нам радше варто спробувати ідентифікувати й виправити потенційні хиби у їхній логіці викладу та фантазіях. Для початку можна наголосити на зяючій неспроможності примирити ідею «справжньої гендерної рівності» з поворотом до щастя та до підступного процесу індивідуації. Зрештою, поворот до позитивного афекту й посиленої індивідуації у неоліберальному фемінізмі є насправді ігноруванням питань соціальної справедливості та загального блага, які з самого початку були джерелом напруги у ліберальному фемінізмі. […] Таким чином, підкреслюючи протиріччя та невідповідності, ми можемо також зауважити, що особистий добробут жінок на кшталт Сендберґ і Слотер, які становлять, напевно, менше від 0,1% від усього населення, існує за рахунок 99,9% — а саме більшості, яку становлять бідні жінки, жінки робітничого й середнього класів.
Читайте також:
Ненсі Фрейзер. Після сімейної зарплати: гендерна рівність і соціальна держава
Юстина Кравчук. Публічний вимір приватного досвіду: виставка «Материнство»
Оксана Брюховецька. Обыденность как поле боя
Джерела:
Abbey, R. (2011) The Return of Feminist Liberalism, Durham, England, Acumen.
Ahmed, S. (2010) The Promise of Happiness, Durham, NC, Duke University Press.
Applebaum, A. (2013) How to Succeed in Business [Homepage of NEW YORK REVIEW], [online] Available at: http://www.nybooks.com/articles/archives/2013/jun/06/sheryl-sandberg-how-succeed-business/?pagination=false (accessed 6 June 2013).THE RISE OF NEOLIBERAL FEMINISM
Aslan, Ö. & Gambetti, Z. (2011) ‘Provincializing Fraser’s history: feminism and neoliberalism revisited’, History of the Present, vol. 1, no. 1, pp. 130–147.
Barry, A., Osborne, T. & Rose, N. S. (1996) Foucault and Political Reason: Liberalism, Neo-liberalism, and Rationalities of Government, Chicago, University of Chicago Press.
Brown, W. (2005) ‘Neo-liberalism and the end of liberal democracy’, Theory & Event, vol. 7, no. 1, pp. 37–59.
Brown, W. (2006) ‘American nightmare: neoliberalism, neoconservatism, and de-democratization’, Political Theory, vol. 34, no. 6, pp. 690–714.
Eisenstein, H. (2009) Feminism Seduced: How Global Elites Use Women’s Labor and Ideas to Exploit the World, Boulder, CO, Paradigm.
Eisenstein, Z. (2013) ‘“Leaning in” in Iraq’, Available at: http://www.aljazeera.com/indepth/opinion/2013/03/2013323141149557391.html
Eng, D. L. (2010) The Feeling of Kinship: Queer Liberalism and the Racialization of Intimacy, Durham, NC, Duke University Press.
Farris, S. R. (2012) ‘Femonationalism and the “regular army” of labor called migrant women’, History of the Present, vol. 2, no. 2, pp. 184–199.
Foucault, M., et al. (1991) The Foucault Effect: Studies in Governmentality, Chicago, University of Chicago Press.
Fraser, N. (1997) Justice Interruptus: Critical Reflections on the ‘Postsocialist’ Condition, New York, Routledge.
Fraser, N. (2013) Fortunes of Feminism: From State-managed Capitalism to Neoliberal Crisis, London, Verso Books.
Gordon, N. (2002) ‘On visibility and power: an Arendtian corrective of Foucault’, Human Studies, vol. 25, no. 2, pp. 125–145.
Hall, S. (2011) ‘The neo-liberal revolution’, Cultural Studies, vol. 25, no. 6, pp. 705–728.
Harvey, D. (2005) A Brief History of Neoliberalism, Oxford, Oxford University Press.
Huffer, L. (2013) ‘It’s the Economy Sister’, Available at: http://www.aljazeera.com/indepth/opinion/2013/03/201331885644977848.html
Kantor, J. (2013) ‘A Titan’s How-To on Breaking the Glass Ceiling’. New York Times, 21 February, Available at: http://www.nytimes.com/2013/02/22/us/sheryl-sandberg-lean-in-author-hopes-to-spur-movement.html?page%20wanted=all&_r=0
Larner, W. (2000) ‘Neo-liberalism: policy, ideology, governmentality’, Studies in Political Economy, vol. 63, pp. 5–25.
Lemke, T. (2002) ‘Foucault, governmentality, and critique’, Rethinking Marxism, vol. 14, no. 3, pp. 49–64.
McRobbie, A. (2009) The Aftermath of Feminism: Gender, Culture and Social Change, London, Sage Publications Limited.
McRobbie, A. (2013) ‘Feminism, the family and the new “mediated” maternalism’, New Formations, forthcoming, pp. 1–26.
Norton, A. (2013) On the Muslim Question, Princeton, Princeton University Press.
Puar, J. K. (2007) Terrorist Assemblages: Homonationalism in Queer Times, Durham, NC, Duke University Press.
Rose, N. (1993) ‘Government, authority and expertise in advanced liberalism’, Economy and Society, vol. 22, no. 3, pp. 283–299.
Rottenberg, C. (2013) ‘Hijacking Feminism’, Available at: http://www.aljazeera.com/indepth/opinion/2013/03/201332510121757700.html
Rottenberg, C. (2014) ‘Containing the liberal imagination: how superwoman became balanced’, Feminist Studies, forthcoming.
Sandberg, S. (2013) Lean In: Women, Work, and the Will to Lead, New York, Alfred A. Knopf.
Stansell, C. (2010) The Feminist Promise: 1792 to the Present, New York, Modern Library.
Suddath, C. (2013) Sheryl Sandberg’s “Lean In” Brand Goes Global. http://www.businessweek.com/articles/2013-03-22/sheryl-sandbergs-lean-in-brand-goes-global (accessed 22 March 2013)