Як тролі руйнують Інтернет

Переклала Анна Логвиненко

Редагувала Аліна Несторак

Ця публікація аж ніяк не є хорошою ідеєю — ні для суспільства, ні, звичайно, для мене. Адже «тролі» харчуються увагою, і ці декілька сотень слів для них наче кастрюля пахлави для ведмедя.

Було б розумніше бути обережним, бо персонажі Інтернету змінилися. Колись це був гік з високими ідеалами про вільний потік інформації. Сьогодні ж, якщо вам потрібно покращити швидкість завантаження, то Інтернет допоможе в технічному плані; але якщо ви обмовитесь, що застрягли в депресії — він намагатиметься схилити вас до самогубства. Психологи називають це ефектом розчарування, згідно з яким такі фактори, як анонімність, невидимість, відсутність авторитету та комунікації в реальності руйнують звичаї суспільства, що творилися тисячоліттями. І зі смартфонів це проникає у всі аспекти нашого життя.

Люди, які використовують цю онлайн-свободу, називаються тролями (термін спочатку використовувася для позначення методу, за допомогою якого злодії відстежували своїх жертв у мережі). Досить швидко це слово стало посиланням на монстрів, що ховаються в темноті та лякають людей. Інтернет-тролі мають навіть своєрідний маніфест, у якому йдеться, що вони роблять це просто заради «фану», розваги. Такий фан можна віднести як до вигадливих витівок, так і до переслідування та насильницьких загроз. Йдеться про доксинг (публікацію персональних даних: номерів соціального страхування, банківських рахунків) та сватинг (фальшивий виклик, наприклад, швидкої допомоги до будинку жертви). Коли ж жертви не розуміють подібних розваг, тролі кажуть, що у них просто немає почуття гумору. Вони перетворюють коментарі в соціальних мережах на гігантську роздягальню у підлітковому фільмі — з биттям рушниками, расизмом та мізогінією.

А ще постійно підвищують ставки у своїй грі. У 2011 році тролі завітали на Facebook-сторінки нещодавно померлих людей, щоб висміяти їхню смерть. У 2012 році феміністка Аніта Саркісян почала на Kickstarter збір коштів для серії роликів на YouTube про помилки у відеоіграх. У відповідь їй почали погрожувати бомбою, доксингом, зґвалтуванням, а також відвели їй небажану головну роль у відеоігрі «Beat Up Anita Sarkeesian» («Вдар Аніту Саркісян»). У червні цього року Джонатан Вайсман, вашингтонський редактор New York Times, видалився із Twitter, де він мав майже 35 тисяч фоловерів, після хвилі антисемітських повідомлень. Наприкінці липня письменниця-феміністка Джессіка Валенті заявила, що покидає соціальні мережі через погрози згвалтування доньки, котрій 5 років.

Опитування дослідницького центру Пью (Pew Research Center), опублікуване два роки тому, показало, що від різних агресивних дій потерпають 70% людей у віці 18-24 років, які користуються Інтернетом; а 26% жінок цього віку сказали, що зазнають переслідувань у мережі. Це саме те, чого хочуть тролі. Дослідження 2014 року, опубліковане у психологічному журналі «Особистість та індивідуальні відмінності», показало, що приблизно 5% користувачів Інтернету (які самовизначилися як тролі) отримали високі бали в темній тетраді рис особистості: нарцисизм, психопатія, макіавеллізм і, особливо, садизм.

Проте, можливо, це просто люди, які називають себе тролями. І, можливо, вони складають лише невеликий відсоток фактичного «тролінгу». «Тролі зображуються ірраціональними та несумісними з тим, як звичайні люди спілкуються один з одним. І це може бути не таким вже й далеким від істини”, — говорить Вітні Філліпс, професор літератури у Мерсерському університеті (Mercer University) та автор книги «Причина, чому ми не можемо мати приємних речей: моделювання відносин між онлайн-тролінгом та основною культурою». «Це, в основному, звичайні люди, які роблять те, що здається веселим, але водночас має величезні наслідки. Ви хочете сказати, що вони погані хлопці, але це проблема, скоріше, нас самих».

Багатьом людям подобається тролінг, який висвітлює легковажність впливових людей та їхню готовність реагувати. Один із кращих — конгресмен Стів Сміт, республіканець від «Чайної партії», що представляє неіснуючий 15-й округ штату Джоджія. Майже три роки тому Сміт взяв на себе роль консерватора-блазня у Twitter, щоб спровокувати сенаторів Клер МакКаскіль, Крістіан Аманпур та Розі О’Доннелл на суперечку. Дивно, що Джеффрі Марті — чоловік, що стоїть за цим пранком, — не ліберал, а прихильник Дональда Трампа. Злий на республіканську еліту, розлючений на Хілларі Клінтон і невдоволений рухом Black Lives Matter¹Black Lives Matter (Чорне Життя Важливе) — міжнародний рух активістів, що виступають … Continue reading 40-річний батько і адвокат, який живе за межами Тампи, каже, що став залежним від уваги. «Я був просто розбитий, коли почав це робити. Я тільки-но розлучився зі своєю колишньою дружиною. Вона вирішила почати нове, більш цікаве життя без мене»,  — пояснює він. Потім його найкращий друг, з котрим він робив пранки, покінчив життя самогубством. Тепер Марті має «хворобу», яка тримає його на цьому світі.

Марті каже, що його тролінг набирає обертів. «Скажімо, я написав листа до New York Times про те, що мені не подобається їхня стаття про Трампа. Вони кидають статтю у знищувач паперу. У Twitter я спілкуюся безпосередньо з автором. Це руйнує всі рамки” — говорить він. «Я дійсно вважаю, що цей аспект важливий на виборах. Мої твіти збирають 1,5 мільйона переглядів кожні 28 днів. Це набагато більша аудиторія, ніж я отримав би, якщо б просто телефонував людям і казав: “Ти коли-небудь припускав, що Трамп може стати президентом?”».

Тролінг — це, очевидно, політична боротьба. Ліберали й справді «тролять» — так, колумніст у сфері секс-порад Ден Саведж використовував своїх фоловерів, аби перетворити гугління прізвища колишнього сенатора Пенсильванії Ріка Санторума (Rick Santorum) на грубий урок гігієнічних проблем анального сексу²Більше про це можна почитати тут.; а мисливець, який вбив знаменитого лева Сесіль, сповна за це заплатив.

Але основним інструментом тролінг став для альтернативних правих (alt-right) — реакційного руху, що набрав обертів в Інтернеті, захищає права чоловіків та виступає проти імміграції, а також, можливо, використав комп’ютер від Weird Science для того, щоб привести у цей світ Дональда Трампа. Трамп не тільки поділяє їхні підходи, але і сам володіє неабиякими навичками тролінгу. Прикладом цього може слугувати ситуація із сенатором Ліндсі Гремом, опонентом республіканців, коли Дональд Трамп розповів номер його мобільного телефону на телебаченні, таким чином посприявши «нападам» своїх прихильників у Twitter на політичного стратега від Республіканської партії Чері Якобс. При чому настільки серйозно, що адвокати останньої надіслали йому наказ про заборону продовження таких протиправних дій.

Улюблена образа у правих — це називати рогоносцям (cucks) чоловіків, котрі нормально ставляться до фемінізму. Республіканці, які не люблять Трампа — це «коксерватори». Чоловіки, які не бачать, що їх таємно контролюють феміністки — не «взяли червону таблетку» (посилання на пігулку, яка розкриває правду в «Матриці»). Знущаючись, вони називають своїх супротивників «воїнами соціальної справедливості» і вважають, що групи ліберальних інтересів навмисно використовують свою слабкість, щоб їх жаліли — це начебто дозволяє їм контролювати важелі влади. Тролінг у правих є версією політичної активності, і будь-які спроби її відібрати вони розглядають як заперечення демократії.

У цій новій культурній війні битва не обмежується гомосексуальністю, абортами, репом, наркотиками або тим, як вітати людей на Різдво. Це поширюється на все: відеоігри, рекламу одягу, навіть рімейк посередньої комедії з 1980-х років. У липні тролі страшенно лютували, адже у 2016 році відбулось перезавантаження «Мисливців за привидами», де головні ролі замість чоловіків зіграли чотири жінки. Через це у Twitter почалися переслідування афроамериканки Леслі Джонс — однієї із зірок фільму. Расистські та сексистські погрози, у тому числі й розповсюдження її фотографії з прем’єри фільму, на яку хтось бризнув спермою — все це змусило Джонс покинути цю соціальну мережу. «Я сиділа сама у квартирі, я почувалася так, наче потрапила у пастку», — каже Джонс. «Коли ти читаєш усі ці гомофобні чи сповнені расової ненависті шпильки, то відчуваєш — все, я не можу більше боротися. Я не знала, що робити. Викликати поліцію? Потім вони дістали мою електронну пошту і почали надсилати мені погрози відрізати голову і таке інше. Вони роблять це не для того, аби висловити свою думку, а щоб налякати».

Внаслідок переслідувань Джонс, правий лідер Міло Яннопулос був забанений у Twitter (він також є редактором Breitbart News — консервативного веб-сайту; Стівена Беннона, його виконавчого голову, 17 серпня призначили проводити передвиборчу кампанію Трампа). У повідомленні цієї соціальної мережі йдеться про те, що Яннопулос (критик нових «Привидів», який назвав Джонс «чорним чуваком» у твіті) давав вказівки багатьом зі своїх більш ніж 300 тисяч фоловерів переслідувати її. Зараз він не тільки це заперечує, але й каже, що брати відповідальність за своїх шанувальників — це смішно. Він також вважає, що Джонс симулює обазу у політичних цілях. «Вона є однією із зірок голлівудського блокбастера, — говорить він. Для того, щоб потрапити туди, потрібно мати характер. Вона політично свідома, дуже розумна зірка, яка використовує цю ситуацію, щоб бути попереду. Я думаю, це дуже сумно, що фемінізм перетворив таких успішних жінок на професійних жертв».

31-річний гей із мелірованим волоссям, британець за походженням Яннопулос виступав у кампусах коледжів під час свого турне «Небезпечний педик». Він каже, що тролінг є відповіддю на вказівки лівих про те, чого не можна говорити та у які відеоігри не можна грати. «Для людини природно бешкетувати. Ми хочемо показувати дулі владі і бути особистостями, — каже він. — Трамп може не перемогти на цих виборах. Я можу не стати тією медіа-фігурою, якою прагну. Але простір, який ми створюємо для інших, щоб вони були сміливішими у своїх висловлюваннях, є однією з найбільш важливих робіт, що проводяться сьогодні. Тролі є єдиними людьми, які говорять правду».

Праві стимулювали Gamergat — суперечку у 2014 році, в якій тролі намагалися вигнати критиків мізогінії у відеоіграх зі свого віртуального, суто чоловічого простору. «У середині 2000-х років культура Інтернету відчувала себе дуже далекою від поп-культури, — каже Кеті Нотопулос, редакторка BuzzFeed і співзасновниця підкасту Internet Explorer. — Це невелика група людей, які відстоювали позицію, що Інтернет темний та страшний, та намагались залякувати інших. Це культура, що зловмисно знущається один над одним у коментах, так що вони мають цю дуже товсту шкіру. Вони всі уже натреновані».

Ендрю Ауернхаймер, який в онлайні називає себе Вейв (Weev), мабуть, є найбільшим тролем в історії. Більше року він відбував покарання у в’язниці за шахрайство та змову. Коли його випустили, то він залишив США і поїхав подорожувати десь між Східною Європою та Близьким Сходом. З тих пір він працював над публікацією відеозаписів про заплановане батьківство та заповнив тисячі університетських принтерів в Америці з інструкціями щодо друку свастики — символ, витатуйований в нього на грудях. Коли я запитав, чи можу я вилетіти і поговорити з ним, він погодився, хоча попередив, що він «може не бути на березі деякий час але, ймовірно, зможе пройти досить близько до землі, щоб десь зустрітися з нами в Адріатичному або Іонічному морі». Його електронний підпис: «Вічно ваш слуга в ескалації ентропії та есхатону».

Поки ми планували поїздку в «досить віддалене місце», він сказав, що більше не проводить бесіди безкоштовно і що його ставка складає два біткойни (близько 1100 доларів) за годину. Ось приклад, коли один з нас почав тролити іншого, хоча я не впевнений, хто з нас перший почав це робити:

Від: Джоел Стейн
Кому: Ендрю Ауернхаймер
Я повністю розумію вашу позицію. Але TIME і всі основні ЗМІ не платять людям, з якими ми проводимо інтерв’ю. Для цього є безліч причин, але я впевнений, що ви їх знаєте.
Все одно, дякую,
Джоел

Від: Ендрю Ауернхаймер
Кому: Джоел Стейн
Я вважаю кумедним той факт, що після того, як ваші люди вкрали роки мого життя, тримали мій дім під прицілом та зрівняли його з землею, ви все ще очікуєте, що я працюватиму безкоштовно у ваших інтересах.
Ви належите до дурнів.

Від: Джоел Стейн
Кому: Ендрю Ауернхаймер
Для хлопця, який не хоче брати участь в інтерв’ю безкоштовно, ви даєте мені багато хороших цитат!

Пізніше, зробивши в блозі пост про наші електронні листи, Вейв пояснив, що TIME «намагається знищити білу цивілізацію» і що ми повинні «відкрити ваші єврейські гаманці і викинути деякі з дурних циклінгів, які ви вкрали у нас хлопці, бо який інший стимул ми можемо запропонувати йому, щоб працювати з нашою отруйною публікацією?». Мене дещо заспокоює, що ставка неонациста для компромісу зі своєю ідеологією — всього два біткойни.

Висловлювання соціально неприйнятних поглядів, таких як у Вейва, стає все більш прийнятним для суспільства. Існують крихітні дивні книжкові магазини, де можна придбати неонацистські брошури; так само і в Інтернеті є крихітні дивні веб-сайти. Деякі з учасників цих сайтів тепер заходять на 8chan або 4chan, що мають більш різноманітну публіку: творці мемів, геймери, любителі аніме та порно. Після відвідування вищезгаданих сайтів, вони переходять на Reddit — дев’ятий найбільш відвідуваний сайт у США, на якому користувачі можуть публікувати посилання на статті в Інтернеті та коментувати їх анонімно. Reddit вірить у невимовну свободу слова; з юридичних причин сайт знищує тільки дошки коментарів «спокусниця», «дивніпостріли», «битижінок».

Але минулого літа Reddit заборонив ще п’ять неприємних дискусійних груп. Одна з найчисельніших, понад 150 000 учасників, була «fatpeoplehate» (ненависть до товстих людей). Це була особливо активна спільнота, діяльність якої полягала у пошуку фотографій людей з надмірною вагою, які виглядають щасливими (майже всі жінки), і додаванні вищезгаданого заголовку. Після цього користувачі Reddit публікували зображення на цільових сторінках Facebook разом із будь-яким іншим вмістом Інтернету. «За кадром щонайменше вдесятеро гірше, ніж те, що ви бачите на Reddit», — говорить Ден Маккомас, колишній співробітник Reddit. «Уявіть собі, що два користувачі, які публікують повідомлення про інцест, беруть цю бесіду до своїх приватних повідомлень, і саме там трапляються дійсно страшні речі. Ось де ми бачили дитяче порно та згвалтування, і нам доводилося робити всю нашу роботу з правоохоронними органами».

Коли Джесіка Морено, дружина Маккомаса, була керівником компанії, вона хотіла позбутися спільноти «fatpeoplehate». Це рішення не набуло популярності серед користувачів, які дійсно ненавиділи людей з високим індексом маси тіла. На сайті розмістили її з чоловіком домашню адресу разом із пропозиціями напасти на них. Врешті-решт вони звернулися до поліції, щоб їхній будинок охороняли поліцейські. З тих пір вони переїхали. Морено розмив свій будинок на картах Google і вилучив практично всі свої фотографії в Інтернеті.

За час своєї роботи в Reddit деякі користувачі, які входили до складу групи, що надсилає один одному подарунки від таємного Санти, відмовлялися брати в цьому участь. Вони скаржились Морено, що люди, які їм випали, залишали на сайті расистські чи сексистські коментарі. А оскільки для програми подарунків вони надали свої справжні імена, адреси, вік, робочі місця та інші деталі, Джесіка Морено дізналася про них дуже багато. «Думка про те, що це жителі підвалу, які п’ють дешеве віскі та їдять снеки, не є цілком правильною, — каже вона. — Вони б хотіли бути лікарями, юристами, натхненними спікерами чи вчителями дитячого садочку, вони надсилали б чудові подарунки, якби були нормальними людьми». Морено запевняє, що це реальні люди, яких ви можете знати. Проте індикатор реального життя відсутній. «Це складніше, ніж просто бути хорошим чи поганим. Це не тільки чоловіки, жінки також беруть участь у цьому». Пара покинула свої робочі місця і запустила Imzy — Reddit без жорстокості. Вони вважають, що збереження спільноти майже неможливе без встановлених звичаїв, і такі сайти, як Reddit, остаточно позбуваються від тролів.

Коли на сайтах заводяться тролі, вони заглушають голоси жінок, етнічних і релігійних меншин, геїв — кожного, хто може почуватися вразливим. Молоді люди в цих групах припускають, що тролінг — це нормальна частина життя в Інтернеті, а тому проходить самоцензуру. Анонімне опитування письменників в TIME виявило, що 80% уникали обговорення певної теми, бо боялися відповіді онлайн. Той же відсоток людей вважає, що інтернет-переслідування є регулярною частиною їхньої роботи. Майже половина жінок у штаті стверджують, що вони йдуть із журналістики через ненависть, з якою вони зіткнулися в Інтернеті, хоча з чоловіками нічого подібного не трапляється. Їхні коментарі містили: «Я була стривожена, коли люди відстежували моїх батьків, телефонували їм додому і цікавились моїм тілом». Інша жінка пише: «Звичайні онлайн-тролі називали мене жахливими іменами і стверджували, що я упереджена і дурна, що заслуговую на зґвалтування. Я не думаю, що чоловіки розуміють, як це звично для жінок в Інтернеті».

Одна людина з правих стверджує, що якщо ви не зможете впоратися з тим, як вас поливають брудом в Інтернеті, ви просто повинні вимкнути комп’ютер. Проте це суперечить самовираженню та первинним цінностям Інтернету. «Питання в тому, як не кажучи це в обличчя зупинити людей, щоб вони не були такими придурками?», — каже Сем Альтман, венчурний капіталіст, який раніше вклав кошти в Reddit і провів компанію протягом восьми днів у 2014 році після однієї з численних PR-криз. «Це саме те, що сталося, коли люди погано говорили про державних діячів. Тепер кожен в Інтернеті — це публічна особа. Проте, проблема в тому, що не кожен може з цим впоратися». 15 червня Альтман оголосив, що він видаляється з Twitter і залишає свою 171 тисячу послідовників: «Я почуваюсь гірше після використання Twitter … мій мозок тут забруднюється».

Дель Харві, керівник безпеки Twitter, бореться за те, щоб дозволити критику, але щоб нею не зловживали. «Категоричним звучить судження, що весь контент, який вам не подобається і який ви не хочете отримувати, є знущанням; це б не залишало нам жодного контенту», — каже вона. Харві — несправжнє ім’я, яке вона взяла ще з тих часів, коли стала професійним тролем, представляючись неповнолітніми дівчатками (а іноді і хлопчиками), щоб заманювати педофілів (як адміністратор веб-сайту «Perverted-Justice», а пізніше «NBC’s To Catch The Predator»). Посилаючись на роль Twitter під час “Арабської весни”, вона говорить, що анонімність надала голос пригнобленим, але жінки та меншини більш вразливі до анонімних нападів.

Але навіть праві, які стверджують, що вони просто офігенні і невразливі для критики, насправді такими не є. В якийсь момент кожен може стати жертвою вибуху жорстокості, неважливо, наскільки він є несприйнятливим до Інтернету. А ще у людей різний рівень чутливості. Білий журналіст, який освітлює події на Близькому Сході, здатен проігнорувати смертельні погрози, але підліток-блогер цілком може вбити себе через «огидні вугрі».

Саме про це були повідомлення, які 27-річна Ем Форд отримувала в минулому році у відповідь на її уроки на YouTube про те, як приховати прищі за допомогою макіяжу. Чоловіки стверджували, що вони розлючені фізичним шахрайством, цим самим змушуючи її блокувати сотні користувачів щотижня. Цього року Форд зробила документальний фільм для BBC «Troll Hunters» («Мисливці на тролей»), в якому вона бере онлайн-інтерв’ю у ґвалтівників і жертв, у тому числі й у футбольного арбітра, який отримував погрози зґвалтування разом з фотографіями його маленької дочки на шляху додому зі школи. Форд дізналася, що тролі не ненавидять своїх жертв по-справжньому. «Це не про ціль. Якщо їх заблокуть, то вони кажуть: “Круто” і перемкнуться на іншу людину» — каже вона. Тролі люблять гру у ненависть до людей сильніше, ніж ненавидять людей.

Культура тролінгу може вплинути на те, як звичайні люди спілкуються один з одним. Недавно опубліковане дослідження професорів Каліфорнійського університету в Ірвіні Зева Кейна та Емі Чжо Мартін показало, що коли людям приходило повідомлення на Facebook про добрі справи, то вони на 10% частіше повідомляли про те, що цього дня потрібно робити добрі справи. Проте все може відбуватися з точністю до навпаки. «Можна побачити, як норми дискурсу зміщується в онлайн, і вони, ймовірно, пов’язані з нормами поведінки», — говорить Сьюзен Бенеш, засновниця Dangerous Speech Project та співробітниця факультету у Harvard’s Internet and Society center. «Коли люди думають, що описати якусь групу людей як недолюдей — це ОК, то ті ж люди схильні думати, що зробити боляче цим людям — також ОК».

Випадки тролінгу частішають, люди знаходять закони недостатніми, щоб їх захистити, а місцеву поліцію — ненавченою. «Коли ми стикаємося з проблемою, де є соціальні медіа-платформи, то ми дуже хвилюємося, щоб не наступити на Першу поправку до Конституції», — каже Майк Біс, старший поліцейський у Південній Каліфорнії, який заснував LawEnforcement.social (інструмент боротьби поліції з онлайн-злочинністю та соціальна мережа для робти поліцейських з громадами). «Якщо люди відчувають, що чиєсь життя знаходиться в небезпеці, то Twitter і Snapchat приходить на допомогу, але коли справа доходить до переслідування в Інтернеті, то в такому випадку соціальні мережі можуть підвести». Поки поліція не спіймала злочинця він рекомендує жертвам звертатися до офіцера, який керує відділом соціальних засобів масової інформації.

Одна з контр-тролінгових стратегій, що застосовуються в даний час у соціальних мережах — закидати добротою жертв жорстокого поводження. Саме таким чином багато користувачів Twitter намагалися перекрити расистські висловлювання та жарти над тілом американської гімнастки Габбі Дуглас та мексиканської гімнастки Алекеси Морен під час Літньої Олімпіади в Ріо. У 2005 році, після того, як Емілі Мей взяла участь у заснуванні Hollaback!, де розміщувалися фотографії чоловіків, які переслідують і присоромлюють жінок на вулиці (дехто може назвати це тролінгом), вона отримала потік мізогінічних смс. «Спочатку я думала, що це було смішно. Ми настільки їх вразили, що ці невдахи витрачали свій час, називаючи нас “шл**ндрами”, “підстилками»”, — говорить вона. Згодом я виявила, що стала не така активна у Twitter і дуже обережна з тим, що я говорила онлайн. Це, все-таки, переслідування у публічному просторі. Це всього лише Інтернет, а не вулиця». Цього літа Мей створила програму Heartmob — додаток, що повідомляє про тролів і дозволяє отримувати повідомлення підтримки від інших людей.

Всім відомо: якщо не годувати тролів, це буде справжнім викликом людям, котрі звикли в такий спосіб висловлювати свою думку. Письменниця Лінді Вест написала про свої аборти, відразу до жартів про зґвалтування та насмішок над зовнішністю — і все це викликало потік гнівних повідомлень. Коли її батько Пол помер, троль швидко завів фальшивий Twitter-акаунт під назвою PawWestDonezo («donezo» — це сленгове написання слова «done»): з фотографією її батька та описом «збентежений батько ідіота». Вест відреагувала, написавши про це. Тоді троль вибачився, пояснивши свій вчинок тим, що він нещасливий і був просто злий на речі, що радували Вест.

Вест говорить, хоча вона й загартована цими нападами, вона думає писати для телебачення, де буде більш захищеною від зворотнього звязку онлайн. «Я відчуваю справжній страх. Одного дня хтось кинув камінь у вікно моєї машини, і я відразу ж подумала, що це хтось із Інтернету, — каже вона. — Нарешті в нас є демократична платформа. Ми можемо висловити свою думку, проте потім тебе переслідують за самозахист, і це тебе зупиняє».

Я був колумністом довгий час, тому й отримав погрози на пошту. Я білий чоловік, так що тролінг є цілком нешкідливим, мої слабкі місця менш очевидні. Мій єдиний постійний троль — Меган Кетестер, яка нападала мене на Twitter щось трохи більше двох років. В основному, вона просто розповідає мені, наскільки погано я пишу, завжди називаючи мене «осоромленим колишнім журналістом Джоелем Стейном». У минулому році, коли я був на відкритті ресторану, вона твітнула, що теж там знаходиться і що вона хотіла б перевести «свою однобічну ворожнечу зі мною на наступний рівень». Потім вона додала твіт: «Зустрінь мене за межами Кліфтона через 15 хвилин, я хочу надерти твою дупу», що вразило мене. Через місяць вона твітнула, що я повинен зустріти її за межами супермаркету, який я часто відвідую: «Я збираюся купити Ahi poke with EBT і надерти твою дупу».

Я відправив твіт Кестер з питанням, чи міг би я пригостити їй обідом, очікуючи, що вона скаже «ні», або, ще гірше, скаже «так» і принесе з собою ніж або кастет (окрім «Вестсайдівської історії» у мене немає знань про людей, які ворогують між собою). Її відповідь електронною поштою зі згодою зустрітись була теплою і смішною. Ще й прислала сценарій короткометражного фільму, що сама написала.

Я побачив Кестер, що стояла біля ресторану. Вона була крихітною, 5 футів 2 дюйми (близько 157 см), з темним волоссям, одягнута в чорні джинси й футболку із зображенням шпигунського журналу. Вона замовила сандвіч сейтан, і після того, як я спитав у офіціанта як його життя, вона подивилася на мене з жахом. «Ти людина?» — запитала вона. 32-річна письменниця-фрілансер для Vice.com, яка ніколи не мала так званої «повної занятості», живе на поодинокі чеки та талони на харчування. Моя успішна кар’єра здавалася їй, цілком правильно, несправедливою. Я ж постійно говорив про це на своїй сторінці у Twitter. «Ви просто “витісняли” жорстокість, а мене це відштовхує. Зрозуміло, що я проектую. Риси, які я ненавиджу в тобі, є рисами, якими я ненавиджу в себе», — сказала вона.

Кестер, феміністка і стендап-комік, що має 26 тисяч фоловерів і зазнає переслідувань більше, ніж я. Один хлопець був настільки лютий через її висміювання знаменитостей 1970-х років на автограф-сесіях, що написав у Twitter, що хоче її зґвалтувати і щоб вона після цього померла. «То ви думаєте, що я заслуговую трохи симпатії, — сказала вона про «тролінг» мене. — Але я ніколи не почувалася погано. Я знаходжу, що твоя колонка настільки погана, що ти не заслуговуєш на прихильність».

Коли я запропонував замовити вино, вона сказала, що нещодавно вилікувалася від алкоголізму і що колись була п’яною в ресторані, коли погрожувала побити мене. Я запитав, чому вона тоді не пішла до мене, хай навіть вона не побила б мене, принаймні сказала б про це. Вона подивилася на мене, як на ідіота. «Чому я повинна була це зробити? — прозвучало у відповідь. — Інтернет — це царство боягуза, людей, котрі тільки говорять про ненависть». Можливо. Але, можливо, в інформаційну епоху розмови так само руйнівні, як дії.

Джерело: Time