У вівторок 14 червня на вулицях Парижа навколо площі Італії зібралися близько вісімдесяти тисяч осіб (а по всій Франції — до мільйона), щоб виразити свою незгоду зі змінами трудового законодавства.

Мені пощастило відвідати столицю Франції в ці дні, тож, дізнавшись про заплановану маніфестацію (яку тут ніжно кличуть «маніф»), я запланував піти та подивитися, як це все виглядатиме.

Старт акції анонсували з Place d’Italy. Я приїхав на метро за півгодини до початку й зійшов за одну станцію до місця збору. Дорогою розглядав людей, які також їхали на «маніф» — їх легко було розпізнати за накидками та прапорами профспілки CGT, співами і скандуванням політичних гасел упереміш із футбольним «оле-оле-оле». За настроєм це нагадало збори на перші віче в Києві у листопаді-грудні 2013, коли звідусіль громадським транспортом і пішки в центр стягувалися протестувальники. Деякі поліцейські теж доїжджають на метро, усміхаються. По вулиці також трапляються афіші запланованого за десять днів фестивалю CNT. Було й багато символіки профспілки FO, яка відкрито співпрацює із поліцією, за що їх не люблять ті, хто справді хоче послідовних змін. Помітив біля виходу з метро копа на моторолері — вдягнутий цивільно, та професійний хист зчитується. Він різко зупинився на світлофорі, звідкілясь у руці з’явилася професійна камера. Знімає тих, хто підходить до місця збору.

1

Дехто чіпляє ровери до парканів біля площі, беручи із собою шоломи. По вулицях, що ведуть до площі, підходять численні групи із червоними, помаранчевими й фіолетовими прапорами профспілок, які звозили людей автобусами з регіонів. Підтягується й субкультурна молодь із чорно-червоними зірками на футболках, веганськими значками, арафатками на шиях. До речі, тут популярно ліпити на себе наліпки профспілки чи організації, до якої себе відносиш, тож легко вирізнити організаційних. Вік профспілкових — переважно від 35 до 50+ років, принаймні так виглядає. А от тих, кому до тридцяти, сьогодні значно менше. Ці формують студентські колони.

Обходжу площу по периметру в пошуках молоді в чорному, адже на акції очікують уже традиційні зіткнення Чорного блоку[1] з поліцією. Учасниць та учасників цієї групи ще називають автономами — за те, що вони не підпорядковуються профспілкам та іншим авторитетам, а утворюють свій окремий блок «знизу»; а ще вони трощать капіталістичні об’єкти, вчиняючи таким чином символічне насильство проти держави й корпорацій за те, що ті організують системне насильство проти абсолютної більшості суспільства — людей найманої праці. Голови ж профспілок задовольняються неконфронтаційними діями та схильні йти на компроміс із урядом, а то й зовсім здавати позиції. Сеньйор Президент[2] вже зробив заяву, що відміни реформи не буде. Чи здатні щось змінити одноденна забастовка та мирні акції, бодай і мільйона осіб?

7

5

«Люди, що тримаються нормальності, спонукають регресувати саму норму», — перекладають мені напис на плакаті однієї з активісток. Помічаю також плакати-щити, вкриті картоном: з одного боку розписані гаслами, з іншого оснащені двома ручками, а всередині мають якийсь твердий матеріал. Просуваючись уперед колони, бачу десятки розбитих вітрин банків, корпорацій, дорогих ресторанів, рекламних щитів та зупинок, розписаних антикапіталістичними та антиполіцейськими гаслами із підписами ACAB та знаками анархії в колі. Над головою кружляють два гелікоптери. Бачу групу клоунів, що веде театралізовані дискусії поміж собою, ініціює біганину перед поліцією, один із активістів робить сальто — словом, вони всіляко висміюють нахмурених копів.

Чорний блок знаходжу в самому авангарді. За сто метрів від голови колони повітря задимлене й просочене сльозогінним газом, очі від цього сльозяться, люди навколо чхають. У багатьох на обличчях маски, хустинки, накидки. Тут і там деяким демонстрант_кам, які вже взяли участь у боях, надають першу медичну допомогу як профспілкові, так і самоорганізовані групи, що виглядали схожими на медгрупи Майдану. Час від часу позапрофспілкова молодь заходилася скандувати: «А-анти-антикапіталіста!» Сама хода проходить трьома бульварами (boulevard de Port-Royal, boulevard de Monparnasse і boulevard des Invalides) у коридорі вулиць, проходи до яких заблоковані перевізними стінами та поліцейськими загонами. Час від часу автономи (серед яких чимало й автономок, як потім можна було визначити) вступають у бої з копами та жандармерією (це такі армійські спецзагони, що мають більше спецзасобів та повноважень на використання насильства). Чорний блок використовує відламані шматки бруківки, асфальту та плитки зі стін офісів, підібраними у смітниках пляшками, вирваними конструкціями зупинок та огорож дерев. У відповідь на гранати зі сльозогінним газом у поліцію також летить різна піротехніка, і не завжди зрозуміло, що це за гучні вибухи — чи то гранати від поліції, чи петарди від протестувальників. Оркестри в колоні прямо під час боїв грають «Бела Чао» та якісь бадьорі марші й мелодії, тим самим піднімаючи бойовий дух людям довкола.

Тим часом колона просувається вже четверту годину поспіль, врешті дістаючись площі перед комплексом військової історії Франції (від Бонапарта до Другої світової) «Les Invalides», де її оточили з усіх боків. Тут поліція активно застосовує водомет. Калюжі розтікаються струмками по асфальту. Більшість профспілкових груп почали відходити з оточення через поліцейські кордони ще на підходах до площі, залишивши найактивніших протестувальників битися з поліцією сам на сам. Перед тим профспілкова масовка створювала буфер, у який можна в разі чого відступити й переодягтися. Поліцейський наступ розділяє натовп на дві великі групи — група з двома найактивнішими сотнями, себто Чорним блоком (та їхньою підтримкою — всього кілька тисяч осіб), і групу зі всіма іншими — ще кілька тисяч, що залишилися до останнього. Врешті спецзагони, наступаючи з кількох сторін, звужують можливість маневру. Чорний блок прориває оточення поліції. Варто зазначити, що тут багато копів у повній амуніції, проте також і в цивільному — їх можна розрізнити лише за шоломами і червоними пов’язками на рукавах. Автономні групи скидають маски й робочі рукавиці, витрушують бруківку з кишень.

Склалося враження, що поліції допомагала сама архітектура в цьому районі міста — вузькі вулиці, де Чорний блок не міг атакувати з різних боків, віддавали перевагу сильним своєю компактністю спецзагонам. Наприклад, центральні райони Києва — навколо Майдану, Хрещатика, Михайлівської, Софіївської площ, парку та бульвару Шевченка — заблокувати такою кількістю поліції було би складніше. На мою думку, Чорному блоку ще до виходу на площу варто було проривати один із бокових кордонів, що складаються з пересувної стінки й десятка-двох копів з кількома машинами поліції за ними у якості бонуса. Двом сотням автономів це має бути під силу, та й просто необхідно так діяти, щоб не бути заведеними в пастку. Кілька разів промайнула думка, що коктейлів Молотова тут дуже не вистачає. На підходах до площі Італії ні в кого не перевіряли сумки. Поліція діє не так зухвало, коли може бути підпалена.

4

Відходжу з площі, коли бої зовсім закінчуються. Окремих активістів намагаються ловити копи в цивільному, їм допомагають колеги на мотоциклах. Протестуючі, що начебто вже розходилися, швидко включаються допомагати людині, яку переслідують. Якась дівчина збиває з ніг поліцейського, що вже схопив хлопця, і тому вдається втекти. Площа зустрічає ці дії оплесками. Інший приклад солідарності — до протестувальника, що впав у рів навколо палацу перед Esplanade de Invalides, зістрибнув інший активіст і допоміг тому вилізти, після чого за руки витягли і його самого. І третій момент — подолання турнікетів у метро, коли ті, хто вже перестрибнули, тримають другі дверцята для своїх товариш_ок.

tourists go home, refugees welcome

За два квартали вбік від ходи туристи в кафе спокійно п’ють вино і пиво, дивляться футбол і не відчувають жодної ознаки класового протистояння. Як проголошують трафарети, «tourists go home, refugees welcome».

Примітки:

[1] Чорний блок — бойова тактика, що допомагає анонімізувати активних учасниць та учасників сутичок із поліцією. Її використовують в антикапіталістичних протестах анархісти та інші радикальні ліві по всьому світу.

[2] Сеньйор Президент — мається на увазі президент Франції Франсуа Олланд. Використано алюзію до роману М.А. Астуріаса «Сеньйор Президент», написаного в характерному для Латинської Америки XIX — XX ст. стилі магічного реалізму.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.