Результати голосування за антидискримінаційну поправку Ірини Геращенко до проекту «Трудового кодексу» привернули уваги не тільки малою кількістю депутатів, які її підтримали. Неприємною новиною стала поведінка міжфракційного об’єднання «єврооптимістів» — лише 10 з 24 його членів підтримали поправку.
Міжфракційне об’єднання створили колишні журналісти та активісти, які пройшли до парламенту від різних політичних сил після Майдану. Не маючи ресурсів та часу на створення власної політичної сили, депутати бажали координувати свої дії хоча б на рівні міжфракційного об’єднання.
У цьому випадку, втім, скоординованої комунікації бракувало. Мустафа Найєм та Світлана Заліщук пізніше вибачилися за недостатню мобілізацію «єврооптимістів» на голосуванні, проте не пояснили нічого щодо тих членів і членкинь свого міжфракційного об’єднання, які були в залі і не підтримали поправку. А таких було чимало.
Дмитро Добродомов, екс-журналіст та недавній кандидат на посаду мера Львова, проголосував проти. Щоправда, пізніше у Фейсбук-групі «Львівська політика» він наголошував на порушені парламентських процедур, але так і не пообіцяв проголосувати за поправку тоді, коли регламент це передбачатиме.
Анна Романова з «Самопомочі» утрималася, як і більшість фракції включно з її головою Олегом Березюком. Картка Вікторії Сюмар з «Народного фронту» була в слоті голосування, але не голосувала.
Окрім цих трьох депутатів, ще п’ятеро «єврооптимістів» — Іван Крулько (Батьківщина), Вікторія Войціцька (Самопоміч), Оксана Юринець (БПП), Єгор Соболєв (Самопоміч) та Ганна Гопко (екс-Самопоміч, голова Комітету з питань закордонної політики) — витягнули депутатські картки зі слотів саме під час голосування. З них тільки Єгор Соболєв надав щось схоже на пояснення і пообіцяв проголосувати за поправку у другому читанні — проте він говорив не від «єврооптимістів», а від «Самопомочі».
Окрім «єврооптимістів», серед депутатів, які витягнули картки, є ще одна цікава група — 6 із 7 позафракційних депутатів-членів ВО «Свобода». Сьомий, Олександр Марченко, під час голосування за поправку був відсутнім, проте скористався карткою лише на попередньому голосуванні, але не на наступному.
Тут треба сказати, що практика голосувати «Проти» чи «Утримався(-лась)» в парламенті геть не поширена. Зазвичай депутати не роблять зайвих рухів і не тиснуть на кнопочку, якщо їм не потрібне ухвалення рішення.
Але «Свободівці» — виняток. За будь-якої нагоди вони прагнули засвітити свою позицію, в тому числі й натисканням на кнопки. Відсотки голосувань «Проти» та «Утримався» з восьмого скликання усіх шістьох нардепів перевищує або дорівнює верхньому квантилю, іншими словами — вони серед 25% депутатів, які голосують «Проти» та «Утримався(-лась)» найчастіше. Відсотки голосувань «Відсутній» у них, навпаки, не перевищують перший квантиль — тобто «свободівці» належать до 25% депутатів, чиї картки відсутні на голосуваннях найменше.
Тобто відсутність шістьох «свободівців» не просто не можна списати на їхню недостатню дисциплінованість — невиявлення ними позиції під час голосування взагалі не можна вважати справою ординарною. Схоже, винятково болісним для партійців виявився вибір між можливими звинуваченнями у зриві безвізового режиму з ЄС та розчаруванням, яке би спіткало консервативний електорат та ультраправий актив «Свободи» від їхньої підтримки антидискримінаційної поправки. Депутати не змогли обрати між проєвропейськістю та націоналізмом — двома суперечливими складовими партійної пропаганди.
І якщо поведінка «єврооптимістів» непокоїть, бо демонструє реакційність та брак узгодженості серед тих, які бодай хочуть здаватися найбільш прогресивними депутатами, то «свободівці», навпаки, трохи радують. Адже страх проявити ультраправу ідеологію може свідчити про її слабкість.