Переклали Катерина Семчук і Олег Гринчук

Біполярний афективний розлад (коротко — БАР) у Польщі не більш відомий, ніж тропічні хвороби, ба навіть менше. З депресією ситуація інакша. Відомі люди в Польщі вже публічно визнають, що хворіють на рак, алкоголізм — і депресію. У смуткові є щось шляхетне.

Депресія під час біполярного розладу робить з людиною щось таке, що та відчуває, як у неї вмирає мозок, серце, очі, губи і кожна клітина тіла. Біль усередині настільки страшний, що дехто ріже себе, послуговуючись лезами бритв, щоб фізичним болем прикрити внутрішній — глухий, постійний, нестерпний біль, що душить, ламає. Той, хто не хворів на рак, не може уявити собі як виглядає той біль. З болем у депресії так само.

Під час БАР-у той внутрішній біль як з’являється без причини, так само раптово і припиняється. Перетворюється на чортівню — на манію. Або на чортівню меншого калібру — на гіпоманію. У манії немає нічого шляхетного. Людина носиться, немов на реактивних двигунах, робить дурниці і буває нестерпним. Тому відомі люди не хочуть зізнаватися у тому, що хворіють на хворобу з двома фазами, депресією і манією — власне, не хочуть зізнаватися в другій фазі.

Маґда, бібліотекарка з Варшави, також не хоче. «Хворію на депресію», — каже колегам з бібліотеки і йде на лікарняний. Керівник погоджується, бо знає її маму, а Маґду любить.

Депресія

Маґда захворіла на другому році ліцею. Схильність до хвороби є спадковою.  Вона може проявлятися в ранньому дитинстві. Часто її плутають із cиндромом порушення активності та уваги (СПАУ). У дітей обидва захворювання можуть проявлятися одночасно. Часом СПАУ також передує біполярності в дорослому віці.

Але найчастіше ця хвороба вражає людину в останніх класах школи, в університеті, десь до тридцяти років. Трапляється не рідше, ніж шизофренія. Шизофренію легко розпізнати. Ти чуєш голоси і віриш, що вони справжні. І що ти є англійською королевою або Дівою Марією. А з БАР-ом ти переважно знаєш, що ти Маґда. Тобто ти є ти.

Біологічна мати залишила Маґду в будинку для матерів-одиначок в Ласках під Варшавою. Її швидко удочерили. Вона наче в рай потрапила. Батьки неймовірно її любили. Вона мала стати фармацевткою — професія що передавалася в родині з покоління в покоління. Вона знає, що її удочерили. Ну, і що з того — не та мати, котра народить, але та, котра зростила.

З життя вона випала у ліцеї, як з потягу, без попереджувальних знаків. Мати помітила, що в неї шкіра почала сіріти. І раптом донька каже, що не має сил, щоб встати ранком до школи. Тобто — не має? «Встань з ліжка і йди, така добра учениця». Маґда не хоче ні їсти, ні пити. «Прийми душ», — каже мати. Маґда починає огидно пахнути, тижнями не миється. Тіло надто важке, щоб нести його під душ.

Через кілька днів до Маґди приходить дереалізація. Вона знає, що вона — це вона, але все довкола неї є несправжнім. Вона перебуває всередині скляного ковпака. Не могла б вибратися назовні, навіть якби мала на це сили — а їх не має, бо те, що зовні, існує, але водночас його ніби немає.

Мати сходить з глузду. Просить, благає, плаче, вимагає. Маґда хоче, щоб мати пішла від неї, але й не хоче, тому що боїться. Мати: «Може, хочеш кукурудзяні пластівці?» Маґда майже не пісяє. Часом чалапає до туалету, тримаючись за стіну. В неї закреп. Дивне калатання серця. Мати телефонує до знайомого з університетських часів психіатра. Каже, що, найімовірніше, її кинув хлопець, і тому вона в такому стані. Але це неправда, хлопець зовсім її не кидав. А лікар каже: це сильна депресія.

Він виписує їй ліки від депресії. Приймати такі ліки під час БАР-у без додавання інших, що стабілізують настрій, — усе одно що доливати бензину у вогонь. Хворого вистрілюють, як з катапульти, в іншу фазу.

Манія

Раптом Маґда воскресла. Помилася і полетіла до школи. «Корова», — сказала мамі на прощання. Осточортіла їй та корова, котра зовсім не є її матір’ю. Вона, добре вихована панянка з родини фармацевтів з антикваріатом на стінах, пішла без дозволу на першу-ліпшу вечірку. Потім розказала матері — завжди їй про все розповідала — яким захопливим є справжній секс.

Аптекарка в паніці прибігла з абортивною таблеткою. Маґда не завагітніла. Але під час манії вагітніють. Від будь-кого або невідомо від кого. Рвуть відносини, розлучаються, знаходять когось іншого. Підхоплюють ВІЛ.

Ти мало спиш, по кілька годин. Швидко і неспокійно говориш. Речення заходить на речення. Все є можливим. Опинитися на іншому кінці Європи без копійки за душею? Скільки там тої роботи.

Шопінг, шаленство шопінгу. Одна з жінок з БАР-ом згадує, що купила п’ятдесят сковорідок — що за чудова бізнес-операція. Сімдесятисемирічна жінка купила вітрильник. Суд не повірив, що ці покупки відбулися під час манії, і пані — а насправді її родина — мусила частину суми, котрої бракувало, доплатити власнику за вітрильник. Хтось купив літак. Серйозно.

Люди беруть кредити. Створюють фірми. Руйнують близьких. Під час манії людина наче підключена до розетки. Напруга, надлишок крові, надлишок кисню в легенях, швидкий потік думок, котрі неможливо опанувати.

Мати Маґди закрила хату на ключ, тому що та знову хотіла вийти. Донька впала в істерику. Гупала в двері. Мати викликала швидку психіатричну допомогу.

В Інституті психіатрії та неврології у Варшаві у неї діагностували біполярний афективний розлад. Призначили ліки. Маґді пощастило. Багатьом хворим роками не встановлюють правильного діагнозу і лікують їх натомість від депресії, а не від БАР-у. Вони розтерзані, нищать собі життя. Буває, що ніколи не звертаються до лікаря і не знають, що хворіють. Або знають і заперечують хворобу, і родина теж. То сумні, то нестерпні. Такий характер. Такими вже вони є. Коли вони родичам вже зовсім остогиднуть або зіп’ються, тоді їх позбуваються. А вони поповнюють лави безхатченків. Або ж потрапляють до в’язниці.

Маґда проповзла крізь випускні іспити, але, за порадою терапевтки, котра навчала її, як жити з хворобою, відмовилася від навчання на фармакології. Мати пережила жалобу. Домовилася для доньки про спокійну працю в бібліотеці. Через рік Маґда почне вивчати бібліотекознавство. Поки що мати ходить за нею тінню, пильнує таблетки та зі страхом намагається вислідити симптоми: верх чи низ. Манія чи депресія. Ліки поки що дають результат, але мати про всяк випадок панікує. Найбільше вона боїться манії.

Під час біполярної манії хворі часто відкидають ліки. Тоді вони почуваються найздоровішими на світі, тож не йдуть до психіатра. Це родина приводить їх, часом силою, до лікарні. До лікаря людина з БАР іде в депресії, якщо має якісь рештки сил. Саме тому цю хворобу так важко розпізнати. Хворі приховують від лікаря, що мають манію, або запевняють, що жодної не пережили. Лікар виписує антидепресанти. І — в манію!

Витримати манію буває так само важко, як депресію. Одна придушує, друга підриває. Коли минає, озираєшся назад, як на згарище після пожежі. Скривдив дружину, батьків, близькі будуть сплачувати безглуздий кредит. Приниження, сором.

Туга

Однак манію жадають і вичікують. Кольори, звуки, барви ніколи не є такими інтенсивними, як тоді, секс ніколи не є таким чудовим. Відсутність прив’язаностей, свобода, розперезаність. Хвора на БАР Кей Джеймісон (Kay Jamison), професорка психіатрії в Університеті Джона Гопкінса, авторка культових для хворих на БАР книжок, відома на весь світ, визнає, що часом її вабить відкласти рятівний карбонат літію — і полетіти до космосу, ковзати до останнього подиху на кільцях Сатурна. Вона не зробить цього. Знає, що чим сильніша манія, тим більша після неї депресія. І героїчними зусиллями зібране докупи життя може розсипатися на шматки. Як в алкоголіка, котрий після довгої абстиненції повертається до пияцтва.

У манію і гіпоманію — її м’якіший варіант — можна ввести себе штучно. З цією метою хворі комбінують ліки, ковтають стероїди, а часом вистачить і кави з коньяком.

Кей Джеймісон пише, що манія — як вогонь, палить і нищить. Але буває також творчою. Не всі шалені вигадки є безглуздими, не всі плани. Христофор Колумб без цієї хвороби не виплив би шукати золота і коріння на інший кінець світу. Кінопродюсер Девід Селзнік (David Selznick) не відважився б зачинити відомих сценаристів на місяць у кімнаті готелю, наказавши їм написати сценарій фільму на основі книги «Віднесені вітром». Потім, коли фільм викликав фурор, він відмовився від прибутку — напевно, вже перебуваючи в депресії.

Поміж шизофреників є багато математиків. Поміж біполярних кишить митцями, письменниками. Ван Гог, Хемінгуей, Марк Твен, Сильвія Плат, Вірджинія Вулф, Мерлін Монро. Фахівці вважають, що якщо ця хвороба зустрінеться з талантом, тоді вона виштовхує його з конвенційних рамок, наявних схем, прийнятих взірців. Виверження. Помножений талант.

Можна собі уявити, що в гіпоманії — бо точно не в депресії — Емілі Дікінсон писала свої чудові вірші, а Гемінгвей оповідання про боротьбу з рибою — такою могутньою, як його хвороба. Ван Гог у гіпоманії (якщо не в манії) малював «Зоряну ніч» — фотографію свого БАР-у.

Дитинство

Клара, як багато БАР-ців, мала жалюгідне дитинство. На такому ґрунті споганені гени пасуться і розквітають, як на зеленому лузі. Жалюгідне — тому що часто хтось із батьків хворий, а ще баба чи дідо. Ніхто не має уявлення про БАР, ба навіть якщо бачить, що відбувається, то терпляче витримує ексцеси. Про психіатра навіть не йдеться, тому що соромно.

Багато води стекло, перш ніж Клара зрозуміла, що її батько хворий. І що біполярність вона має від нього. Людина в манії, а особливо в гіпоманії, буває шалена, експансивна, не рахує гроші, повна блискучих ідей. Ламає жіночі серця, як сірники. І хребти дітям вдома.

Батько Клари мав незліченні романи. Врешті-решт з’їхав до нової партнерки. Ненавидить Клару та її матір. Родина стоїть за ним стіною: чудовий батько і чоловік, у всьому винна його колишня, і Клара також. Батько казав доньці, що вона бридка, товста та дурна. Що родина її матері переслідує його, аби отруїти. Він уникає аліментів. Хоче їх викинути з помешкання. Не всі діти успадковують БАР. Тим, у кого ця хвороба є латентною, двері до неї широко відкривають неліковані батьки.

Клару хвороба зловила також в останніх класах школи і теж почалася з фази депресії. Вона мала затримку місячних. Гормони давали збій. Клара думала, що це через них із нею відбувається щось дивне. Вона була нездатна ходити до школи — вона, чиста відмінниця. Вчителі дали їй перейти до останнього випускного класу, тому що вона дійшла до фіналу в загальнодержавній олімпіаді з історії.

Навчання

Вона дуже здібна, як і багато хто з них. Здала випускні іспити. Вибрала економіку. Це солідний, поважний факультет, радила мати.

Її вибір був — як каже Клара — замахом на власне життя. Вона продиралася крізь п’ять років навчання, як крізь хащі. Не здалася: це було б поразкою. У цій хворобі поразка є чимось більшим, ніж поразка. І не хотіла підвести свою матір.

Для БАР-ців навчання є героїчною задачею, бо разом із ними навчається і їхній БАР. Дохнуть в депресії, а коли з’являється гіпоманія або стерпна манія — бо в гострій це скоріше неможливо — вони стають блискучими студентами. Мозок на підвищених оборотах відпрацьовує залеглі екзамени і практики, пише курсові. Раптом вони кмітливі, творчі, наче в них виросли крила. Якщо крила не відпадуть якраз перед фінішем, то хворі на БАР стараються вперто триматися за навчання. Для багатьох це сенс життя, підтвердження приналежності до здорового світу.

Клара, досі тягнучи за собою економіку, почала навчання на іншому факультеті — філософії. І це була світла, чиста радість.

Її гіпоманії важкі — з психічними струсами. Тоді ані читати, ані писати. Вона натягнута, наче струна. Ходить з місця на місце з відчуттям кому в горлі. Буває агресивною. Одного разу кинула в когось кріслом. У таких випадках допомагає гучна музика: гармоніює з внутрішньою напругою і знижує його. Або алкоголь. Багато хто знеболюється алкоголем. Клара теж.

Вона могла трохи вчитися на початку гіпоманії — до того, як та розжариться дочервона. У м’якішій депресії часом також. Клара змушена вихоплювати з хвороби миті на навчання.

Змішаний стан

«Бакалаврський диплом з філософії я написала кров’ю», — каже Клара. Під кінець писала, зібравши рештки сил. Була в депресії. Клара має змішані депресії: розпач і внутрішнє тіпання. Якась частина депресії і якась — манії: змішаний стан. Жахливий вид БАРу. Вона вважала, що її праця нічого не варта, а керівниця — навпаки, що вона чудова.

Але захистила її кепсько. Останній екзамен з економіки теж паскудно вийшов. Професорка сказала, що не поставить двійки, але щоб Клара пізніше довчила матеріал. Клара плакала. Вона — типова відмінниця, а тут — таке приниження. Професорка була доброзичливою.

На філософії з цим не найгірше, але на інших факультетах викладачі не розуміють, висміюють, принижують. За лінощі. У великій масі людей, певно, нема часу панькатися і бути делікатними.

Коли Клара прийшла з проханням відкласти термін здачі магістерської на економіці на один рік, її мало не вигнали. Вона не з’явилася на екзамен, не була в змозі. За кожне порушення дедлайну потрібно платити. Вона не мала необхідної суми, щоб сплатити штраф. Змушена була заробляти репетиторством. Мови — фламандську, наприклад — вивчила на гроші, зароблені з приватних уроків. Батьки дітей були задоволені: завжди добре підготована, скрупульозна. Часом йшла на ці заняття із останніх сил. Одного разу проспала. Зі страху купила два будильники.

Одного разу, повертаючись з уроків на автобусі, змушена була тричі з нього виходити і знову заходити, бо їй здавалося, що пасажири на неї накинуться. Або вона на них, хоча біполярні не калічать фізично інших. Скоріше себе.

Вдома нафарширувалася ліками від депресії з надією, що воно допоможе. Але і так увійшла в змішаний стан. З неї було досить. Вночі зайшла на сайт із порадами, як накласти на себе руки. Одного разу воно вже робила спробу — коли батько влаштував дику авантюру. Їй було чотирнадцять років. Пішла до майстерні за будинком. Завісила на гаку скакалку, яку отримала в подарунок від батька. Гак зірвався. Іншого місця, де повісити гак, не було.

Журнал «Політика» опублікував репортаж про хлопця з неблагополучної сім’ї, котрий показав у районному магазині скакалку і сказав, що на ній повіситься. А продавчині йому: «Не будь дурнем» чи щось у тому стилі. Хлопець поїхав до літнього табору, пішов до лісу і повісився. Скакалку привіз до табору в торбині. Без жодних сумнівів, у нього був БАР. Велика кількість дитячих самогубств, про які дорослі кажуть, що не розуміють, чому діти це зробили, випливають з цієї гойданки мозку.

Клара ще раз спробувала. Напилася горілки і проковтнула розкладені ібупроми, котрі давала їй шкільна медсестра. Ковтала таблетки і вибльовувала їх. Не вийшло.

Самогубство

Біполярні не люблять, коли пишуть про самогубства. Соромляться. Але це компонент хвороби. Більш ніж половина з них роблять спроби, дехто по кілька разів, аж доки не досягнуть результату. Часто також роблять це після виходу з лікарні, вже трохи підліковані. Американські психіатри вважають, що гіршою від агонії депресії та хаосу манії у цій хворобі є брак надії. Обидві фази не тривають вічно. Зачекай, просять близькі, витримай.

Між одною та другою фазою, якщо ліки добре підібрані, можна вловити трохи спокою. Вмикається ремісія. Але не припиняється страх, що фази знову з’являться —  принизливо і без причини. Хімічні вороги власного мозку.

«Візьми себе в руки, — кажуть близькі. — Де твоя сила волі». Так наче воля має до цього якийсь стосунок. Вона програє хімії. З БАР-ом перемогти можуть ліки. Хімія проти хімії. Скорочує і зменшує фази. Приносить ремісії. У декого навіть надовго.

Найбільше самогубств стаються у змішаній депресії, такій, як у Клари, і в ультрашвидких змінах фаз — депресія наступає на п’яти манії, а манія депресії. Люди з такими фазами, коли натрапляють на підходящі ліки, одурманені незрозумілою відсутністю гойдалки і довго не можуть до цього призвичаїтися.

Чоловіки вішаються, жінки — ліки, газ, вени, як у здорових. Рецидивістів родини пильнують — буває, що цілими роками. Коли хворому врешті вдається, близькі, відчуваючи біль, відчувають також щось на кшталт полегшення. «Пережити ще один день і не заподіяти собі кривди — ось справжнє завдання», — каже Клара.

Так наче ніщо не має ваги, так наче все довкола стало чорним, як ніч, і немає жодного іншого шляху, крім самогубства. «Тільки одне залишилося в моїй голові: як зникнути з цього світу», — пише дівчина в книзі Аніти Млодоженець (Anita Młodożeniec) під назвою «Листи про думки про самогубство», що була опублікована людьми з сайту TacyJakJa.pl1.

«Для мене не мав значення цілий світ. Ні чоловік, ні діти, ні батьки. Наче в мене була заслона на очах, і жила я у своєму світі», — пише інша. Вони не хочуть вмирати. Просто не хочуть хворіти і терпіти те, що терплять. Не вмерти, а тільки звільнитися від БАР-у. Тому і накладають на себе руки.

Погладити кота

Вони роблять спроби врятуватися. Якась із них іде по вулиці, і раптом у неї з’являється непереборне бажання кинутися під трамвай. Тоді каже собі: перечекай цей момент. І він минає, і вона інстинктивно відсувається від колії. Коли перебуває сама в квартирі і може викинутися із вікна, старається зайняти себе чимось через силу. Щось випрати, погладити кота. І почекати: а ну ж, хтось прийде. Інша, коли відчуває, що не зможе опиратися, завмирає. Вистачить відповідний час нічого не робити — і прагнення смерті минає.

Телефонують до психіатра. Трапляється, що вони мають його приватний номер і можуть зв’язатися з ним навіть уночі. Лікар наказує приїхати або зателефонувати до лікарні. Він є першою невідкладною допомогою, і люди, що мають таку можливість, кажуть, що це щастя. Моляться. Переконують себе: це тільки страх. Як страх висоти. Адже можна не стрибнути. Або зробити це завтра. Стрибок завжди є в запасі.

Часом од смерті рятує диво. Христина йшла з петлею на визначене місце. Дорога вела повз лікарняну каплицю. Хтось пізньої години грав Баха на органі. Янгол? То був знак. Викинула мотузку.

Стефанія, монашка, приготувалася. Помилася, щоб після смерті сестри вже не мусили цього робити. Вбралася в рясу і проковтнула. Знала, яку кількість таблеток потрібно прийняти, що додати, щоб не вирвало, і чим запити. Одного разу вже пробувала, але тоді ще була зелена, і її врятували. Тепер усе пішло би як треба, але настоятелька, передчуваючи, відклала справи, котрі потрібно було владнати, і повернулася. Через декілька років Стефанію вигнали з монастиря. Про що вона шкодує.

Часом монастирі милосердні. До варшавської лікарні на вулиці Нововейській привезли монашку в манії, котра починає очищати територію. Кидає в унітаз усе, що тільки може взяти з шафок пацієнтів. Їх просять, щоб усе ховали. А один священик у манії втікає з монастиря у Кракові, займається сексом з усім, що рухається, підхоплює ВІЛ — і побратими його не викидають, а, коли повертається після манії, намагаються його оберігати та лікувати, й від ВІЛ-у також.

Подружжя

Єву рятує чоловік. Коли приходить бажання смерті, як у алкоголіка бажання горілки, як у наркомана — наркотиків (напевно, воно так), вона віддає під його контроль свої ліки. Єва просить чоловіка, щоб, коли вона буде в манії, замкнув десь банківську картку й документи і щоб не віддавав, хоч би вона й на стіну лізла. Чоловік навчився розпізнавати симптоми. Відчуває їх. Притуляє до себе Єву. Міцно тримає. Якщо треба, везе до лікаря.

Дівчата питають в Інтернеті, чи варто починати стосунки з хлопцем із діагностованою хворобою. Досвідчені кажуть: «Якщо він не хоче брати ліків — тікай. Перетворить тобі життя на жахіття. У манії буде ненавидіти, докучати, принижувати, зраджувати направо й наліво, а коли манія закінчиться — благатиме пробачення».

Багато жінок терпляче витримують манію заради хвилин, коли вона мине. Коли він каже, що вона його єдина, що кохає — це щире. Якщо чоловік чи партнер знайомиться з кимось іншим і покидає їх назавжди, впадають у відчай і чекають: може, повернеться. Вони залежні від його хвороби.

Коли хвора людина лікується, буває досить нормально. БАР часто зв’язує, як кредит на квартиру. Цемент. Через нього вони між собою щеплені. Котрийсь зі здорових чоловіків розповідає, що в таких стосунках ніколи не нудно. «Я пильную свою депресію, а він — мою манію», — каже жінка.

Заручини Ренати тривали десять років. Вони були один одному вірні. Зрештою одружилися і почали мешкати разом. Психіатри запевняють, що хороші стосунки з хворобою розпадаються не частіше, ніж коли обоє партнерів здорові.

Праця

Люди з БАР працюють частіше, ніж із шизофренією. Мати Маґди вважає, що якщо донька не стала фармацевткою, нехай принаймні сидить у бібліотеці. Доросла людина мусить працювати — так вона була вихована.

Для Ренати брак праці був би виключенням. Людина варта стільки, скільки її праця. Вона була вчителькою фізики в ліцеї. На перервах ставала біля вікна й утримувалася від того, аби скочити. Лікар не дозволив їй викладати далі. У школі вона наражає себе на страшний стрес. Втомлюється. Вона мусить іти на пенсію. Пенсія — це не сором.  Рената покинула школу із жалем і полегшенням.

Боґна — вихователька у дитячому садочку. Обожнює свою роботу. Це її квиток у світ здорових людей. Зійшла б із глузду сама в чотирьох стінах. Дітлахи та батьки її люблять, бо вона професійна і мила. Як дає собі раду? «Працюю, зціпивши зуби», — каже Боґна.

Ніхто не знає про БАР. Якби вона зізналася, втратила би роботу. Вона навчилася приховувати. Накладає маску на обличчя і приклеює постійну усмішку. Як багато біполярних, освоїла це мистецтво досконало. Лікується, ясна річ. Останнім часом набір ліків має слабший ефект. Її психіатр мусить подумати над новим. Тільки б витримати. Тільки б працювати.

Клара зупиниться на бакалаврі з філософії. Зараз закінчує економічний. Але не залишиться у цій професії, котра від самого початку була помилкою. Пише магістерську роботу. Тема на перетині між економікою і філософією. Завдяки магістерському дипломові може подаватися на стипендію на аспірантуру з філософії. Піти в науку — єдиний для неї варіант. Її не лякають заняття зі студентами. Дасть собі раду. Адже серед професорів вишів бувають люди з БАР.

Три місяці тому їй виписали карбонат літію. У БАР потрібно натрапити на ліки саме для тебе, бо кожен хворіє трохи інакше. Пошуки потрібного набору тривають часом багато місяців, навіть роки. Після літію увійшла в ремісію. Досі вони в неї були рідко та короткі. Тепер ремісія триває вже якийсь час. Клара спокійна. І порожня. Її зігнали з гойдалки. Зараз усе притлумлене. Безвиразне, без емоцій, нудотне. Благословенний карбонат літію.

Джерело: Wysokie Obcasy

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. В перекладі з польської — «Такі, як я».