Згідно з даними UNICEF[1], близько 80% дітей у світі шльопають або ще якось фізично карають їхні батьки. Зв’язок між використанням таких методів виховання та наслідками для поведінки, емоційного, когнітивного та фізичного стану дітей — предмет сотень досліджень у психології, соціології та інших галузях науки. Чи досягають батьки шльопанням тих виховних цілей, до яких прагнуть? Чи є шльопання легкою і найбільш «безболісною» формою фізичного покарання, а тому зовсім не є фізичним насильством до дітей, як стверджує дехто?

На початку квітня у журналі Journal of Family Psychology[2] було опубліковане дослідження, що мало на меті дати відповіді саме на ці два питання. Здійснивши метааналіз інформації про понад 160 тис. дітей, до яких було застосовано шльопання, пара вчених із США, Елізабет Гершофф (Університет Техасу в Остіні) та Ендрю Ґроґан Кейлор (Університет Мічігану) впевнено заявляють: шльопання дітей немає ніякого виховного ефекту, натомість може тільки нашкодити фізичному та психічному здоров’ю дитини. Більше того, шкода від шльопання не є набагато меншою за шкоду від більш жорстких фізичних покарань.

Результати аналізу показали: шльопання у значній мірі пов’язане з 13 із 17 можливих згубних  наслідків, які дослідники взяли до розгляду. Так, серед наслідків, які проявляються ще в дитинстві, шльопання має стосунок до низького рівня засвоєння моральних норм, агресивності, асоціальної поведінки, перенесення внутрішніх проблем на довкілля (externalizing behavior) та перенесення зовнішніх проблем усередину (internalizing behavior), проблем із психічним здоров’ям, негативних стосунків дитини з батьками, порушення когнітивних здібностей та низької самооцінки. Але найбільший вплив шльопання мало на такий наслідок як фізичне насильство (physical abuse): що більше дітей шльопають, то більшим є ризик, що вони переживуть фізичне насильство з боку батьків. Гершофф і Кейлор стверджують, що шльопання та фізичне насильство розташовані на одному континуумі насильства проти дітей, і що шльопання цілком може перерости у фізичне насильство. У дорослому ж віці попередній досвід шльопання у значній мірі пов’язаний із антисоціальною поведінкою дорослого, проблемами із психічним здоров’ям[3], а також із позитивним ставленням до шльопання[4].

Беручи до уваги, що не знайшлося жодних доказів на користь того, що шльопання робить для дітей щось хороше, натомість усе свідчить про те, що є великий ризик заподіяти дітям шкоди, можливо, батьки, які застосовують до своїх дітей шльопання, педагоги, які його рекомендують, та прихильники соціальної політики, яка його дозволяє, переосмислять свої погляди.

Дослідження: Gershoff, Elizabeth T.; Grogan-Kaylor, Andrew. Spanking and Child Outcomes: Old Controversies and New Meta-Analyses. Journal of Family Psychology, Apr 7 , 2016.

 

Примітки:

[1] UNICEF. (2014). Hidden in plain sight: A statistical analysis of violence against children. New York, NY: UNICEF.

[2] Gershoff, Elizabeth T.; Grogan-Kaylor, Andrew. Spanking and Child Outcomes: Old Controversies and New Meta-Analyses. Journal of Family Psychology, Apr 7, 2016.

[3] Звісно, говорячи про наслідки у дорослому житті, Гершофф і Кейлор наголошують, що дослідження мають велику долю похибки, адже дуже часто дорослі, які поводяться антисоціально або ж відчувають проблеми з психічним здоров’ям, можуть зосереджуватися саме на негативних спогадах про своє дитинство, і тому повідомляти соціологам про більшу кількість та інтенсивність шльопання, ніж вони насправді пережили.

[4] Той факт, що наявність досвіду шльопання призводить до більшої підтримки шльопання дітей у дорослому віці, може бути як прикладом передачі шльопання як методу виховання від покоління до покоління, так і прикладом того, як дорослі люди здатні вибірково згадувати своє минуле задля раціоналізації своїх нинішніх переконань.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.