Переклала Таша Ломоносова

Яке краще звинувачення можна пред’явити системі, ніж як епідемію психічних захворювань? Наразі епідемія тривоги, стресу, депресії, соціофобії, харчових розладів, самоушкоджень та самотності все ще вражає людей зі всього світу. Останні катастрофічні дані про психічне здоров’я дітей в Англії свідчать про глобальну кризу.

Є неабияка кількість другорядних факторів розвитку цього лиха, але мені здається, що всюди є одна і та ж першопричина: люди, ці ультрасоціальні ссавці, чиї мізки налаштовані реагувати на інших людей, відірвані один від одного. Економічні та технологічні зміни відіграють ключову роль, також як і ідеологія. І хоча наше благополуччя нерозривно пов’язане з життям інших, звідусіль нам говорять, що ми досягнемо успіху змагаючись за особисті інтереси та екстремальний індивідуалізм.

У Британії, чоловіки, що провели все своє життя в тепличних умовах – у школі, коледжі, у судах і в парламенті – повчають нас стояти на своїх власних ногах. З кожним роком освітня система стає все більш жорстоко конкурентною. Працевлаштування – це бій майже на смерть з масою таких же доведених до відчаю людей, що полюють на все меншу й меншу кількість робочих місць. Сучасний погляд на бідність приписує індивідуальну відповідальність за економічні обставини. Нескінченні змагання на телебаченні згодовують нам неможливі сподівання як реальну можливість укласти контракт.

Споживацтво заповнює соціальну порожнечу. Але будучи далеким від лікування напасті ізоляції, воно лише посилює соціальне порівняння до тієї точки, в якій ми, споживши все інше, починаємо гризти самих себе. Соціальні медіа водночас і об’єднують нас, і тримають відособлено, що дозволяє досить точно представити своє соціальне становище в кількісній формі й побачити, що інші люди мають більше друзів та фоловерів, ніж ми.

Як блискуче описала у своїй статті Rhiannon Lucy Cosslett, дівчата та молоді жінки звично обробляють свої фото для соцмереж, аби виглядати на них більш стрункими та мати більш гладеньку шкіру. Деякі телефони, використовуючи свої налаштування «краси», роблять це навіть не питаючи своїх власниць; тепер ви стаєте своїм власним прикладом для наслідування. Ласкаво просимо до постгоббсівської епохи: війни кожного проти себе самого.

Чи має нас дивувати, що в цих самотніх внутрішніх світах, в яких спілкування замінилось на ретушування, молоді жінки потерпають від психічних розладів? Дослідження, проведене нещодавно в Англії, припускає, що кожна четверта жінка віком від 16 до 24 років хоча б раз в житті заподіювала собі шкоди, і кожна восьма наразі страждає від посттравматичного стресового розладу. Тривога, депресія, фобії або ж обсесивно-компульсивний розлад вражають 26% жінок цієї вікової групи. От як виглядає криза громадського здоров’я.

Якщо соціальний розрив не лікують настільки ж серйозно, як зламані кінцівки, то це тому, що ми не можемо його побачити. Проте неврологи можуть. У серії вражаючих досліджень вони висувають думку, що соціальний та фізичний біль опрацьовується одними й тими ж нейронними ланцюгами. Це могло би пояснити, чому в багатьох мовах важко описати вплив руйнування соціальних зв’язків без тих слів, які використовуються для позначення болю та ушкоджень. У людей, як і в інших ссавців, соціальні контакти сприяють зниженню больових відчуттів. Саме тому ми обіймаємо наших дітей, коли вони розбивають коліна: любов є потужним анальгетиком. Опіати полегшують як фізичні страждання, так і почуття відкинутості. Можливо, це пояснює зв’язок між соціальною ізоляцією та залежністю від наркотиків.

Експерименти, підсумовані в журналі Physiology & Behaviour, допускають, що у разі вибору між фізичним болем та ізоляцією, соціальні ссавці оберуть перше. Мавпи-капуцини, які страждали від голоду та самотності протягом 22 годин, перед тим, як почати їсти, спершу приєднаються до своїх компаньйонів. Згідно з деякими даними, діти, які пережили емоційну зневагу, страждають від гірших наслідків для психіки ніж діти, які зазнали і емоційного, і фізичного насилля: як би огидно це не звучало, але останнє передбачає увагу та контакт. Самопошкодження часто використовується як спроба полегшити страждання: це ще одна ознака того, що фізичний біль не рівнозначний емоційному. Як занадто добре знає пенітенціарна система, одиночне ув’язнення є однією з найбільш ефективних форм покарання.

Неважко побачити, якими можуть бути еволюційні причини соціального болю. Серед соціальних ссавців шанси на виживання значно збільшуються, якщо вони пов’язані з іншою частиною зграї. Під найбільшою загрозою (бути впольованими хижаком чи померти від голоду) опиняються найбільш ізольовані та маргіналізовані тварини. Так само, як фізичний біль захищає нас від пошкодження, емоційний захищає від соціальної травми. Це примушує відновлювати зв’язки. Але для багатьох людей це виявляється майже неможливим.

Не дивно, що соціальна ізоляція стійко пов’язана з депресією, самогубством, тривогою, безсонням, страхом та відчуттям загрози. Більш приголомшливим виявляється відкриття цілого кола фізичних захворювань, які вона спричиняє або загострює. Деменція, підвищений артеріальний тиск, серцеві захворювання, серцеві напади, знижена резистентність до вірусів і навіть нещасні випадки є більш поширеними серед хронічно самотніх людей. Вплив самотності на здоров’я можна порівняти із впливом паління 15 цигарок в день: вона підвищує ризик передчасної смерті на 26%. Це трапляється почасти й тому, що самотність підсилює вироблення гормону стресу кортизолу, який пригнічує імунну систему.

Дослідження тварин і людей пропонують причину заїдання проблем: ізоляція знижує імпульси контролю, що призводить до ожиріння. Оскільки ті, хто знаходяться на дні соціоекономічної драбини з більшою часткою вірогідності страждають від самотності, чи не є це одним із пояснень стійкого зв’язку між цим фактом і надмірною вагою?

Ми всі можемо побачити, що дещо куди важливіше більшості питань, з приводу яких ми турбуємося, пішло не так. Так чому ж ми беремо участь у цьому пожираючому світ, самопоглинаючому шаленстві соціальних негараздів та руйнування навколишнього середовища, якщо все це приносить нестерпний біль? Чи це не те питання, яке має бути в кожного на язиці у публічному житті?

Є низка чудових благодійних організацій, які роблять все можливе для боротьби з цими тенденціями, з деякими з них я збираюсь працювати в рамках мого проекту, присвяченому самотності. Але на долю кожної людини, до якої досягли ці проекти, припадає декілька інших, що залишилися осторонь.

Це не потребує відповіді у межах політики. Це вимагає куди більшого: переоцінки цілого світогляду. З усіх фантазій, якими люди розважаються, ідея, що ми можемо винести бути поодинці, є найбільш абсурдною і, можливо, найнебезпечнішою. Ми або вистоїмо разом, або зазнаємо невдачі.

Перекладено за:  The Guardian 

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.