Реванш білої одноповерхової Америки: чому Республіканська партія насправді програла

Перемога Трампа стала для багатьох шоком. Після восьми років Обами — першого чорношкірого президента — після легалізації одностатевих шлюбів, після примирення з Кубою та багато чого іншого здавалося логічним, що перемогу отримає саме Хілларі — перша кандидатка-жінка за всю історію Сполучених Штатів, яка обіцяла зменшити економічну нерівність, забезпечити доступну для всіх освіту та медицину, відстоювати й далі права меншин та провести міграційну реформу. Серед багатьох у США панувала надія, що країна рухається в прогресивному напрямку. Перемога над відвертим сексистом та расистом, бізнесменом із сумнівними оборудками та аферами, людиною, яка вихвалялася тим, що може «вийти на вулицю, вбити людину» та все одно стати президентом, мала стати символічним жестом, розривом зі старою консервативною Америкою.

Перемога Трампа шокувала не тільки тому, що суперечила соціологічним опитуванням та прогнозам експертів; не тільки тому, що виграла людина, яка вела себе відверто нахабно та регулярно опинялася в скандалах, кожного з яких вистачило б, щоб поховати кар’єру іншого політика. Перемога Трампа — це також і шок від того, що реванш взяли сили, які, здавалося б, відійшли в минуле.

Ось так це виглядало очима журналіста та письменника Самюела Фрідмана: «Я думав, що вибори та перевибори Барака Обами коаліцією різноманітних американських етнічних, релігійних та сексуальних меншин поклали край хибній релігії білого панування. Але вже тепер я розумію, що сама присутність Обами в Білому Домі, його таланти та гідність були тим, чого не змогли стерпіти ті, хто відстоює вищіть білих людей. Тепер моя дурість та наївність очевидні».

Символічно, що разом із Трампом у велику політику повертається такий артефакт минулого як Ку-клукс-клан (так, вони ще існують), що підтримав Трампа під час виборів; колишній мер Нью-Йорка Руді Джуліані (так, він ще живий і може стати наступним Генеральним Прокурором) та концепти на кшталт «право та порядок», «stop and frisk/» та багато інших речей, які, здавалося б, уже давно належать історії. Не вірите? Просто подивіться на Твіттер Девіда Дюка, і вам багато що стане зрозумілим. «Хай Господь благословить Дональда Трампа», «Це одна з найбільш зворушливих ночей в моєму житті. Будьте впевнені, наші люди відіграли ВЕЛИЧЕЗНУ роль у тому, що Трамп переміг», «Наші жінки прокидаються!… Люби свою расу, борися з геноцидом білих!», «Більшість чорношкірих, євреїв та іспаномовних… були готові зруйнувати нашу націю», — пише колишній голова Ку-клукс-клану, відомий американський расист та людина, що прославилася запереченням Голокосту¹Українському читачу слід нагадати, що він викладав в МАУПі..

Реванш старої Америки

Як видно з нижченаведених цифр, Трамп зміг перемогти завдяки високій мобілізації «білих» виборців. Проте за Трампа проголосували не лише бідні білі виборці, по яких проїхалася катком «глобалізація» та перенесення виробництва у треті країни (хоча й вони також), але і забезпечені та освічені люди з так званого «середнього класу». При цьому іспаномовні виборці, чорношкіре населення та жінки не виправдали сподівань Клінтон та не прийшли в достатній кількості на вибори.

Погляньте самі: серед усіх, хто проголосував, згідно з екзит-полами, 58% білих виборців віддали свій голос за Трампа, в той час як за Хілларі — лише 37%. Білі без вищої освіти — 67% за Трампа (лише 28% за Клінтон), білі з вищою освітою — також переважно за Трампа (49%). Трампа також підтримали і білі чоловіки, і білі жінки (53% за Трампа, в той чай як за Клінтон лише 43%).

Типовий трампівський виборець є старшим, менш освіченим; проживає в маленькому містечку, сільській місцевості чи в передмісті; вважає, що країна рухається в неправильному напрямку; переживає більше всього через імміграцію та вважає, що його економічне становище погіршилося; він вірить у те, що майбутні покоління житимуть гірше; звісно ж, хоче депортувати нелегальних мігрантів та побудувати стіну з Мексикою.

Без усякого сумніву, існувало багато факторів, чому переміг Трамп, але, як пише журналіст Зак Бошам, вибір «білих виборців» виявився «критичним»: «Ми не маємо недооцінювати стривоженість великої кількості білих американців з приводу дедалі більшого різноманіття — відчуття, що зробило їх готовими до того, щоб вподобати найбільш реакційного в расовому питанні кандидата за десятки років».

Дослідник Ерік Кауфман, у свою чергу, проводить паралелі з Брекзітом: «Чому наразі популярні Трамп, Брекзіт, Хьофер, Ле Пен та Вілдерс? Імміграція та зміни в етнічному складі населення. Це справді тривожить — що велика частина “білого” електорату віддає перевагу культурному порядку перед змінами».

Схоже на те, що багато білих американців відчували, що країна швидко змінюється і знали, що країна вже ніколи не буде такою, як колись. Біла людина все ще зазвичай отримує більшу зарплату, займає основні державні посади, володіє більшістю влади та бізнесу, але звичайна біла людина в країні вже не має того символічного статусу, що вона його мала раніше. Більше того, її світ часто чи швидко змінюється або й загалом зникає, а влада — під загрозою. Слоган «Зробити Америку знову великою» насправді потрапляв прямо в душу багатьом виборцям і прочитувався як «зробити як раніше, щоб я міг пишатися собою, щоб у мене була сім’я, будиночок по сусідству з такими ж білими сім’ями, щоб в мене була стабільна робота, стабільне та передбачуване життя, щоб усе було чітко та зрозуміло».

Страх перед невідомим, бажання старого, спокійного і зрозумілого життя, відстоювання звичної статусної системи в часи демографічних та економічних змін — це саме той коктейль, який мобілізував білий електорат прийти та проголосувати за Трампа²Адміністрація Трампа також буде складатися з білих чоловіків.. Це спроба повернути історію назад — спроба, яка погано закінчиться для Республіканської партії.

Що Трампу добре, то партії — смерть

Згідно з даними бюро перепису населення США, близько 2020 року більше половини з усіх дітей будуть з етнічних «меншин», а вже у 2044 році, за прогнозами, «білі» американці перестануть бути більшістю. Тренд буде тривати і далі: у 2060 році, наприклад, лише 36% всіх дітей будуть «білими» американцями.

В умовах тамтешньої політики, а особливо в результаті останньої виборчої кампанії, ці тенденції мають неабияке значення. Як ми вже зазначали, переважна більшість виборців Трампа (а до цього — і республіканців) — «білі» американці, кількість яких із року в рік падає. Доволі очевидно, що в умовах, коли база виборців постійно скорочується, майбутнє партії виглядає щонайменше туманним. А якщо врахувати й те, що молоді виборці схильні більше голосувати за демократів, то і взагалі стає очевидним: республіканцям треба змінюватися, якщо вони хочуть і далі боротися за владу.

Проблема полягає в тому, що республіканський істеблішмент хотів реформувати партію у потрібному напрямі. Одна проблема: спочатку цьому завадили «низи» Республіканської партії, а згодом і сам Трамп.

Ще в 2014 році республіканці серйозно обговорювали міграційну реформу з Демократами, так звану Comprehensive Immigration Reform (CIR), яка б, серед іншого, дала можливість отримати громадянство 11 мільйонам нелегальних мігрантів, що проживали в США. Більше того, ще трошки раніше імміграційна реформа була одним із пріоритетів для Джорджа Буша, який до того ж мав солідну підтримку серед іспаномовних виборців (44%).

Десь між кінцем 2009 року та літом 2010 серед республіканців змінюється ставлення до імміграції на різко негативне. У 2012 році кандидат у президенти від республіканців (Мітт Ромні) вже отримує 27% підтримки від іспаномовних громадян США. Як ми вже згадували, Республіканська партія все ще обговорює міграційну реформу, але під тиском своїх виборців відступає. Можливо, саме звідти і слід відраховувати так званий «трампізм», адже згодом Трамп лише скористається трендом, щоб виграти номінацію від партії.

Дара Лінд та Метью Іглесіас писали: «Річ, яка допомагає зрозуміти Трампа, полягає в тому, що імміграція для нього є не просто центральним питанням, імміграція — це питання, яке виграло для нього номінацію». І справді, поки «старі» республіканці, які мали підтримку партійних еліт та грали за правилами, намагалися не відлякати іспаномовних виборців і обережно та з острахом говорили про імміграцію, Трамп відверто говорив про «вбивць та ґвалтівників», які їдуть до США з Мексики. Така жорстка позиція резонувала з настроями низових республіканців і добре співпадала з образом Трампа як «хлопця, який каже все як є», веде війну з брехливими елітами партії. При цьому слід розуміти, що, за таких умов, чим більше партійна еліта висловлювалася проти Трампа, тим більше це давало йому симпатій.

***

Республіканські «низи», а згодом і Трамп фактично зробили партію залежною від «білого» старіючого виборця, який виступає проти імміграції, етнічних та інших меншин. Так, саме вони мобілізувалися та дали Трампу змогу виграти вибори. Так, саме вони забезпечили партії і президента, і Конгрес, і Верховний суд. Але те, що виглядає як перемога, з великою ймовірністю може призвести до кризи, а згодом і зникнення партії. «Білий» виборець буде старіти, а його місце займуть ті, хто матиме набагато більше стимулів голосувати за когось іншого. Звичайно, майбутнє складно передбачити, але точно можна сказати, що нинішня перемога Трампа має всі шанси обернутися катастрофою для Республіканської партії.