Останні кілька років українська мова дедалі більше насичується фемінітивами — новоутворами від назв професій, що раніше вживалися виключно в чоловічому роді. Вже нерідко можна почути: членкиня, політикиня, директорка тощо.  Чим зумовлений цей процес і чи має він підстави?

Анатолій Загнітко — професор, доктор філологічних наук зазначає [1, c. 150], що раніше іменники жіночого роду — найменування осіб за фахом рідко коли співвідносилися за родовою формою, типу: директор — директорка, вчитель – вчителька, оскільки для жінок була неможливою участь у суспільно-політичній, культурній, науковій діяльності. Тому,  власне, й такі іменники як коваль, стельмах, покрівельник не мали паралельної форми жіночого роду.

Соціальна нерівність зумовила розвиток іменників чоловічого роду узагальненого значення. У кінці ХІХ ст. у зв’язку з початком руху емансипації виникла тенденція називати жінку окремим словом жіночого роду. Однак функціонування іменників чоловічого роду призвело до того, що вони вживаються в двох значеннях: по-перше, для позначення особи чоловічої статі; по-друге,  позначаючи особу взагалі, без вказівки на стать ( він — фермер, вона — фермер).

Відтак донині частіше вживається чоловічий рід, який нібито стосується всіх людей загалом.  Та й жінки звикли говорити про себе в чоловічому роді, асоціювати себе з такими словами, оскільки  назва посади чоловічого роду звучить компетентніше. Це явище, коли чоловіка і його точку зору вважають передовою і правильною, а жінку розглядають як щось менш важливе, називається андроцентризмом (з грец. andros — чоловік). Перепоною на шляху самореалізації жінки виступає андроцентричний соціальний світ, що диктує правила і механізми поводження у суспільстві.

Висвітлення у ЗМІ підтверджує реалії андроцентричного суспільства, нівелюючи роль жінки в професійній і суспільній сферах шляхом вживання фраз: «науковці зробили відкриття», «студенти влаштовують мітинги». Натомість можна сказати: «науковці і науковиці» або «вчені»; «студентів» замінити на узагальнююче поняття «студентство».

Дослідниця гендерних студій, соціологиня і доцентка Києво-Могилянської академії Тамара Марценюк в лекторії «Поверх фемінізму» (3 лекція) звернула увагу на те, що у класифікаторі професій поміж найменувань чоловічого роду вживаються тільки в жіночому роді назви таких непрестижних професій як доярка, швачка, покоївка, посудомийка, прибиральниця, медична сестра.

Сьогодні ж утвердження жінки в, як було прийнято вважати, суто чоловічих сферах професійної діяльності потребує відображення цього процесу в мові і створенні  відповідних найменувань — фемінітивів. Необхідність у цьому є й тому, що мова потребує унормування — наприклад,  фраза «професор повідомила» має смислову неузгодженість, і, напевно, «професорка повідомила» звучатиме значно правильніше. Уникнути андроцентричних висловів допоможуть займенники в поєднанні з родовими поняттями: людина, персона, особа, спільнота — відповідно, скажемо не «кожен із нас», а «кожна людина», не «хтось», а «якась особа», не журналісти, а журналістська спільнота.

Творення і вживання фемінітивів вже вповні практикується в розмовній мові і  частково в медіапросторі, але поки не допускається до офіційного вжитку. Проте в близьких нам словацькій, чеській, польській мовах фемінітиви вживають у різних стилях — як у публіцистичному, так і в художньому та науковому.  

Англійська мова розвинула стратегію нейтралізації — уникнення будь-яких форм, що вказують на стать у назвах професій. Усі слова із коренем man (чоловік) заміщені на person (людина), замість policeman  пропонують вживати police officer, замість sportsman вживають athlete; замість займенників he і his на позначення людини загалом уживають або паралельні форми she/he, they, або ж виключно жіночі форми she і her. В німецькій кожна назва людини за професією чи родом занять подається у формах жіночого і чоловічого родів (Studentin — студентка, Lehrerin — викладачка).

В українській мові потенційно закладена можливість творити фемінітиви за допомогою найпродуктивнішого суфіксу -к- (аптекар-аптекарка, бригадир-бригадирка, прем’єр-прем’єркка) та менш продуктивних -ин-  (фахівець-фахівчиня, майстер-майстриня, виборець-виборчиня), -иц- (службовець-службовиця, підприємець-підприємиця). Однак з тієї причини, що вони похідні від назв чоловічого роду, їх сприймають як меншовартісні, а рідкість їх вживання приперчена мовним сексизмом. Такі слова творять дійсність і визначають значимість жінки для суспільства. Ринок праці досі гендерує суспільство — відповідно, ширше вживання фемінітивів в офіційних документах, особливо серед жінок, що займають високі посади, сприяло би вкоріненню рівності між чоловіком і жінкою.

Питання пейоративізації (від старофранц. pējōrāre — робити гіршим)  іменників жіночого роду детально досліджене в підручнику «Гендер для медій» [2, c. 122]. Жінки в мові в основі своїй семантично негативні, це підтверджують вислови: «баба з воза — кобилі легше», «що то за кума, що під кумом не була», «де чорт не зможе, там баба допоможе». Перенесення назв жінок на чоловіків теж має негативне значення: «як баба», «базарна баба», «матусин синок». Відтак основне завдання сьогодення — змінити ставлення до жінки, яке визначається передусім, анатомічними особливостями будови її організму, і начебто обов’язком виконувати лише репродуктивну функцію, а також станом суспільної свідомості і соціокультурними чинниками.

Наявна й тенденція, коли нові фемінітиви навмисно маркуються стилістично: наприклад, слова критикеса, депутатка, керівниця можуть уживатися, щоб підкреслити негативне ставлення до жінки або виразити іронічність її ролі.

Натомість позитивне або нейтральне ставлення виражатимуть частіше іменниками чоловічого роду (критик, депутат, прем’єр-­міністр).

Перепон для впровадження фемінітивів теж вистачає. Порівнюючи творення фемінітивів в українській та словацькій мовах філологиня Ірина Шмітько виокремила [3, c. 3] чинники, що поки перешкоджають цьому процесу в нашій мові:

  • фемінітиви не творяться від слів, що позначають професії, військові звання, посади, що були або й нині залишаються тільки чоловічими: боксер, гірник, комбайнер, митрополит, кадет, кавалерист, резидент, лейтенант, генерал;
  • перешкодою є і наявні похідні слова з іншим значенням: жниварка — машина, яка жне хлібні рослини, пілотка — літній головний убір у деяких військовослужбовців, штукатурка — речовина, що використовується в будівництві;
  • довгий час російська мова обмежувала вживання і унеможливлювала розвиток української  мови.

Українці звикли вживати назви професій і посад в чоловічому роді, жіночі назви, на думку багатьох, ріжуть слух, «смішно» і неприродно звучать, видаються применшувальними і статусно нижчими. Проте основні фактори, що призводять до спротиву вживанню жіночого роду в мові — це низький соціальний статус жінки і мовний сексизм.

Попри це, зміни в мові будуть: нещодавно у спільноті Фемінізм УА у Facebook  анонсували створення онлайн-словника фемінітивів. 47 волонтерок та волонтерів уже почали роботу над наявною базою, яка має 1180 слів. Запуск веб-сайту у початковій версії запланований на найближчий місяць.

Тож фемінітиви — потреба часу, а свідоме їх вживання — це  повернення в правильне мовне русло, що впливає передусім на вирішення гендерних проблем суспільства. Тому що сьогодні жінка — фахівчиня, яка абсолютно ні в чому не поступається фахівцю.

  1. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. — Донецьк: ДонНУ, 2001, – 662 с.
  2. Гендер для медій. Підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей / за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової. — Київ: Критика, 2017, – 221 с.
  3. І.М. Шпітько, «Фемінітиви з форман- том –ка в українській і словацькій мовах», www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vdpu/Movozn/2010_16/article/61.pdf.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.