Переклала Марина Коток

У XVII сторіччі чоловік на ім’я Джеймс Метток був відлучений від Першої церкви Бостона. За який злочин? Не за використання непристойних слів, усмішки в суботній день чи щось подібне, що, як нам здається, не схвалювали пуритани. Річ у тім, що Джеймс Метток відмовлявся від статевих відносин зі своєю дружиною протягом двох років. Хоча громада, до якої належав Метток, явно вважала його самообмеження неналежним, цілком можливо, що у прийнятті рішення щодо його відлучення віряни мали на думці страждання його дружини. Пуритани вірили, що сексуальне бажання є нормальною і природною частиною людського життя як для чоловіків, так і для жінок (поки це були гетеросексуальні стосунки, обмежені шлюбом), але також вони вірили, що жінки прагнуть і потребують сексу більше, ніж чоловіки. Чоловік міг би вирішити відмовитися від сексу з відносно невеликими труднощами, проте для жінки такі обмеження було б значно важче переносити.

Тим не менш, ідея про те, що чоловіки більше зацікавлені в сексі, ніж жінки, настільки поширена, що вже майже здається нічим не примітною. Чи це зумовлено рівнем гормонів, чи «людською природою», але чоловікам просто необхідний секс, мастурбація та перегляд порно тією мірою, в якій жінкам це все просто не потрібно, відповідно до поширених уявлень (і якщо жінка вважає це необхідним, імовірно, з нею щось не так). Згідно з поширеними стереотипами, жінок треба переконувати, вмовляти чи навіть примушувати «давати», бо для них перспектива сексу просто не є такою вже привабливою сама по собі. Зазвичай секс для жінок є дещо неприємною, проте необхідною дією, яку слід виконувати, щоб заробити схвалення чи фінансову підтримку або щоб підтримувати постійні стосунки. І оскільки жінки — не такі раби своїх бажань, як чоловіки, саме вони несуть відповідальність за забезпечення того, аби ними не «скористалися».

Уявлення про те, що чоловіки від природи більше цікавляться сексом, ніж жінки, настільки поширене, що навіть складно уявити, що люди коли-небудь думали інакше. І все ж протягом більшості історії Заходу, від Античної Греції до початку ХІХ століття, жінок вважали сексуально стурбованими демонами. В одному з міфів Стародавньої Греції Зевс і Гера сперечаються про те, хто більше отримує задоволення від сексу — чоловіки чи жінки. Вони просять розсудити їх пророка Тіресія, якого Гера колись перетворила на жінку. Він відповідає: «Якби сексуальне задоволення було поділене на десять частин, чоловік отримав би тільки одну десяту, а жінка — дев’ять». Пізніше жінок стали вважати звабницями, які успадкували свою підступність від Єви. Їхню сексуальну пристрасть розглядали як ознаку їхньої низької моралі, розуму та інтелекту і виправдували нею жорсткий контроль з боку чоловіків і батьків. Чоловіки, які не були настільки поглинуті хіттю і мали кращі здібності до самоконтролю, були саме тією статтю, яка найбільш природно підходила для посад, що дають владу і вплив.   

На початку ХХ століття лікар і психолог Гевлок Елліс, можливо, був першим, хто задокументував ідеологічні зміни, які відбулися нещодавно. У 1903 році у своїй роботі «Дослідження з психології статі» він надає детальний перелік античних та сучасних джерел від Європи до Греції, від Близького Сходу до Китаю, з яких усі засвідчують майже одностайну думку про те, що у жінок більше сексуального бажання. У ХVII столітті, наприклад, Франциск Плазонус дійшов висновку, що народження дитини було б навряд чи варте того для жінок, якби задоволення, яке вони отримують від сексу, не було значно більшим, ніж у чоловіків. Монтень, як зазначає Елліс, вважав, що жінки «незрівнянно більше схильні до кохання та більш пристрасні в ньому, ніж чоловіки, вони завжди більше знають у цій сфері, ніж чоловіки, і можуть навчити їх, оскільки “ця наука у них у крові”». Ідея жіночої байдужості до сексу ще не цілком поширилася у часи Елліса. Сучасник Елліса, австрійський гінеколог Енох Гайнріх Кіш, стверджував навіть, що «сексуальний поштовх є настільки сильним у жінках, що в певні періоди життя його примітивна сила панує над усім її єством».

Тим не менш, часи явно змінювалися. У 1891 році Х. Фелінг спробував розвінчати загальноприйняту думку: «Це повністю хибна ідея, що молода жінка має настільки ж сильний потяг до протилежної статі, як і молодий чоловік… Прояв сексуальної сторони у коханні молодої дівчини є патологією». У 1898 році Бернард Віндшайд проголошував: «У нормальній жінці, особливо з вищих соціальних класів, сексуальний інстинкт є набутим, а не вродженим; коли він вроджений або пробуджується сам по собі, це ненормально. Через те, що жінки не знайомі з цим інстинктом до шлюбу, вони не відчувають, що чогось бракує, коли у їхньому житті не трапляється можливості дізнатися про нього».

Тож що сталося?

Звісно, ідеї щодо гендеру та сексуальності не скрізь однакові, і в межах одного місця та часу завжди є місце суперечкам і різним поглядам. Історію того, як ці стереотипи набули протилежного значення, непросто відстежити, і це не відбулося рівномірно й одразу. Історикиня Ненсі Котт вказує на ріст євангелістського протестантизму як каталізатора цих змін, принаймні в Новій Англії. Протестантські пастори, чия парафія дедалі частіше складалася переважно з білих жінок із середнього класу, ймовірно, бачили сенс у зображенні своїх парафіян радше як моральних істот, особливо схильних відгукуватися на поклик релігії, аніж як розпусних спокусниць, чия доля була вирішена ще в Едемському саду. Жінки також вітали такий образ і допомагали у його створенні. Це був їхній спосіб досягти певного ступеню рівності з чоловіками, ба навіть переваги над ними. Завдяки Євангелію християнські жінки «піднялися над людською природою, зросли до ангельського рівня», як у 1809 році було написано у книжці «Подруга, або Обов’язки християнських незайманок». Наголошення на сексуальній чистоті у заголовку книги є доволі промовистим. Якщо жінки хотіли стати новим символом протестантської набожності, вони мусили пожертвувати визнанням своїх сексуальних бажань. Хоча навіть пуритани вірили, що в межах шлюбу як для чоловіків, так і для жінок є цілком прийнятним бажати сексуального задоволення, відтепер жінки могли допускати сексуальні бажання тільки заради близькості зі своїми чоловіками або для виконання своїх «материнських потреб». Як писав Котт, «брак пристрасті був зворотною стороною монети, якою платили жінки, так би мовити, за доступ до моральної рівності».

Позиціонуючи себе як цнотливих і порядних від природи, протестантські жінки змогли представити себе як морально гідних та інтелектуально рівних. Вони змогли вибити для себе простір для участі в політичному житті у якості соціальних реформаторів, які виступають за такі моральні справи, як благодійність для бідних і сухий закон. І в часи, коли чоловіки могли законно ґвалтувати своїх дружин (а ця епоха тривала в США аж до 1993 року), гіпотетичний брак пристрасті у жінок надавав їм принаймні якісь підстави для ухилення від небажаного сексу зі своїми чоловіками. Однак ці переваги були доступні лише для певної частини жінок. Джон Д’Еміліо та Естелль Фрідмен зазначали: «Ідея вродженої жіночої доброчесності або сексуальної байдужості стосувалася передусім місцевих жінок із середнього класу; жінок робітничого класу, іммігранток та темношкірих жінок і далі вважали сексуально пристрасними, а тому й сексуально доступними». (Згадайте висловлювання Віндшейда про те, що жінки, але особливо заможні жінки, від народження не мають сексуального потягу.) Білі жінки із середнього класу могли підкреслювати свою подібність до чоловіків тієї ж раси та класу і таким чином отримувати доступ до деяких переваг, приймаючи ідеологію, що утверджує фундаментальні сексуальні відмінності між ними та рештою жінок.    

Однак якщо жінки змогли підняти себе до рівня янголів через брак пристрасті, то якби вони піддалися власним бажанням, їм довелося б падати з великої висоти. Д’Еміліо та Фрідмен пояснюють: «У минулому жінка, яка згрішила і покаялася, могла бути прийнята назад до спільноти — так само, як і грішник-чоловік. Проте зараз, оскільки жінка начебто стоїть на вищому моральному рівні, ніж чоловік, її падіння стало таким глибоким, що заплямовувало її на все життя». Жінки, що «падали», були відсторонені від своїх сімей та громад і часто були змушені працювати проститутками, щоб заробити на життя.

Нібито сильніший сексуальний потяг жінок був аргументом на користь їхньої неповноцінності, проте після зміни цієї тези на протилежну ніхто не стверджував, що чоловіча хіть є ознакою засадничої ірраціональності, через яку їх не слід допускати до бізнесу та політики. Більший сескуальний апетит став позитивною ознакою, а не вадою, щойно його почали вважати характеристикою чоловіків. Жінки, яким не притаманна пристрасть, начебто не мали енергії та амбіцій для досягнення успіху. Так само, як і секс, суспільна сфера роботи була брудною та неприємною, навряд чи придатною для жіночої делікатної чутливості. Оскільки їх інстинкти були радше материнськими, ніж сексуальними, вони були створені для доброчесного сидіння вдома з дітьми. Для темношкірих та бідних жінок, з іншого боку, роль витонченої квітки була недоступною. Їх усе ще вважали підходящими для роботи і задоволення сексуальних потреб білих чоловіків — потреб, які більше не були прийнятними для їхніх дружин.

Проте, мабуть, найбільш тривалим наслідком уявлення про безпристрасну жінку стала поява підступнішого типу сексизму, свідченням якого є повсюдна реклама пива та фаст-фуду, яка зображує чоловіків як купку тупуватих п’ятирічних хлопчиків у дорослих тілах. Жінки розумніші, більш відповідальні, більш турботливі і порядні, на відміну від чоловіків, чиї інстинкти ниці, а бажання — плотські. Оскільки чоловіки абсолютно не пристосовані для допомоги у вихованні власних дітей (адже вони самі майже діти), цю роботу мають виконувати жінки. Оскільки чоловіки надто некомпетентні, щоб виконувати роботу по дому, її мають виконувати їхні флегматичні, розсудливі дружини. Оскільки чоловіки нездатні стримувати себе, жінки мусять носити довгі спідниці, триматися подалі від алкоголю, утримуватися від флірту. Якщо жінки не здатні проявити достатню стриманість, то вони самі винні, якщо їх згвалтували. «Цнотливість жінки є вічним бар’єром проти нестримного потоку чуттєвої природи чоловіка», — як висловився один із реформаторів ХІХ століття, і це ставлення зберігається і дотепер.   

Навіть коли змінюються гендерні ролі, сексизм має чудову здатність до адаптації, і історична амнезія сприяє цьому. Асоціювання чоловіків із хіттю є таким самим недавнім явищем, як і асоціювання дівчаток із рожевим, а хлопчиків — із блакитними (менш ніж сто років тому ця система гендерного кольорового кодування також була протилежною). Однак при всіх цих перемиканнях і перевертаннях деякі речі підозріло лишаються такими ж. Коли жінки мали сексуальні бажання, підходящим місцем для них був дім, а роллю — догляд за членами сім’ї і материнство. Коли жінки стали сексуально холодними, прийнятним місцем для них все так само лишався дім, а роллю — догляд за членами сім’ї і материнство. Цікаво все працює, чи не так? Влада гендерних ролей ґрунтується на тому, що вони здаються природними і вічними. Завдяки погляду в минуле ми можемо відсунути цю заслону і побачити ці категорії такими, якими вони є: їх створили люди, і їх можуть змінити люди.      

Джерело: AlterNet

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.