Для ілюстрації немонолітності та множинності поняття «фемінізм» якнайкраще підходить приклад із порно. У цьому питанні феміністська спільнота дотримується кардинально протилежних думок: частина відверто засуджують порнографію як об’єктивацію жінки та насильство над нею (згадаймо девіз антипорнографічного феміністського руху вісімдесятих: «Порнографія — теорія, зґвалтування — практика»), інші ж вважають, що порнографія — річ цілком припустима, але з деякими обмовками.
Обмовок цих доволі багато: мейнстримну порнографію неодноразово критикували за мізогінію, фалоцентризм, ігнорування побажань жіночої частини аудиторії. Світ порно — це переважно утопічний світ, але утопічний він здебільшого для «цільової аудиторії» (як вважають виробники порнопродукції), тобто чоловіка. Жінки в цьому світі завжди готові (а якщо не готові — їх легко змусити), чоловіки завжди можуть, а в кінці фільму чи ролика найчастіше всі отримують задоволення. Щоправда, з візуалізацією жіночого оргазму досі проблематично — він не такий очевидний, як чоловічий, а жанр порнографії вимагає доказів задоволення. Тому зазвичай еякуляція на партнерку, яка всіляко показує задоволення від того, що сперма опиняється у неї на обличчі та тілі, — це і є кінець, який має показати і чоловічий, і жіночий оргазм. Такий стан справ зазнав неабиякої критики з боку жінок, які порівнюють подібний фінал із поганим сексом.
Рішення феміністок «взятися» за порно виглядає здраво і мудро: можна скільки завгодно засуджувати і навіть забороняти, але порнографія була і буде. Тож замість надягати маску добропорядності та підтакувати стереотипам про жінку як «чисте» створіння, «берегиню» та «невинну жертву», чесніше просто сказати — так, ми теж дивимося порно, і нам багато чого в ньому не подобається. Або ж самим взятися за діло та показати, як треба, — що і роблять авторка статті та її колега.
Що ж до ситуації в Україні, то поки що державі вигідніше забороняти всю порнографію разом і вдавати, буцімто поширення записів сексуальних актів справді загрожує суспільству. Замість визнати, що порноіндустрія існує, оподатковувати її та стежити, аби її виробництво було в межах закону (учасники давали згоду на участь та підтверджували, що вони повнолітні), триває полювання на відьом та покривання реальних злочинів — дитячого порно та запису зґвалтувань. Тож поки що триває притягнення до кримінальної відповідальності за, скажімо, передачу одне одному порнороликів через блютуз, викладення на сайті знайомств оголених фото, передачу флешки з відеофайлами порнографічного характеру своїм друзям у себе вдома. Звучить абсурдно, але, на жаль, не смішно.
Передмова Діани Поладової
Переклали Таша Ломоносова та Дафна Рачок
У 2004 я працювала в популярному секс-шопі у Сан-Франциско. Мені було 23 роки, я нещодавно закінчила університет штату, де вивчала англійську літературу, і з головою поринула в еклектичну і радикально відкриту культуру міста, в якому мені випало жити. Працюючи в Good Vibrations, я була оточена сексуальністю — від секс-іграшок до моїх колег, які були освічені в сфері сексу і говорили про нього. На полицях магазину були найрізноманітніші порнофільми, які можна було взяти напрокат або ж придбати. За шість місяців роботи я переглянула неабияку кількість порно і призвичаїлася говорити про нього із моїми колегами та покупцями. Озираючись на той час, пригадую, як я дивилася порно і думала, що могла би привнести щось до нього. За дуже небагатьма винятками, порно, яке я переглядала, здавалося порожнім, нещирим і нерепрезентативним для моєї сексуальності та того типу сексу, що я мала. Чесно, я думала, що здатна змінити такі стрічки на краще.
Багато жінок полишають порно після одного чи декількох переглядів через відчуття відчуження, відразу, відсутність збудження, сором чи будь-яке поєднання цих емоцій. В переважній більшості порнофільмів «просувається цілком конкретна жіноча естетика: акторки часто мають довге волосся, вони стрункі, часто білі, між підлітковим віком і тридцятьма роками, мають хірургічно збільшені груди, носять підбори і чимало макіяжу»[1]. Цей ідеал жіночності та фемінності не вписується у широкий спектр тіл та ідентичностей «реальних» жінок, і ця розбіжність підсилює відчуження жінок від порнографічних образів. Враховуючи це, неважко зрозуміти, чому так багато жінок так само, як і я, не лише не стануть ідентифікувати себе з жінками у порно, але й відчувають, що програють у порівнянні з ними. Якщо додати перебільшене сприйняття недоліків власного тіла до решти складних точок перетину між жінками та порнографією — серед яких наперед задані уявлення про суб’єктність актора, вибір та соціальний сором — то набутий досвід може ускладнити взаємодію жінки з порно так, що це негативно вплине на її самооцінку[2].
Моя залученість до порно не була ускладнена соромом. Я поважала жінок, яких бачила у фільмах, і майже не мала ніяких упереджень щодо них. Проте я помітила, що критикую їх як акторок і обмірковую, що я робила б інакше і краще. У моєму особистому житті досвід сексу був переважно позитивним та приємним, це був досвід звільнення. Я хотіла бачити подібний досвід у порно, яке я споживала. Як і багатьом іншим глядачкам, мені було важко ідентифікуватися з жінками у цих стрічках і їхньою сексуальною подачею. Їхні тіла виглядали інакше, ніж моє, і вони, здавалося, втілювали сексуальність, яка була мені чужою — сексуальність крайньої фемінності: вразливої, проте гіперсексуальної, пасивної, проте сповненої сексуального бажання, готової до будь-якого сексуального акту, але без імпульсу його здійснити. Виглядало так, ніби секс відбувався «щодо» цих жінок, а не «з ними», «за їхньої участі», через їхній вибір чи мотивацію. Я не уявляла, що акторки ненавидять займатися сексом, а радше що вони грають в обставинах, які не заохочують їхнє самовираження. Я хотіла дізнатися, як вони виглядають, коли займаються сексом у реальному житті, і я хотіла побачити це на екрані.
На додачу до мейнстримного порно, я відкрила для себе образи декого зі спадкоємиць феміністичної порнографії, серед яких Анні Спрінкл (Annie Sprinkle) та Ніна Хартлі (Nina Hartley). Я переглядала фільми Ніни Хартлі і була у захваті від її чіткого і відвертого способу говорити про секс. Мені подобалося, що вона була цілковито присутньою та свідомою самої себе та своєї подачі. Стрічки Ніни, Анні та інших представляли сексуальність відкриту, чесну і позбавлену сорому, вони демонстрували секс, що відбувався із обопільної згоди і був забавою. Вони мали сексуальну суб’єктність, яка виявилася для мене збудливою. Це був перший раз, коли я побачила секс, що резонував зі мною і який я б хотіла наслідувати. Тим не менш, навіть у цих фільмах для мене все ще були проблемою тіла: різниця між їхніми тілами та моїм. Я не могла співвіднести своє тіло із такою пишною фігурою, як у Ніни Хартлі чи Анні Спрінкл. Зі своїми 178 сантиметрами зросту і 65 кілограмами ваги, впродовж більшої частини дорослого життя я мала атлетичну та жилаву статуру. Мої груди маленькі, розміру «А», і мій загальний вигляд часто більш андрогінний, ніж дівочий. Як і багато інших жінок, я відчувала одночасно і інтригу, і відразу, що супроводжують перегляд порнографічного фільму[3]: коли акторки, які втілюють стереотипну жіночу «красу» і «досконалість», водночас і захоплюють, і викликають відчуття відторгнення.
Тим часом, поки я поволі конструювала власні ідеї про те, яким має бути порно, я обговорювала свої думки з моїми сексуально освіченими колегами в Good Vibrations. Зокрема, одна співробітниця, Шайн Луїза Х’юстон (Shine Louise Houston), завжди була відкритою до розмов та проявляла інтерес до моїх роздумів про порно, адже і в неї самої були досить захопливі думки. Коли я говорила про порно, яке хотіла бачити, вона розповідала про порно, яке вона хотіла знімати. Вона із запалом говорила про те, що, на її думку, є сексуальним та еротичним, і про те, якими будуть її фільми. Її мрією було знімати сексуальні сцени, які були би «автентичними» — термін, який ми чимало обговорювали. Я була захоплена її мрією та ентузіазмом, а також плинністю її ідей — цим прогресивним мисленням, різноманітним і різким, подібним до мого. Одного дня під час перерви на роботі я недбало кинула, що, якщо коли-небудь її мрія здійсниться, то я би знялася у першому фільмі. Я говорила цілком серйозно, хоч і сумнівалася, що мені доведеться коли-небудь виконувати цю обіцянку. Незабаром після цієї розмови вона пішла з роботи в секс-шопі. Протягом наступного року я лише мимохідь чула щось про неї від спільних друзів. А потім Шайн мені зателефонувала. Як з’ясувалося, впродовж цього року вона працювала над втіленням імперії фільмів для дорослих, яка зрештою змінить моє життя.
Вона запитала мене, чи я готова знятися в її фільмі. Вона зібрала грошей на фінансування свого першого фільму і питала, чи я все ще хочу взяти участь? Так, я хотіла. І мені було страшенно цікаво. Наступні два місяці я провела готуючись, як тільки могла, до того, що, як я собі уявляла, я згодом переживу. Сказати, що я нервувалася — це нічого не сказати: коли я я заходила у двері помешкання в Сан-Франциско, що мало слугувати студією, я вся тремтіла. Я зробила епіляцію й автозасмагу, причепурилася і доклала всіх можливих зусиль, аби добре почуватися оголеною. І хоч я знала, що прийшла сюди, аби бути собою і дати хороший, гарячий секс, я все ж непокоїлася, що я недостатньо «порнушна» і не зможу похитнути образи відретушованих тіл із великими грудьми, які стогнали та трахалися у якихось неможливих позах на диванах із шкірозамінника. Я хотіла, щоб люди думали, що я сексуальна. Я хотіла почуватися сексуальною.
На щастя, Шайн досить добре вдавалося влаштувати все так, аби актори почувалися комфортно. Я пригощалась і базікала, і перш ніж ми почали саму зйомку сцени, ми з нею та з моїми двома моїми партнерами по сцені приблизно накидали, що ми будемо робити та де ми будемо це робити. Для двох людей, з якими я мала займатися сексом, це також був перший раз, і наша колективна знервованість зламала лід. До того часу, як почався сам секс, я вже встигла розчаруватися, зрозумівши, що все це набагато менш сексуально, ніж я уявляла. Ми багато разів починали і зупинялися. Моє волосся і зачіска зіпсувалися під гарячими лампами і теплим, туманним повітрям — наслідком того, що так багато людей зібралися в невеликій переповненій кімнаті. Але, на щастя, ніхто не очікував від мене перебільшених удаваних стогонів. Я розуміла, що можу настільки віддаватися справі, наскільки мені хочеться. Якщо щось мені не подобалося, я могла це озвучити, і ми все змінювали. Ніхто не судив мене, і всі захопилися тим, що ми створювали. Знімати секс було нелегко. У більшості випадків «реальний секс» не супроводжує оператор, який знімає всі соковиті частини, тож нікому не потрібно хвилюватися про те, які кути огляду має змогу охопити камера. В сексі не треба перейматися тим, щоб «відкритися» і дозволити камері досягти важкодоступних місць. Важко почуватися так, ніби ти справді просто займаєшся сексом із незнайомцем, коли в кімнаті присутні ще семеро інших людей, і кожен із них сміється над тим, як ти щойно стукнула оператора ногою по голові. У мене був момент відкриття, коли я зрозуміла, чому в порно так багато викривлених поз: камера має бачити все, тому решта тіла мусить не заважати їй. З того часу я багато разів передивлялася купюри[4] та записи того, що відбувалося за лаштунками на цих перших зйомках. Ми, актори, були голими новачками в порно і з усіх сил намагалися бути сексуальними, але ми згинали руки та ноги за головами та на коробках з-під яблук, а наші стопи тримав за кадром асистент, який ледве стримував сміх. Але того дня я почувалася так, ніби стрибаю з головою у невідоме. При всьому хвилюванні я була, як я сподівалася, справжньою у своїй сексуальності. З цього свого першого досвіду я винесла позитивне ставлення до перспектив зніматися в порно у моєму житті. Двері було відчинено, і я побачила майбутні можливості, які видалися мені інтригуючими і захопливими.
Я зовсім не думаю, що вибір зніматися в порно правильний для всіх, але він виявився чудовим для мене. Ті перші зйомки зачепили мою схильність до ексгібіціонізму. Мені подобалося грати й почуватися сексуально втіленою, відчувати контроль над своєю репрезентацією. Це не було маніпуляцією, і мене не обдурювали: я сама обирала, якою мені бути, що показувати, що робити. Це було так, ніби я ділилася зі світом своїм найкращим сексуальним досвідом — тими особливими моментами в сексі, коли я добре почувалася зі своїм тілом і була найбільш сексуальною. Я показала жінку в її найбільшій силі і впевненості. Це було класно. Моєю найбільшою надією було те, що якась жінка де-небудь побачить це і подумає: «Вона виглядає так, ніби їй дуже весело — б’юсь об заклад, я б теж так змогла».
Те, як критики хвалили фільм Шайн «Нічліжка» (Crash Pad), утвердило моє відчуття, що я зробила щось особливе у світі порнографії. Хоча в той час я ще цього не знала, «Нічліжку» прославлятимуть як взірець нового виду порнографії, який назвуть «феміністичним».
Повертаючись до теми автентичності, я почну с того, що це дражливе, але необхідне питання в розмові про порно. Тлумачний словник Вебстера дає слову «автентичний» (authentic) таке визначення: «Не фальшивий чи скопійований, справжній. Такий, що його належить прийняти або повірити йому, бо він узгоджується з відомими фактами чи досвідом». Коли ми з Шайн вперше говорили про це, ми обидві були переконані, що переважна більшість мейнстримного порно неавтентична і не узгоджується з тим, що ми знали як свою істинну сексуальність та сексуальність людей навколо нас. «Автентичність» набула якоїсь міфологічної якості і стала Святим Граалем у нашому баченні порнографічного кіновиробництва: якби ми могли досягти автентичності, ми б справді подолали наявні обмеження відомого нам порносвіту. Ми вважали автентичне порно нашою метою. Навіть зараз, маючи кар’єру в порно, я досі звертаюся до поняття автентичності як до вагомої частини обґрунтування того порно, яке я роблю. Я часто використовую це поняття, щоб пояснити свою позицію й ідентичність порноакторки. Розташовуючи себе всередині свого розуміння автентичності та пояснюючи його тим, хто бере в мене інтерв’ю чи просто допитується, я також захищаю себе від частини критики, якою цькують інших порноакторів. Звісно, «автентичне» є різним для різних людей. Коли я кажу, що роблю автентичне порно, це означає, що для мене першорядною є моя сексуальність — і це дозволило мені зайняти значно менш критиковану позицію, ніж позиція акторки, яка не так багато задумується над автентичністю в сексуальній репрезентації.
Мені було б відносно легко поділити причетних до порнографії на «нас» та «них», без коливань розташувавши себе з інтелектуалізованого — а отже, кращого — боку цього поділу, а інших акторок і виробників порно розмістити з протилежного боку. Зважаючи на мою критику мейнстримного порно, я могла би легко це робити й у більшості випадків обґрунтовувати свою позицію, але я цього не роблю. Майже відразу після того, як я зарекомендувала себе як щось нове й відмінне, глядачі та глядачки феміністичних порнофільмів спрямували на мене мою ж критику: з їхньої точки зору, я була втіленням традиційно гарного типу тіла, як-от у мейнстримному порно. Я струнка й білошкіра, тому я підтримую укорінений у порно стереотип ідеальної білої жіночої фігури, навіть якщо роблю це ненавмисно. Як жінці, яка завжди почувалася протилежністю до ідеалів жіночої краси, мені було некомфортно від таких звинувачень, але, на жаль, вони незаперечні. Коли я починала свій шлях у порнобізнесі, я хотіла зруйнувати стереотипи про зовнішність, проте з часом зрозуміла, що, хоча я можу вважати себе ненормативною, я не так уже й далека від норми. Особистий досвід дав мені зрозуміти, що хоч моя «зовнішність» не є привабливою для кожного конкретного режисера, вона все ж таки більш прийнятна, ніж зовнішність не білих, не струнких або не стандартно привабливих жінок. Це привілей, який мені довелося визнати і з яким не так вже й легко змиритися. Як я можу претендувати на альтернативну й маргіналізовану позицію, якщо для деяких глядачів моє власне тіло, гендерна презентація та чуттєвість відтворюють стереотипи?
Я намагаюся прокласти шлях для жінок, визнаючи свою білошкірість та привілейованість. Мені «дозволено» бути в порно, критикувати позиції мейнстримного порно саме тому, що я достатньо близька до мейнстриму, щоб мене взагалі пустили в цю індустрію. Усвідомлювати це гірко, але це нагадує мені, що лише моєї участі недостатньо, щоб глибоко змінити репрезентацію жінок у порно. Зміни відбудуться тоді, коли до порно будуть більше залучені жінки з різними формами тіла, різного віку та різного етнічного походження — щоб становити противагу домінантній образності. Я намагалася оприлюднювати цей погляд і цю потребу змін, де можливо. Один зі способів, за допомогою якого я створюю автентичні образи, які відображають мою квірну сексуальність, — це робота з людьми, які мене приваблюють, людьми, які ідентифікують себе уздовж широкого спектру гендерів, сексуальностей і походжень. Мені сильно пощастило, що, показуючи, як виглядає мій секс, я маю можливість долучитися до показу сексу цих людей, які кидають виклик соціальним нормам. Незважаючи на те, чи порно, яке ми створюємо разом є свідомо підривним, чи воно просто сексуальне, веселе й перформативне, я сподіваюся, що досягаю через нього своїх цілей: привношу до порно більше автентичних сексуальностей, змінюю образи, які домінують у порно, а також уявлення людей про те, що таке порно. Багато моїх робіт (а на сьогодні це більше двохсот фільмів) відображають дух того першого фільму: вони квірні й непокірні відразу на кількох фронтах.
Зміна образів, що домінують у порно, є однією з основних цілей, які окреслюють і відстоюють мої попередниці — першопроходиці індустрії фільмів для дорослих. Наприклад, Трістан Таорміно, яка описує себе як порнорежисерку-феміністку, визначає феміністичне порно як порно зі справедливим і етичним процесом створення, з безпечними умовами праці, зі співпрацею з актор(к)ами, з позитивними репрезентаціями, з тривимірними людьми, з задоволеннями й оргазмами для всіх, а не тільки для чоловіків, з відповідями на домінантні образи та створенням нових. Визначення Таорміно включає основні моменти того, що складає порнофільм; я хіба б додала те, за що виступаю у своїх роботах, — включення різноманітних тіл та людей із різним гендером.
Після виходу «Нічліжки» (The Crash Pad), робота Шайн отримала репутацію інклюзивної (за показ гендерної плинності, небілих людей, БДСМ) і орієнтованої на спільноту продукції. Тоді я регулярно знімалась у фільмах Шайн і якось непомітно для себе стала частиною наростаючої хвилі нового квір- і феміністичного порно. Наприкінці 2007 року під час одного інтерв’ю мене попросили поділитися думками про те, чи я вважаю новий жанр феміністичним. Я відповіла, що цей жанр не так про фемінізм, як про жінок:
Я думаю, все залежить від вашого визначення «фемінізму». Мені здається, що широким визначенням може бути «зосередженість на жінках», а чи є це порно зосередженим на жінках? Безсумнівно. Проте для інших «фемінізм» матиме зовсім інше визначення, а для деяких феміністок порнографія є експлуатацією незалежно від того, як і для кого її виробляють. Тому все відносно.
Я згадую, що почувалась так, ніби хотіла дистанціюватися від фемінізму. Хоча мене зворушило, що жанр феміністичного порно й особливо квір-порно отримував хороші відгуки за свою позитивність, я все ж не хотіла так себе ідентифікувати. Я походжу з покоління молодих жінок, які чули про фемінізм минулого — той, що не підтримував порнографію, порнографічну гру та жінок у порнографії. Я ходила на заняття з жіночих студій, де ми читали твори Андреи Дворкін і Кетрін МакКіннон, читали про чоловічий погляд та ідею, що жінки безсилі у патріархальній динаміці, яка визначає їхній світ. Зараз я розумію: я була переконана, що точка зору феміністок, які виступали проти порно, відображала погляди, поширені серед усіх феміністок. Я інтерналізувала їхню негативну риторику, і це вплинуло на моє сприйняття власної роботи. Моїм початковим припущенням було, що більшість людей — особливо жінок — будуть ставитись до мене із презирством через моє заняття. Тому, коли мене питали, чи я вважала себе феміністкою і чи була моя робота феміністичною, я негайно відповідала «ні», адже в моїй парадигмі це все і справді не могло бути феміністичним. Щоб змінити цю думку, мені знадобилися кілька років і багато знайомств із різними людьми — і феміністками, й ні.
Озираючись на минулу критику, спрямовану на мене й порно, яке я створювала, я розумію, що мої спогади про будь-яку безпосередню критику насправді хибні. У себе в голові я була впевнена, що феміністки, які існували в ефірі, показували на мене пальцем, додаючи моє обличчя до канону збочених жінок, концептуально й фізично поневолених порнографією. Хоча мені не вдалося знайти цьому жодних підтверджень, я була щиро впевнена, що будь-хто, хто вважає себе феміністкою, поставиться несхвально й гіперкритично.
На додачу до автентичності, ідея вибору була загальною темою, яку я обговорювала з інтерв’юерами, коли ті натякали на стигму моєї професії чи прямо говорили про неї. «Чи мені здається, що багато порнографії створено з чоловічої точки зору, що вона об’єктивує жінок і перекручує жіночу сексуальність на щось створене лише для чоловіків та їхнього споживання? Звісно… Але я дуже щаслива, що мені не здається, наче я створювала ці фільми або була залучена до проектів, що мали лише таку мету. Я не думаю, що коли-небудь зі мною так поводилися».
У цьому інтерв’ю я прямо відповідала на поширену критику порно, визнаючи, що порно може пригноблювати й об’єктивувати жінок, навіть якщо не завжди має цього на меті або не завжди виливається у такий досвід для акторки. Ця інтерналізована мною критика й передчуття її вплинули на те, як я усвідомлюю себе як секс-робітицю у світі. Хоча я знаю, що почуваюся добре щодо того, що я роблю, і не відчуваю примусу у моїй секс-роботі, буває дуже складно донести це до інших. Також буває дуже складно висловити своє особисте переконання, що жінка має право за згодою сторін займатися об’єктивуючою діяльністю без відчуття сорому. Озираючись на свої минулі інтерв’ю, я розумію, як змінилися мої відповіді. Я стала більш свідомою того, яку саме кар’єру я розбудовувала для себе у порноіндустрії, і мені стало комфортніше розповідати про це іншим. Мої початкові ідеї про свою роль у порно поступово перетворилися на те, що я насправді робила у порно. Порно було для мене позитивним вибором. Хоча зараз я більше не вважаю цю справу корисною для мене, я можу сказати, що це було не пригнобливим і принизливим, а скоріше наснажливим досвідом, і це зробило мене сильнішою.
Я не вважала себе феміністкою до весни 2009 року. Сидячи у кріслі на церемонії вручення нагород за феміністичне порно у Торонто, я була в екстазі. Мене оточували друзі й близькі, люди з індустрії, з якими я працювала, люди, яких я дуже поважала. Я дивилася, як моїх улюблених продюсерок, режисерок та акторок вшановують нагородами. Я пишалася кожною з них, особливо Шайн Луїзою Х’юстон — людиною, яка доклалася до початку мого шляху в індустрії. Хоча я вважала їх усіх феміністками в порно, я все ще не могла розташувати себе у цій категорії. Я розуміла, що у нас було спільне бажання робити порнографію, яка б ламала межі традиційного і показувала автентичний, наснажливий секс. Я знала, що в нас було багато спільного, проте не думала, що ці риси можна звести до спільного знаменника фемінізму. А потім зі сцени оголосили моє ім’я. У цю дуже сюрреалістичну мить я, хитаючись, пішла до сцени, щоб отримати нагороду «Серцеїдка року». Саме у якусь із наступних кількох хвилин на сцені перед сотнями людей я помислила себе так, як багато хто вже думав про мене: я знімалась у феміністичному порно, я була порноакторкою-феміністкою. Я була феміністкою. Всі ці роки, прагнучи зображати наснаження, обізнаність, впевнену жіночу сексуальність, жіночий вибір, я зображала феміністичні ідеали сексу. Після років упевненості, що всі або більшість феміністок засуджують моє заняття, мені знадобилась ця мить на сцені, під яскравими прожекторами, щоб усвідомити, що багато феміністок не лише схвалюють, але й визнають цінність моєї роботи. Це була також мить, коли я усвідомила, що своїми рішеннями я заохочувала людей так думати про мене — як про порноакторку-феміністку.
Цей уривок взятий з праці «Порнографічна книжка феміністки: політика виробництва задоволення» (The Feminist Porn Book: The Politics of Producing Pleasure) за редакції Трістан Таорміно, Селін Парренас Шімізуо, Констанс Пенлі, Мірей Міллер-Янг.
Примітки:
[1] Marilyn Corsianos, “Mainstream Pornography and ‘Women’: Questioning Sexual Agency,” Critical Sociology 33 (September 2007): 865.
[2] Dawn H. Currie, “Decoding Femininity: Advertisements and Their Teenage Readers,” Gender and Society 11, no. 4 (1997): 453–77; Petra M. Boynton, “‘Is That Supposed to be Sexy?’ Women Discuss Women in Top Shelf Magazines,” Journal of Community and Applied Social Psychology 9 (1999): 91–105.
[3] Virginie Despentes, King Kong Theory (New York: Feminist Press, 2010).
[4] Відзняті сцени, що були вилучені і не потрапили у фінальну версію стрічки. — Прим. перекл.
Джерело: Jezebel