Переклала Таша Ломоносова

18 листопада відбулася подія космічного масштабу: американський конгрес прийняв Закон про космос — 2015. Прийняття цього закону дасть американським космічним фірмам права володіти і продавати природні ресурси, що їх вони добувають на космічних тілах, серед яких і астероїди.

Хоча закон, прийнятий за підтримки обох партій, усе ще потребує підпису президента Барака Обами, він уже став найбільш потужним залпом, випущеним в ідеологічній битві довкола права власності на космос. Закон суперечить низці договорів і міжнародному звичаєвому праву, яке вже застосовується до всього Всесвіту.

Новий закон є нічим іншим, як класичним втіленням філософії Дикого Заходу: «хто наважиться, той і переміг». Закон також дозволить приватному сектору впроваджувати космічні інновації без регуляторного нагляду впродовж восьми років і захистить учасників космічних  польотів від фінансового краху. Звісно, це призведе до того, що приватні фірми почнуть включати гірництво на астероїдах у свої інвестиційні плани.

Прибічники закону стверджують, що Закон про космос — 2015 — це смілива заява, що нарешті звільняє приватні космічні польоти від жорсткого регулювання уряду США. Саме тут і починається помилкова діагностика. Освоєння космосу є всесвітньою діяльністю і, отже, вимагає міжнародного регулювання.

Цей акт є повноцінною лобовою атакою на встановлені і узгоджені принципи космічного права, які, у свою чергу, засновані на двох основних принципах: на праві держав на наукові дослідження космічного простору і його небесних тіл і на запобіганні односторонньої і неконтрольованої комерційної експлуатації ресурсів космічного простору. Ці принципи закладені в таких угодах як Договір про космос (1967) та Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979).

Комітет Палати представників США з питань науки, використання космічного простору i технологій заперечує, що закон містить щось, що порушує міжнародні зобов’язання країни. Відповідно до корпусу закону, право видобувати і використовувати ресурси з космічних тіл «підтверджене практикою Штатів і Державним департаментом США у заявах та письмовій кореспонденції Конгресу».

Важливо відзначити, що в цій заяві немає конкретного посилання на міжнародне право. Аби підтвердити законність таких планів, спиратися на  законодавство США і програмні заяви явно недостатньо.

То що ж на кону? Ми можемо припустити, що список  держав, які мають доступ у космос — наразі таких близько дюжини — зростатиме. Незабаром ці держави можуть також відповісти відкриттям власних гірничо-видобувних програм. Це означає, що споконвічні умови тієї колиски природи, з якої постала Земля, можуть бути безповоротно зміненими назавжди — що зробить спроби прослідкувати, звідки ми прийшли у це буття, ще більш складними. Так само, якщо ми почнемо забруднювати небесні тіла мікробами із Землі, це може зруйнувати наші шанси коли-небудь знайти на них інопланетне життя.

Видобуток мінералів у космосі також може пошкодити і середовище навколо Землі та в кінцевому підсумку призвести до конфлікту за ресурси. Справді, яке право має другий за величиною забруднювач середовища Землі далі робити те саме за участі певної кількості тих самих корпорацій у спробі пограбувати космос?

Хоча ми ще не досягли цього, розробки для фактичної гірничо-видобувної діяльності у космосі можуть розпочатися протягом наступних десяти років.

Сфера діяльності всього людства

Зрештою, плани США слід розуміти в світлі чинних правил космічного права. Гроші у космосі не є лайливим словом — загальна вартість промисловості супутникового зв’язку в 2013 році становила більш ніж 195 мільярдів доларів. Принципи вільного ринку застосовуються також і до операцій Міжнародної космічної станції. Отже, давайте поглянемо на повсякденну роботу в цій сфері.

Наразі корпорації можуть використовувати космічний простір у низку способів, у тому числі для космічного туризму та підготовки наукових кадрів. Компаніям також може бути дозволено видобувати певні ресурси, але одне з найперших положень Договору про космос (1967), учасником якого є США, говорить про те, що такі дослідження і використання ресурсів мають бути здійснені на благо та в інтересах усіх країн. А отже, це запобігає продажу космічних мінералів для отримання прибутку. Договір також стверджує, що космічний простір має бути «надбанням усього людства … і що держави повинні уникати шкідливого забруднення космосу».

Тим часом, Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979) фактично заборонила державам проводити комерційні гірничо-видобувні роботи на планетах і астероїдах, поки не з’явиться міжнародний режим для такої експлуатації. Хоч США і відмовилися підписати цю угоду, як звичаєве міжнародне право вона є обов’язковою.

Ідея, що американські компанії можуть на підставі внутрішніх законів самостійно систематично експлуатувати мінеральні ресурси в космосі попри величезні екологічні ризики, дійсно зводиться до зухвалої жадібності. Римляни чітко виразили все це у своїй правовій максимі: «Що стосується всіх, мають вирішувати всі».

Джерело: The Conversation

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *