Переклала Марина Коток

Перш ніж стати нейофізіологом, Джош Макдермотт був діджеєм у Бостоні та Міннеаполісі. Він бачив на власні очі, як музика може єднати людей за допомогою звуку, ритму та емоцій. «Однією з причин задоволення, яке отримує діджей, коли ставить різні музичні композиції, є те, що він може змінити атмосферу в цілому приміщенні», — пояснює він.   

Маючи за плечима клубний досвід, тепер Макдермотт поринає в ефекти звуку та музики у своїй лабораторії в Массачусеттському технологічному інституті, де він працює асистентом професора на Кафедрі мозку та когнітивних наук. У 2015 році він разом зі своїм колегою пост-докторантом Семом Норманом-Гейнером (Sam Norman-Haignere), а також Ненсі Канвішер (Nancy Kanwisher), професоркою в сфері когнітивної нейропсихології в Масачусетському технологічному інституті, сколихнули науковий світ новиною про виявлення нейронного ланцюга зв’язків, який активує виключно музика.  Макдермотт та його колеги програли 165 звичних звуків природи для десяти добровольців, які погодилися прослухати звуки, перебуваючи в апараті функціональної магнітно-резонансної томографії. Серед цих звуків була людська мова, співи птахів, гудок автомобіля, звук змивання туалету та собачий гавкіт. При цьому жоден звук не стимулював ту саму популяцію нейронів, що й музика.

Їхнє відкриття того, що певні нейрони мають «музично вибіркові» реакції, піднімає питання про роль музики в житті людини. Чому наш мозок має «музично вибіркові» нейрони? Чи могли певні еволюційні цілі призвести до появи нейронів, присвячених музиці? Макдермотт каже, що це дослідження не може відповісти на такі питання. Проте він дуже схвильований тим, що дослідження демонструє унікальний біологічний ефект музики. «Ми припускаємо, що ті нейрони відіграють певну роль в аналізі музики, зокрема дозволяють виокремити структури, простежуючи мелодії та ритми, або, можливо, виокремити емоції», — пояснює він.  

Коли йдеться про розуміння тонкощів нервової діяльності, сканування мозку більше схожі на лупу, ніж на мікроскоп. Магнітно-резонансний томограф сканує підвищену активність в окремих ділянках мозку, проте кожен пункт даних відповідає сотням тисяч клітин мозку. Донедавна вчені не вміли розплутувати поведінку менших груп нейронів. Хоча виглядало так, що музика та мова активують ті самі ділянки мозку, ніхто не знав, чи вони активують ті самі клітини.

Команда Масачусетського технологічного інституту застосувала нову техніку для аналізу даних, отриманих внаслідок магнітно-резонансної томографії. Вони намагалися пояснити реакцію на кожен окремий звук у кожній точці мозку у вигляді суми невеликої кількості канонічних реакцій, кожна з яких потенційно відповідає іншій популяції нейронів. Це було трохи схоже на збільшення фотографії, аж поки не з’являться пікселі, а потім знаходження способу розділити кожен піксель на ще менші складові.

Результати ставлять під питання поширене твердження про те, що мозок обробляє музику та мову в однаковий спосіб. «Ми маємо різні нейронні схеми, задіяні в музиці та мові, — каже Макдермотт. — Не схоже, щоб ділянки сприйняття цих стимулів сильно накладалися одна на одну». Чи може музика бути самостійною формою комунікації? «Якщо за допомогою музики відбувається спілкування, то воно доволі сильно відрізняється від мови, оскільки музика не позначає специфічні, конкретні речі у світі, на відміну від того, що ви висловлюєте словами, — каже він. — Проте очевидно, що вона щось виражає — зазвичай щось емоційне».  

Інтригуюче дослідження Іштвана Мольнара-Сакача, Ph.D., нейробіолога-дослідника Інституту нейрофізіології імені Семелів в Університеті Каліфорнії, Лос-Анджелес, свідчить про те, що прослуховування музики активує дзеркально-нейронну систему — центр у мозку, до якого входить лімбічна система, що асоціюється з емоціями і породжує відчуття суб’єктності та «соціальної приналежності».   

Макдермотт каже, що його дослідження «насправді не говорить про жоден вид соціальної активності». Воно знаходить музично-вибіркові нейрони в передній зоні основної слухової ділянки кори головного мозку. «Окрім анатомічного розташування, — додає він, — ми насправді не знаємо більше нічого». Також Макдермотт, чиєю сферою досліджень є слух у цілому, а не лише музика, цікавиться роллю та завданнями музичних зв’язків у мозку.

«Досить зрозуміло, що музика має біологічну основу, — каже він. — Свідченням цього є той факт, що музика — це універсальне явище. Не схоже, що це є винятково культурним явищем, як кіно. Практично в кожній культурі, про яку ми знаємо, безвідносно до стану розвитку чи технічного прогресу, завжди є щось, що ми розпізнаємо як музику. Це дає підстави вважати, що в людському мозку є щось, що спонукає групи людей до музичної поведінки».

Макдермотт каже, що через професію нейрофізіолога та двох дітей уже не слухає музику так часто, як раніше. Проте наявність його колекції записів в офісі Масачусетського технологічного університету нагадує йому про вплив, який музика має на його професійне й особисте життя. «Музика — це ігровий майданчик для слухової системи, — каже він. — Існує просто безліч справді цікавих явищ у сприйнятті, які музиканти та продюсери виявили та використали під час створення музичних творів». Для самого Макдермотта «прослуховування музики є постійним джерелом натхнення та ідей».

Джерело: Nautilus

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.