«Київська школа» – це нововинайдений суб’єкт бієнале, який обрав форум моделлю свого функціонування та взаємодії. Київська бієнале має чіткий політичний намір, що відображається в її соціальній і художній структурі та знаходить вираження в її освітній формі. Саме це пов’язує бієнале, школу та Київ у тріаду перетину мистецтва, знання і політики.

Бієнале «Київська школа» насамперед прагне створити новий дискурс України. Україна потребує наративу, розробленого з урахуванням всієї її специфіки і сприйнятого на міжнародному рівні. Донедавна Україна завжди була десуб’єктивована і відсутня на ментальній карті Європи. Це нерозказана історія, якій потрібна нова артикуляція – чітка репрезентація локальних проблем універсальною політичною мовою.

Репрезентація – основна художня й політична проблема, з якою працює Київська бієнале. Репрезентація означає набуття політичної суб’єктності – бути присутнім, видимим і висловленим як окремий суб’єкт. Сьогодні Україна часто хибно репрезентована, навіть якщо подекуди в цьому і її провина. Київська бієнале надає інструменти, щоб розповісти про Україну шляхом залучення місцевих і закордонних інституцій, художників та інтелектуалів, що дискутують, як визначати реальність – тобто як знайти відповідну мову для її розуміння.

«Київська школа» є продовженням ідеї Майдану, що функціонує як політична агора в культурному полі. Київська бієнале – це міжнародний Майдан культури, засіб включення прогресивних колективних практик в українському суспільстві, спрямований на стимулювання соціальних змін.

«Київська школа» переформатовує і переосмислює сам концепт бієнале, будучи створеною завдяки низовій самоорганізації із солідарністю та підтримкою з боку різних інституцій і діячів культури. Інституційна важливість «Київської школи» полягає в залученні тих місцевих інституцій, які завжди були на марґінесі поля сучасного культурного виробництва (як-от Будинок художника, Національна академія мистецтв, Академія образотворчого мистецтва та архітектури, Національний музей історії України чи Державна архітектурна бібліотека).

Традиційні художні та соціальні структури, успадковані з минулого, поєднані з громадськими організаціями, волонтерськими мережами та самоорганізованими соціальними центрами, що з’явилися під час повстання на Майдані та як суспільна відповідь на війну, яку веде Росія, і пізнішу окупацію українських територій.

Інституційна композиція бієнале, що відбувається в Києві у 18 локаціях (та в 15 за межами України), показує саме місто. Бієнале – це школа реального Києва: вона зображає культурний, урбаністичний і політичний ландшафт Києва, вимальовуючи портрет міста, що дає змогу говорити самому київському контексту.

Топологія «Київської школи» розгортається через її концепти і локації, пропонуючи новий київський маршрут. Його майбутнє не гарантовано, його пастки і перешкоди невідомі. Насправді ми починаємо великий експеримент, і ми не знаємо, що чекає на нас попереду; однак ми прагнемо створити нові публічні простори для мислення та рефлексії, які зможуть закріпити своє існування в майбутньому.

Київська бієнале – це не арт-ринок і не різновид видовищної розваги, – це школа, і ми всі навчаємося в ній разом. «Київська школа» ґрунтується на ідеї, що подія в Києві закладає апріорі для продовження та розвитку постбієнальних структур, вибудовуючи нову інституційну мережу в міжнародному масштабі. Бієнале – це не акція, а процес; це не готовий продукт, а робота в її постійному розгортанні.

Сьогодні ми всі маємо вчитися. Саме тому поняття «школи» стало головним модулем і структурним компонентом Київської бієнале. У своїй сукупності шість Шкіл бієнале – Школа викраденої Європи, Школа образу і доказу, Школа переміщених осіб, Школа самотності, Школа пейзажу і Школа реалізму – намагаються окреслити головні політичні афекти сьогодення, пропонуючи словник для їх висловлення.

Заснування школи, університету чи будь-якого іншого освітнього проекту – це найкраще завдання для постреволюційного часу. Навчання – найефективніша протиотрута від контрреволюції, особливо у формі війни. Ми знаходимося в потрібний час – після Майдану – і в потрібному місці – у Києві, ключовому місті для Європи сьогодні, – щоб здійснити це.

«Київська школа» – це спосіб репрезентувати наш недавній і минулий політичний та суспільний досвід. Нам необхідно пропрацювати те, що ми прожили, – без витіснення чи заперечення, а з повним усвідомленням своєї відповідальності за можливі наслідки. Ми хочемо, щоб Україна – і Європа в цілому – повернулися до школи, сіли за парту і почали вивчати себе. Настав час вчити уроки.

«Київська школа» відкрита і запрошує усіх відвідати її заняття та події. Сьогодні ми всі йдемо у перший клас, і починаємо ми із вивчення абетки. Значення – це вживання, як твердив Вітґенштайн, саме тому наше першочергове політичне завдання – це розуміти. Ми намагаємося зрозуміти разом. По суті «розуміти» означає «існувати серед», «бути присутнім між». Розуміти, зрештою, – це бути поруч із ближнім.

«Київська школа» – це не лише публічні дебати і виставкові проекти запрошених учасників. Це бієнальні медіа, надбудова «Київської школи». Бієнале як міжінституційна та мультидисциплінарна структура виступає біополітичним суб’єктом, який уможливлюється і виробляється спільним живим досвідом. Бієнале – це насамперед люди, що проходять реальну київську школу, поступово виробляючи біомеханіку бієнале в зоні базису.

«Київська школа» – це практика. Маючи початкове значення «дозвілля», а також «того, чим зайняти дозвілля», поняття школи передбачає належне використання вільного часу: для навчання, спілкування, дискусії та зустрічі. Вільний час – це час для емансипації. Школа – це практика свободи, що, як і практика мови чи любові, має початок, але не має кінця.
«Київська школа» – це школа, в якій діє влада породження.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.