Переклали Катерина Семчук і Таша Ломоносова

У 80-х роках Брікстон був домівкою групи радикальних лесбійок, які змішували сексуальну політику з культурою сквотингу. Познайомтеся з групою, що йменує себе Rebel Dykes (з англ. «Дайки-бунтарки»)1.

На початку 80-х років молоді, часто неповнолітні гомосексуальні жінки стягувалися до Лондона, приваблені його різноманіттям та атмосферою експериментування. Лесбійська субкультура росла довкола сквотів Брікстона та Гекні. «За розмальованими дверима та ковдрами на вікнах можна було розпізнати, котрі будинки були сквотами, – згадує Шивон Фейхі (Siobhan Fahey). – Я хотіла жити у Брікстоні, тож блукала усіма вулицями запитуючи, чи можу я десь заселитися».

Підлітком Фейхі приїхала до Лондона з Ліверпуля. В ті часи бути лесбійкою було не цілком безпечно. Для гомосексуальних чоловіків тільки-но стало легальним займатися сексом, а в 1988 році Маргарет Тетчер ввела 28 статтю – закон, який забороняв пропаганду гомосексуальності як «квазі-родинного стосунку». Пусті будинки столиці давали безпечний простір для сексуальної відкритості, креативності та активізму, тож таким чином і народилися на світ Rebel Dykes (як пізніше охрестила цю групу Фейхі). Одягнені у байкерські куртки та ланцюги, з поголеним та пофарбованим у всі кольори веселки волоссям Rebel Dykes були антитезисом консерватизму 80-х років. Вони допомагали створювати по всьому місту сквоти виключно для жінок та відкрили перший у Лондоні лесбійський фетиш-клуб.

image (7)

Та на сьогодні все виглядає так, наче цих піонерок було стерто зі сторінок історії. «Про нас немає ні книжок, ні статей. Наче всього цього ніколи не було!», – говорить Фейхі, пояснюючи, що їхній «панк-інтерсекціональний фемінізм» відносять до рухів 90-х, таких як Riot Grrrl, тоді як історії про сквот-культуру 80-х років зосереджуються радше довкола чоловіків. Зрештою вона створила групу у Facebook, щоб знайти тогочасних Rebel Dykes, і до неї приєдналося близько двохсот людей. Тепер Фейхі займається виробництвом документального фільму, що має розповісти їхню історію.

Коріння Rebel Dykes сягає Загального жіночого табору миру в Грінгемі (Greenham Common Women’s Peace Camp) – суто жіночого протесту проти розміщення американської ядерної зброї у Королівських повітряних силах Великої Британії (англ. Royal Air Force (RAF), що базувалися у Беркширі. Це був досить важливий центр тогочасного фемінізму, а також (за словами багатьох жінок, з якими я розмовляла) чудове місце, щоб здійснити камінг-аут і з кимось переспати.

image (1)

Одна з Rebel Dykes Карен Фішер (Karen Fischer), відома як Фіш (Fisch), пояснює, що для багатьох лесбійок поїздка в Грінгем була визволенням. «Це було так, наче ти одна на безлюдному острові, аж раптом з’являється купа таких, як ти. Я була наче дитина у магазині цукерок. Я була молодою, симпатичною – чому б ні?».

Однак, йшлося про щось більше. «Якщо люди дізнавалися, що ти лесбійка, ти могла втратити свою роботу, в тебе могли забрати твоїх дітей, – каже Фіш. – Наші життя стали політичними саме через наш спосіб життя». Одна з членкинь Rebel Dykes розповіла мені, як неофашисти переслідували Марш лесбійської сили.

image (2)

Найважливішим компонентом «політичних життів» членкинь Rebel Dykes була лондонська сквот-культура. В Англії сквотинг визнали кримінальним злочином тільки у 2012 році, але в ті далекі 80-ті роки для молоді, що ледве зводила кінці з кінцями, це було чи не основним способом життя. За деякими даними, на початку декади в лондонських сквотах мешкало більш ніж 30 тис. людей. Тоді як три мільйони британців залишалися безробітними, у сквотах постало ціле середовище митців, активістів та музикантів. Жінки з Грінгема перебралися до Лондона, серед них сформувалася група радикалок.

Фейхі заселилася у покинутому будинку соціальної допомоги (яка іронія), окрім цього ділила кімнату у відомому сквоті на вулиці Брейлсфорд. «Ми жили на одній вулиці, яка була заповнена сквотами, де всі по черзі готували їжу в будинках один одного, – каже вона описуючи, як її гурт займався репетиціями в кімнаті на першому поверсі. – Багато людей були у відкритих відносинах. Ми влаштовували вечірки, які могли тривати чотири дні». Однак, не завжди було так весело: наркотики, СНІД та безпритульність сильно вплинули на спільноту.

image (3)

Остання сторінка Crowbar2  – зіну3 сквотерів 80-тих

Rebel Dykes були знані своїм ліберальним ставленням до сексу. Вони відкрили перший у Лондоні лесбійський фетишистський клуб Chain Reactions (з англ. “Ланцюгові реакції”), який наробив галасу серед інших, більш консервативних лесбійських груп. Фейхі говорить, що скарги тільки посприяли популярності вечірок. Заклад завжди був забитий людьми, а різноманітні «секс-кабаре» відбувалися щотижня. «Групи жінок могли зібратися разом аби покрасуватися, закохатися і розкохатися, беручи участь у кабаре, – сміється вона. – Ззовні були пікетувальники з числа інших лесбійок, які вважали, що ми не повинні робити такі речі, оскільки це “не було цілком нормально”».

Іншою популярною вечіркою була Systematic у Брікстонському жіночому центрі, яку організовувала Івонн Тейлор. Вона говорить, що «Systematic відрізнялась від інших тогочасних вечірок у клубах, адже залучила ряд різних типів жінок: темношкірих, білих, молодих, старших, буч і фем». Тейлор досі завідує щомісячною вечіркою – Supersonic – та із задоволенням спостерігає, як в останні роки нічне життя Лондона стає все більш інклюзивним. Проте вона не єдина з Rebel Dyke, хто досі залучена до нічного життя лондонської ЛГБТ-сцени – Фіш продовжує виступати як дреґ-кінг Frankie Sinatra.

image (4)

Окрім клубного життя Rebel Dykes приділяли багато уваги панк-групам та протестам. Вони брали участь у русі проти апертеїду, демонстраціях «Припинити бомби» та «Підтримаймо шахтарів» 4, а також у перших прайдах. «В мене є фотографія, на якій я тримаю банер “Дайки Брікстону вимагають заробітної платні для судових приставів”», – говорить учасниця Rebel Dykes Аталанта Кернік.

image (5)Футболка для реклами фетишистської вечірки Chain Reactions

Підлітком із кислотно-зеленим ірокезом, Кернік переїхала у свій перший сквот у 1985 році разом із жінкою, з якою вона познайомилася у таборі в Грінгемі. «Я могла забратися через вікна першого поверху, зняти частину cлужбових дверей та змінити замки, – каже вона. – Я пройшла курс з технічного обслуговування будівель, а потім зі столярних, електромонтажних та сантехнічних робіт». Вона була однією з тих жінок, які використовували свої навички, здобуті завдяки сквотингу, щоби влаштовуватися на роботу з готівковою оплатою.

image (6)Rebel Dykes нині: Кернік, Фіш (зліва), Фей, Тейлор (справа)

Зрештою Кернік покинула Лондон, але ця епоха залишається невід’ємною частиною того, ким вона є. Проживши на півночі Великобританії близько 15 років, вона повернулась до міста, відновивши стосунки з однією з активісток Rebel Dykes. «Ми фліртували у сквотах, коли нам було по 18, – посміхається Кернік. – Ми разом ось уже п’ять років».

Для Фейхі роки в Rebel Dyke ще й досі актуальні. Вона розглядає свій фільм як шлях об’єднання з нинішніми квір-активіст(к)ами. «Інколи молодь дивиться на нас в дусі: “Ви були такі сміливі”, – говорить вона. – Але в нас була допомога по безробіттю, сквоти і ніякого відеоспостереження. Це я дивлюся на них із трепетом».

Джерело: TimeOut

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Dyke («дайк») — англійське слово, що вживається для позначення гомосексуальної жінки.
2. Crowbar (англ. “Лом”) ще інша назва «Новини сквотінгу», був лондонським журналом, що публікувався колективно, і містив різну інформацію для скоттерів.
3. Зін (англ. «zine» – скорочення від слова «magazine») – це незалежний та самвидавничий буклет.
4. В 1984-1985 рр. у Великобританії тривав страйк шахтарів, який ставив за мету спробу не допустити закриття шахт. Хоча сам рух потерпів поразку, на хід страйку вплинула підтримка з боку ЛГБТ-руху, що посприяло зародженню союзу між ЛГБТ і робочим рухом