Переклала Дафна Рачок

Коли ви читаєте пришелепкуваті, необізнані тексти правих християн про трансгендерних людей, чи буває вам цікаво, звідки вони беруть свої ідеї?

Відповідь часто така: від феміністок.

Насправді, несподіваний союз радикальних феміністок із правохристиянськими культурними воїнами існує уже тривалий час. У 1980-х роках феміністки, що виступали проти порнографії, як-от Кетрін Маккіннон та Андреа Дворкін, об’єдналися з консервативними противниками порнографії на кшталт Едвіна Міза, що призвело до прийняття законів про цензуру мови в ім’я захисту жінок. В останнє десятиліття, феміністки, що борються з проституцією, також об’єднали зусилля з християнами-фундаменталістами та займаються переслідуванням секс-робітниць під прикриттям законів про протидію секс-трафікінгу.

А зараз деякі феміністки-есенціалістки — яких зневажливо називають ТЕРФ, тобто «транс-ексклюзивні радикальні феміністки» — забезпечили християн-фундаменталістів псевдофілософською основою для законів, що дискримінують трансгендерних людей. Звісно, не всі феміністки такі — сам термін ТЕРФ придумали у 2008 році спеціально для того, щоб розмежувати радикальних феміністок, котрі з радістю приймають у свої лави трансгендерних жінок як жінок, і тих, хто наполягає, що біологічна стать визначає гендерну ідентичність.

Коул Парк, дослідниця ЛГБТК та гендерної справедливості у лівому дослідницькому центрі Political Research Associates, прослідкувала «відносини симбіозу», як вона їх називає, між ТЕРФ та правими християнами. Парк, наприклад, цитує фрагмент статті Дженніфер Робек Морс (президентки та засновниці правого Інституту Рут), написаної у квітні 2016 року, у якій та каже, що читає «дуже цікаву книгу» з назвою «Гендер завдає болю» (Gender Hurts) Шейли Джефріс. Морс пише: «Я не очікувала, що зможу погодитися з радикальною лесбійською феміністкою. Та в цьому випадку я повністю погоджуюсь із нею. Брюс Дженнер1 ніколи не був маленькою дівчинкою. Мені байдуже, які свої фантазії він зараз втілює. Я колись була маленькою дівчинкою. Нею була і Джефріс. Дженнер не був ніколи».

Більше того, авторка цієї книги, Джефріс, схвально цитує дослідника Пола Макг’ю, противника трансгендерних людей, на якому лежить відповідальність за закриття клініки з питань гендерної ідентичності при Університеті Джона Гопкінса і якого часто цитують праві дослідники та письменники. Замикаючи це коло, Макг’ю посилається на Джефріс у нещодавній спрямованій проти трансгендерів статті, яку опублікував Американський коледж педіатрів2

Парк також наводить інший приклад: у червні 2015 року права організація Рада з досліджень сім’ї (Family Research Council, FRC) випустила п’ятикроковий план «у відповідь на трансгендерний рух». Його співатор(к)и Пітер Спріґґ та Дейл О’Лірі стверджують, що трансгендерні люди або страждають від «марень» та мають бути направлені на так звану репаративну терапію, або є «брехунами», що прагнуть віддавати дітей «ґвалтівникам та ексгібіціоністам, які видають себе за прихильників сексуального виховання». Серед джерел, на які посилається Рада, є така собі Дженіс Реймонд — «лесбійка-дослідниця та сумнозвісна активістка руху проти трансгендерів», яка написала у 1979 році книгу «Транссексуальна Імперія: творення she-male» та запропонувала у 1980 році ввести закони для «подолання транссексуалізму».

Про всяк випадок зазначу, що авторки кшталту Джефріс чи Реймонд не представляють більшості феміністок чи навіть радикальних феміністок. Усе значно складніше: статус трансгендерних жінок — питання дуже давньої внутрішньофеміністської дискусії. Воно досягло своєї «точки кипіння» у скасуванні відомого Мічиганського жіночого фестивалю через питання про те, чи слід допускати трансгендерних жінок до участі у фестивалі тільки для жінок. МічФест закрився, тільки б не допустити трансжінок.

Але альянс із правими силами, що виступають проти трансгендерів, має і більш відчутні наслідки. Їхня риторика сама по собі дуже різка та в’їдлива і, безсумнівно, посприяла збільшенню кількості зареєстрованих випадків насильства проти трансгендерних людей, у тому числі рекордному числу їх убивств у 2015 році. Також вона призвела до численних антитрансгендерних законів, найбільш сумнозвісний із яких — це абсурд з Північної Кароліни: небезпечний, не заснований на жодних фактах репресивний захід, який забороняє трансгендерним людям використовувати туалети, що відповідають їхній гендерній ідентичності.

Риторика, якою обґрунтовано цей закон у Північній Кароліні, — це мова ТЕРФ: наприклад, трансгендерних жінок описано як замаскованих чоловіків, які мають або психологічний розлад, або патологічне бажання кривдити жінок. Консервативні релігійні письменники також заперечують існування трансгендерних людей як категорії. Наприклад, минулого року Південна баптистська конвенція заявила, що трансгендерних людей не існує.

Вони стверджують це попри реальний життєвий досвід мільйонів трансгендерних людей та науковий консенсус між Американською медичною асоціацією, Американською психологічною асоціацією та Американською спільнотою психіатрів про те, що гендерна дисфорія — справжнє явище, яке потребує визнання та допомоги. Хоча варто зауважити, що багато трансгендерних активістів й активісток опираються цьому діагнозу, стверджуючи, що він стигматизує трансгендерних людей як таких, що мають якісь розлади.

І це вже не перший раз, коли радикальні феміністки та релігійні консерватори, маючи діаметрально протилежні політичні погляди, працюють разом в ім’я «захисту жінок». Наприклад, у 1986 році Дворкін засвідчила — без жодних фактів, які б підтримали її тезу — що від 65 до 70 відсотків жінок, залучених у секс-роботу, були жертвами інцесту або зазнавали насильства у дитинстві. Вона заявила, що «снаф-фільми» — порнографія, що показує, як жінки по-справжньому помирають — дуже поширені, хоча насправді це просто міські легенди. А Маккіннон стверджувала, що порнографія дорівнює зґвалтуванню.

Вони висловлювали всі ці твердження не на закритих академічних конференціях, а перед Комісією Міза3 та іншими подібними організаціями в Канаді. Вони співпрацювали з такими правими організаціями як Eagle Forum((Консервативна організація, заснована в 1972 році. — Прим. ред.) та Занепокоєні жінки за Америку. Як описано у книзі Надін Стросен «Захищаючи порнографію», альянс ультралівих із ультраправими досяг успіху в проштовхуванні законів, які обмежують розповсюдження не лише порнографії, але й цілої плеяди книжок і фільмів, включно з двома книжками Дворкін, за іронією долі.

Звісно, деяких жінок примушують до роботи у сфері порнографії — або, ймовірніше, через системну дискримінацію та безправність вони майже не мають іншого вибору. І як показують деякі нещодавні дослідження, порнографія справді негативно впливає на мозок людей, які споживають її у великих кількостях, призводячи, серед іншого, до об’єктивації жінок та браку інтересу до сексу зі справжніми людьми.

Але також існує багато письменниць і акторок, які створюють книжки та фільми «для дорослих» і люблять своє заняття, вважають, що воно надає силу жінкам, і люблять дарувати насолоду іншим. Письменники на зразок Патріка Каліфія (який до зміни гендеру писав під жіночим псевдонімом Пат Каліфія) та Лаури Антоніу намагалися дати голос тим, за кого намагаються говорити Маккіннон та їй подібні.

Давайте спустимося на землю. Консерватори виступають проти порнографії не тому, що хочуть захистити жінок, а тому, що вони проти сексуальної розкутості та свободи сексуального вираження. Аналогічно, вони виступають проти трансгендерів, бо трансгендерні люди насправді лякають їх, викликають у них огиду та зачіпають їхні застарілі теологічні погляди.

Схожа гра в наперстки нещодавно перекинулась і на сферу секс-трафікінгу. Торгівля людьми — це, звісно, мерзенне, трагічне зло. Але її визначення уже стало настільки розмитим, що поліція переслідує секс-робітниць, а не торговців людьми, направляючи жінок на пов’язані з церквою програми «перевиховання», такі як арізонський проект ROSE.

Частково це був навмисний обман з боку частини анти-секс активісток як-от групи для боротьби з проституцією «Вимагаємо заборони». Їх викрила The Washington Post у 2014 році, знайшовши у внутрішньому документі таке: «Вираження основної цілі Кампанії з використанням термінології “сексуального рабства” може викликати більше підтримки і менше спротиву, тоді як обґрунтування Кампанії як боротьби з проституцією навряд чи дозволить мобілізувати такий високий рівень підтримки».

Зрозуміло, що боротьба з секс-трафікінгом була давньою феміністською проблемою (як і проблемою захисту прав людини). Але боротьба з секс-роботою загалом, так само як і боротьба з правами трансгендерів, об’єднала радикальних феміністок та релігійних консерваторів — і обидві ці сторони заявляють, що вони захищають жінок.

«Аболіціоністський фемінізм», наприклад, вважає, що невід’ємними складовими секс-роботи є сексизм та експлуатація — попри те, що кажуть самі секс-робітниці. Проституція, кажуть аболіціоністки, це форма насильства над жінками.

Така точка зору зручно поєднується з консервативним моралістичним поглядом, згідно з яким проституція є гріхом. Хоча багато феміністок викривають шахрайство консерваторів, тексти аболіціоністок використовують для виправдання цього шахрайства. Як наслідок, НКО «Рівність зараз», яка займається правами жінок, об’єднала зусилля з консервативним Heritage Foundation. Секс-робітниць визначають як жертв незалежно від того, чи вважають вони себе жертвами, чи ні, і направляють на пов’язані з церквою програми, які проповідують ідею статевих ролей ідею, протилежну фемінізму.

Отже, союз фундаменталізму з фемінізмом у боротьбі проти трасгендерних людей — це найсвіжіша точка перетину цих двох рухів.

З іншого боку, можливо, транс-ексклюзивні радикальні феміністки та релігійні воїни культури зрештою не такі вже й різні. І ті, і ті мають відносно жорстке визначення гендеру  у першому випадку це визначення, яке універсалізує їхній власний досвід, у другому визначення, засноване на вузькому тлумаченні релігійної догми. Обидві сторони стверджують, що захищають жінок, але вони роблять це за рахунок (інших) вразливих груп населення. Обидві групи мають радикальні політичні погляди, одні ліві, інші праві. Можливо, налаштовані проти трансгендерів теократи та радикали мають більше спільного, ніж може здатися на перший погляд.

Перекладено за TheDailyBeast

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Зараз — Кейтлін Дженнер, трансгендерна легкоатлетка й олімпійська чемпіонка. — Прим. перекл.
2. Невелика консервативна група, що у 2002 році відкололась від Американської академії педіатрії, коли остання підтримала право гомосексуальних пар на всиновлення/удочеріння. — Прим. перекл.
3. Скликана Рональдом Рейганом комісія, котра мала провести ґрунтовне дослідження впливу порнографії на споживачів. — Прим. перекл.