27-го лютого відбувся круглий стіл на тему сексуального насильства в умовах військового конфлікту, організований громадською організацією «Ла Страда Україна». Круглий стіл дав можливість представникам численних громадських організацій, органів влади та Національної поліції обговорити питання ефективного моніторингу, документування, реагування та запобігання випадкам сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом на Сході України.
Як зазначають учасниці дискусії, тема сексуального насильства багатогранна, і актуальна вона на територіях як непідконтрольних Україні, так і контрольованих українськими військовими. Застосування сексуального насильства є звичною практикою у «місцях несвободи», а простіше кажучи – «на підвалах». За свідченнями Ганни Янової, представниці Східноукраїнського центру громадських ініціатив, з 276 опитаних людей, які на початку війни перебували в полоні у представників незаконних збройних формувань, 200 піддавалися сексуальному насильству. А загальна кількість дзвінків на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, організованої «Ла Страда Україна», склала понад 38 000, що вчетверо більше, ніж у 2015 році, – розповідає Катерина Бороздіна, представниця цієї організації. Кількість же дзвінків, що стосувалися безпосередньо насильства, збільшилась в 14 разів. Серед основних видів насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, учасниці називають застосування сексуального насильства, як-от зґвалтування, насильство на блок-постах та насильство у сім’ї чи поза сім’єю, скоєне демобілізованими учасниками бойових дій.
Але повноцінної статистики злочинів, пов’язаних з бойовими діями, практично немає. Причин цьому кілька. По-перше, жертви сексуального насилля, не вірячи в можливість позитивного результату розслідування, не поспішають звертатися до правоохоронних органів, особливо якщо злочин стався на непідконтрольній території. Небажання звертатися до правоохоронців також спричинене стигматизацією жертви й страхом публічного осуду, якщо інформація про факт такого злочину дійде до рідних чи знайомих. Нерідко самі правоохоронці відмовляють писати заяви про зґвалтування. Також характерно, що більшість заяв про випадки сексуального насильства надходять до громадських організацій на умовах анонімності та лише протягом значного часу з моменту скоєння злочину.
Крім того, за словами Марини Легенької, представниці «Ла Страда Україна», частина жертв сама не ідентифікує себе як постраждалих. Наприклад, надаючи під тиском «згоду» на секс чи оголення при перетині блокпосту, жінки не схильні вважати себе жертвами сексуального насильства та звертатися до правоохоронців. Аналогічно роздумують жінки, насильство проти яких було скоєне в шлюбі.
Іншою причиною відсутності статистики є те, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань немає будь-якої відмітки про насильство, пов’язане саме з військовим конфліктом. Таким чином, злочин губиться в загальній статистиці Донецької та Луганської областей.
Статистично, найбільше злочинів скоюється не на вулиці, а вдома. Повідомлення про домашнє насильство становлять 90.1% від усіх заяв, отриманих на Національній «гарячій лінії». Але правоохоронці часто відмовляються реєструвати сімейне насильство як порушення, а сексуальне насильство проти жінки в родині, якщо воно не супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень, довести майже неможливо. Учасниці дискусії також наголосили на тривожних явищах використання судами факту участі в АТО як пом’якшувального фактора при винесенні вироку, тоді як громадські організації все частіше реєструють випадки насилля зі сторони демобілізованих учасників бойових дій.
Під час дискусії було відмічено й позитивні моменти. Так, за останній час було суттєво розширено структуру центрів безоплатної правової допомоги, куди потерпілі можуть звернутися за отриманням вторинної юридичної допомоги – тобто допомоги адвоката в суді та інших державних органах. Зараз таких центрів 90, на додачу до яких нещодавно було відкрито 450 бюро правової допомоги, що надають первинну правову допомогу замість районних управлінь юстиції. На безоплатну вторинну правову допомогу можуть претендувати ті, чий дохід не перевищує двох прожиткових мінімумів (3200 грн), тоді як до недавнього часу ця цифра становила лише один прожитковий мінімум. Щоправда, переважна більшість учасників круглого столу погодилась, що для ефективної роботи такого механізму допомоги ця цифра має бути збільшена в рази.
За результатами круглого столу учасниками та учасницями було висунуто ряд рекомендацій. Зокрема йшлося про: фіксацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань факту обумовленості злочину військовим конфліктом; проведення повноцінних курсів з гендерних питань для співробітників Нацполіції (замість сьогоднішніх години й двадцяти хвилин); подальше збільшення доступності первинної та вторинної безкоштовної правової допомоги постраждалим від сексуального насильства; створення чітких карт державних та громадських організацій, компетентних у питаннях сексуального насильства (для уникнення численних переправлень потерпілих); створення широкої мережі реабілітаційних стаціонарів тощо. Особлива увага приділялася методам превенції злочинів на сексуальному ґрунті. Одним з ефективних механізмів, про що свідчить досвід такої країни як Швеція, може бути виховання сексуальної культури починаючи зі школи. Також учасниці наголосили на необхідності суттєвого покращення рівня життя у прифронтових територіях, адже саме важкі економічні умови та відсутність роботи штовхають жінок до проституції.