Переклав Юрій Черната

Я незграбно ступала через густий підлісок, марно намагаючись принаймні п’ять хвилин пройти, не зачепившись за колючки, які загрожували мені на кожному кроці. Це була моя перша польова місія в саванах Республіки Гвінея. Її метою було записати та спробувати зрозуміти групу диких шимпанзе, які ніколи раніше не були об’єктом дослідження. Цим шимпанзе не пощастило насолоджуватися комфортом заповідника, натомість їм доводиться боротися за існування в клаптиках лісу між фермами та селами.

Ми зупинилися на галявині між чагарниками. Я зітхнула з полегшенням, бо в зоні доступу не було видно жодної колючки, але ж чому ми зупинилися? Я пройшла в голову колони, щоб запитати про це у вождя села і нашого легендарного гіда Мамаду Аліоха Баха. Він сказав мені, що знайшов дещо цікаве — якісь невинні позначки на стовбурі дерева. Його змусило зупинитися те, що більшість із нас навіть не помітили б у складному та безладному середовищі савани. Дехто з нашої групи з шести людей припустив, що ці позначки зробили дикі свині, чухаючись об стовбур дерева, інші — що це витівки місцевих підлітків.

Але в Аліоха була чуйка — а коли хтось самою лише чуйкою може знайти одиноку волосину шимпанзе у підліску або запримітити шимпанзе неозброєним оком на відстані кількох кілометрів краще, ніж ви з вашими дорогими біноклями, ви дослухаєтеся до цієї чуйки. Ми встановили камеру-пастку в надії, що той, хто зробив ці позначки, повернеться і зробить це знову, але цього разу ми зафіксуємо процес на відео.

Вперше у світі

Камери-пастки починають записувати автоматично, коли перед ними відбувається якийсь рух. Через це вони є ідеальним інструментом, щоб фіксувати дику природу як вона є, не порушуючи її спокою. Я записала собі, що треба повернутися на те саме місце через два тижні (приблизно стільки витримує батарея), і ми вирушили далі, назад у дику природу.

Щоразу, коли ви повертаєтеся до камери-пастки, в повітрі завжди витає хвилювання через таємниці, які вона може в собі таїти: попри те, що більшість відеозаписів складаються з гілок, що хитаються на сильному вітрі, та блукаючих фермерських корів, які з ентузіазмом облизують об’єктив камери, лишається непереборне очікування того, що, можливо, у запис потрапило щось приголомшливе.

Від того, що ми побачили на цій камері, запаморочилася голова: великий самець шимпанзе наближаєтся до нашого таємничого дерева і на секунду зупиняється. Потім він швидко озирається, бере велику каменюку і з усієї сили жбурляє її об стовбур дерева.

Нічого подібного раніше не траплялося, і від цього в мене пішли мурашки по шкірі. У шістдесятих Джейн Гудалл вперше відкрила, що дикі шимпанзе використовують кам’яні знаряддя. Щоб дістати їжу, шимпанзе використовують гілочки, листки, палички, а деякі групи навіть використовують списи. Камені шимпанзе використовують також для того, щоб розколювати горіхи та великі фрукти. Іноді шимпанзе жбурляють камені для демонстрації сили, щоб ствердити свою позицію в групі.

Але те, що виявили ми в ході нашого нещодавно опублікованого дослідження, не було випадковою одноразовою подією, це була поведінка, яка повторювалася багато разів без чіткої прив’язки до отримання їжі або статусу — це міг бути ритуал. Ми обшукали місцевість і знайшли ще багато місць, де на деревах були такі самі позначки, і в багатьох місцях купи каміння накопичилися всередині пустотілих стовбурів дерев — схожі на купи каміння, виявлені археологами в людській історії.

Відеозаписів ставало дедалі більше. Інші групи, які працювали над нашим проектом, почали шукати дерева з промовистими позначками. Ми виявили таку саму таємничу поведінку в невеликих районах Гвінеї-Біссау, Ліберії та Кот-д’Івуару, але ніде далі на схід, хоча пошуки йшли по всьому ареалу проживання шимпанзе від західних узбереж Гвінеї аж до Танзанії.

Кидання каменів у дії та на місці подій. Верхній рядок: Дорослий самець кидає, жбурляє та гупає каменем. Нижній ряд: Камені, накопичені в порожнистому дереві; типове місце для кидання каменів; камені між великими коренями. Kühl et al (2016), надано авторкою

Кидання каменів у дії та на місці подій. Верхній рядок: Дорослий самець кидає, жбурляє та гупає каменем. Нижній ряд: Камені, накопичені в порожнистому дереві; типове місце для кидання каменів; камені між великими коренями. Kühl et al (2016), надано авторкою.

Священні дерева

Разом із багатьма іншими дослідниками я багато місяців провела в полі, намагаючись зрозуміти, що роблять ці шимпанзе. На нині в нас є дві головні теорії. Ця поведінка може бути частиною демонстрації сили самцями: гучний удар каменя об порожнисте дерево додає демонстрації переконливості. Це особливо ймовірно в зонах, де не так багато дерев із великим корінням, по якому шимпанзе зазвичай барабанять своїми сильними руками та ногами. Якщо деякі дерева утворюють виразний звук удару, вони можуть доповнити або замінити демонстративне гупання ногами, а дерева з особливо гарною акустикою могли стати популярними місцями для повторних візитів.

З іншого боку, все може бути більш символічно — і більше нагадувати наше власне минуле. Позначати стежки та території вказівниками на кшталт куп каміння — важливий етап у людській історії. Визначення розташування територій шимпанзе відносно місць для кидання каменів дозволило би зрозуміти, чи саме це тут відбувається.

Ще більш інтригуюча версія: можливо, ми знайшли перші докази створення шимпанзе такого собі святилища, що могло б позначати священні дерева. Серед корінних народів Західної Африки біля «священних» дерев є колекції з каміння. Такі створені людьми колекції можна часто спостерігати по всьому світу, і вони до мурашок нагадують те, що ми виявили тут.

Світ, що зникає

Щоб розкрити таємниці наших найближчих живих родичів, ми мусимо дати їм простір для життя в дикій природі. За останні 17 років у самому лише Кот-д’Івуарі популяція шимпанзе зменшилася більш ніж на 90%.

Руйнівне поєднання збільшення кількості людей, знищення природного середовища, браконьєрства та інфекційних хвороб ставить шимпанзе під серйозну загрозу. Провідні науковці застерігають, що якщо нічого не зміниться, у шимпанзе та інших великих приматів залишилось лише 30 років життя у дикій природі. У незахищених лісах Гвінеї, де ми вперше виявили цю загадкову поведінку, стрімка вирубка лісу робить територію практично непридатною для життя шимпанзе, які колись тут процвітали.

Дозволити шимпанзе остаточно вимерти в дикій природі буде не лише критичною втратою для біорізноманіття, але й трагічною втратою для нашої спадщини.

Джерело: The Conversation

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.