Європейські країни зіштовхнулися з найбільшою після Другої світової війни кризою біженців1. І поки політики, експерти та громадськість обговорюють це питання, дослідники вирішили зрозуміти, що ж слід зробити, щоб зменшити втрати від цього процесу і максимально збільшити суспільну вигоду.  

Йенс Хайнмюллер (Jens Hainmueller), Домінік Хангартнер (Dominik Hangartner) та Данкан Лоуренс (Duncan Lawrence) використали дані про людей, які подавалися на статус біженця у Швейцарії протягом 1994-2004 років3. Вони спробували дослідити, як один із основних параметрів у політиці щодо біженців — кількість часу, який біженці змушені провести у невизначеності та очікуванні на відповідь від держави — впливає на їхню подальшу економічну інтеграцію.

Кількість біженців зростає як у європі так і у світі

Кількість біженців лише зростає. Загальна кількість біженців та осіб, які подали прохання про отримання цього статусу, становить більше 19 мільйонів. Джерело: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Пропонуємо також переглянути інтерактивну карту.

«Шлях відчаю»

Як пишуть дослідники, біженці потрапляють на «шлях відчаю»: вони тікають від жахливих умов, війни та переслідувань у своїй країні, здійснюють небезпечні подорожі, які з великою ймовірністю можуть закінчитися смертю, лише для того, щоб натрапити на спротив, виключення та неприйняття з боку місцевого населення, політиків чи навіть держави. Це особливо відчутно останнім часом, коли збільшення кількості прохачів притулку стало темою для політичних ігор і дедалі більшого неприйняття та навіть насильства з боку населення багатьох країн. Наприклад, за даними німецької поліції, лише у 2016 році відбулося 45 підпалів притулків для біженців.

Дослідники стверджують, що розумна, заснована на даних та дослідженнях політика щодо біженців могла би сприяти зменшенню цієї суспільної напруги. Більше того, вона б дозволила зекономити кошти та інтегрувати біженців до економік держав.

Натомість, поки біженці чекають на відповідь2, вони зазвичай перебувають у фактичній ізоляції від місцевого населення, у їхньому житті є невизначеність і постійна загроза відмови у наданні статусу біженця та депортації. Вони також зазвичай змушені дотримуватися низки обмежень на пересування та роботу. У такій ситуації, коли їхнє життя ніби завмерло, вони можуть перебувати роками.

Наприклад, шукачам притулку в Швейцарії заборонено покидати кантон, у якому вони проживають. Хоча їм дозволено працювати, але часто з певними обмеженнями (після обов’язкового очікування протягом 3-6 місяців; лише у певних сферах економіки; лише після того, як роботодавець не зміг знайти швейцарця на робоче місце тощо). Схожі обмеження трапляються і в інших європейських країнах.

Стрес та депресія

Дослідження свідчать про те, що безробіття, невизначеність та очікування серед біженців спричиняють депресію, пригнічений стан та стрес. Невизначеність також часто поглиблює травму, яку отримали біженці у себе на батьківщині. Наприклад, серед біженців у Швейцарії було зафіксовано вищий рівень психічних захворювань.

Одна жінка так описала свій досвід: «Ми приїхали сюди, і мій чоловік мав великі сподівання. Він думав, що знайде роботу… Але ми прожили п’ять років у невизначеності, навіть не знали, що з нами станеться… Я бачу, як те саме трапляється з іншими чоловіками, як це їх руйнує, як шлюб, сім’я та все навколо них розпадається».

Вплив часу очікування на безробіття серед біженців

Вплив одного року очікування на ймовірність подальшого працевлаштування. Що довше шукачі притулку чекають на відповідь від держави, то менша ймовірність того, що вони зможуть працевлаштуватися у майбутньому.

Вплив одного року очікування на ймовірність подальшого працевлаштування. Що довше шукачі притулку чекають на відповідь від держави, то менша ймовірність того, що вони зможуть працевлаштуватися у майбутньому.

Дослідження показало, що чим більше люди очікують на рішення держави, тим меншою є ймовірність їхнього працевлаштування у майбутньому, а відповідно, й успішної інтеграції у суспільство. Один додатковий рік очікування в середньому співвідносився з падінням імовірності бути працевлаштованим на 16-31%. При цьому середній період очікування біженців у матеріалах, на яких ґрунтувалося дослідження, становив 665 днів.

Автори стверджують, що це відбувається передусім через такі «психологічні механізми» як стрес, депресія та апатія, які йдуть нога в ногу з очікувальним періодом у фактичній ізоляції.

Ця тенденція зберігається незалежно від віку, гендеру чи національності.

Ця тенденція зберігається незалежно від віку, гендеру чи національності.

Самі науковці так узагальнюють свою роботу: «Наше дослідження однозначно показує, що реформи, направлені на те, щоб зменшити період очікування для шукачів притулку, допомогли би біженцям краще… інтегруватися в країнах, що їх приймають. Окрім того, такі реформи допомогли би збільшити зайнятість серед біженців і таким чином зменшити державні видатки на соціальну допомогу та збільшити податкові надходження до бюджету. [Дослідники порахували, що зменшення періоду очікування для біженців на 10% (66 днів) може призвести до економії 5,6 мільйонів доларів для Швейцарії лише за один рік.] Врешті-решт, краща економічна інтеграція також, ймовірно, допомогла би зменшити і дедалі більш поширене неприйняття біженців з боку місцевого населення».

Практика як критерій істини

Александр Бетц, директор Центру вивчення біженців в Оксфордському університеті, погоджується, що політикам слід звернутися до більш раціональних підходів у питанні біженців. Він наводить приклад Уганди, яка дала біженцям із Сомалі, Руанди та Конго право на роботу та вільне пересування. Як показують результати дослідження, зняття бар’єрів сприяло економічній активності тих, хто ще вчора міг бути економічним «тягарем» для приймаючої держави.

Так, біженці в Уганді займаються фермерством та тваринництвом, а також залучені до роботи в транспортній галузі, сфері догляду за тілом, сфері розваг, пошиву та збуту одягу, комунікації та фінансів. Їхня економічна діяльність не є замкнутою, а навпаки, інтегрована до економіки приймаючої країни. Зокрема, багато місцевих мешканців споживають товари біженців4.

Сфери зайнятості біженців відповідно до дослідження Центру вивчення біженців.

Сфери зайнятості біженців відповідно до дослідження Центру вивчення біженців.

При цьому економічна активність біженців полягає не лише в тому, що вони беруть участь у ринку некваліфікованої робочої сили. На момент дослідження 21% біженців із Кампали відкрили свою справу, і 40% їхніх працівників були місцевими жителями.   

Дослідники також зафіксували багато випадків, коли біженці передавали знання менш освіченим угандійцям. Ось досвід молодого місцевого жителя: «Через те, що в мене не було грошей, мені довелося покинути навчання у сьомому класі. Я почав шукати роботу, але мені це не вдавалося. Нарешті я запитав його [біженця з Конго], чи можна мені працювати в його майстерні. Поки я був у нього, він навчив мене шити одяг. Я працював у нього сім років, навчився дуже й дуже багатьом речам та зрештою відчув, що можу розпочати власну справу… Сьогодні мій бізнес процвітає, бо мої покупці дуже задоволені моїми послугами».

Сьогодні досвід угандійців зазвичай суттєво відрізняється від досвіду багатьох жителів Європи. Попри обмежені ресурси та порівняно маленькі можливості, Уганді вдалося набагато краще інтегрувати біженців до власної економіки. Зняття бар’єрів та обмежень, а також відкриття можливостей для ініціативи та активної діяльності біженців допомогли їм стати гармонійною частиною приймаючого суспільства. Послухайте історію жителя Уганди, яку навряд легко було б почути в багатьох європейських містах: «У мене є своя ферма у селі неподалік, де я вирощую фрукти. Кожного вівторка я привожу їх на продаж на ринок Кагома, де моїми покупцями зазвичай є біженці. Вони важливі покупці для багатьох місцевих магазинчиків… Я живу у Кіянгвалі з 1998 року, і біженці, які до нас потрапили, принесли дуже багато економічної та соціальної користі. Школа, дороги, клініка — все це стало краще завдяки їхній присутності. Економіку Кіянгвалі було б складно уявити без них».

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Лише за 2014 рік країни Європейського Союзу отримали більше 700 тисяч прохань про надання статусу біженця. Кількість заявок підскочила на 47% у порівнянні з 2013 роком. У 2015 році було подано вже понад 1 мільйон заявок. При цьому кількість біженців навряд чи буде суттєво зменшуватися до того часу, поки причини, що змушують людей покидати свої країни та наважуватися на небезпечні подорожі, не буде подолано. Більше 3700 людей померли або пропали безвісти під час спроби дістатися до європейських країн.
2. Відповідно до Дублінської угоди, яка стосується країн Європейського Союзу, а також таких країн як Швейцарія, шукачі притулку мають бути тимчасово розміщені в країні, яка прийняла та зареєструвала біженця.
3. Дослідники використали дані Швейцарського федерального офісу статистики. У цих даних зазначено вік, гендер, країну походження, етнічність, релігію, дату в’їзду, дати прохання про притулок та інформацію про те, чи були працевлаштованими люди на кінець кожного року.
4. В інтерв’ю з дослідниками угандійські покупці відзначали «високу якість» продукції, що її надають біженці.