«Політична критика» публікує інтерв’ю, записане за приватною розмовою блогерки Анни Байронічної (Anna Bajroniczna) та вперше опубліковане на Queer.pl — польському порталі для ЛГБТ. Так само, як і редакція Queer.pl, ми публікуємо цей текст повністю та без цензури. «Звичайно, в тексті знайдеться багато стереотипів, і, очевидно, що це зліпок найгірших забобонів та незнання, але, водночас, він досконало відображає рівень емансипованості великої групи ЛГБТ». Редакція «Політичної критики» не обов’язково погоджується з висловленим нижче. Через брак видимості ми можемо тільки здогадуватися, чи в Україні є подібні Петі. Тому переклад цієї статті нас так зацікавив: адже він може стати каталізатором довгоочікуваного діалогу, своєрідним антидотом гомофобії та апатії щодо ЛГБТ-спільноти в нашій країні. Цей переклад авторський: він адаптований до українського читача. Однак ми залишили нитки, що пов’язують переклад з оригіналом, щоб ви також отримали уявлення про ситуацію у Польщі, адже це передусім історія про польського хлопця. Ми думаємо, що ця розмова з Петьою викличе крайні емоції. Особливо у світлі останніх подій довкола Фестивалю Рівності та майбутнього Маршу Рівності у Києві. Тому заохочуємо вас до двостороннього контакту і просимо писати нам у редакцію, якщо бажаєте протиставити Петі власну думку або розповісти свою схожу історію, але цього разу українську.

Переклали Катерина Семчук і Олег Гринчук

Вперше він «нагнав підара» у 18 років. Той йому просто чимось не сподобався. Як сам стверджує: «Він виглядав, як істерична дівка, тому заслуговував дістати в рило». А чому? «Бо він вкурвив мене своїм виглядом, — чую я у відповідь. — Часом бачиш пацана і взагалі не знаєш, що то гей. Так нормально. А таких педиків відразу розпізнаєш. Роблять з себе хтозна-що, а потім ще й дивуються, що отримують по рогах». З того часу нічого суттєво не змінилося. Сьогодні Петі[1] двадцять сім років, і він досі любить підсолювати життя «підарам». Кожен із нас знає такого Петю або принаймні чув про таких, як він. І хоча нас це деколи дратує, ми можемо тільки сказати: «Яка країна, такі люди». Тож не було б нічого дивного в тому, що Петя деколи любить дати на горіхи якомусь геєві… Не було б, якби він сам не був геєм.

Моє знайомство з Петьою почалося приблизно півроку тому. І хоча першу зустріч я не можу назвати вдалою, та сьогодні ми можемо розмовляти цивілізовано. Ми з Петьою вже вибачили один одному стереотипові ярлики, котрими взаємно обізвалися під час нашої першої «розмови». Тому сьогодні «тупа лезба» та «придурок гомофоб» можуть спілкуватися. Я намагаюся не приховувати від світу своєї орієнтації, він же намагається зробити все, щоб про це ніхто не дізнався. Те, що Петя гей, знає дуже обмежене коло людей. Коли під час одної з наших останніх зустрічей я запитала Петю, чи можу провести з ним розмову для Queer.pl, він відповів: «А нахуя?». Однак під кінець зустрічі він знову повернувся до цієї теми. «Добре, поговоримо коли повернусь, але якщо не зміниш мого імені і зробиш мені фотографію — то знай…» — «Знаю, знаю, що мені пизда, обожнюю твою безпосередність», — закінчую я замість Петі.

Чому ти змінив свою думку?

Думку про що?

Коли ми сиділи в «Акценті» і я спитала тебе, чи захочеш зі мною порозмовляти, ти відповів мені досить однозначно, що нічого з цього не вийде. Однак зараз ми з тобою говоримо — чому?

Бо власне тоді, як ми розмовляли, і ти вже припинила торкатися цієї теми, то я почав думати над усім цим…

А точніше?

Напевно, таких людей, як я, є більше. Знаєш таких? Зрештою, неважливо, я знаю. Тоді я згадав собі про них, і подумав, що взагалі — чому б і ні? Якщо я хоч щось не скажу, то КПГ[2] сраки не зрушить з місця для таких людей. Я тобі розповім, чому такі, як я, не зізнаються, і хто насправді за це відповідальний.

Ти криптогей?

Хто це такий?

Це гомосексуал, який не зізнається у власній орієнтації і приховує її. Також криптогеї можуть наполегливо доводити, що ненавидять гомосексуалів, тільки для того, щоб не бути пов’язаними з ними. Або тому, що вони самі не можуть примиритися зі своєю орієнтацією.

Ну тоді так… Курва, я навіть не знав. При нагоді дечого навчусь! (Сміється.)

А ти криптогей радше тому, що не хочеш, щоб інші дізналися правду, чи тому, що сам себе не сприймаєш?

Подивися на мене, я виглядаю, як такий собі чувак з Троєщини. Я не маю іншого вибору. Якщо тебе цікавить причина, то відповім, що я не хочу, щоб інші дізналися. Я перебуваю в оточенні таких людей, що якби вони дізналися, що я підар, то могли би навіть вбити мене. Так, реально вбити…

То чому ти не зміниш оточення? Чи не краще бути серед осіб, котрі сприйматимуть тебе таким, яким ти є?

І що б я з такими робив? Пиздів з підарами про штани слім, светри з гольфами, сумки від Dolce Gabbana і окуляри від H&M?

Бачу, ти трохи орієнтуєшся…

Іди ти нахуй!

Не здається тобі, що ти мислиш стереотипами? Вибач, але я знаю геїв, котрі набагато більш маскулінні, ніж ти, і їх не цікавлять сумки від Gabbana.

Це незначні винятки. Зараз все спідаращується, навіть гетеро повільно спідаращуються. Найбільшою проблемою гомосексуальних осіб є те, що вони роблять із себе мучеників. Мають вічний біль у сраці, бо хтось їх не приймає. Але ж не кожен мусить усе приймати! Один не сприймає євреїв, другий негрів, хтось інший — педиків і лезб, а ще інший — таких осіб, як я, бритоголових у широких спортивках.

Вся ця політкоректність, це як шукати в сраці язика. Замість того, щоб перебувати нормально в оточенні, підараси повилазили на вулицю і хникають, як їм погано. Багатьом людям погано. Знаєш, в чому полягає проблема більшості гомо в цій країні?[3]

У чому?

У тому, що ви самі себе загнали в куток. Хочеш ти цього чи ні, а така людська природа, що коли хто взнає, що комусь чогось бракує, то відразу з цього тішиться і робить все, щоб потребуючі цього не мали. Якби гомо не кричали, що вони того чи сього не мають, то про це навіть ніхто б не знав, всім би було до сраки. Нахуй вилазити на вулицю і казати Петренкові, що не можеш оформити стосунки зі своїм Ваською чи Іваном? Якщо гомосексуали хочуть мати права, то хай тягаються по міських адміністраціях і тільки там намагаються владнати справи. Від адміністрації до адміністрації.  Подати в суд на нашу державу, чи що. Хоча звернення до суду також би було розголосом. Але робити це зовсім інакше, ніж зараз. Ліві пиздять, що борються за рівність усіх людей. Що тільки одні праві такі нетолерантні, що ненавидять підарасів чи негрів. Вибач, але така наша людська природа. Мене теж їбе, що мене з роботи викинули, тому що шеф вирішив, що краще найняти п’ятьох українців, котрі разом працюють за зарплату двох поляків. Ліві створюють штучну коректність. Страх на негра якось криво поглянути. Через таке штучне творення чудової країни будемо мати або штучно вироблену толерантність, або ще більшу ненависть. Кажу тобі: якби гоміки не кричали, як їм погано та недобре, то ніхто б цим не зацікавився. Натовп дурний. Люди навмисне будуть вам блокувати доступ до прав, з чистої злоби. Потрібно було від самого початку йти туди, куди ви повинні йти. Всі ці акції «Права людини завжди на часі!» або «За вашу і нашу безпеку!» — це все і є роблення з себе соціальних інвалідів. Моя сусідка має трьох хворих дітей, має на них мало грошей, але не робить з себе бог знає що. А підараси думають, що кожен повинен їх любити і шанувати тільки тому, що вони підараси.

Ти говориш так, наче не ідентифікуєш себе з гомосексуальним середовищем?

Бо не ідентифікуюся. Взагалі, подивись сама. Вже тільки те, що ти кажеш — «гомосексуальне середовище». Ну, блядь, що це таке? Самі себе заганяєте в гетто. Я з такими особами не ідентифікуюся. Не тягаюся по парадах, не хникаю, що мені погано. Якщо комусь у цій країні погано, то нехай собі виїде. Тут такі реалія і крапка. Або нехай виїде, візьме шлюб і повернеться. Ти скажеш: «Але я хочу жити в моїй країні. Чому я повинна виїжджати? Я що, гірша?!». Для кого ти, блядь, маєш брати той шлюб? Для себе, чи для сусіда, котрий повинен про це знати і це приймати? Чекаєш на його благословення та дозвіл? А яким хуєм це його стосується?! Виїдь, візьми шлюб і повернися жити далі. Якщо знайдеш партнерку, то це важливо для тебе — щоб ви самі про це знали, що ви у шлюбі. Ну і що з того, що він тут майже не буде дійсний? Але для вас-то буде.

Тобто ти за те, щоб гомосексуальні люди приховували свою орієнтацію?

Вони не повинні її приховувати. Якби вони не бомбардували своєю присутністю оточення, то не викликали би стільки агресії. У під’їзді поруч зі мною живуть двоє геїв. Кілька людей знають або здогадуються, що то геї. Але ніхто нічого офіційно не говорить і ні про що не питає. Вони не афішуються. Можливо, десь ходять часом за руку по місту, але це все. Не кричать цілим своїм виглядом «я педик, я маю веселкову стрічку на дупі».

А що з усиновленням дітей?

А навіщо вам усиновлення? Самі собі не можете зробити дитину? Особливо лесбійки, тут взагалі все спрощено. Знайдеться донор — і є дитина. І одразу випереджу твоє наступне питання, бо, напевно, ти би про це згадала. Якщо одна з мам помре і так далі. Вибач, якби гомо не кричали, як їм погано, а натомість пошукали юридичних рішень, котрі застосовуються в таких ситуаціях — на все знайдеться щось у законі — то не було б цього базару.

Недавно набрала розголосу історія про двох лесбійок, Юстину та Івону, котрі спільно виховували сина Яшу і були змушені виїхати з Польщі. Тож, певно, тут не надто добре гомосексуальним родинам?

Детально справи не знаю, але, здається, в якійсь газеті щось на цю тему бачив. Якась обкладинка…

У Newsweek.

Так, пам’ятаю! І там був напис… Щось про те, що їхня дитина, що її не визнають. Ну, і в мене питання: а нахуя? Яке кому до цього діло? Вибач, але це показуха. Вони публічно показуються в країні, у котрій люди мають таку, а не інакшу ментальність, і очікують стоячих овацій? Часом дивлюся на те, як рекламуються веселкові родини у світі. Діти у веселкових трусах, веселкові прапорці на дитячих візках. Ті родини більше сконцентровані на всій цій ідеології, своїй веселковості, ніж на родині. Чомусь я не бачу, щоб гетеро особи чіпляли дітям на візки прапорці з постатями мами, тата та дітей, щоб говорити: «Так, ми гетеро, а це наші діти». Така веселковість до кісток, кажу тобі, це значить заганяти себе в гетто за власним бажанням.

Чи не хотів би ти розповісти знайомим, що ти гей?

А який це має до них стосунок?

Можливо, зараз не має, але все ж ти маєш у планах у майбутньому мешкати зі своїм партнером? Що тоді? будеш приховувати його від світу?

Тоді я виїду з цього міста, можливо, навіть із країни. Я не кричу, що це світ має до мене пристосовуватися тільки тому, що я гей. Я не маю наміру вимагати толерантності від своїх кєнтів. Кожен із нас вільний: якщо тобі погано в цьому місті, то виїдь, якщо погано в країні — також виїдь.

А все ж, чи ти не вважаєш, що, не зробивши спроби порозмовляти із знайомими, ти не даєш їм навіть шансу стати більш толерантними? Можливо, саме через це ми гальмуємо розвиток толерантності у державі? Можливо, твої друзі не сприймають геїв, бо самі з жодним не знайомі, і якби вони дізналися про тебе,  то могли би поглянути на це інакше?

І що я би з цього мав? Штучну толерантність? Завжди було би дивно. Вибач, але ти можеш мати супертолерантних друзів, але все одно залишатимешся для них у певний спосіб іншим. Вони не повинні тебе з цієї причини ненавидіти, можуть і любити, але завжди та відмінність буде висіти у повітрі. Декотрі навіть умисно знайомляться з чорношкірими чи з лезбами. Своїм внутрішнім «сприйняттям» зміцнюють цінність власного еґо. Але це ніяка не толерантність, а всього лиш самоствердження. Толерантність повинна бути трохи такою байдужістю, тільки в іншому значені. Бо коли когось толеруєш, весь час десь в думках залишається, що «ВІН ІНШИЙ», десь у голові тобі воно стукає, то це не є насправді толерантність. Якби я прийшов до тебе в зеленій спортивці, а не у цій червоній, ти б навіть не звернула на це увагу. Ось такою повинна бути толерантність: як щось є, то воно просто є — і крапка. Розчинене в натовпі. Але гомосєки самі з себе роблять мавпочок із зоопарку. Вони хочуть, щоб люди обговорювали їхню орієнтацію, а водночас кажуть, що люди ні про що інше не говорять, як тільки про ту їхню орієнтацію. Сьогодні геї, окрім того, що є геями, не показують нічого іншого публічно. Про що мають писати праві медіа, якщо геї тільки про одне і говорять? Ви маєте організації, але тільки ті, котрі думають про вас. Я не знаю організації лесбійок, які збирають гроші для дітей із церебральним паралічем. І ти, скоріш за все, мені скажеш, що стовідсотково багато лесбійок приватно працюють у таких організаціях, а багато геїв працюють у притулках для тварин чи деінде. ОК, гаразд, але коли ви кажете, що інші цього не бачать — ну, то сорі, але як вони мають зауважити, якщо ви про це не говорите і не показуєте цього з такою самою силою, як демонструєте павині пір’я у сраці на парадах рівності? Можливо, ви приватно і підкормлюєте голодних котів, але публічно думаєте тільки про себе і водночас хочете, щоб інші про вас думали. В очах суспільства ви є національними невігласами. Самі показуєте себе в такому світлі, так наче єдине, що ви маєте запропонувати — це тільки власна орієнтація. Типу «я  підар, я лежу і пахну, а ти мною захоплюйся».

Я маю дещо іншу думку на цю тему. Не знаю чи ти чув про групу «Віра й веселка»[4]. Це група віруючих гомосексуальних людей, котрі говорять про Бога і його любов до всіх людей. Також неодноразово обговорювалося, що той чи інший письменник був геєм, що той чи інший король був геєм. І коли таку інформацію чує середовище правих, тоді зчиняється галас і обурення. Як це можна говорити, що Леся Українка була лесбійкою? Як можна говорити про групу «Віра й веселка»?..

Всі ваші акції ви мусите підкріплювати своєю орієнтацією. Для вас не може існувати «Віра», мусить бути «Віра й веселка». Можу побитися об заклад: усе, про що ви там говорите щодо віри, в 90% випадків має стосунок до теми «Віра в контексті гомосексуалізму». А королі? Вибач, але як хтось спершу побачить підара з пір’ям в дупі, а потім почує, що якийсь король був геєм, то має право обурюватися. Геї роблять із себе таких солоденький підарків, а люди не погоджуються на таких нудотних героїв. Така вже людська природа.

Але ти трохи сам собі заперечуєш. Хвилину тому ти сказав, що не знаєш організації лесбійок, яка би збирала гроші на хворих дітей, тобто тут  ти говориш про таку організацію, про яку було б відомо, що її членкині є лесбійками. З іншого боку, розмірковуючи про «Віру й веселку», ти сказав, що її члени і членкині надто афішують свою гомосексуальність.

Ти знаєш, є велика різниця між мати усвідомлення, що ті дівчата, котрі збирають башлі для дітлахів, є лесбійками, та бути бомбардованим тою інформацією. Якби така організація лесбійок робила це все при кожній нагоді, запечатуючи кожну подану на пошту бандерольку веселковою наклейкою, якби, організовуючи якусь маніфестацію, виходила б із веселковими прапорами, у веселкових футболках, із веселковими кульками, то це було би явно перебільшенням. Бо ж тут, начебто, головним сенсом має бути збір коштів в одних, а не в інших цілях, а не орієнтація панянок — засновниць організації. Не треба роздавати веселкові пряники за кожні 10 злотих, переказаних на користь дітей.

Ну, то як вони мали би передати «саме усвідомлення»?

Ну, однозначно не даючи назву «Веселкові баби задля дітей». Треба робити своє, збирати гроші. Точно випаде можливість, де вони зможуть сказати: «Коли останній раз ми з Аньою були на морі…». Тоді хтось запитає: «Ви були разом на морі?» — і тоді можна просто відповісти: «Так, ми пара». Таким чином ти демонструєш, що для тебе це норма, і говориш про це так, як говорила би про те, що вчора світило сонце. А як на добридень говориш: «Я віруючий, і я гей», — то сорі. Ну, і хто, власне, тут має проблему з толерантністю? Можливо, це саме люди гомо не приймають себе такими, як вони є, і  тому мусять все це весь час повторювати. Кожному хамсько в пику лізти. Самі себе не сприймають, і саме тому прагнуть, щоб інші їх приймали, щоб у якомусь сенсі могти себе відчути нормальним.

Скажи мені, чому ти любиш робити прикрості геям? Ти весь час говориш про те, що кожен повинен робити свою справу, і що нікому не має бути до того діла. Однак любиш карати когось за те, що він є таким, як є, а не іншим.

Просто мене дратує той факт, що гомо все це повністю проїбали.

Що проїбали?

Все те, про що я тільки що говорив.

І як побиття людей має вирішити цю проблему?

Чиєсь побиття нічого не вирішить, я знаю про це. Однак я перебуваю в оточені саме таких, а не інших людей. Кампанія проти гомофобії не думає про таких людей, як я, вона має нас в одному місці. Коли геї кричать на парадах у бік «Тризубу»[5], щоб потенційні геї зробили камінг-аут, то це тільки глузування. Ніхто не задумується над тим, що там серйозно можуть бути ті, хто міг би вийти з підпілля. Але в чому вони б мали зізнатися? У тому, що є одними з тих, котрі махають голими сраками з іншого боку? Людині соромно… На парадах з боку правих усі сміються. Мій друг колись прислав мені фото, на якому підар на рожевих шпильках і в рожевому топіку робив губки качечкою. І після цього я маю зізнатися: «Слухай, старий, я гей»? І байдуже, що я сам не ходжу на шпильках. Якби моя стара ходила по району в хутрі та в лижах на ногах десь у липні місяці, то і на мене б дурно потім дивилися. І байдуже, що це моя стара так пропіздувала б по районі, а не я.

Чи ти маєш партнера?

Уже протягом трьох років.

Я ніколи його не бачила, який він?

Він лисий і плечистий, так само, як і я. (Сміється.) Ти його не бачила, бо він мешкає в Одесі[6]. Але те, що ти взагалі знаєш про це — і так забагато. Окрім тебе знає про це ще одна людина, але не питай хто, бо і так не відповім.

Він теж б’є геїв?

Ні, він не є в компанії людей із військово-морської сили чи «Тризубу». Він плечистий, бо працює у спортзалі.

А як він ставиться до гомосексуалів?

Байдуже. Ми не ідентифікуємо себе з тим цілим, як ти це назвала, «середовищем гомо». Ми просто разом і все.

І ніхто вас протягом трьох років не бачив?

Я їжджу до нього, а не він до мене. Він тільки раз у мене гостював. Якщо я захочу цілком серйозно зв’язати з ним своє життя, то переїду до нього. Або разом кудись виїдемо. Тут чи за кордоном. У кожному разі, я не буду комусь казати прилаштовуватися до мене. Сусідам, бабі з овочевого, отцю з костелу, чи чуваку, який мені пошту приносить, я не буду казати, щоби приймали мене таким, як я є. Якщо насправді когось кохаєш, але живеш у такій країні, як Україна, то шукаєш рішень, які вже існують. Тому ми, наприклад, зайнялися пошуком усяких юридичних розв’язків. Ти би здивувалася, скільки насправді можуть люди гомо, але можуть не знати про це. Більше часу їм займає ремствування, тож звідки вони можуть знати… Ти мала у своєму житті кілька партнерок, певно, не одна людина, котра це читатиме, має або мала когось. Партнера чи кількох партнерів. Можливо, хтось уже вісім років у стосунках, а в юриста ніколи в цих питаннях так і не були. Ми були там уже двічі, і тепер я не мушу стогнати про те, що мій партнер нібито не може отримати спадок у випадку моєї смерті. Шлюб ми візьмемо за кордоном. Тут ми не можемо, ну то й що. Тому шлюб там, а вечірка в Україні.

І кого запросиш на вечірку? Колег, які про тебе нічого не знають?

Буде його родина і його знайомі.

І буде атмосфера «ІНАКШОСТІ» про яку ти згадував?

Буде. Кожен мусить із цим рахуватися. Влаштуєш колись свою вечірку, і сама це відчуєш. Так воно вже є. Можеш ремствувати з цього приводу, а можеш пережити і бути щасливою життю з іншою людиною. Скільки тих ситуацій до нарікання? Один день шлюбу, якісь там дні народження і Святвечір… Я думаю, що варто перестати бути ганчіркою по життю, й організовувати своє життя, виходячи з того, що маєш довкола. І не показувати іншим, що чогось я не маю, що мені зле. Я маю намір бути тільки щасливим…

Примітки:

[1] Співрозмовник не погодився надати своє ім’я.

[2] Кампанія проти гомофобії.

[3] Тут мається на увазі Польща.

[4] «Віра та веселка» (Wiara i tęcza) — група польських християн ЛГБТ, не тільки католиків, а й інших конфесій, до якої також входять рідні та друзі.

[5] В оригіналі Obóz Narodowo-Radykalny, ONR — «Національно-радикальний табір» у Польщі.

[6] Співрозмовник не погодився вказати своє місце проживання.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.