Переклала Марія Пашкова

Хоча чистий білий мармур статуй античності сьогодні є досить романтизованим, більшість зразків античної скульптури були пофарбовані в яскраві відтінки синього, червоного, жовтого, коричневого та багатьох інших кольорів. Останні кілька десятиліть учені, застосовуючи цифрові технології для реконструкції оригінальної поліхромії, ретельно працювали над дослідженням часто дуже незначних залишків фарби, інкрустацій та позлітки, якими були оздоблені античні статуї.

Історія фарбованих статуй повертається в наше поле зору і порушує наш спокій питанням: якщо ми знаємо, що ці статуї були поліхромними, чому в масовій уяві вони лишаються білосніжними?

Те, як ми забарвлюємо (або не забарвлюємо) класичну античність, часто є пов’язано з нашими культурними цінностями. Перед виставкою про колір в античному мистецтві, що проходила у франкфуртському музеї скульптури «Лібігхаус», історик мистецтва Макс Голейн зазначив, що ідея «чистої, мармурово-білої античності» тривалий час залишалася панівною навіть у XXI столітті, попри численні свідчення, що античні статуї зазвичай були пофарбовані. Впливовим провідником такої хибної думки був Йоганн Йоахім Вінкельман. Його два томи про історію античності (Geschichte der Kunst des Alterthums) були вельми популярними у Європі і сприяли тому тлумаченню історії мистецтв, до якого ми звикли сьогодні. Крім того, вони увічнили і глибше вкорінили ідею про те, що статуї з білого мармуру — такі як, наприклад, славетний Аполлон Бельведерський — є втіленнями краси.

Знаменитий Аполлон Бельведерський був розкопаний в епоху Відродження, але він датований початком II ст. нашої ери. У ньому вбачали ідеал краси у XVIII столітті. Сьогодні ця статуя виставлена в музеї Ватикану в Римі. Фото: Wikimedia (CC BY-SA 4.0)

Знаменитий Аполлон Бельведерський був розкопаний в епоху Відродження, але він датований початком II ст. нашої ери. У ньому вбачали ідеал краси у XVIII столітті. Сьогодні ця статуя виставлена в музеї Ватикану в Римі. Фото: Wikimedia (CC BY-SA 4.0)

Аполлон Бельведерський і сам є мармуровою копією грецького оригіналу IV ст. до н.е., який, імовірно, був виконаний у бронзі. Тоді як більшість грецьких скульпторів використовували бронзу для створення статуй, римляни віддавали перевагу більш довговічному мармуру. Особливо за часів Римської імперії II і III ст. н.е. скульптори частіше використовували мармур при копіюванні бронзових оригіналів. Тоді як римляни приймали рішення передусім щодо матеріалу, Вінкельман бачив у цьому щось інше. У класичних білих мармурових скульптурах він вбачав втілення ідеалу краси. Як пояснює почесна професорка Прінстонського університету, історикиня Нелл Ірвін Пейнтер у своїй праці «Історія білих людей», Вінкельман сам був євроцентристом, який регулярно висловлював зневагу до неєвропейських національностей — наприклад, китайців або калмиків. За її словами, «колір у скульптурі почали сприймати як варварство, оскільки припускали, що піднесені античні греки були надто витонченими, що фарбувати своє мистецтво». Звісно, Вінкельман помилявся, але його візуальний наратив досі відтворюють.

Римляни також робили копії, використовуючи мармур різних кольорів для зображення відтінку шкіри. Мабуть, саме через це червоний античний мармур був використаний для цієї римської копії ІІ ст. із грецького оригіналу статуї кентавра. Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк

Римляни також робили копії, використовуючи мармур різних кольорів для зображення відтінку шкіри. Мабуть, саме через це червоний античний мармур був використаний для цієї римської копії ІІ ст. із грецького оригіналу статуї кентавра. Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк

Власне, як виглядала ця пофарбована поверхня скульптур? Жовтий, червоний і чорний кольори часто застосовували як ґрунт, на який потім наносили фарбовані деталі. Історик мистецтв і експерт з поліхромії Марк Аббе наголосив, що художники могли потім наносити фарби на базове покриття, щоб виділити волосся, очі, брови, прикраси та одяг, щоб оживити білий мармур. Насправді, в античних джерелах — наприклад, у творах Вітрувія чи Плінія згадується застосування кольору серед античних скульпторів. Проте Аббе стверджує, що «перебування під землею, ранньомодерні реставраційні практики, давні методи очищення зменшили поліхромію на римських мармурових скульптурах».

Стамбульський археологічний музей, зал 5. Реконструкція оригінальної поліхромїї римського портрета імператора Калігули (37-41 рр. н.е.). Запозичено з Гліптотеки в Мюнхені для виставки «Кольорові боги». Фото: Джованні Даллорто, Wikimedia.

Стамбульський археологічний музей, зал 5. Реконструкція оригінальної поліхромїї римського портрета імператора Калігули (37-41 рр. н.е.). Запозичено з Гліптотеки в Мюнхені для виставки «Кольорові боги». Фото: Джованні Даллорто, Wikimedia.

Зі свого боку, у римлян було велике розмаїття відтінків шкіри — з усього Сереземноморського узбережжя. Фрески, мозаїки і фарбована кераміка і грецького, і римського періодів виявляють захоплення чорношкірими африканцями, зокрема ефіопами — причому у них не було того, що В.Е.Б. Дюбуа назвав «упередженням щодо кольору». Хоча римляни загалом диференціювали людей за культурним та етнічним походженням, а не за кольором шкіри, в античних джерелах часом згадували відтінок шкіри, а митці намагалися передати колір їхнього тіла.

Вид на музей Вівтаря Миру під час відзначення двотисячних роковин смерті імператора Августа в Римі 19 серпня 2014 року. Цифрова проекція є модульною і дозволяє модифікувати профілі й кольори в реальному часі. Вибір окремих кольорів Вівтаря Миру був зроблений на основі лабораторних аналізів, зіставлень із римським розписом, особливо в Помпеї, і досліджень кольору архітектури й античних скульптур. Фото: Альберто Піццолі, Getty Images

Вид на музей Вівтаря Миру під час відзначення двотисячних роковин смерті імператора Августа в Римі 19 серпня 2014 року. Цифрова проекція є модульною і дозволяє модифікувати профілі й кольори в реальному часі. Вибір окремих кольорів Вівтаря Миру був зроблений на основі лабораторних аналізів, зіставлень із римським розписом, особливо в Помпеї, і досліджень кольору архітектури й античних скульптур. Фото: Альберто Піццолі, Getty Images

Класичні художні зображення дійсно можуть перебільшувати риси облич у стилі, що нагадує расистські сувеніри, які досі можна знайти на блошиних ринках та в антикварних крамницях. Проте люди античності не користувалися конструктом біологічного расизму. Заслужений професор університету імені Говарда, класицист Френк Сноуден зазначив: «В античності не було нічого схожого на сучасні заразні упередження щодо кольору шкіри».

Отже, про що говорить сьогоднішнім глядачам демонстрація сяюче-білих статуй у музеях? Про що це свідчить, коли людей з небілим кольором шкіри можна побачити хіба що на керамічному посуді? Навмисно чи ні, музеї помилкою подають глядачам античний світ у кольоровій бінарності. Така подача відтворює цю викривлену репрезентацію античності. Чудовий блог у Tumblr «Люди з небілим кольором шкіри в європейській історії мистецтв» звертає увагу на брак небілих людей в історії мистецтв, і музеї мали б узяти це до уваги. Як зазначено на сторінці блогу, місія цієї групи полягає у поверненні кольору в минуле: «Надто часто ці роботи залишаються невидимими в музеях, уроках історії мистецтв, в онлайн-галереях та на інших майданчиках через ретроактивне відбілювання середньовічної Європи, Скандинавії та Азії».

IMG_0394-1200x1200

Південноіталійський (імовірно, апулійський) «ойнохое» (винний глек) приблизно 350 р. до н.е. у вигляді голови чорношкірого африканця. Такі посудини естетично, але не контекстуально подібні до більш пізніх расистських «глеків-облич», популярних на американському півдні. Це глек із виставки Вірджинского музею образотворчих мистецтв, Річмонд, Вірджинія. Фото: Сара Бонд

Повернення розмаїття відтінків шкіри в античний світ змальовує більш правдиву картину. Воно також спонукає до рефлексії щодо нинішнього стану дисциплін, сфер і практик, пов’язаних із історичним дослідженням. Як класицист, я звик до цілого моря білошкірих людей в окулярах і твідових костюмах на конференціях. У моєму полі домінують білі. Ми давно в курсі, що у нас проблема з розмаїттям, і одним зі способів її вирішення було б наголосити, що люди з небілим кольором шкіри були невід’ємною частиною античної середземноморської історії. Але відповідальність також лежить і на засобах масової інформації і тих, хто творить популярну культуру. Наприклад, зображення античного Рима у відеоіграх відтворюють враження білизни́ у своїх репродукціях статуй та портретів жителів античного Рима. Дослідниця цифрового середовища і експертка з відеоігор Ханна Скейтс-Кеттлер звернула мою увагу на те, що білизна́, зображена в популярних відеоіграх, сюжет яких відбувається в античному світі (таких як Ryse: Son of Rome), заважає багатьом небілим людям побачити себе в цьому ландшафті. Минулого тижня ми разом пограли в цю гру, і там справді було багато білих людей і білих статуй.

Дослідниця цифрового середовища і експертка з відеоігор з Університету Айови Ханна Скейтс Кеттлер грає в гру Ryse: Son of Rome на екрані біля Студії цифрових досліджень та видань. Університет Айови, Айова-сіті, штат Айова. Фото: Сара Бонд

Дослідниця цифрового середовища і експертка з відеоігор з Університету Айови Ханна Скейтс Кеттлер грає в гру Ryse: Son of Rome на екрані біля Студії цифрових досліджень та видань. Університет Айови, Айова-сіті, штат Айова. Фото: Сара Бонд

Білизна таких ігор, як і музейних експонатів, не є цілком свідомим рішенням. І розробники ігор, і куратори успадкували ці хибні конструкти минулого. Однак класична археологія, наука і нові цифрові технології нині дають можливість повернутися до цієї теми й отримати більш точну картину античного Середземномор’я. Зробивши це, ми зможемо відмовитися від євроцентричної історії мистецтва XVIII ст. та її відстоювання білизни́ як тотожності краси. Натомість ми зможемо висвітлити розмаїття Середземномор’я, його людей та історії. І, либонь, через таку правдивішу репрезентацію ми зможемо прийти до кращого розуміння самих себе.

Романо-єгипетський портрет бородатого чоловіка, близько 150–170 р. н.е. Енкаустика на дереві. Так звані «Фаюмські портрети», що дають краще уявлення про колір шкіри середземноморських народів, особливо в Єгипті. Нині перебуває в музеї Гетті.

Романо-єгипетський портрет бородатого чоловіка, близько 150–170 р. н.е. Енкаустика на дереві. Так звані «Фаюмські портрети», що дають краще уявлення про колір шкіри середземноморських народів, особливо в Єгипті. Нині перебуває в музеї Гетті.

Джерело: Forbes

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.