«Психологи багатства» — це явище сьогодні набирає обертів відповідно до того, як багатства світу дедалі більше зосереджуються в руках дедалі меншої кількості людей. Так, у 2015 році загальна сума «світового багатства» сягнула 250 трильйонів доларів — при тому, що половина цих багатств зосереджена у руках лише 1% населення Землі. Як наслідок, характерним явищем стала поява професії «психолог багатства» (wealth psychologist), представників якої також називають «психологами грошей» (money psychologists) або «консультантами з багатства» (wealth counselors). Ці спеціалісти опікуються психічним здоров’ям багатих людей, допомагаючи своїм клієнтам справлятися з такими проблемами як почуття провини чи самотність, даючи поради щодо успадкування майна, консультуючи батьків, як слід виховувати дітей, щоб при цьому не розпещувати їх. «З якими проблемами стикаються володарі американського 1%? Передусім це відчуття провини. Відчуття, що вони мусять приховувати той факт, що вони багаті. Також це ізоляція: належати до 1% може бути самотньо», — говорить один із американських «психологів багатства» Клей Кокрел (Clay Cockrell). І протести по всьому світу протягом останніх років, що прагнуть привернути увагу до прірви між багатими та бідними, яка невпинно поглиблюється, тільки підсилюють таку ізоляцію та відділяють 1% від решти населення планети.

Звісно, можна зіронізувати, що «психологів бідності» не існує тільки тому, що у людей, які потребують такої допомоги, просто немає грошей на її оплату. Але, беручи до уваги останні дослідження, вже без іронії можна стверджувати, що низький соціально-економічний статус людини може впливати не лише на її психологічний стан, а й на фізичний стан її нащадків та їхнє майбутнє в цілому, створюючи щось на кшталт «замкненого кола бідності» і, відповідно, ставлячи під сумнів сучасні уявлення про «рівність можливостей». Са́ме питання про існування певного впливу низького соціально-економічного становища батьків на специфіку формування мозку дитини, її когнітивні здібності та майбутні перспективи загалом піднімає сучасна нейронаука. Огляд перспектив на майбутнє та найбільш гарячої проблематики, довкола якої зосереджені дослідження науковців у цій сфері, а також результатів, які вже вдалося отримати, пропонує авторка статей на наукову тематику Алла Кацнельсон (Alla Katsnelson).

Одним з засадничих питань у пропонованій тематиці є застереження проти расистського тлумачення таких досліджень: адже виявлення тих чи інших змін у мозку є для дослідників не приводом для дискримінації бідних прошарків населення, а можливістю зрозуміти, яким підступним та небезпечним може бути вплив соціальної нерівності та бідності як такої. Здавалося б, очевидно, що брак коштів у батьків може негативно впливати на рівень харчування, освіти та розвитку дитини. Але, з іншого боку, чи не є ця заява про «очевидність» (якою різноманітні грантодавці виправдовували свою відмову фінансувати такі дослідження, а дослідники — свій скепсис щодо них) не чим іншим, як неготовністю визнавати «реальність» і згубність наслідків того соціального статус-кво, у якому ми існуємо? Адже саме дослідження зв’язку між соціально-економічним добробутом та розвитком мозку, як жодна інша область науки, радикалізує проблему загрози, яку несе у собі бідність, і підштовхує до подальшої боротьби за рівність, виправдану не лише емпатією до «ближнього свого», а й науковими відкриттями.

Переклала Руслана Козієнко

На зацікавлення когнітивної нейробіологині Марти Фарах (Martha Farah) розвитком мозку на ранніх стадіях вплинуло не так народження власної доньки, як няні, яких вона наймала незабаром після того. Більшість цих жінок також були матерями — одиначками, які намагалися звести кінці з кінцями, поєднуючи заробіток домашньою працею з державною допомогою. Фарах виявилася активно залученою до їхнього життя: ділила з ними обіди, займалася репетиторством із їхніми дітьми, позичала гроші їхнім родичам. А тому вона не могла не помітити, що з часом її власна дитина почала розвиватися по-іншому, ніж їхні діти.

Основними осередками мозку, що унаочнюють відмінності у розвитку бідних дітей, є гіпокамп (позначений синім кольором) та лобова частина (позначена червоним/жовтим). Зображення надав Джеймі Хенсон (Університет Дюка, Дарем, Північна Кароліна, і Університет Північної Кароліни, Чапел-Хілл).
Основними осередками мозку, що унаочнюють відмінності у розвитку бідних дітей, є гіпокамп (позначений синім кольором) та лобова частина (позначена червоним/жовтим). Зображення надав Джеймі Хенсон (Університет Дюка, Дарем, Північна Кароліна, і Університет Північної Кароліни, Чапел-Хілл).

«На початку життя ці діти мають той самий потенціал, що й моя донька: вони люблять своїх матерів, вчать слова, грають в ігри, ставлять питання, — каже Фарах, яка керує Центром нейронауки та суспільства при Університеті Пенсильванії. — Але якимось чином траєкторія їхнього життя складається інакше: їхні досягнення виявляються меншими, а вибір у житті — достатньо обмеженим».

Такі спостереження не давали їй спокою, тож вона почала досліджувати. Огляд літератури показав, що існує величезна кількість соціологічних досліджень, які виявляють прогностичний зв’язок між соціально-економічним статусом (СЕС) дітей та наслідками протягом їхнього життя, пов’язаними з успішністю у навчанні, фізичним та психічним здоров’ям. Але ніхто досі не пов’язував СЕС із розвитком головного мозку. Тож Фарах почала цікавитися, чи може бідність цих дітей впливати на те, як складатиметься їхнє життя, формуючи мозок у такий спосіб, що зменшує їхні можливості коли-небудь вирватися з бідності?

Це було приблизно 15 років тому, і з самого початку соціологи, педагогічні психологи й економісти з ентузіазмом висловлювалися про ідею поширити здобутки соціальних наук на дослідження мозку. Однак, за іронією долі, говорить Фарах, її колеги-нейронауковці були загалом не в захваті від нового питання, яке вона піднімала. «У відповідях від грантодавців мені писали: ”Ви прирівнюєте бідність до хвороби мозку”, або “Ви патологізуєте бідних дітей — це безвідповідальне дослідження”», — пригадує Марта.

Втім, за десятиліття, що минуло з того часу, як команда Фарах опублікувала першу статтю [1] на цю тему, нейродослідники та когнітивні психологи почали втягуватися до дискусії. Півдюжини досліджень знайшли кореляцію між соціально-економічним статусом родини та об’ємом гіпокампу в дитинстві. Деякі дослідження також вказали на різницю в інших структурах мозку, а також у траєкторії його росту. Не так давно дослідження почали пов’язувати такі відмінності у мозку з наслідками у реальному житті — наприклад, із успішністю в навчанні. Втім, досі не з’ясовано, як слід тлумачити ці перші дані, і більшість науковців погоджуються на тому, що це поле все ще перебуває на зародковій стадії.

Також лишаються вагання щодо ширшої значущості таких досліджень. Якщо зростання у бідності позначається на мозку в дитинстві, чи можливо обернути цей процес навспак? Яка причина лежить в його основі? Окрім цього, — запитують критики, — якщо певна соціальна програма вже довела свою спроможність змінити долі бідних сімей на краще, чи так уже необхідно звертатися до нейронауки, щоб зрозуміти, що це працює?

«Мені здається, що ми знайшли щось важливе. Я справді вважаю, що бідність впливає на розвиток мозку дітей, — каже Сет Поллак (Seth Pollak), професор психології в Університеті Вісконсин-Медісон. — Але ми мусимо бути дуже обережними, особливо тому, що ця сфера досліджень знаходиться якраз на межі того, щоб призвести до політичних наслідків».

Видимі відмінності

Сполучені Штати Америки мають один із найвищих рівнів дитячої бідності поза країнами, що розвиваються: в США одна дитина з п’ятьох — загалом 15 мільйонів — живе за межею федерального рівня бідності, що становить 24 250 доларів на сім’ю з чотирьох осіб [2,3]. Економічні злидні — це не лише брак грошей, говорить Фарах. Для дітей із бідних родин це також відмінності від інших дітей у харчуванні, догляді протягом вагітності, рівні освіти батьків, місці проживання та інших зовнішніх стресових факторах. Одним із найбільш разючих ефектів є відмінність у досягненнях: загалом діти з бідних сімей отримують нижчі результати у стандартному тестуванні та гірші оцінки, а також набагато рідше вступають до коледжу, ніж діти з багатих сімей чи середнього класу. І цей розрив зростає [4].

«Залучаючи нейродослідження, ви отримуєте цілий набір нових потенційних пояснень впливу бідності на дитину», — зазначає Фарах. Наприклад, небагаті діти часто мають гіршу пам’ять, ніж їхні багатші однолітки, частково через вищий рівень стресу у бідних сім’ях. Нейронаука може пояснити, чому: однією з особливостей будови мозку є те, що гіпокамп — ключова структура для процесу консолідації спогадів — просто кишить рецепторами гормону стресу.

Ранні дослідження виявили деякі інтригуючі відмінності. Фарах та її колеги — серед яких була її тодішня студентка Кімберлі Ноубл (Kimberly Noble), що стала професоркою нейронауки та освіти у Педагогічному коледжі Університету Колумбії, а також Халлам Хурт (Hallam Hurt), неонатолог в Університеті Пеннсильванії — з’ясували, що соціально-економічний статус не впливає на всі когнітивні здібності. Радше недоліки зосереджуються у функціях, у яких, як вважають, задіяні конкретні мозкові процеси: наприклад, у мові, певних вимірах пам’яті, а також у здатності регулювати думки та емоції [1, 5].

Експерт із раннього розвитку мови Патриція Кул (Patricia Kuhl) з Вашингтонського університету, використовуючи функціональну МРТ, дійшла висновків, що діти п’ятирічного віку з низьким соціально-економічним статусом виявляють меншу спеціалізацію основних відділів кори головного мозку, залучених у читанні [6]. Команда Хелен Невілл (Helen Neville) в Орегонському університеті, вимірявши реакції головного мозку (які називають потенціалами, викликаними зовнішніми подразниками), з’ясувала, що діти віком від трьох до восьми років із бідних сімей повільніше звертають увагу на вказану слухову інформацію [7].

Втім, більшість досліджень останніх кількох років наголошують на структурних відмінностях, у тому числі на попередньо виявлених відмінностях у мигдалевидному тілі, яке грає роль у продукуванні страху та інших емоцій, а також у префронтальній корі головного мозку, що бере участь у процесі прийняття рішень та самоконтролі. Але найбільш певними наразі видаються висновки щодо того, що діти з низьким соціально-економічним статусом мають менший гіпокамп.

Перше дослідження, яке засвідчило різницю в розмірах гіпокампу, було проведене в лабораторії Поллака. Воно спиралося на МРТ головного мозку та сімейні демографічні дані групи з 317 дітей віком від 4 до 18 років, взяті з національної бази даних про розвиток у США [8]. Два роки по тому Джоан Любі (Joan Luby) та її колеги з Вашингтонського університету також виявили значно менші розміри гіпокампу серед 145 бідних дітей у віці від 6 до 12 років, за якими стежили з дошкільного віку, в порівнянні з їхніми однолітками, які не живуть у бідності [9].

Команда Любі навіть не мала на меті вивчати впливи бідності на зміни у мозку: вони відстежували їх, лише щоб зробити поправку на цю змінну у своєму дослідженні депресії та інших психіатричних розладів. Але, обробляючи дані, неможливо було не помітити це, каже Любі. «Хоча це не було нашим основним завданням, дані, які ми отримали, наполягали на своїй важливості». Науковці також опитували дітей та їхніх батьків про стресові життєві події й оцінювали те, наскільки матері підтримували та заохочували своїх дітей у виконанні лабораторних завдань. Статистичний аналіз виявив, що вплив бідності на мозок був сильнішим у тих дітей, які зазнавали стресу вдома, або у тих, чиї матері брали менше участі у вихованні.

Найбільш значущий аналіз структурних відмінностей мозку у зв’язку з соціально-економічним становищем було зроблено у березні минулого року. Вивчаючи результати МРТ більш ніж 1000 осіб у віці від 3 до 20 років із національної бази даних, Ноубл та інші [10] помітили, що об’єм гіпокампу був менший у дітей із сімей із нижчим рівнем освіти. Але, що більш важливо, дослідження зафіксувало відмінності у площі поверхні кори головного мозку. Протягом дитинства та підліткового віку, поки формується мієлінова оболонка та з’єднуються між собою нейрони, товщина головного мозку зменшується, а площа її поверхні збільшується; минулі спостереження пов’язують ці зміни поверхні головного мозку з рівнем інтелекту. У дослідженні Ноубл у середньому кожен додатковий рік освіти батьків був пов’язаний зі збільшенням поверхні кори мозку, зокрема у ділянках, задіяних у мовленні, читанні та саморегуляції. Подібний ефект також можна прослідкувати у зв’язку з розмірами сімейного доходу, особливо для найбідніших сімей [10].

Зі збільшенням віку дитини об’єм сірої речовини головного мозку корелює з соціально-економічним статусом родини (SES): що вище статус, то більший об’єм (згідно з дослідженням Хансон та інших [11]).
Зі збільшенням віку дитини об’єм сірої речовини головного мозку корелює з соціально-економічним статусом родини (SES): що вище статус, то більший об’єм (згідно з дослідженням Хансон та інших [11]).
Складні наслідки

Однією з переваг вивчення змін у структурі головного мозку, каже Фарах, є те, що, на відміну від функціональної нейровізуалізації[i], структурна не вимагає попереднього знання про те, який саме когнітивний процес може зазнати впливу. Однак структурна візуалізація має власні складності у тлумаченні результатів. Хоча у кількох дослідженнях у дітей можна прослідкувати стійкі відмінності у розмірах гіпокампу, серед дорослих ми не знайдемо подібної сталої тенденції. Чи означає це, що дитячий мозок з часом надолужує різницю? Також незрозуміло, коли саме виникають ці відмінності. Поллак та його колеги порівняли загальну швидкість росту мозку в дітей із низьким соціально-економічним статусом та у тих, чиї сім’ї належать до середнього класу, і з’ясували, що у бідних дітей траєкторія починає спадати у віці від одного до трьох років[ii], а очевидні відмінності можна прослідкувати вже у чотири роки [11]. Але тривале дослідження, яким Фарах та її колеги займаються сьогодні, виявляє відмінності в об’ємах сірої речовини вже на перших місяцях життя дитини, що спонукає до висновків, що деякі зміни у головному мозку, які пов’язують із впливом бідності, можуть відбуватися ще під час внутрішньоутробного розвитку.

Через складність розвитку людського мозку, не кажучи вже про взаємодію генів та середовища протягом цього процесу, і досі досить складно зрозуміти, яким саме чином можна було б використати такі структурні спостереження. Поллак та інші дослідники також наголошують, що це усереднені результати, а тому вони не враховують велику кількість можливих варіацій. Просто розглядаючи окрему дитину з точки зору її соціально-економічного статусу, ми не можемо зробити якісь конкретні висновки щодо її мозку. Розуміння довготривалих впливів середовища на дитину і того, чи (або як) мозок компенсує такі впливи протягом свого розвитку, вимагає більш детальних експериментів, які враховували б індивідуальні відмінності в тому, як діти реагують на бідність, — зазначає Сильвія Бандж (Silvia Bunge), професорка психології та нейробіології в Каліфорнійському університеті у Берклі. Такі експерименти можуть також враховувати захисні культурні або особисті риси, які сприяють тому, що психологи називають «стійкістю».

Поступово поле досліджень дозволяє виявляти дедалі більш складні зв’язки. Так, у 2015 році були опубліковані дві розвідки, які пов’язували структурні зміни мозку дітей із неблагополучних сімей із їхніми досягненнями. Невелике дослідження групи із 58 підлітків, проведене командою Джона Габріелі (John Gabrieli) при Масачусетському технологічному інституті й опубліковане у квітні 2015 року, вперше співвіднесло розміри кори головного мозку з успішністю у державних тестах із математики та читання [12]. У роботі, опублікованій Поллаком та його колегами у липні 2015 року, було проаналізовано 398 МРТ-сканувань дітей та молоді у віці від 4 до 22 років і виявлено, що, з поправкою на інші фактори, саме структурними відмінностями у головному мозку можна пояснити 20% різниці у результатах тестування між бідними дітьми та дітьми з середнього класу або заможними [13]. Значення прив’язки вимірів головного мозку до наслідків полягає у тому, що це дозволяє використовувати їх у якості біологічних показників або сурогатних точок[iii], що могли б допомогти у визначенні ефективності втручання, — коментує Габріелі.

Проте не всі погоджуються з тим, що такі маркери необхідні для опису проблем, пов’язаних із бідністю, чи вирішень цих проблем. «Досягнення кращого уявлення про те, як бідність впливає на розвиток нервової системи, — це дуже цікаве питання, — каже Сандра Ваксман (Sandra Waxman), професорка Північно-Західного університету в Іллінойсі. — Але навіть якщо об’єм та структура головного мозку у бідних дітей виглядає ідентично [до дітей із середнього класу], все одно будуть лишатися причини для втручання». Іншими словами, пояснює Ваксман, якщо більша кількість вагітних жінок із низьким соціально-економічним становищем складатимуть іспити GED[vi], і це матиме позитивний вплив на їхніх дітей, то не треба додаткових досліджень нервової системи головного мозку, щоб застосовувати цю практику. Це також питання того, що саме ми хочемо донести: формулювання проблеми у термінах біологічних відмінностей може ненавмисно спонукати політиків та чиновників до висновків, що ці наслідки незворотні — попри той факт, що мозок, особливо дитячий, є надзвичайно пластичним. «Ми маємо бути вкрай обережними з цим, — каже Бандж. — Ми не хочемо закріпити чи підсилити будь-які негативні уявлення про бідних людей».

Але прибічники дослідження наполягають, що саме через довіру, яку люди мають до біології, слід звертатися до нейронауки в політичній сфері. «Якщо ви говорите про щось, що стосується соціальної справедливості, це не завжди привертає увагу суспільства, — зауважує Поллак. — Але якщо ви кажете: “Подивіться, це впливає на мозок дітей”, — зненацька це зовсім змінює розмову». І ця зміна, наполягає дослідник, є вагомою: «Коли ви дивитеся на речі з цього боку, ви починаєте думати: “О боже, це біомедична проблема”. Це буквально змінює та вповільнює біологічний розвиток. А ціна таких речей для суспільства є величезною».

Фіксація причин та наслідків

Але як саме бідність змінює структури мозку? Чи річ у впливі стресів під час вагітності або у ранньому дитинстві? Чи в обмежених можливостях для збагачення? Чи у психологічному стресі батьків і браку домашньої турботи? Чи в токсинах, таких як свинець чи пестициди? Чи в поганому харчуванні? Звісно, науковці не можуть перевірити, як вплинуло б життя від зарплати до зарплати на щурів чи мавп, але дослідження тварин показують, що багато з цих факторів довкілля, які асоціюють із бідністю, можуть впливати на мозок. Наприклад, саме вплив стресу та материнського піклування (головні медіатори у роботі Любі та інших) має особливо помітне обґрунтування в літературі про тварин [14].

До певної міри, каже Поллак, це питання без відповіді. «Я вважаю, що це і є бідність, — пояснює він. — Людський мозок справді гнучкий і різносторонній, і я думаю, що насправді ми можемо витерпіти багато чого без порушення розвитку. Але бідність вирізняє те, що всі ці речі відбуваються з нами одночасно і протягом тривалого періоду, і я гадаю, що саме це травмує дітей».

Якщо мета полягає в тому, щоб виокремити механізми, які впливають на формування мозку, чи просто чітко пов’язати розвиток мозку та бідність, то спостережень, що існують на сьогоднішній день, недостатньо. Питання про причинно-наслідковий зв’язок потребує експериментів, — коментує Грег Дункан (Greg Duncan), професор педагогіки у Каліфорнійському університеті в Ірвайні. Дункан провів перші 25 років своєї кар’єри у якості дослідника урядового проекту Панельних досліджень динаміки доходу, відстежуючи економічні, медичні та соціальні фактори у тисячах сімей. Проект, розпочатий у 1968 році, триває і досі триває, намагаючись оцінити наслідки «Війни проти бідності» президента США Ліндона Джонсона [15]. Ця робота спонукала Дункана до пошуків співпраці зі спеціалістами у психології розвитку, а останнім часом і з такими нейронауковицями, як Ноубл, щоб дослідити зв’язки між досвідом сімей, які зазнають економічних труднощів, та наслідками для поведінки та роботи мозку.

Протягом останніх кількох років Дункан та Ноубл працюють над тим, щоб запустити рандомізоване контрольоване дослідження, яке дозволить точно відповісти, чи впливає рівень доходу на когнітивні здатності дитини та розвиток її мозку. За планом науковців, у процесі розвідки 1000 матерів із низьким рівнем доходу в чотирьох різних місцях у Сполучених Штатах отримають платіжні картки на три роки. Ті, хто у випадковому порядку потраплять до експериментальної групи (treatment group), будуть отримувати на картку 333 долари щомісячно — суму, яка, згідно з деякими дослідженнями, впливає на когнітивний розвиток у дітей старшого віку [16], а також перебуває в діапазоні пільг у таких програмах як Федеральний податковий кредит на зароблений дохід (Federal Earned Income Tax Credit) для бідних робітників. Тоді як контрольна група (control group) буде щомісяця символічно отримувати на картку 20 доларів. Сім’ї зможуть витрачати гроші так, як вважатимуть за потрібне. На другий день народження дитини дослідники планують оцінити домашні умови, діяльність, пов’язану з розвитком грамотності, рівень стресу у родині, психічне здоров’я батьків. У віці трьох років дитина також має пройти низку різнобічних когнітивних тестів.

Зараз триває пілотне дослідження, до якого залучено 30 сімей із Нью-Йорка, де науковці тестують менші щомісячні суми: 100 доларів проти 20. «Дехто з нас вважав, що проживання у Нью-Йорку надає дуже багато переваг, а тому ці кошти не будуть особливо нічого важити для людей, — каже Дункан. — Але було дуже прикро спостерігати, наскільки важливими для сім’ї є навіть 20 доларів».

Необмежені грошові виплати у якості когнітивного лікування викликають занепокоєння багатьох психологів. «Ґрунтуючись на попередніх дослідженнях, пов’язаних із грошовими переказами, виглядає так, що це не завжди спрацьовує, адже далеко не завжди учасники експерименту витрачають гроші так, як від них очікують, — коментує Бандж (Bunge). — Мене набагато більше цікавлять програми, які допомагають людям зрозуміти перешкоди, що заважають їм отримати роботу, влаштувати дитину в садок, стати на ноги».

Але Ноубл переконана, що науковий потенціал її дослідження буде виходити саме з того, що сім’ї матимуть можливість використовувати гроші на власний розсуд. Якщо бідність і є тим розповсюдженим медіатором, що зменшує когнітивні здібності, гроші можуть бути найбільш ефективним лікуванням. «Цілком можливо, що механізм, за допомогою якого діє бідність, виявиться інакшим для кожної окремої родини, — зазначає досліднця, — комусь гроші дозволяють купувати для дітей більше книжок, комусь — менше працювати і проводити більше часу з дитиною, або ж вони просто знижують для батьків рівень стресу, пов’язаного з думками про те, як заплатити за оренду житла».

Примітки:

[i] Структурна нейровізуалізація дозволяє побачити структуру мозку, тоді як функціональна уможливлює вивчення функціонування мозку, зазвичай шляхом встановлення зв’язків між активністю у тій чи іншій частині мозку та певними ментальними процесами.

[ii] Вік від 1 до 3 років — англ. toddler years.

[iii] Для оцінки ефективності медичного лікування використовують так звані точки (або маркери) клінічної ефективності. Розрізняють кінцеві та сурогатні (або замісні) точки, де кінцеві є достовірними індикаторами ефективності лікування, наприклад, видужання, тривалість і якість життя, рівень захворюваності, смертності, розвиток ускладнень чи тривалість життя без рецидивів, тоді як сурогатні точки — це безпосередні біологічні показники, такі як частота дихання, рівень артеріального тиску, рівень холестерину тощо. На відміну від кінцевих, сурогатні точки відносно легко виявити та виміряти (адже частота їх подій більша, ніж у кінцевих точок), а тому їх використовують у якості заміни для кінцевих точок, адже вважається, що зміни біологічних (сурогатних) показників у результаті медичного лікування можуть передбачити і кінцеві результати (точки). Наприклад, при дослідженні ефекту впливу гіпохолестеринемічних препаратів, кінцевий результат буде полягати у зниженні смертності та захворюваності на інфаркт міокарда, а сурогатний — у зниженні рівня холестерину у крові.

[iv] GED (General Educational Development) — тест, розроблений Американською радою з освіти (ACE), який визначає, чи володіє людина знаннями, еквівалентними знанням випускника середньої школи.

Джерела:

[1] Noble KG, Norman MF, Farah MJ (2005) Neurocognitive correlates of socioeconomic status in kindergarten children. Dev Sci 8(1):74–87

[2] Kena G, et al. (2015) The Condition of Education 2015 (NCES 2015-144). (US Department of Education, National Center for Education Statistics, Washington, DC). Available at nces.ed.gov/pubsearch. https://nces.ed.gov/programs/coe/pdf/coe_cce.pdf. Accessed September 11, 2015

[3] Federal Register 14 (2015), pp 3236–3237

[4] Reardon SF (2011) The widening academic achievement gap between the rich and the poor: New evidence and possible explanations. Whither Opportunity? Rising Inequality and the Uncertain Life Chances of Low-Income Children, eds Murnane R, Duncan G (Russell Sage Foundation Press, New York). Available at https://cepa.stanford.edu/content/widening-academic-achievement-gap-between-rich-and-poor-new-evidence-and-possible. Accessed November 23, 2015

[5] Farah MJ, et al. (2008) Environmental stimulation, parental nurturance and cognitive development in humans. Dev Sci 11(5):793–801

[6] Raizada RD, Richards TL, Meltzoff A, Kuhl PK (2008) Socioeconomic status predicts hemispheric specialisation of the left inferior frontal gyrus in young children. Neuroimage 40(3):1392–1401

[7] Stevens C, Lauinger B, Neville H (2009) Differences in the neural mechanisms of selective attention in children from different socioeconomic backgrounds: An event-related brain potential study.Dev Sci 12(4):634–646

[8] Hanson JL, Chandra A, Wolfe BL, Pollak SD (2011) Association between income and the hippocampus. PLoS One 6(5):e18712

[9] Luby J, et al. (2013) The effects of poverty on childhood brain development: The mediating effect of caregiving and stressful life events. JAMA Pediatr 167(12):1135–1142

[10] Noble KG, et al. (2015) Family income, parental education and brain structure in children and adolescents. Nat Neurosci 18(5):773–778

[11] Hanson JL, et al. (2013) Family poverty affects the rate of human infant brain growth. PLoS One8(12):e80954

[12] Mackey AP, et al. (2015) Neuroanatomical correlates of the income-achievement gap. Psychol Sci26(6):925–933

[13] Hair NL, Hanson JL, Wolfe BL, Pollak SD (2015) Association of child poverty, brain development, and academic achievement. JAMA Pediatr 169(9):822–829

[14] Hackman DA, Farah MJ, Meaney MJ (2010) Socioeconomic status and the brain: Mechanistic insights from human and animal research. Nat Rev Neurosci 11(9):651–659

[15] House J, et al. (2004) A telescope on society. Evolution and Change in Family Income, Wealth, and Health: The Panel Study of Income Dynamics, 1968–2000 and Beyond. eds Duncan GJ, Hofferth SL, Stafford FP (Institute for Social Research, Univ of Michigan, Ann Arbor), pp 156–200. Available athttps://psidonline.isr.umich.edu/Publications/Books/TelescopeSociety/chp6.pdf. Accessed November 23, 2015

[16] Duncan GJ, Magnuson K, Votruba-Drzal E (2014) Boosting family income to promote child development. Future Child 24(1):99–120

Джерело: Proceedings of the National Academy of Sciences of the USA

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *