Переклала Руслана Козієнко

Іноді наші спогади виявляються просто вигаданими.

Наш мозок невпинно жартує з нами, і ці жарти можуть обманом змушувати нас вірити, що ми нібито здатні точно відтворити у пам’яті наше минуле. Насправді ж хибні спогади — всюди.

Помилкові спогади — це спогади про речі, яких ми ніколи не переживали насправді. Вони можуть бути як незначними хибами пам’яті (наприклад, коли вам здається, що ви бачили знак «дати дорогу», але насправді це був знак «стоп»), так і великими помилками: наприклад, вам здається, що ви літали на повітряній кулі, але насправді цього ніколи не було.

Якщо ви хочете більше дізнатися про те, як і чому ми можемо неправильно запам’ятовувати складні автобіографічні події, тут ви можете знайти рецепт, а ось відео з кадрами з мого дослідження.

Нещодавно я переглянула Reddit на предмет того, що саме ви найбільше хотіли би дізнатися про цей феномен, і ось відповіді на шість моїх улюблених запитань.

  1. Чи існує спосіб перевірити, чи твої власні спогади справжні?

Наскільки я можу судити з наукової літератури, хибні спогади, коли вони вже закріпилися, не відрізняються від справжніх у нашому мозку.

Це означає, що вони мають ті самі властивості, що й усі інші спогади, а тому їх неможливо відрізнити від пам’яті про події, які відбувалися насправді. Єдиний спосіб перевірити — це знайти очевидні докази, що підтверджують спогади, які ви прагнете «верифікувати».

  1. Чи є люди, які більш схильні до утворення хибних спогадів, ніж інші?

Звісно, існують особи, яких вважають більш схильними — наприклад, люди з низьким рівнем IQ, діти та підлітки, а також люди, що страждають на такі психічні захворювання, як шизофренія, що саме по собі вже ускладнює для них «моніторинг реальності». Фактично, будь-хто, кому вже й так погано вдається відрізняти факт від вигадки, більш схильний до продукування хибних спогадів..

Однак у моєму дослідженні «нормальних» дорослих я не знайшов жодних систематичних відмінностей в особистостях тих, у кого утворювалися фальшиві спогади, та тих, у кого їх не було. Під час дослідження було враховано «схильність до фантазування», податливість до впливів, «велику п’ятірку» рис особистості[1] — на додаток до гендеру, віку та освіту. Але я не знайшла жодних відмінностей.

Це не означає, що особистої схильності до хибних спогадів не існує — цілком ймовірно, що вони є, але й імовірно, що вони не є аж такими важливими, як нам може здаватися. Я переконана, що кожен може створювати хибні спогади — і постійно створює їх.

  1. Як ви думаєте, у яких іще сферах, окрім сфери ваших досліджень, люди зазвичай формують помилкові спогади?

Всюди. Питання не у тому, чи є наші спогади помилковими, а в тому, наскільки вони помилкові.

Складні та повні хибні спогади (про цілі події), ймовірно, менш поширені, ніж частково хибні спогади (коли ми неправильно пам’ятаємо лише частини подій), але ми й так природним чином заповнюємо так багато прогалин між уламками нашої пам’яті, робимо так багато припущень, що наше особисте минуле фактично і є всього лиш вигадкою.

  1. Якими, на вашу думку, є наслідки вашого дослідження для системи кримінального правосуддя?

Наслідки дослідження хибних спогадів для системи кримінального правосуддя є величезними. Такі дослідження ставлять під сумнів нашу довіру до спогадів підозрюваних, потерпілих, свідків, навіть поліціянтів та адвокатів.

Спогади зараз утворюють або розладнують кримінальні справи, і показуючи, що вони часто у своїй суті ненадійні, ми ставимо під питання самі підвалини того, у який спосіб ми сьогодні використовуємо свідчення у кримінальному праві. Це веде нас до питання про те, чи можемо ми взагалі коли-небудь бути впевненими «поза розумним сумнівом», що хтось справді скоїв злочин у справах, заснованих виключно на пам’яті. Це також виявляє, як легко хибні техніки допиту можуть призвести до помилкових спогадів, спонукаючи нас таким чином до переосмислення поліцейських процедур.

  1. Чи можуть помилкові спогади бути корисними чи мати позитивні наслідки?

Я вважаю, що хибні спогади є чудовим наслідком прекрасної та складної когнітивної системи — тої самої системи, яка дозволяє нам мати інтелект та живу уяву, вирішувати проблеми. Загалом хибні спогади є частиною цього, а тому їх складно назвати позитивними чи негативними — вони просто існують.

Те, чи вважають їх «хорошими», також сильно залежить від обставин. Наприклад, якщо жертва не пам’ятає частину злочину, скоєного проти неї, — можна сказати, що це погано для розслідування, але добре для самої жертви.

  1. Чи змінило вивчення подібних речей те, як ви користуєтеся власними спогадами?

Безумовно. Я завжди свідомо ставилася до своїх автобіографічних спогадів, адже завжди дуже погано запам’ятовувала речі, що відбувалися у моєму особистому житті. З іншого боку, я легко запам’ятовую факти та інформацію. Це й стало однією з причин, чому я була впевнена, що моє дослідження появи хибних спогадів може спрацювати, оскільки якщо моя пам’ять є такою, то, звісно, мають бути й інші люди, чиї спогади також недосконалі.

Хоча я завжди досить обережно ставилася до точності пам’яті (наскільки, звісно, я взагалі можу пам’ятати це, ага), сьогодні я переконана, що спогадам взагалі не можна довіряти. Я впевнена, що ми створюємо наші спогади щодня наново, навіть якщо лише злегка змінюємо їх.

Це жахливо, але й прекрасно, що кожного дня ми прокидаємося — і наше власне минуле виявляється дещо інакшим.

Примітки:

[1] Велика п’ятірка — одна з моделей особистості, яка передбачає, що існує п’ять основних характеристик особистості: відкритість новому досвіду (openness), сумлінність (conscientiousness), екстраверсія (extraversion), приємність (agreeableness), нейротизм (neuroticism). Така модель через її переваги (а саме оптимальну кількість характеристик), є дуже популярною, її широко використовують для побудови психологічного портрету особистості. Серед попередників «Великої п’ятірки» були також списки Гордона Олпорта (близько 4000 характеристик), 16-факторна модель особистості Реймонда Кеттелла, три особистісні виміри Ганса Айзенка.

Джерело: Scientific American

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.