Переклав Юрій Черната

Найбільш виснажливою частиною життя шимпанзе є жування. Наші родичі-примати щодня проводять по шість годин, гризучи фрукти і час від часу мавп’ячі тушки — все це стало можливим завдяки великим зубам та щелепам, схожим на ті, які мали наші ранні предки. То чому ж наші власні зуби та щелепи є настільки меншими? Нове дослідження приписує це появі простих кам’яних знарядь для нарізання м’яса та подрібнювання коренеплодів, що, ймовірно, різко знизило кількість сил та часу, необхідних для жування, таким чином дозволивши нашим більш близьким предкам розвинути фізичні особливості, необхідні для мовлення.

Сучасні люди мають можливість витрачати так мало часу на жування завдяки тому, що «у нас набагато якісніша дієта, ніж у наших предків», — каже Деніел Ліберман, еволюційний антрополог з Гарвардського університету та автор нового дослідження. Тоді як шимпанзе виживають в основному на фруктах, люди харчуються їжею, яка вміщує більше енергії та поживних речовин у менших порціях — а саме м’ясо. (Шимпанзе також іноді вживають м’ясо, переважно впольованих мавп, але це не основна частина їхньої дієти в тій же мірі, що й для людей, включно з мисливцями-збирачами.) Сьогодні кулінарія допомагає нам робити м’ясо легшим для споживання та перетравлювання, але Ліберман вважає, що наші предки почали їсти м’ясо задовго до того, як навчилися його смажити. Існують докази, що наші ранні предки — прямоходячі мавпи, яких називають хомінінами — почали регулярно вживати м’ясо не пізніше ніж 2,5 млн. років тому, однак приготування їжі, схоже, поширилося не раніше ніж 500 тис. років тому, за словами Лібермана. «Що робили люди до того як отримали регулярний доступ до приготування їжі?» — поцікавився він.

Відповідь могла прийти у формі іншої інновації, яка з’явилася десь тоді ж, коли хомініни засвоїли поїдання м’яса, — у формі кам’яних знарядь. Ліберман об’єднав зусилля зі своєю колегою з Гарварда, еволюційною антропологинею Кетрін Зінк, щоб дослідити, як ці знаряддя могли змінити види їжі, яку хомініни здатні були їсти. «Ми вибрали найпростіші форми обробки, які спали нам на думку», — пояснює Зінк. Для коренеплодів, таких як ямс та буряк, це означало розтовкти їх у пюре, для м’яса — порізати його на шматки. Після цього Зінк понаклеювала електроди на обличчя кількох десятків добровольців і перевірила кількість часу та зусиль, необхідних для пережовування м’яса та овочів, які були сирі та необроблені, сирі та оброблені способом простого розрізання на шматки чи подрібнення або приготовані.

Перше, що вдалося виявити, — це те, що сире м’ясо майже неможливо їсти, якщо у вас зуби як у людини або навіть як у шимпанзе. Сучасних корів розводять так, щоб у них було м’яке м’ясо, тому Зінк та Ліберман годували своїх добровольців козятиною, чиє жорстке м’ясо краще імітує ту дичину, яку доводилося їсти раннім хомінінам. «У поїданні сирої кози нема нічого приємного, — каже Ліберман, котрий і сам випробовував методи. «Ви жуєте, і жуєте, і жуєте, і жуєте — і нічого не відбувається». Людські зуби просто не здатні розщепити м’ясо на менші шматки, які ми можемо проковтнути. «Це майже як жувати гумку», — каже Зінк. Зуби шимпанзе для жування м’яса підходять так само погано. Для наших ранніх предків з їхніми зубами та щелепами, як у шипанзе, поїдання м’яса, ймовірно, також було часо- та енергозатратним випробуванням.

Розрізання м’яса — чи то різцем, чи гострим кам’яним відщепом — все міняє. Раптово у хомінін з’явилася можливість розрізати жилисті м’язи з тушки на менші шматки до того, як відправити їх до рота, роблячи їх придатними для пережовування та легшими для засвоєння. Подрібнення впливає схожим чином і на вживання твердих волокнистих коренеплодів. «Ми виявили, що просто розрізаючи м’ясо та розтовкуючи овочі, хомініни здатні були зменшити кількість жувальних рухів, які вони здійснювали, на приблизно 17%, — каже Зінк. — Це означає менше на два з половиною мільйонів жувальних рухів на рік».

Зінк та Ліберман, які опублікували свої відкриття в Nature, переконані, що такого скорочення було більш ніж достатньо, щоб дозволити раннім представникам нашого роду Homo розвинути в ході еволюції менші зуби та щелепи. Відтоді як раннім людям більше не треба було витрачати стільки свого часу на жування, великі зуби та довгі щелепи перестали бути перевагою — і природний відбір міг почати сприяти замість цього іншим рисам. Наприклад, зменшення нижньої частини обличчя звільнило простір для рухливих губ, ключового компонента для формування слів, а також дозволило краще утримувати рівновагу голови під час бігу — корисне вміння під час полювання. «Прості технології обробки їжі дали хомінінам, які винайшли їх два з половиною мільйони років тому, величезні переваги», — каже Ліберман.

Дослідження кидає виклик конкуруючій гіпотезі про те, що саме винайдення кулінарії зумовило зміни розмірів зубів та щелеп. Зінк та Ліберман посилаються на археологічні свідчення, які показують, що приготування їжі вперше з’явилося один мільйон років тому, а широко розповсюдилося близько 500 тис. років тому. Однак лише через те, що археологи не знайшли більш ранніх свідчень існування кулінарії та вогнищевих ям, ще не означає, що ранні хомініни їх не використовували, — каже Річард Ренгмен, біологічний антрополог також із Гарварду і один з ведучих поборників так званої кулінарної гіпотези. «Я не бачу, як дієти, запропоновані Зінк та Ліберманом, можуть пояснити комбінацію зменшення зубів та щелеп і, що важливо, зменшення довжини кишечника», котру спостерігають у ранніх Homo починаючи з 1,9 млн. років тому, — каже він. «Найбільшою проблемою для мене є те, що для перетравлювання сирої рослинної їжі, яку ці тварини мали їсти, необхідний довгий кишечник».

Ліберман та Зінк стверджують, що вони не заперечують важливість кулінарії, але натомість пропонують двоетапний процес: подрібнення та розрізання надали початковий еволюційний поштовх для зменшення зубів, щелеп та кишечника; а кулінарія пізніше довершила почате. Одне можна сказати напевно: сучасні люди не в змозі вижити на самій лише сирій козятині, як би тонко ви її не порізали.

Джерело: Science

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.