31 березня — Міжнародний день видимості трансгендерних людей. Минулорічне дослідження в рамках програми «(Зрозуміти) секс роботу: дослідження здоров’я та партнерства спільноти» канадського Університету Вікторії показує, що транс-секс-працівниці та працівники стикаються з більшим насильством, ніж інші секс-працівники. То чому вони залишаються невидимими, і не тільки в Україні? Щоб змінити цю ситуацію, «Політична критика» поговорила з колишнім танс-секс-працівником, щоб краще зрозуміти ту реальність, у якій сьогодні живуть трансгендерні люди, що пов’язані з секс-індустрією в Україні.
У Жені1Ім’я було змінено. гарно укладене довге лискуче волосся. Одягнений він у чоловічі строгі штани, стильну сорочку яскравого кольору та кофту. Його намисто з перлів застібнуте під коміром, а з вух звисають такі ж перлові сережки. Женя випромінює впевненість в собі, легко говорить про власну ідентичність та минулий досвід у секс-роботі. Просто не бачить причини від когось зараз це приховувати. Але все ж таки своєю історією зі мною вирішив поділитися анонімно — звісно, щоб уберегти себе від суспільства.
Ти ідентифікуєш себе як трансгендерна жінка?
Ні, просто як трансгендерна людина. Без конкретної приналежності до будь-якого гендеру. Взагалі я ставлюся негативно до бінарності.
Але водночас ти представляєшся чоловічим іменем і говориш про себе в чоловічому роді…
Так. Це пов’язано з моєю роботою та соціальними ознаками. А також із паспортними даними.
Ти завжди був свідомий своєї небінарності? Чи це щось, до чого ти прийшов з часом, через такий собі перехідний період — можливо, від впевненості, що ти жінка?
Та ні, я з дитинства так почувався. Хоча не розумів, що зі мною відбувається. Потім довго думав, що гей.
Як ти потрапив у секс-роботу?
Ще в студентські роки. Це був десь кінець дев’яностих — початок двотисячних. Я тоді вчився в університеті, і так вийшло, що мені раптово потрібно було заплатити дуже велику суму за навчання, і до того ж негайно. Таким чином для мене на третьому курсі настав рішучий момент у житті: або я оплачую навчання, закінчую університет, отримую диплом і професію, або нічого. Від батьків я не міг очікувати допомоги. Плюс до всього, знаєш, третій курс — це той етап, коли ти питаєш себе чи воно тобі дійсно потрібно, ця вся вища освіта. Тої миті я собі вирішив, що якщо не знайду як заплатити ту суму, то кину навчання.
Таким чином я вибрав секс-роботу. Бо який був сенс іти на якусь іншу, де б значно важче було б заробити такі ж гроші. До того ж, отримав би я їх не одразу, а змушений би був пройти пробний період. А на той момент гроші мені потрібні були вже зараз.
Тобто це була вимушена секс-робота через фінансові причини?
Так.
Чи легко було увійти у цю сферу? Як ти знайшов своїх перших клієнтів без жодного попереднього досвіду? Без знайомств?
Вийти на перших клієнтів було досить легко. За наявності бажання можна все. Є профільні вузькоспеціалізовані веб-сайти, також на той час ефективним інструментом були чати.
Щойно я потрапив у секс-індустрію, був абсолютно шокований: ніколи не усвідомлював, що ці двері буде так легко відкрити. Це як інший світ, який я до того, як почав секс-роботу, навіть і не міг собі уявити. Здавалося, наче все воно десь далеко. А вже після цього мені було важко уявити щось інше.
Тобто ти починав з того, що просто сам шукав собі клієнтів? Не намагався знайти якесь структуроване підприємство?
Ні, сам починав, не працював ніколи в жодній структурованій установі. Та й не хотів.
То якщо зараз ти ідентифікуєш себе як небінарна тренсгендерна людина і використовуєш ідентичність чоловіка, в той час ти працював у сфері чоловічої проституції чи жіночої? Ти надавав послуги як ЧСЧ (чоловіки, які практикують секс із чоловіками) чи як трансгендерна жінка?
Як трансгендерна жінка. На той час я саме так себе ідентифікував, приймав гормони. Але теж отримував різні замовлення від клієнтів: здійснення якихось фантазій, травесті, чоловік у жіночому одязі. Гетеросексуальні чоловіки шукали саме транс-жінок, тому що бажали поекспериментувати з чоловіками, а те, що я жінка, наче їх виправдовувало. Вони йшли за якоюсь «клубнічкою».
Тобто на веб-сайті в тебе був профіль транс-жінки?
Так.
Скільки ти пропрацював у секс-роботі?
Хм, зараз мені важко так одразу згадати. Приблизно два роки… А потім ще якийсь час я просто для власного задоволення підтримував контакт з кількома постійними клієнтами.
Секс-робота — це досить важка і, в нашому світі, небезпечна робота. Навіть у тому випадку, якщо за працівником стоїть структурована система. Як ти почувався, будучи самостійним? Тобі не було страшно?
Звісно, що так. Дуже боявся, всі на початку бояться. З першим клієнтом особливо. Мало чого він хоче. А як бути з грошима? Просити наперед чи почекати? В мене були великі страхи, я ж не міг нікому з друзів чи рідних сказати про те, що робитиму там сьогодні ввечері, щоб вони були поінформовані, якщо зі мною щось станеться. Я не міг себе підстрахувати, чи попросити, щоб друзі підстрахували, поїхали з тобою на квартиру аби прослідкувати, що з тобою нічого не станеться. Так само, коли запрошуєш до себе клієнта, не можна впевнитися, що хтось тебе захистить. Варіант у разі чого звернутися у поліцію взагалі не розглядається. І все це через стигму дискримінації. Плюс до того, що гомосексуал.
Перший раз я задер собі дуже високу ціну. Всі ж думають, що як тільки вони приходять в цей бізнес, то одразу зароблять мільйони. Але клієнт, як не дивно, погодився заплатити ті гроші. При цьому не поставив більше запитань, як це зазвичай роблять всі інші потенційні клієнти: який в мене ріст, колір очей чи вага… Лишень попросив надіслати фото і спитав, чи воно відповідає дійсності. Він був дуже дивний. Тож я хвилювався — може, щось тут не те. Уявляєш, який це стрес?
То яким чином ти намагався перестрахуватися чи захистити себе?
Перш за все — відчуття інтуїції. Вчишся розрізняти і передчувати небезпеку, знаючи, що нікому нічого не можеш сказати. А інакше я не міг захиститися. Це вже з часом я навчився назначати зустріч навпроти свого будинку, щоб я міг заздалегідь розгледіти клієнта з мого вікна. Або у вічко дверей подивитися.
Раніше, у моїх часи, не було так небезпечно, як сьогодні. Зараз стало все набагато гірше — з заснуванням груп типу «окупай педофіляй», «Січ»2Найімовірніше, йдеться про Січ-14, або С14 — київську праворадикальну групу, що … Continue reading. Тоді не існувало такої великої кількості екстремістських організацій, яких сьогодні понад сто в Україні, і у всіх у них єдине гасло. На початку двотисячних можна було вийти з гей-клубу і з травесті-дівами дійти до самої станції метро. В «Афіші»… Пам’ятаєте такий журнал? Так от там в кожному короткому номері на останній сторінці в рубриці 0800 були розміщенні оголошення з пропозиціями сексуальних послуг. Серед жінок також була відведена секція окремо чоловікам.
Зараз же на станціях поблизу гей-клубів чергують молодики з надією когось поодинці виловити. Пропаганда насильства заради захисту «сімейних цінностей» стала модною. Хоча вони плутають гомосексуалів з педофілами. Вони полюють не тільки на чоловічих секс-працівників на профільних веб-сайтах, а й просто на тих, хто шукає знайомства, стосунків. До того ж, це полювання перетворилося на бізнес. Розумієш, для цих угрупувань головна нажива — це гроші: собі, на амуніцію, камеру і т. д. Ці організації рекрутують хлопців, котрим цікаво подивитися на геїв та справжніх трансгендерів, пропонуючи їм зробити з нею чи з ним будь-що завгодно, обіцяючи також розваги, але за умови попередньої оплати. Ті хлопці, як мінімум, поб’ють і пограбують на камеру, так що люди потім тиждень не можуть виходити на роботу. Але також існують випадки вбивств. І поліція нічого з цим не робить. Тому що учасники сафарі на геїв змушують своїх жертв під дулом пістолета засвідчити, що вони брали участь в ігровому кіно. Тож, коли приходиш в поліцію з заявою, поліцейські кажуть: «Що ви хочете, ви ж самі сказали, що це було ігрове кіно?» Тобто якщо ти гей — то й правильно, що тебе побили.
Це не означає, що через це кількість секс-працівників чи ЛГБТ-людей зменшилася, просто видимості стало менше. Скільки можна виправдовувати насильство? Поки ми не викорінимо насильство на ґрунті ненависті, ми ніколи не будемо нормальним суспільством. Секс-робота повинна вийти з тіні.
Як тобі було поєднувати секс-роботу з іншою частиною життя, позаробочим часом?
В індивідуальній роботі не так уже й багато клієнтів, тому це не забирає забагато часу. От у дівчат, що працюють в публічних будинках чи на якихось приватних веб-сайтах, робота — це велика частина життя. Для них вибудовується маркетингова стратегія. Робляться спеціальні фотосесії, реклама, написання контенту, просування в Інтернеті, створення образу і так далі.
Чи в тебе були якісь правила в роботі?
Спочатку ні. Все приходило з досвідом. Ти починаєш вчитися вже після того, коли тебе вчергове побили, кілька разів вкрали телефон, ошукали.
А чи користувався ти правилом «нема презервативу — нема сексу»? Чи ти погоджувався на секс без презервативу?
Погоджувався. Коли відмовляв, то пропонували доплатити. І ця доплата була варта того, щоб погодитися.
У будь-якому разі, після тих двох років настав момент, коли ти вирішив вийти з індустрії. Які були на це причини?
Моя ситуація була трохи інакшою. Я зустрів своє кохання. Хоча воно погано закінчилося. Він був моїм клієнтом. Загалом ми пробули разом два роки, а хороший, по суті, тільки один. Загалом нам важко було бути разом. Я багато чого про нього не знав: він мені не розповідав, а я й не питав. Мій колишній вживав ін’єкційні наркотики. А через два роки після того, як я його зустрів, він помер. Частково через нього я покинув секс-роботу.
Саме негативний досвід — це був підштовхуючий фактор припинити займатися секс-роботою. Я побачив дуже багато негативу, що мене просто страшенно шокувало, і могло в кінцевому результаті зруйнувати чи знищити. Тому в один момент я сказав собі: стоп, досить.
Але я це пов’язую з криміналізацією секс-роботи. Якби держава захищала секс-працівників, якби я почав працювати секс-працівницею не тому, що був змушений, а за власним вибором; якби це можна було вибрати, як будь-яку іншу професію; якби існували прозорі умови; якби держава забезпечувала змазками, лубрикантами тощо, тоді б в моєму житті, та й для багатьох інших, все склалося б зовсім інакше. Бо через заборону секс-роботи, покарання за неї та переслідування у цій сфері неминуче забезпечують наявність наркотиків, інфекцій, незахищеного сексу, насильства. Секс-працівницям та працівникам потрібні достойні умови праці, адже клієнт також розуміє свою відповідальність.
Чи тобі було важко, покинувши секс-роботу, перейти до іншого способу життя?
Звісно, людина усвідомлює, що секс-робота — це легкі гроші. Я вже казав, що ще деякий час я продовжував бачитися з клієнтами і після своєї кар’єри, і, відповідно, менше працював. Це ж теж для когось різновид спілкування. Просто пізніше я це робив для власного задоволення і майже нічого не брав з клієнтів. І вже, з огляду на досвід, мав більш професійний та правильний підхід.
Потім був довгий період без роботи. Під час кризи, що почалася в 2007 році, я втратив і останніх начебто хороших друзів, котрі вже й не брали потім слухавку, щоб підкинути якусь роботу. Втратив постійних клієнтів. Шукаючи нову роботу, я стикався — та й зараз стикаюсь — із дискримінацією. Коли я заявляю, що в минулому займався секс-роботою, підкреслюючи, що у мене був досвід в роботі як такій, люди часто не чують суті мого зізнання, а натомість засуджують, а декотрі навіть не приховують своєї зневаги.
На даний момент я щасливий, бо займаюся тим, що приносить мені задоволення. Раніше я приносив задоволення своїм клієнтам. Ці цінності прийшли до мене, бо я опинився у важкій ситуації.
Як ти вважаєш, судячи також зі свого досвіду, з якими проблемами стикаються сьогодні секс-працівниці та працівники і які їхні права порушуються передусім?
Насильство — це найчастіший випадок, зґвалтування, наркотична залежність, алкоголізм. Секс-працівники та працівниці — це група людей, що вживають наркотики, і це найбільш гостра проблема, яка стосується даної категорії людей. Це стає зрозумілим, коли знаєш, яку напругу ці люди переживають через стигматизацію.
Для тебе також була актуальною проблема наркотиків?
Я навіть не усвідомлював як легко мені буде почати вживати наркотики й алкоголь. Це стало рутиною у моєму щоденному житті, обов’язком у роботі: тут один келих з одним клієнтом, ще один з другим, щоби розслабитись, і так без кінця-краю. А в поєднанні з гормональною терапією неминучі згубні наслідки. Цим я зіпсував собі здоров’я.
Чому ти припинив приймати гормони? Бо їх не можна поєднувати з алкоголем?
Різні були негативні сторони. Насправді, досі не існує дослідження в цій галузі. ВООЗ навіть видало рекомендацію дослідити ці поєднання. Люди про таке не говорять, але, наприклад, я ходив з підвищеним лібідо, деякі препарати ЗГТ (замісна гормональна терапія — авт.) викликають агресію, до того ж таку не слабку. Ну, і зрозуміло, що при вживанні алкоголю такі стани тільки погіршуються. Відомо, що властивістю алкоголю після оп’яніння є виникнення пониженого та депресивного стану. Взаємодія алкоголю з гормонами дуже погано впливає на центральну нервову систему: ти не завжди можеш приймати раціональні вибори (наприклад, використовувати презерватив чи ні), дуже часто виникають нервові розлади.
А чи часто сутенери, поліція користувалися безкоштовним сексом?
Я б не сказав, що сутенери користуються безкоштовним сексом. У першу чергу їм важливо, щоб дівчина надавала послуги якісно і щоб обслуговувала якнайбільшу кількість клієнтів за ніч. Для них це така сама робота, як і для секс-робітниць.
А от поліція таким займається. Шантажують на секс чи гроші, а більшість секс-працівниць погоджуються, аби від них відмазатися. Поліцейські ловлять тих, хто один і сам на себе працює. Скажу тобі, що вся правоохоронна система взагалі кришує всю секс-роботу, так само як і наркотики.
А як вони ловлять одинаків? Звідки вони можуть знати, що ось ця, наприклад, конкретна людина є секс-працівницею чи працівником?
Ну, вони також сидять на наших веб-сайтах. Роблять, що називається, «контрольні закупівлі». Складають списки працівників секс-індустрії, ставлять тебе на облік, і вже від них не відчепишся.
Я тільки сподіваюся, що врешті буде прийнято закон, який зобов’яже судові органи при розгляді злочинів брати до уваги факти злочину на ґрунті ненависті як такі, що обтяжують покарання.
Ці шрами на лиці в тебе, власне, залишилися з того періоду?
Мовчки стверджувально киває головою і, після короткої перерви, відвівши погляд убік, каже:
Так, на жаль…
Чому ти не зробив операції для зміни статі?
Через стан здоров’я. Лікарі мені сказали, що якщо я далі продовжуватиму гормональну терапію і такий спосіб життя, то я довго не витримаю. І я не перенесу таку складну операцію. Взагалі будь-яке операційне втручання для мене заборонене.
Якби зі здоров’ям у тебе було все добре, ти б її зробив?
Так. Безперечно.
Ти намагався щось робити з тим насиллям, із яким стикався? Чому ти терпів?
А куди мені було діватися? Я був у безвиході. Та й мені здавалося, що це все звична справа: побиття, пограбування, зловживання, грубе ставлення — на той час я думав, що це те, чого не можна уникнути при виконанні секс-роботи. Єдине, що було в моїй голові — мені потрібні гроші. Гроші загладжували побачене.
Одного разу в мене вкрали телефон. Якщо в таких випадках прийти в поліцію — вони й другий вкрадуть. Або ще й на тебе якусь вину повісять. Навіть якщо ти прийшов заявити на когось в поліцію або зі скаргою про крадіжку. Я вже навчився, що відходити в туалет, залишаючи при поліцейських відкриту сумочку, ні в якому разі не можна — підкинуть наркотики, і не відмажешся. Потрапляєш до них — і вони піднімають всі свої невирішені справи, дивляться, до якої ти найбільше пасуєш — і вішають на тебе все, що попало. Якщо ти вже раніше мав яку-небудь кримінальну справу, то тобі подвійно не пощастило, тому що для них це означає, що якщо ти перший раз вчинив щось, тоді все, ти і цього разу винен. І наступного разу, і наступного. Ти довічний кримінал. Коли людина порушила якийсь закон — вона не повинна відразу ж втрачати всі права.
Оскільки з секс-роботою пов’язано стільки негативу, чи було в ній щось, у чому ти черпав позитив? Окрім того, що тобі вдалося заробити грошей?
Звісно, секс-робота дала мені гроші на навчання. Але, з іншого боку, допомогла побачити різні типи людей. Після цього я почав дуже добре розбиратися в людях, читати їх після кількох перших хвилин розмови. Це робота, яка тобі дає можливість багато чого побачити: починаючи від яхт, супербагатих вечірок, і закінчуюючи вуличними та ВІЛ-трасами. Стикаєшся з найрізноманітнішими людьми. Я от мав клієнта — такого абсолютного бандюка, котрий любив страпони.
Ти закінчив університет?
Так.
Як думаєш, чому ми не чуємо в Україні голоси транс-жінок, що працюють в секс-індустрії? Про жінок секс-працівниць та геїв ми знаємо, а от транс-жінки не присутні в цьому діалозі. Але ж це, напевно, найвразливіша група в цьому бізнесі.
Так, транс-жінки піддаються найбільшому насильству. Часто потрапляють у секс-індустрію тільки тому, що не мають іншого вибору, з різних причин. По-перше, транс-жінки не можуть знайти «нормальну» роботу, тому що їхній зовнішній вигляд не відповідає фотографії та імені в паспорті — куди б вони не пішли, всюди стикаються з дискримінацією. По-друге, операції по зміні статі дуже дорогі, і часто їм потрібні великі гроші. Через біль, з яким вони повинні працювати після операції, транс-жінки починають вживати алкоголь і наркотики. Купують або варять у себе на квартирах амфетамін для того, щоб обслужити якнайбільшу кількість клієнтів за одну ніч і при цьому встигнути зробити всі інші свої справи, крім роботи. Часто це ВІЛ-інфіковані жінки та носійки СНІДу. Тож ці жінки належать водночас до кількох вразливих груп.
Є інша причина, чому вони невидимі: щойно транс-жінка зробить операцію для зміни статі, вона обриває всі дотеперішні контакти, стирає своє минуле і зникає. Вони намагаються не мати жодного стосунку до свого колишнього життя і того, ким вони були до операції. Трансгендерні жінки повністю ідентифікуються з цис-жінками, і в секс-роботі також, тому ми не чуємо про саме їхні потреби чи проблеми. Дуже часто вони навіть не розповідають своїм партнерам, що є трансгендерками. Я цього не підтримую. Я вважаю, що про такі речі потрібно говорити, бо рано чи пізно все стає відомо.