Цього квітня у Франції панує особлива атмосфера. Сьогодні проходить перший тур президентських виборів, і весь народ затамував подих, очікуючи на обрання з-поміж одинадцяти суперників тих двох кандидатів, які в другому турі змагатимуться за можливість стати новим главою Французької Республіки. Іще вчора метушилися активісти, а кандидати кидали останні сили на передвиборчу кампанію, а 47 мільйонів виборців стійко терпіли, спантеличені і нерішучі. Ще жодного разу в історії французької п’ятої республіки на президентських виборах не було настільки запеклої боротьби. Зважаючи на виклики та численні віражі цієї в багатьох аспектах вирішальної кампанії, вибір президента, котрий прийде на зміну Франсуа Олланду, залежить від багатьох невідомих. Пропонуємо погляд на бурхливу та історичну президентську кампанію зсередини.

Переклали Ірина Дубей, Дафна Рачок та Катерина Семчук

Переформатування лівиці та правиці у бік повернення до ідеологічних джерел: приклад громадських праймеріз

Хоча більшість політичних партій Франції самі визначають кандидатуру, що представлятиме їх на президентських виборах, за останні роки в політичному житті Франції виробилася нова форма номінування кандидатів — громадські праймеріз.

За зразком американської моделі громадські праймеріз дозволяють будь-якому французу чи француженці з правом голосу обрати кандидата від партії, яка організовує такі вибори, навіть не будучи її членом. Досі модель громадських праймеріз була прерогативою партій на лівому фланзі політичної арени, таких як Соціалістична партія, але її швидко перейняли і праві, а саме Республіканці — партія колишньої президентської більшості 2007 року. Праймеріз правих, у яких брали участь аж сім кандидатів, стали першим етапом цього виборчого процесу, і багато хто сприймав їх як розминку перед власне виборами президента. У запеклому змаганні зіштовхнулися передусім колишній президент Ніколя Саркозі, його ж міністр Франсуа Фійон, а також колишній міністр, а зараз мер міста Бордо Ален Жюппе. Хоч опитування і пророкували саме його перемогу над Ніколя Саркозі — із більш ніж 60% голосів, — французькі виборці всіх здивували, вивівши у другий тур аутсайдера виборів Франсуа Фійона. Мобілізувавшись здебільшого аби протистояти колишньому президенту Республіки і при цьому не маючи конкретних очікувань, французи забезпечили поразку Ніколя Саркозі у першому турі Алену Жюппе (28,56%) і Франсуа Фійону, який фінішував з безперечною перевагою (44%). Фійону, непримітному на тлі дуелі Саркозі-Жюппе під час кампанії, все ж вдалося згуртувати всіма забутий електорат правих, вписавшись в голлістську і традиційно ліберальну традицію своєї партії. Вже не такий непримітний після першого туру, Франсуа Фійон зміг забезпечити новаторську динаміку і посунути Алена Жюппе, чиєму центристському і політично несміливому баченню Франції складно було знайти свою публіку. Отже, для президентських виборів 2017 року правиця вперше призначила кандидата, який втілює жорстку лінію партії. У будь-якому разі, тоді для більшості французів цей вибір не мав великого значення: важливо було запобігти поверненню Ніколя Саркозі після контроверсійного президентства 2007-2012 років.

Соціалістична партія, звична до цього виду голосування, стала ареною так само запеклої, а то й жорстокої боротьби, Відмовившись іти на другий строк, Франсуа Олланд залишив своїй партії невдячне завдання — знайти наступника, що зміг би відстояти неоднозначні підсумки його президентства, повні крутих поворотів та суперечностей порівняно з обіцянками в 2012 році, на початку строку. Але виглядало на те, що жоден кандидат від Соціалістичної партії не мав бажання по-справжньому переймати спадок Франсуа Олланда. Колишні міністри, що потрапили в немилість, як-то Бенуа Амон чи Арно Монтебур, прагнули чітко відмежуватися від соціально-ліберальної політики президента, водночас виступаючи за повернення до значно більш соціальних цінностей, які б відповідали фундаменту партії. А кандидати на кшталт прем’єр-міністра Манюєля Вальса металися між відносною політичною тяглістю та глибоким бажанням стати сильною лівицею, спроможною протистояти викликам в економіці та безпеці Франції.

Праймеріз лівих з тим самим порядком голосування, що й у правих, закінчилися за схожим сценарієм. Одні виборці бачили в Манюелі Вальсі другого Олланда, інших спокусила програма Бенуа Амона та його знакова пропозиція запровадити для всіх французів універсальний дохід. Саме Амона вони й привели до перемоги в другому турі проти Манюеля Вальса, і зі значною перевагою: він отримав 58,86% голосів.

Так на кінець 2016 року вперше у Франції традиційні ліва та права партії виявилися розколотими. Завдяки системі праймеріз перемога була за неочікуваними кандидатами, котрі запропонували програми, співзвучні з першопочатковою лінією своїх партій. Хоча це й далеко не перша несподіванка цих виборів, йдеться про кандидатів, що відкидають медіанну лінію основних партій правиці і лівиці на користь повного переспрямування ідеалів у бік відповідності своєму політичному спадку.

Гарні костюми та фіктивне працевлаштування: судові справи кидають тінь на передвиборчу кампанію

Зібравши 500 підписів французьких мерів, потрібних для затвердження кандидатури, кандидати у президенти з головою поринули в складну передвиборчу кампанію. Адже недавній підйом «Національного фронту» (націоналістичної партії з антиєвропейською та антиімміграційною позицією) на тлі кризи та клімату непевності в Європі гарантував лідерці цієї партії Марін Ле Пен вихід у другий тур президентських виборів. Решті кандидатів слід було будь-якою ціною вибороти друге місце. Тож вони й організовували все нові й нові поїздки і виступи на телеефірах, щоб представити себе французам як найкращий вибір для перемоги над «Національним фронтом». Емманюель Макрон, що ставить себе понад щораз сумнівнішим поділом на «лівих» і «правих», Жан-Люк Меланшон, кандидат від ліворадикального руху «Нескорена Франція», і так аж до Франсуа Фійона з його проектом жорсткого бюджетного регулювання — більшості виборців було складно підтримати одного кандидата, тож результати опитувань безперестанку змінювалися.

Новина з’явилася на початку лютого. Le Canard enchainé1, визнана газета розслідувань, відома своїми викриттями, повідомила: кандидат від Республіканців Франсуа Фійон наймав свою дружину на посаду парламентської асистентки, щедро платячи їй із бюджету. По всій Франції цю новину зустріли з обуренням. Це протизаконно і знову нагадало про корупцію та конфлікт інтересів, що колись затаврували цю саму партію. Цей скандал став першим кроком десолідаризації виборців із кандидатом Республіканців, який, згідно з передбаченнями, мав зійтися з Марін Ле Пен у другому турі. З номера в номер французи переконувалися, що, на жаль, звинувачення були цілком обґрунтовані. Якщо спершу він їх заперечував та стверджував, що відкличе свою кандидатуру у випадку відкриття провадження, у лютому Франсуа Фійон почав найсправжнісіньке сходження в пекло. Дійсно, виявилося, що справа була набагато серйознішою. Фіктивні посади накопичувалися, було виявлено подарунки від приватних осіб у формі костюмів ціною в кілька тисяч євро. З огляду на всю заподіяну шкоду 15 березня суд висунув Франсуа Фійону кримінальне звинувачення. Фійона поступово покинули колеги, що працювали над його президентською кампанією, проте він твердо наполягає на бажанні продовжувати боротися за пост президента: «Я йтиму до кінця», «Я не аутист»2. Більше того, він звинуватив Єлисейський палац у сфабрикуванні цієї справи. У підсумку вся ця історія стала катастрофічною, але здавалося, що, попри це, вона зміцнила рішучість кандидата, який за допомогою майстерної гри в переконання знав, як знову об’єднати свої війська і продовжувати кампанію. Справа Фійона кристалізувала кампанію довкола питання щодо незаплямованості майбутнього президента, яку приписував собі кожен кандидат. У зв’язку з цим Еммануель Макрон разом зі своїм рухом «Вперед!» (En Marche!) запропонував оновлення політичної сцени за допомогою молоді та строгих правил керування мандатами та парламентськими асистентами, в той час як Жан-Люк Меланшон у цій ситуації вбачає досконалий приклад для обґрунтування переходу до шостої республіки, переписавши конституцію, щоб дати народу право контролю над своєю політичною елітою. Кілька тижнів по тому нові відкриття щодо фіктивних працевлаштувань торкнулися іншої кандидатки — Марін Ле Пен, яка відмовилася з’явитися до поліції, прикриваючись депутатською недоторканністю. Кандидатка від «Національного фронту», яка постраждала набагато менше, ніж її опонент Франсуа Фійон, продовжила свою кампанію, применшуючи значення цього випадку.

Ці справи допомогли викрити неналежні дії кандидатів і посіяли сумніви між французькими виборцями, які вже протягом кількох років дедалі більше дистанціюються від чинної політичної системи. «Всі вони погані» стає одним із найголовніших лейтмотивів цього розчарування. У Франції запанувала атмосфера втоми. Менш ніж за два місяці до першого туру багато хто не знав, за кого голосувати, з огляду на значну кількість афер та глибоких проблем у французьких інституціях. Крім того, можна помітити, що позиції інших кандидатів укріплюються: Емануель Макрон, чия енергійна кампанія, що привернула неабияку увагу французьких ЗМІ і котрий бажає залишатися поза теперішньою політичною системою, але водночас отримати голоси лівиці, аби протистояти правиці, згідно з опитуваннями, розширив базу своїх потенційних виборців на 20%. Таким чином, для кандидата «Вперед!» став цілком можливим вихід у другий тур.

Вибір із одинадцяти: коли Франція відкриває для себе слабких кандидатів

Оригінальність президентських виборів 2017 року полягає в кількості кандидатів. На даний момент на найвищу посаду балотуються не шість, а одинадцять кандидатів. Ці кандидати представляють широкий спектр лівих та правих ідей. Поряд із кандидатами-троцкістами Наталі Арто («Робітнича боротьба») та Філіпом Путу («Нова антикапіталічтина партія»), ми можемо бачити таких людей як Жак Шемінад («Солідарність та прогрес») або Франсуа Асселіно (Народний республіканський союз), які є прихильниками жорсткого виходу з Європейського Союзу та боротьби проти глобальних фінансів.

З точки зору регулярного висвітлення у ЗМІ ці незначні кандидати є маловидимими для публіки і стикаються з труднощами у донесенні своїх ідей. Президентські вибори з їхніми радикальними правилами щодо рівності у медіаприсутності привідкрили їм нове поле для висловлювання. Вперше у Франції дебати відбулися між усіма одинадцятьма кандидатами на одній сцені. В той час як основні кандидати мали нагоду повторити для французів свої програми та відмінності між ними, особливо у сфері економіки та міжнародної політики (де табір за путінський мир, представники якого — ЛеПен, Фійон, Меланшон — прагнуть перемовин про кордони та на інші гарячі теми, протистоїть табору за жорстку позицію, котрий представляють Амон та Макрон), менш відомі кандидати отримали можливість донести свої ідеї, часом із великою щирістю. Як, наприклад, нападки Філіпа Путу на Фійона та Ле Пен з приводу їхніх скандалів: «Коли нас, робітників, викликають до комісаріату, ми туди з’являємося, тому що ми не маємо робітничої недоторканності».

І хоча за цими тригодинними дебатами іноді було складно стежити через кількість кандидатів, вони вперше показали французам справжній обрис усього спектру кандидатів у президенти. Це було зовсім не традиційне протистояння правих і лівих, а поєдинок між ідеями дуже різного походження, справжнє свідчення демократичного духу Франції. Тим не менш, попри цю спонтанність та прагнення дрібних кандидатів фігурувати поруч із великими, їхні шанси лишаються незначними, адже у «великих» кандидатів потужніша харизма та сила.

Перший тур повен непевностей

Уже два тижні як кампанія вийшла на фінішну пряму. На противагу звичній тенденції президентських виборів, де дуже рано починають вирізняти двох кандидатів, які з певністю вийдуть в другий тур. Сьогодні все видається непевним. Поміж Фійоном, чия підтримка зростає, та відносною втратою популярності Макрона, який зробив основну ставку на швидкість за браком детальної програми, найбільшим сюрпризом може зрештою стати Жан-Люк Меланшон, наздогнавши Франсуа Фійона, якого підтримують 19% виборців. І справді, для кандидата «Нескореної Франції» ще все можливе. Відсоток тих, хто ще не визначився, досі високий, і 28% виборців заявили, що не підуть на виборчі дільниці голосувати. У такій ситуації можливі всі сценарії. Це дуель не між трьома, а між чотирма — Фійоном, Ле Пен, Макроном і Меланшоном. Неймовірно довга наприкінці, кампанія стомлює тим, що затягується. Є багато тих, хто хотів би вже покінчити з цим раз і назавжди й перейти до інших справ. Та все-таки лишається під питанням, що ж станеться у неділю. Між підйомом радикальних сил та тріумфальним поверненням Фійона сьогоднішня Франція не знає, що й думати про своє політичне майбутнє.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. «Качка в кайданах» — відома французька сатирична щотижнева газета.
2. Фраза, яку Франсуа Фійон повторював кілька разів в ефірі телеканалу France 2, маючи на увазі, що він відкритий до дискусії і не вперто зациклений на своїх позиціях, таким чином відтворюючи стереотип про аутизм.