14 вересня відбулася зустріч-дискусія з українською етнологинею Іриною Ігнатенко, яка презентувала монографію «Чоловіче тіло у традиційній культурі України». Авторка об’їздила понад 150 сіл України, де збирала місцевий  фольклор та розповіді людей про їхній досвід у сфері сексуальності та тілесності. Лекція була націлена на популяризацію актуального етнологічного знання та його обговорення з широкою неакадемічною аудиторією.

У традиційному українському суспільстві сформувалася така загальна картина: брак сексуальної освіти та патріархальні відносини влади породжували закріплену домінацію чоловічої частини населення у сфері сексуального. І, попри тематику лекції, про чоловіче тіло було досить складно говорити навіть самій авторці, оскільки чоловіча тілесність не була центральною у народно-обрядовій культурі. З чоловічим тілом було пов’язано значно менше уявлень та традицій на відміну від жіночого тіла. Це пов’язано з особливостями фізіології жінки.

Репродуктивна функція робила жінку ледь не магічною істотою, але істотою при цьому брудною та фізіологічно приреченою — чи, можливо, щасливою. Менструальна кров у традиційному українському селі ототожнювалася з чимось нечистим та потойбічним. «Менструальна кров вважалася небезпечною для протилежної статі. Вона витікає з піхви, яку вважали каналом у потойбіччя, що може затягнути в себе і вкусити. Відповідно і кров, яка виходить “звідти”, — брудна й небезпечна»1.

Але чоловіче тіло було вільним від такого сакрального навантаження. Навіть сама авторка визнала, що не хотіла писати книгу про чоловіче тіло після публікації  дослідження «Жіноче тіло у традиційній культурі українців». Просто через те, що інформація про чоловічу тілесність у архівах судових справ сіл, які аналізувала етнологиня, була мінімальною.

За словами Ірини Ігнатенко, практично неможливо знайти свідчення естетизації чоловічого тіла у творах мистецтва або судових справах, що є цілком очікуваним у традиційному патріархальному суспільстві, де була об’єктивізованою тільки жіноча тілесність. Тому про те, як виглядало чоловіче тіло у традиційному суспільстві, ми можемо лише здогадуватися.

Лекція була досить корисною для підважування досі поширених стереотипів традиційного суспільства. Наприкінці відбулася дискусія з вільним мікрофоном, де кожен і кожна могли висловитися про те, які з гендерних стереотипів їй або йому справді набридли. Це на якусь мить нагадало перформанс Маріам Агамян «Мене бісить». Такі вільні обговорення є частиною пізнання, де кожна із присутніх має можливість практично долучитися до дискусії, продукуючи нові смисли. Ці обговорення, фактично, є творенням етнологічного знання про сучасну культуру українців у сфері сексуальності.

Крім того, наслідком таких просвітницьких заходів є розвінчування гендерних стереотипів та звільнення жінок від віковічних пут репродукції. В українському селі небажана вагітність, втрата цноти на вечорницях, смерть чоловіка або навіть небажання вступати у шлюб ставили жінку в умови суворої соціальної ізоляції та гноблення. Такого роду етнологічна інформація є частиною гендерної освіти, необхідною для будь-якого сучасного справедливого суспільства.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. З інтерв’ю з Іриною Ігнатенко.