Через розгортання конфлікту на Близькому Сході 2015-16 роки були позначені великою увагою до біженців з боку як українських, так і європейських медіа. Ситуація в Україні також загострилася через велику кількість внутрішніх переселенців, що покинули непідконтрольні території у Криму та на сході країни. Та попри таку увагу, проблеми, з якими довелося стикатися переселенцям і біженцям, не завжди отримували адекватне висвітлення в українських ЗМІ, що яскраво проявилося під час протестів у Яготині. Нагадати суспільству про проблеми людей, що були змушені покинути власні домівки, покликаний фестиваль з нагоди Міжнародного дня біженця, який відбувся 20 червня на території Мистецького Арсеналу.

Щоб дізнатися більше про проблеми, що часто лишаються поза увагою суспільства та медіа, ми спілкувалися з біженцями і представниками громадських організацій, які захищають їхні права там, де держава не може дати ради.

IMG_5264

Карім, Афганістан

У мене немає українського паспорта. У мене є тільки «справка». А без паспорта я не можу тут нічого робити. Мені він справді потрібен. Отримати паспорт — це дуже складно для мене. Я подав документи вже досить давно, але досі його не отримав. Чекаю вже два з половиною роки. Поки що живу у Києві, на Троєщині.

З документами я міг би вчитися в університеті, знайти роботу, міг би змінити своє життя.

Алі, Судан

Я здесь уже двадцать лет. Приехал в 95-м году из Судана. У меня тут семья. Жена молдаванка, трое детей — граждане Украины. Но документов нету. Если сейчас у меня проверят документы — пойду в тюрьму. Никаких документов. И я не знаю, что тут можно изменить. Люди, конечно, приспосабливаются. Люди приезжают, думают, что можно получить документы, но это здесь… (Качает головой.) У меня есть знакомый, он в Украине уже пятнадцать лет без документов, хотя его детей, 16 и 18 лет, уже забрали служить в украинскую армию.

Каждый год они обещают, что система будет меняться, а ничего не меняется. За двадцать лет — ничего. Вот мой сын, у него есть все документы, он гражданин Украины, а у меня никаких. Я не могу работать, не могу ничего делать, ничего не могу. И если тут такая ситуация для беженцев — человек не будет сидеть, человек будет двигаться.

За последние два года также ничего не изменилось. Я ничего не видел, ничего не чувствую. Все по-старому. У меня есть решения суда (показывает) — не дают (гражданства — прим. ред.). Администрация президента, суд, очень много документов. Но везде коррупция. Они все защищают друг друга. По решениям суда в 2004 году — не дали, в 2012 году — не дали.

passport

Жилья также нету. Вот я написал заявление, мне говорят: «Ждите, ждите». Но мы так ничего и не получили. Я сейчас арендую жилье в Белой Церкви. Но постоянно приходится переезжать. А до того жили в Одессе, в пункте временного размещения беженцев на протяжении тринадцати лет. Все они (показывает на детей) родились там.

Мне от государства ничего не надо. Никакую помощь, ничего. Я все сам могу. Мне самое главное, чтобы документы сделать. Чтобы свобода была.

А не хотите давать документы? Хорошо. Помогите тогда в другую страну уехать.

А дальше что будет? Заберу детей и уеду отсюда. Пока не знаю, куда. Любое место, но чтобы дети нормально учиться могли. Я уже так думаю.

Ецуко Чіда, відповідальна за довготривалі рішення в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН)

Я думаю, що дуже важливо, аби український уряд допомагав як переселенцям зі Сходу та Криму, так і біженцям розпочати життя заново. Знаю, що люди скаржаться, що вони не можуть знайти роботу. Наприклад, ось ці жінки, біля яких ми стоїмо, мають хист працювати з волоссям, але не мають дозволу на працевлаштування. Це змушує їх весь час покладатися на чиюсь допомогу. Натомість вони хочуть стати незалежними.

IMG_5282

Я думаю, що можна було б для них зробити? Я сама з Японії, і знаю, що в Україні останнім часом відкриваються багато іноземних компаній, серед яких і японські. Можливо, непоганим рішенням було б зобов’язати ці іноземні компанії наймати на роботу певний відсоток біженців та тимчасово переміщених осіб, якщо вони хочуть відкрити свій філіал у цій країні. Безумовно, найбільшою проблемою є  те, що люди змушені були залишити свою країну, і було б добре, аби у них була можливість повернутися на батьківщину. Проте якщо та небезпечна ситуація, яка змусила їх виїхати, триває, держава зобов’язана забезпечити їм гідні умови, аби вони могли розпочати нове життя у новій країні. Звісно, це передбачає не лише працевлаштування, але й забезпечення житлом, а у ситуації з тимчасово переміщеними особами ще і сприяння в тому, щоб вони могли отримувати свої пенсії та інші соціальні виплати — з чим, я знаю, наразі виникають труднощі.

Біженці в Україні існували і до того, як почався конфлікт на Сході, і вони досі є тут. Після того, як в Україні розпочався конфлікт, а з ним і з’явилися внутрішні переселенці, більше міжнародних організацій прийшли в Україну, аби допомогти цим людям, проте біженці лишилися певною мірою «забутими». Але ж вони теж були і залишаються у складному становищі.

І переселенці, і біженці однаково потребують допомоги — всі вони втратили свій дім.

Олена Виноградова, юридична експертка Всеукраїнської благодійної фундації «Право на захист»

Найбільша проблема, з якою доводиться стикатися переселенцям, — це взяття на облік і отримання соціальних виплат. Люди цікавляться питаннями працевлаштування, оформлення супроводу дітей, питаннями визнання народження і смерті, що відбулися на непідконтрольній території. Також часто звертаються біженці з інших держав для допомоги в отриманні статусу біженця в Україні. Там своя процедура, і виникає багато питань щодо її проходження. Власне, цим ми займаємося найбільше — супроводом іноземців, що подалися на отримання статусу біженця. Але навіть коли людина отримує цей статус чи перебуває в процесі, у неї виникають купа питань соціально-економічного характеру, якими займаються переважно інші організації.

День біженців 2016

Фрагмент мистецького проекту «Одісея Донбасу», в рамках якого колишні мешканці й мешканки Донбасу власноруч створили ментальні карти місць, які їм довелося залишити.

Дарина Толкач, адвокаційна координаторка Всеукраїнської благодійної фундації «Право на захист»

В Украине процент отказа в получении статуса беженца остается очень большим. Из порядка  1,5-2 тыс. заявлений ежегодно положительный ответ получают около двухсот человек. Мы занимаемся предоставлением юридической помощи, потому что фактически беженцы оказываются в государстве, которое совершенно не хочет работать для человека, права которого должны быть соблюдены. Ведь пройти процедуру и получить статус — это достаточно проблематичный и длительный процесс. У нас есть клиенты, у которых эта процедура занимает 18-20 лет. Одновременно с этим, обращаясь в миграционную службу, люди часто даже не могут объясниться с ее сотрудниками, потому, что, согласно закону, им должны предоставлять переводчика, но этого не делают. Они же владеют в лучшем случае английским, но часто на невысоком уровне, поэтому процедура интервьюирования и получения статуса беженца для такого человека — это целая проблема.

Если же говорить о предоставлении жилья, то, в теории, сегодня у нас в Украине возможности размещения искателей убежища и беженцев очень и очень ограничены. Фактически жилье могут получить только наиболее уязвимые категории, такие как женщины с детьми или дети без сопровождения. Мест для поселения крайне мало. Думаю, все слышали о ситуации, которая произошла в Яготыне со строительством там центра для размещения беженцев. За счет этого центра количество мест должно было увеличиться, но ввиду тех конфликтов, которые случились, этого не произошло. На сегодняшний день, если я не ошибаюсь, возможности нашей страны в размещении беженцев ограничены до около 300 человек.

Также, вне зависимости от тех процессов, которые происходят в Европе, в Украине поток беженцев совершенно не увеличился. Он остается стабильным, на уровне 1,5-2 тыс. заявлений в год. Единственное, что можно отметить, это то, что национальный состав людей, которые обращаются за предоставлением статуса беженца, изменился в последнее время.

Если раньше обращались люди в основном из таких страны, как Афганистан, Сомали, Иран, то сейчас преобладают искатели убежища из России и Беларуси. Никакого нашествия сирийцев, о котором часто пишут, нет. И вообще сирийцы — это отдельная категория, потому что в основном это те граждане Сирии, которые уже находились на территории Украины на момент начала конфликта и теперь не могу выехать в свою страну. Часто у них есть и другие основания, чтобы остаться, — например, семья.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.