Гомеопатія (від грец. ὅμοιος — «подібний» і πάθος — «хвороба») — це альтернативна медицина, заснована на ідеї розведення речовин водою у вкрай малих пропорціях, а також на принципі лікування «подібного подібним» (тоді як класичну медицину захисники гомеопатії називають «алопатією» — з грец. ἄλλος — «інакший», і πάϑος — «страждання»). Іншими словами, прихильники гомеопатії прагнуть відшукати речовину, яка в надлишковій дозі викликає симптоми, схожі на симптоми хвороби, від якої страждає пацієнт, а потім прописують застосування цієї речовини у дуже малих дозах[1]. Британська Національна служба охорони здоров’я стверджує: «Ті, хто практикує гомеопатію, вірять: що меншою є концентрація речовини, то краще вона лікує симптоми. Багато гомеопатичних засобів складаються з речовин, які розводять у воді доти, поки від вихідної речовини не лишається нічого чи майже нічого».

Але нещодавно, провівши систематичне дослідження дії такого неоднозначного медичного феномену як гомеопатія, провідні науковці врешті оголосили її «терапевтичним глухим кутом».

Професор Пол Ґлашоу (Paul Glasziou), один із провідних науковців у галузі доказової медицини[2] при університеті Бонда (Австралія), був головою робочої групи Національної ради зі здоров’я й медичних досліджень Австралії, якій було доручено провести аналіз даних про 176 випадків використання гомеопатії, щоб з’ясувати дієвість такого лікування. У цілому 57 систематичних спостережень, що містили 176 індивідуальних оглядів і були зосереджені на 68 різних порушеннях здоров’я, виявили, що гомеопатія не ефективніша за плацебо в кожному з цих випадків.

У своєму блозі в «Британському медичному журналі» Пол Ґлашоу написав:

Я розумію, чому Самуель Ганеман, засновник гомеопатії, був невдоволений практиками офіційної медицини у ХVIII столітті, такими як кровопускання чи викликання блювоти, намагаючись віднайти кращі альтернативи. Але я припускаю, що він був би розчарований колективною неспроможністю гомеопатії продовжити його інноваційні дослідження замість того, щоб лишатися терапевтичним глухим кутом», яким вона є сьогодні.

Примітки:

[1] Dana Ullman, Discovering Homeopathy: Medicine for the Twenty-First Century (Berkely, Calif.: North Atlantic, 1991), p.6.

[2] Доказова медицина — підхід до медичної практики, за якого вибір препаратів та заходів для лікування базується передусім на їхній ефективності та очевидній дієвості. Звісно, загалом вся наукова медицина заснована у певній мірі на емпірично перевірених результатах, але доказова медицина йде далі і класифікує очевидність за її епістемологічною переконливістю, а тому лише найбільш дієві заходи (згідно з аналізами та дослідженнями) можуть отримати чіткі рекомендації, тоді як неоднозначно дієві (наприклад, дослідження по типу «випадок-контроль») отримують лише «слабкі» рекомендації.

За матеріалами The Independent

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.