На новий епізод «Зоряних війн» я особливо чекав від того моменту, як одеська поліція заарештувала громадянина України Степана Чубакку — за порушення закону про передвиборчу агітацію. В нашій країні глядачі «Зоряних війн» прямують до кінотеатрів вулицями, рясно прикрашеними партизанською політичною рекламою із зображенням Дарта Вейдера. А історія з перетворенням пам’ятника Леніну на пам’ятник Вейдеру цілком заслуговує на статус найважливішої політичної події в Україні цього року.

Ніщо краще за цю історію не передасть усього абсурду провальної української «декомунізації». Навіть найбільш затятому антикомуністові не вдасться заперечити, що Дарт Вейдер є набагато страшнішою постаттю, ніж Ленін чи навіть Сталін. Вейдер є тоталітарним лідером настільки безпрецедентного масштабу, що поряд із його злодіяннями усі гріхи ленінської партії виглядають чимось на кшталт дитячих ігор у супергероїв. Ба більше, постать Дарта Вейдера виникла під час Холодної війни як безпосереднє втілення масового страху перед «тоталітаризмом» чи будь-якою загрозою ліберальній демократії західного зразка. Що ж тоді означає трансформація пам’ятника Леніну на скульптуру Дарта Вейдера у розпал антикомуністичної істерії в Україні, що увінчалася забороною КПУ? Чи не вказує вона на те, що кожна нав’язлива спроба позбутися «демонів» комуністичного минулого призводить тільки до героїзації ще більш відразливих антидемократичних демонів?

«Зоряні війни VII: Пробудження сили» — це фільм, який чудово передає глобальний ідеологічний пейзаж після занепаду радянського комунізму. Згадаймо, що перша трилогія «Зоряних війн» являла собою передусім образ світу, поділеного на «демократичний» і «тоталітарний» полюси. Друга ж трилогія постала майже через десять років після проголошення «кінця історії» та уявного тріумфу ліберальної демократії. Не дивно, зрештою, що її сюжет розгортається перед подіями, зображеними у першій трилогії (що може ще статися, якщо історія закінчилася? Звісно, нічого). Отже, «Пробудження сили» вперше повертає нас до світу, який ми востаннє бачили 1983 року — коли вийшла остання частина оригінальної трилогії «Зоряних воєн».

У цьому світі ми не знайдемо нічого несподіваного. Галактична Імперія («імперія зла» з попередніх «Зоряних воєн») відродилася у вигляді Першого Порядку — диктатури з виразно фашистськими рисами, котра, втім, не дає глядачам особливої мотивації її зненавидіти. Просто незрозуміло, про що йдеться цьому Першому Порядку, крім придушення досить невиразно окресленого Руху Опору. Але найбільш безідейною в усьому світі «Пробудження сили» виглядає, звісно, Нова Республіка — жалюгідний залишок по демократії Галактичної Республіки. Про цю Нову Республіку ми, зрештою, не дізнаємося майже нічого: вона постає в фільмі у вигляді чистої жертви, яка з’являється на екрані буквально на кілька секунд, щоб бути підданою нищівній атаці з боку Першого Порядку. Автори «Пробудження сили», очевидно, просто не уявляють, як ця республіка мала би виглядати на ділі.

На відміну від пласкої, непродуманої та загалом ніякої Світлої сторони Сили, її Темна сторона виглядає у «Пробудженні сили» неперевершено. Перш за все завдяки появі вражаючого злочинця Кайло Рена, який так захопився продовженням життєвої місії Дарта Вейдера, що навіть виглядає неначе його брат-близнюк. В одній із найбільш зворушливих сцен фільму Кайло Рен дістає з інтимного сховку розплавлену маску Дарта Вейдера, котру він зберігає як реліквію. Він навіть не здогадується, що десь у далекому майбутньому, in a galaxy far, far away, постане пам’ятник його ідолові, і що при цьому його буде створено з монумента одному з найважливіших прототипів Дарта Вейдера.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.