«Інший фемінізм» [1] — майстер-клас, що буде проходити в жовтні в одному з київських готелів і матиме на меті презентацію нового підходу до розуміння тіла і можливостей жінок. На сайті події опублікований текст — а точніше, набір тез — за якими можна окреслити основні ідеї лекторок майстер-класу. У цьому тексті я спробую проаналізувати цю подію в контексті сучасного теоретичного осмислення фемінізму та його практичного використання. Подію організували три тренерки — Юлія Вогманн, Марія Санті та Вікторія Александрова — які, згідно з інформацією на сайті, є професіоналками у сфері коучингу, психології та в цілому в тематиці особистого зростання.

Для початку пропоную розглянути саму назву події — «Інший фемінізм». Перша частина словосполучення говорить про певну новизну та «іншість» цього способу розуміння фемінізму. Назва загалом висуває претензію на нове сприйняття, яке має відрізнятися від попередніх пояснень позиції жінок та гендерної нерівності. Короткі тези самих лекторок рекламують можливість «відкриття влади свого тіла» та опору застарілим уявленням про місце жінки у суспільстві — чому, власне, і будуть навчати протягом події. Лекторки, декларуючи ідеї, що «сексуальність — основа влади жінки» та що «жінка — господиня свого тіла», претендують на розуміння «природної» сексуальності — тої, що є в жінок від народження та відповідно до якої тіло є засобом. Лекторки стверджують, що протягом їхнього майстер-класу можна буде почути, якою насправді є жіноча сексуальність та як звільнитися від суспільних норм. При цьому не враховується різноманіття поглядів на це різних дослідників і активістів та складність теми загалом. Їхні тези більше схожі на рекламні слогани: вони створюють можливість для лекторок говорити ніби з позиції «істинного знання» про «природну сексуальність».

Розуміння «справжньої» сексуальності», за логікою тексту на сайті, призведе до вивільнення та зрушення в бік більших тілесних та соціальних можливостей. Наратив вибудовується таким чином, що увагу читача зосереджують саме на звільняючій дії такого розуміння тілесності. Воно немов дає можливість звільнитися певній природній сексуальності жінок, яка є не культурним продуктом, а, навпаки, певною «природною даністю», відокремленою від будь-яких суспільних умовностей. Це створює певний есенціалістський образ жінки, що нарешті має змогу не змагатися за рівність із чоловіками та за «удавані соціальні привілеї», а використовувати природні «жіночі» якості для досягнення своїх цілей.

«Твоє тіло — твоя влада» — одне з перших тверджень на сайті події, що створює певний ракурс розуміння тематики майбутніх лекцій. Саме тіло стає засобом, завдяки якому жінки здійснюють свою владу і можуть реалізовувати ідеї, отримувати необхідне та загалом діяти. При чому таку владу одразу пов’язують із образом розкутої сексуальної жінки, що заперечує застарілі традиції та може «керувати особистим життям та кар’єрою». Акцент у тексті роблять саме на «унікальну силу» жінок, яка може зробити їх успішними в плані роботи та перетворити на «справжніх господинь свого життя і свого тіла в будь-яких ситуаціях». Щодо такої видозміни розуміння фемінізму та його зв’язку з неолібералізмом висловлювалася теоретикиня Ненсі Фрейзер. На її думку, ідеї фемінізму, які спочатку були радикальними, почали використовуватися в дусі індивідуалізму, а модель сім’ї з чоловіком-годувальником та жінкою-домогосподаркою, на яку була спрямована феміністична критика, була замінена на модель родини з двома працюючими індивідами. Таким чином, у гнучку неоліберальну економічну систему через недогляд феміністок стали включені і ті жінки, що отримали змогу працювати, як чоловіки, але самі соціальні умови їхнього життя залишаються за завісою нібито втілених надій про рівні права і можливості.

Окрім цього, в описі воркшопу тіло сприймається як інструмент для досягнення своїх цілей, чому сприяють «фізіологічні й емоційні відмінності» жінок від чоловіків. Окрім натуралізації соціальних ролей та наголосу на бінарних «біологічних» відмінностях, у тексті опосередковано стверджуються нормативні уявлення про роль та поведінку жінок. Прикладом цього є момент, коли авторки пишуть, чого їх курс не навчає:

Серед того, чого не навчає «Інший фемінізм»:

– бути без чоловіків

– ніколи не виходити заміж і не народжувати

– не голити ноги

Таким чином, попри тотальне звільнення і образ жінки як незалежного суб’єкта дії, вона залишається вписаною в традиційний гетеронормативний дискурс з акцентом на ролі матері та дружини і на зовнішній привабливості. Постійне підкреслювання обмежувального впливу застарілих суспільних поглядів під кінець тексту перетворюється на їх ствердження, що виявляє неможливість цієї дискурсивної лінії дотримуватися «революційного» спростування, на яке вона нібито претендує. Лекторки радше використовують ствердження нового способу означення «сексуальності», яке вписується в сучасну картину успішної жінки з роботою — підприємиці власного життя та в об’єктивуючий погляд на «жіноче» тіло. Таким чином, власне соціальні умови існування жінок не тільки з вищого середнього класу (на яких передусім орієнтований майстер-клас, адже ціна квитка на нього становить 1300 грн.), а й із інших економічних груп не розглянуті і замовчані. Успіх жінок стає їхньою власною відповідальністю, вони можуть досягти його саме завдяки використанню свого тіла. Такий спосіб сприйняття жінки використовує неоліберальна модель фемінізму, про яку пише Кетрін Ротенберг: індивід стає підприємцем сам для себе і творцем свого життя,  а тому сам відповідає за умови свого існування. Самі жінки мають бути сміливішими та розкутішими, що зробить їх успішними і нібито вирішить проблеми гендерної нерівності. Тепер соціальні інституції і культурний контекст не розглядаються як причини, а індивідуалізована особа-підприємець залишається без підтримки перед системними протиріччями, які сама неоліберальна модель не визнає.

У якості висновку хотілося б розташувати цей одиничний конкретний приклад на карті загальних тенденцій. Фемінізм, під яким зазвичай мають на увазі критику панівної патріархальної культури, вписуючись у неоліберальний дискурс, перетворюється на інструмент ствердження чинного ладу. Лекторки «Іншого фемінізму» апелюють до образу самостійної жінки, яка завдяки власним зусиллям, сексуальній привабливості та впевненості досягає того, що раніше могло належати лише чоловікам. Наче суспільних і культурних передумов взагалі не існує. Ведучі майстер-класу, натякаючи на реальне втілення гендерної рівності — адже, згідно з їхніми тезами, тепер усі мають рівні права — забувають про те, що через певні соціальні і економічні умови не всі потрапляють до цього ідилічного світу рівних  можливостей. Такі приклади лише демонструють, як під прикриттям таких понять як фемінізм та звільнення можливе затуманення структурних протиріч, а рішення системних проблем стає відповідальністю окремих індивідів. «Спокусливий» фемінізм створює суб’єктів-володарів власного тіла, які, самі того не підозрюючи, перетворюються на об’єкти панівного неоліберального дискурсу.

Примітка:

[1] На сайті пропонується означення їх варіанту фемінізму як «пристрасного, плотського і спокусливого».

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.