Корупція з міждисциплінарної точки зору

Перекладала і конспектувала Руслана Козієнко

Корупція сьогодні є однією з найбільш популярних тем у соціальних науках, однак їй і досі бракує міждисциплінарної перспективи. Моделі, розроблені різними академічними дисциплінами, часто виявляються між собою абсолютно ізольованими. Метою статті є оглянути кілька основних підходів до корупції та наблизити їх один до одного. […]

Більшість досліджень корупції належать до трьох основних категорій: 1) дослідження на мікрорівні, де корупція розглядається як результат раціональних рішень окремих індивідів; 2) дослідження на макрорівні, що фокусуються на соціальних нормах та структурних механізмах, які сприяють корупції; 3) реляційний підхід, що зосереджується на соціальній взаємодії та мережі, яка існує між учасниками корупції. Звертаючи увагу головним чином саме на поведінку акторів та соціальний контекст, ми розглянемо поняття корупції з точки зору соціології, економіки, політології, соціальної антропології, соціальної психології та організаційних досліджень.

 

Осмислення корупції

У літературі, присвяченій корупції, існує велика кількість конкуруючих та іноді суперечливих визначень цього явища. […] Замість того, щоб намагатися вирішити проблему дефініцій, мова піде про основні засади, в рамках яких відбувається порівняння та протиставлення найбільш популярних підходів до дослідження корупції. Під корупцією ми будемо розуміти загальний, «парасольковий» термін, в основі якого (іноді неявно) лежать чотири концептуальні елементи, що повторюються у більшості дисциплін.

По-перше, очевидно існує згода щодо того, що корупція передбачає неформальний/незаконний обмін офіційно розподілених ресурсів. Тобто грошей, товарів або інших цінностей, що належать організації чи колективу, але замість цього таємно обмінюються чи використовуються  в інтересах однієї або більше осіб, які не є їхніми справжніми власниками.  Деякі дослідники визначають корупцію таким чином, що під неї не підпадають недержавні осередки. Інші вважають, що корупція однаково притаманна і приватним фірмам, і неурядовим організаціям. […]

По-друге, принаймні одна зі сторін, що бере участь у корупційній діяльності, повинна мати офіційне членство/приналежність або, як мінімум, договірні відносини з організацією, ресурсами якої користуються. Це відрізняє корупцію від іншої злочинної діяльності, де злочинці не мають формальних зв’язків із компанією, з якої нелегально «викачують» ресурси. Грабіжник, що вдирається до офісу і краде майно, не є корупціонером

По-третє, для корупції потрібні дві або більше корумповані сторони. Одна з них «продає» ресурси, інша — оплачує їх або відшкодовує. Це може здаватись очевидним, але саме присутність другої корумпованої сторони відрізняє корупцію від інших організаційних правопорушень. Наприклад, від привласнення, шахрайства або розкрадання, коли особа незаконно набуває власність своєї організації — у таких випадках позиція «покупця» виявляється відсутньою.

По-четверте, корупційна діяльність завжди означає відхилення від соціальних правил та певних очікувань. Ці правила дуже сильно різняться за формою: іноді корупція передбачає порушення письмових договорів, іноді — принципів права, а іноді знехтуваними виявляються моральні норми, але не норми закону. Враховуючи ці чотири загальні елементи, дослідники створили кілька відмінних моделей розуміння корупції, які можна поділити на три основні типи.  […]

 

Корупція як здобуття максимальної користі: теорія раціонального актора

З точки зору підходу раціонального актора, на мікрорівні корупцію розглядають виключно як ринкову транзакцію, хоча вона і є незаконною. У чистому вигляді ця модель тісно пов’язана із неокласичною економікою, де атомізовані індивіди шляхом ринкових обмінів переслідують максимальне збільшення користі в умовах дефіциту. Таким чином, актори вдаються до корупційних дій, тому що (відповідно до їх особистого аналізу вартості/користі) саме корупційна діяльність виглядає для них найбільш раціональним рішенням, здатним забезпечити максимальний зиск. Ця утилітарна традиція у соціальних науках розглядає людей як атомізованих або «недостатньо соціалізованих» акторів, які мінімально піддаються впливу соціальних стосунків. З точки зору теорії раціонального актора, залученими виявляються лише дві корумповані сторони, агент та клієнт, а такі фактори, як особистість та минулі стосунки, зазвичай ігноруються, оскільки вважаються неважливими.

Принциповою ідеєю для такого підходу (з точки зору теорії раціонального актора) є уявлення про дисфункцію саме державних установ. Загальний аргумент полягає у тому, що існує чітке розділення між приватною та публічною сферами, і що корупція відбувається лише в державних інституціях, які є «чужорідним для ринку утворенням». Розширення повноважень уряду та його влади в економічній сфері спотворює функціонування ринку та створює корумпованим державним службовцям нові стимули, а приватним фірмам — можливості для пошуку джерел доходу.

Проте зв’язок між втручанням держави та корупцією не є прямим. Практичні дослідження виявили, що вищий рівень державного втручання (наприклад, у скандинавських та північноєвропейських країнах) навіть може бути пов’язаним із вкрай низьким рівнем корупції. Подібні результати дозволяють припустити, що окрім рівня державного втручання існують інші фактори, що також можуть мати значний  вплив.

 

Дилема «керівника — виконавця»

Багато вчених економічних так політичних наук розглядають корупцію як окремий приклад більш загальної дилеми «керівника — агента».  Згідно з цим підходом, виконавець/агент — це менеджер або державний службовець, який (відповідно до свого трудового контракту) зобов’язаний діяти від імені свого керівника та в його/її інтересах так, ніби вони є його/її власними інтересами.  Керівник може бути головою чи власником, або ж представляти широку громадськість. Для того, щоб працювати в інтересах керівника, виконавцю необхідно діяти та приймати рішення на власний розсуд, але бажання і цілі керівника та агента можуть відрізнятися, більше того — змінюватися з часом. […] Агент стає корумпованим і починає приймати хабарі, коли жертвує інтересами керівника чи організації на користь власним, таким чином зраджуючи довіру.

Основну увагу в літературі, присвяченій питанню керівника — виконавця, приділяють системам належного заохочення та покарання, а також ціновим механізмам, що здатні вирішити проблему корупції. Емпіричні дослідження показують, що вища заробітна плата державних службовців призводить до зниження корупції. Керівник також має зробити так, аби корупційні вчинки   дорого коштували тим, хто порушує правила. В результаті лабораторних експериментів, дослідники економіки та соціальної психології дійшли висновку, що можливість викриття та негативних санкцій дійсно попереджує хабарі та відмивання грошей.

Критики підходу «керівника — виконавця» відзначають, що подібна схема як аналітичний інструмент може виявитись непридатною в ситуації, коли керівник також корумпований і не діє в інтересах організації або суспільного блага (особливо для громадських організацій, де керівник представляє інтереси широкої громадськості). […]

 

«Гнилі яблука» формальних організацій

Значна частина літератури, присвяченої дослідженням організацій, зосереджується на питанні, індивідуальною чи ж організаційною проблемою є корупція. Іноді його називають дихотомією «гнилих яблук» та «гнилої корзини». Обидві концепції («керівника — виконавця» та «гнилого яблука») розглядають учасників корупції в організації як раціональних акторів; але якщо модель «керівника — виконавця» тяжіє до уявлення, що всі працівники є потенційно «поганими яблуками» у випадку, коли їх мотивація виявляється заслабкою, то прихильники теорії «гнилих яблук» стверджують, що більшість робітників не є корумпованими. На їх думку, «гниле яблуко» — це винятковий і проблематичний індивід. Однак, якщо кілька учасників групи «отруюють» інші, «хороші яблука», то зараження індивідуальної корупції може досягти критичного рівня, коли вся організація перетворюється на «гнилу корзину». Психологи вивчали, чому «погані яблука» відрізняються від інших членів організації. Дослідження виявили кілька рис особистості, що у значній мірі співвідносяться зі злочинною діяльністю білих комірців. Серед них висока безвідповідальність, гедонізм та нарцисизм, низький рівень самоконтролю та принциповості, чесності та сумлінності.

 

Корупція як соціальна перешкода: структурний підхід

Відповідно до структурного підходу, корупцію розглядають не як індивідуальний акт чи рішення, а радше як інституціолізоване та вбудоване у більші соціальні структури явище. У цьому випадку вважається, що спосіб дій визначають зовнішні соціальні фактори, тобто ті, які виходять за межі особистості. На відміну від підходу «керівника — виконавця», що фокусується на мікрорівневих міжособистісних транзакціях, структурний підхід дає пояснення корупції на макроструктурному та організаційному рівнях.

Література розрізняє два структурні елементи корупції. Перший стосується соціальних норм та культури, що в основному являють собою символічну та часто несвідому сферу суспільного життя. Другий відноситься до більш видимої та матеріальної структури. Ці типи також відображають довготривалі дискусії у мікросоціології стосовно розрізнення ідейних ¹нормативних, пов’язаних із соціальними нормами та матеріальних структурних сил.

 

Ідейні (нормативні) пояснення

«Занадто соціалізований погляд на людину» у соціальній теорії розглядає її поведінку як таку, що повністю сформувалася під впливом загальних соціальних норм. Під «соціальними нормами» розуміють соціально прийнятну поведінку, відхилення від якої зазвичай карається суспільством. Індивіди прагнуть гарного уявлення про себе та схвалення інших, і таким чином, через соціалізацію «інтерналізують» (засвоюють) сформовані норми та цінності даного суспільства. Внаслідок цієї інтерналізації люди сприймають покірність не як тягар, а як щось цілком нормальне.

Емпіричні дослідження показують, що готовність суб’єктів брати участь у корупції відображає універсальні соціальні норми та цінності, які люди інтерналізували у країнах, де вони виросли — населення висококорумпованих країн виявляє більшу готовність до порушення правил. Одне з поширених нормативних пояснень стосується релігійних норм та вірувань. Міжнародні порівняльні дослідження стверджують, що корупція вища в країнах, де переважають більш ієрархічні форми релігії (католицизм, східне православ’я та іслам), тоді як її рівень зазвичай виявляється нижчим у країнах із більшою часткою протестантського населення. У культурах із ієрархічними та строго централізованими релігіями, а також загальним прийняттям нерівності  влади, якою володіють її члени, останні частіше вдаються до корупції через патерналізм, самодержавство та зниження довіри, спричинене гострою нерівністю влади. Інше емпіричне дослідження підтвердило гендерні відмінності у корупції, пов’язані з соціальними нормами. Універсальні соціальні норми, що не схвалюють девіантну поведінку серед жінок, але заохочують конкурентоспроможність, рішучість та готовність іти на ризик серед чоловіків, значно сприяють низькому рівню залученості жінок до серйозних незаконних корпоративних дій та системи змов.

Існують також пояснення корупції, що фокусуються на рівні малих груп. Деякі ранні соціологічні та антропологічні дослідження визнали, що підгрупи, які існують у суспільстві, регулюють стосунки між членами відповідно до власних внутрішніх правових або нормативних систем цієї групи. Головним аргументом є те, що партикулярні норми, які керують поведінкою у малих групах, можуть почати домінувати над загальними універсальними формальними нормами. Вони передбачають, що люди у певний спосіб мають ділитися обмеженими ресурсами; дуже часто йдеться саме про найближчих родичів та друзів, і ні про кого іншого. Таким чином, приналежність до підгруп та їх нормативних систем може пояснювати корупцію.

Концепція підгруп є особливо актуальною в контексті формальних організацій та їх штучно сформованих локальних груп, «професійних субкультур». […] Дослідники визнають, що впровадження в організації зовнішніх правил часто виявляється складним через встановлені внутрішні норми, культуру мовчання й покривання, коли навіть чесні члени демонструють солідарність із девіантними та корумпованими колегами.

В організаціях корупція може стати інституціоналізованою, якщо стабільні та повторювані схеми протизаконної поведінки проявляються на рівні щоденних механічних дій та здійснюються членами без особливого осмислення характеру цих вчинків. У подібних випадках, навпаки, відносно моральна людина може регулярно займатися корупцією, не вбачаючи у своїх діях нічого поганого. Врешті організації виробляють культуру, для якої відхилення від формальних правил та процедур стає нормальним та прийнятним.

 

Матеріальні структурні пояснення

Матеріальні структурні концепції пояснюють корупцію на рівні, що «більше пов’язаний із матеріальними обмеженнями та імперативами соціальної системи». Ряд дослідників прагне визначити структурні фактори, що на макрорівні впливають на масштаби корупції. Дослідження корупційних показників у різних країнах свідчить, що посилення економічної конкуренції та економічного зростання виявляється негативно пов’язаним із корупцією. Цей підхід з’ясовує, що формальні демократичні інституції здатні зменшити корупцію, але тільки у довгостроковій перспективі, тоді як на початковому етапі демократизація може навіть сприяти її зростанню. Структурні фактори та корупція також здатні взаємно зміцнювати один одного. Наприклад, більша нерівність сприяє підвищенню рівня корупції, а більш високий рівень корупції посилює соціальну нерівність. Корупція також має значний вплив на інші макроструктурні фактори, такі як економічне зростання, державні витрати, збір податків, гендерна рівність, «відтік мізків» тощо.

На відміну від висновків, що економічна конкуренція знижує рівень корупції на рівні країни, дослідження організацій підкреслюють, що вкрай  конкурентне середовище може стимулювати членів організації до неправомірних дій, порушення правил і корупційної діяльності. Так, конкуренція за клієнтів, контракти та інші обмежені ресурси змушує організації тиснути на своїх працівників і змушувати їх до незаконних дій,  встановлюючи нереалістичні фінансові та комерційні завдання. […]

Деякі дослідники також вважають інші структурні особливості організацій відповідальними за нелегальну діяльність. Наприклад, значні розміри компанії, велика кількість неконтрольованих ресурсів, складна організаційна структура, дистанційна діяльність, часта взаємодія з клієнтами, нижчі виплати дивідендів, а також особливо висока винагорода керівників у вигляді зарплат і бонусів — все це створює структурні умови для корупційної діяльності.

 

Корупція як соціальний обмін: реляційний (відносний) підхід

Цей підхід зосереджується на мережах соціальних зв’язків. Головною передумовою реляційної точки зору є те, що індивіди взаємодіють між собою тому, що отримують користь від цієї взаємодії. Це призводить до зацікавленості у неформальних обмінних стосунках, що існують паралельно до формальних організаційно-правових структур.

У літературі реляційного підходу сформувалися дві основні моделі: горизонтально та вертикально структуровані корупційні мережі. Перша фокусується на корупційних обмінах, коли між учасниками існують близькі стосунки, засновані на довірі. За другою моделлю, корупція відбувається між нерівними учасниками, де важливим компонентом обміну є динаміка влади.

Реляційна модель досліджує протизаконну діяльність на рівні малих груп, зосереджуючись на міжособистісних стосунках, таких як негрошові форми обміну, взаємовигода, послуги та інші види взаємодії між учасниками корупційних дій. Реляційний підхід походить від антропологічних традицій, заснованих на роботах Марселя Мосса (1954), Броніслава Маліновського (1922) та Клода Леві-Строса (1969), присвячених соціальному обміну та взаємності.

Цей підхід стверджує, що для розуміння логіки корупції недостатньо суто економічного аналізу корупційних обмінів. Корупційні транзакції (так само, як і дарування) не завжди вимагають негайного повернення чи відшкодування. Таким чином, між передачею та зворотною передачею існує проміжок, а тому корупційний обмін не можна розглядати як виключно ринкові відносини. Дарування утворює борг, який у майбутньому потрібно повернути. Коли корупційний обмін рознесений у часі, а передача та зворотна передача мають різні форми, учасники можуть легко розмивати корупційний характер своїх стосунків. Існує також одна важлива відмінність між підходом раціонального актора та реляційним: у першій моделі корупційна транзакція відбувається тільки між двома учасниками (агентом та клієнтом), тоді як друга бере до уваги їхню ширшу мережу. Більше того: на відміну від економічних теорій, що розглядають корупцію як патологію, реляційний підхід припускає, що такі явища, як неформальні персональні мережі, особиста довіра, протекція, вірність та дарування можуть бути взаємодоповнюючими та необхідними механізмами підтримки соціальної стабільності. Взаємодії, що виглядають корупційними для зовнішнього спостерігача, можуть мати ключові соціальні та символічні функції всередині, у локальному контексті.

 

Горизонтальні мережі

Особисті соціальні мережі, які базуються на довгострокових соціальних відносинах, допомагають індивідам взаємодіяти з некомпетентними  формальними інституціями, недосконалістю держави або ринковими соціально-економічними системами. Члени цих мереж часто розглядають  свої неформальні стосунки просто як допомогу друзям чи друзям друзів. Такі мережі можна знайти в усьому світі: вони відомі як  «pull» в Америці, «блат» у Росії, «compadrazgo» у Латинській Америці, «protexia» в Ізраїлі, «palanca» у Мексиці, «guānxì» у Китаї тощо.

Учасники мережі поширюють такі ресурси, як внутрішню інформацію, політичну підтримку, можливість вступу до хорошої школи, бюрократичні послуги на кшталт отримання сертифікатів чи ліцензій всередині та між організаціями державного й приватного секторів. Однією з форм подібної горизонтальної організації є непотизм (кумівство): коли індивіди забезпечують своїм родичам посади в організаціях, порушуючи таким чином безособові стандарти винаймання працівників виключно за їх здібностями. Інший спосіб адаптації до недосконалості публічних інституцій — гуаньсі (guānxì), розширена мережа друзів у Китаї, яка базується на обов’язковій нормі взаємності. Особа має відповідати на подарунок із ще більшою щедрістю. Гуаньсі є інструментальною системою дружби. Подібно до цього у Радянському Союзі існував блат — особиста неформальна мережа отримання дефіцитних товарів та послуг в обхід формальних процедур. Блат був специфічною формою бартеру, негрошового обміну в межах соціалістичної планової економіки, де гроші не були основним інструментом економічних операцій. Блат був «набором для виживання», який допомагав зменшити нестабільність в умовах дефіциту, гострої необхідності та безперервної надзвичайної ситуації, коли офіційних прав виявлялося недостатньо.

 

Вертикальні мережі

Неформальні мережі є динамічними. Хоча люди, як правило, зацікавлені у підтримці збалансованого соціального обміну, існує також прагнення встановити власну перевагу над іншими. Симетричні, горизонтальні взаємні стосунки можуть ставати незбалансованими, перетворюючись на асиметричні та владні (наприклад, коли одна сторона опиняється вище за іншу). Таку форму зв’язків зазвичай називають стосунками патрона — клієнта. Незважаючи на те, що патронаж і досі є дуже особистим та неформальним типом стосунків, заснованим на нормах взаємності, нижчий за статусом індивід не здатний відповідати взаємністю у вигляді грошей чи послуг, а тому він/вона повинні врівноважувати стосунки за допомогою нематеріальних засобів (виявляючи повагу, захоплення, відданість або підпорядкованість учаснику з вищим статусом). Хоча між ними часто існує формальний ієрархічний зв’язок  керівника та підлеглого, за межами цих формальностей учасники можуть втілювати складні змови, де клієнт виконує «брудну роботу» для свого боса/патрона, отримуючи нагороду у вигляді формальних організаційних ресурсів, наприклад, додаткових бонусів. У деяких випадках, коли політики призначають своїх клієнтів на державні адміністративні позиції з метою незаконного «викачування» державних ресурсів, ціла урядова система може виявитися заснованою на патронажі.

 

Висновки

Таким чином, ми оглянули три основні підходи до корупції, кожен із яких виявляє її важливі виміри та ключові характеристики. […]  На думку автора, майбутні дослідження можуть із користю переглянути реляційну парадигму, адже вона ховає у собі сильний, але досі незадіяний пояснювальний потенціал, та одночасно їй бракує відповідних теоретичних та практичних результатів.

Існує три причини для того, щоб саме цей підхід став важливою основою для майбутніх досліджень. По-перше, він зосереджує увагу на справжніх випадках корупції, що відбуваються у реальному житті, замість вторинних та непрямих показників корупції. ²тоді як структурна та модель раціонального актора зазвичай використовують такі … Continue reading По-друге, він пропонує більш динамічний погляд на неї, ніж статична субстанціональна модель «раціонального актора» чи структурний підхід. ³адже останні вважають поведінку акторів радше механічною і керованою виключно … Continue reading Нарешті, саме реляційний підхід  здатний забезпечити необхідну концептуальну основу для інтеграції двох останніх. […] Адже він має потенціал для того, щоб пов’язати раціональних акторів та структурні елементи. Іншими словами — поєднати у дослідженнях корупції агента та структуру.

 

Література:

Abbink, K. 2005. ‘ Fair Salaries and the Moral Costs of Corruption. ’ Pp. 2 – 7 in Advances in Cognitive Economics, edited by B.Kokinov. So fi a: NBU Press.

Abbink, K. 2006. ‘ Laboratory Experiments on Corruption. ’ Pp. 418 – 37 in International Handbook on the Economics of Corruption, edited by S. Rose-Ackerman. Cheltenham, UK: Edward Elgar.

Abbink, K., Irlenbusch, B. and E. Renner. 2002. ‘ An Experimental Bribery Game. ’ The Journal of Law, Economics, & Organization 18: 428 – 54.

Acemoglu, D. and T. Verdier. 2000. ‘ The Choice Between Market Failures and Corruption. ’ The American Economic Review 90: 194 – 211.

Adler, P. S. and B. Borys. 1993. ‘ Materialism and Idealism in Organizational Research. ’ Organization Studies 14: 657 – 79.

Aguilera, R. V. and A. K. Vadera. 2008. ‘ The Dark Side of Authority: Antecedents, Mechanisms, and Outcomes of Organizational Corruption. ’ Journal of Business Ethics 77: 431 – 49.

Alexander, J. and P. Smith. 1993. ‘ The Discourse of American Civil Society: A New Proposal for Cultural Studies. ’Theory and Society 22: 151 – 207.

Alexeev, M. and Y. Song. 2013. ‘ Corruption and Product Market Competition: An Empirical Investigation. ’ Journal of Development Economics 103: 154 – 66.

Anders, G. and M. Nuijten. 2008. ‘ Corruption and the Secret of Law: An Introduction. ’ Pp. 1 – 26 in Corruption and the Secret of Law: A Legal Anthropological Perspective, edited by M. Nuijten and G. Anders. Abingdon: Ashgate Publishing Group.

Andersson, L. M. and C. M. Pearson. 1999. ‘ Tit for Tat? The Spiraling Effect of Incivility in the Workplace. ’ The Academy of Management Review 24: 452 – 71.

Argandona, A. 2003. ‘ Private-to-Private Corruption. ’ Journal of Business Ethics 47: 253 – 67.

Ashforth, B. E. and V. Anand. 2003. ‘ The Normalization of Corruption in Organizations. ’ Research in Organizational Behavior 25: 1 – 52.

Ashforth, B. E., Gioia, D. A., Robinson, S. L. and L. K. Trevino. 2008. ‘ Re-Viewing Organizational Corruption. ’Academy of Management Review 33: 670 – 84.

Attewell, P. and D. Monaghan. forthcoming. Data Mining: An Introduction. Berkeley and Los Angeles: University of California press.

Aven, B. 2012. The Effects of Corruption on Organizational Networks and Individual Behavior. Working Paper: Tepper School of Business.

Azfar, O. and W. R. Nelson. 2007. ‘ Transparency, Wages, and the Separation of Powers: An Experimental Analysis of Corruption. ’ Public Choice 130: 471 – 93.

Baker, W. E. and R. R. Faulkner. 1993. ‘ The Social Organization of Conspiracy: Illegal Networks in the Heavy Electrical Equipment Industry. ’ Social Problems 29: 373 – 9.

Bandelj, N. 2012. ‘ Relational Work and Economic Sociology. ’ Politics and Society 40: 175 – 201.

Ban fi eld, E. C. 1975. ‘ Corruption as a Feature of Governmental Organization. ’ Journal of Law and Economics 18: 587 – 605.

Banuri, S. and C. Eckel. 2012. ‘ Experiments in Culture and Corruption: A Review. ’ Pp. 51 – 76 in New Advances in Experimental

Research on Corruption, edited by D. Serra and L. Wantchekon. London: Emerald Group Publishing Limited.

Bardhan, P. 2006. ‘ The Economist ’ s Approach to the Problem of Corruption. ’ World Development 34: 341 – 8.

Barr, A. and D. Serra. 2010. ‘ Corruption and Culture: An Experimental Analysis. ’ Journal of Public Economics 94: 862 – 9.

Baucus, M. S. 1994. ‘ Pressure, Opportunity and Predisposition: A Multivariate Model of Corporate Illegality. ’ Journal of Management 20: 699 – 721.

Baucus, M. S. and J. P. Near. 1991. ‘ Can Illegal Corporate Behavior be Predicted? An Event History Analysis. ’ The Academy of Management Journal 34: 9 – 36.

Bayar, G. 2005. ‘ The Role of Intermediaries in Corruption. ’ Public Choice 122: 277 – 98.

Becker, H. S. 1966. Outsiders: Studies in the Sociology of Deviance. New York: McMillan.

Becker, G. S. and G. J. Stigler. 1974. ‘ Law Enforcement, Malfeasance, and Compensation of Enforcers. ’ The Journal of Legal Studies 3: 1 – 18.

Blau, P. 1955. Dynamics of Bureaucracy: A Study of Interpersonal Relationships in Two Government Agencies. Chicago: University of Chicago Press.

Blau, P. 1964. Exchange and Power in Social Life. New York: John Wiley & Sons, Inc.

Blickle, G., Schlegel, A., Fassbender, P. and U. Klein. 2006. ‘ Some Personality Correlates of Business White-Collar Crime. ’ Applied Psychology: An International Review 55: 220 – 33.

Blundo, G. 2008. ‘ Hidden Acts, Open Talks. How Anthropology can “Observe” and Describe Corruption. ’ Pp. 27 – 52 in Corruption and Secret of Law: A Legal Anthropological Perspective, edited by M. Nuijten and G. Anders. Abingdon: Ashgate Publishing Group.

Boissevain, J. 1989. ‘ Patronage in Sicily. ’ Pp. 307 – 25 in Political Corruption: A Handbook, edited by A. J. Heidenheimer, M. Johnston and V. T. LeVine. New Brunswick: Transaction Publishers.

Bourdieu, P. 1997. ‘ Marginalia – Some Additional Notes of the Gift. ’ Pp. 231 – 41 in The Logic of the Gift, edited by A. D. Schrift. New York: Routlege.

Brass, D. J., Kenneth, D. B. and B. C. Skaggs. 1998. ‘ Relationships and Unethical Behavior: A Social Network Perspective ’ . The Academy of Management Review 23: 14 – 31.

Brief, A. P., Buttram, R. T. and J. M. Dukerich. 2001.Collective Corruption in the Corporate World: Toward a Process Model. Mahwah, NJ: Erlbaum.

Bunker, S. N., and L. E. Cohen. 1983. ‘ Collaboration and Competition in Two Colonization Projects: Toward a General Theory of Of fi cial Corruption. ’ Human Organization 42: 106 – 14.

Campbell, J. K. 1989. ‘ Village Friendship and Patronage. ’ Pp. 327 – 37 in Political Corruption: A Handbook, edited by A. J.Heidenheimer, M. Johnston and V. T. LeVine. New Burnswick: Transaction Publisher.

Coleman, J. W. 1987. ‘ Toward an Integrated Theory of White-Collar Crime. ’ The American Journal of Sociology 93: 406 – 39.

Collins, R. 2005. ‘ The Durkheimian Movement in France and in World Sociology. ’ Pp. 101 – 35 in The Cambridge Companion to Durkheim, edited by J. C. Alexander and P. Smith. Cambridge: Cambridge University Press.

Collins, J. M. and F. L. Schmidt. 1993. ‘ Personality, Integrity, and White-Collar Crime: A Construct Validity Study. ’Personnel Psychology 46: 295 – 311.

Crossley, N. 2004. Key Concepts in Critical Social Theory. London: SAGE.

Davies, G., Whelan, S. Foey, A. and M. Walsh. 2009. ‘ Gifts and Gifting. ’ International Journal of Management Reviews 12: 413 – 34.

Della Porta, D. and A. Vannucci. 2012. The Hidden Order of Corruption – An Institutional Approach. Ashgate.

Della Porta, D. and A. Vannucci. 2004. ‘ Governance Mechanisms of Corrupt Transactions. ’ Pp. 152 – 80 in The New Institutional Economics of corruption, edited by J. G. Lambsdorff, M. Taube and M. Schramm. New York: Routlege.

Ehrlich, E. 1936. Fundamental Principles of the Sociology of Law. Cambridge, MA: Harvard University Press.

Eisenhardt, K. M. 1989. ‘ Agency Theory: An Assessment and Review. ’ The Academy of Management Review 14: 57 – 74.

Emirbayer, M. 1997. ‘ Manifesto for a Relational Sociology. ’ American Journal of Sociology 103: 281 – 317.

Emirbayer, M. and J. Goodwin. 1994. ‘ Network Analysis, Culture, and the Problem of Agency. ’ American Journal of Sociology 99: 1411 – 54.

Emirbayer, M. and A. Mische. 1998. ‘ What Is Agency? ’ American Journal of Sociology 103: 962 – 1023.

Fazekas, M., Istvan, J. T. and P. K. Lawrance. 2013. Corrupt Manual for Beginners. Corruption Research Center- Corvinus University Budapest.

Felps, W., Mitchell, T. R. and E. Byington. 2006. ‘ How, When, and Why Bad Apples Spoil the Barrel: Negative Group Members and Dysfunctional Groups. ’ Research in Organizational Behavior 27: 175 – 222.

Fisman, R. and E. Miguel. 2008. Economic Gangsters: Corruption, Violence, and Poverty of Nations. Princeton and Oxford: Princeton University Press.

Friedrich, C. J. 1993. ‘ Corruption Concepts in Historical Perspective. ’ Pp. 15 – 24 in Political Corruption: A Handbook, edited by A. J. Heidenheimer, M. Johnston and V. T. LeVine. London: Transaction Publishers.

Gottfredson, M. and T. Hirschi. 1990. A General Theory of Crime. Stanford: Stanford University Press.

Gouldner, A. W. 1960. ‘ The Norm of Reciprocity: A Preliminary Statement. ’ American Sociological Review 25: 161 – 78.

Granovetter, M. 1985. ‘ Economic Action and Social Structure: The Problem of Embeddedness. ’ The American Journal of Sociology 91: 481 – 510.

Granovetter, M. 2007. ‘ The Social Construction of Corruption. ’ Pp. 152 – 72 in On Capitalism, edited by V. Nee and R.Swedberg. Stanford: Stanford University Press.

Graycar, A. and A. Sidebottom. 2012. ‘ Corruption and Control: A Corruption Reduction Approach. ’ Journal of Financial Crime 19: 384 – 99.

Hegarty, W. H. and H. P. Sims. 1978. ‘ Some Determinants of Unethical Decision Behavior: An Experiment. ’ Journal of Applied Psychology 63: 451 – 7.

Hinings, C. R. and P. S. Tolbert. 2008. ‘ Organizational Institutionalism and Sociology: A Re fl ection. ’ Pp. 473 – 90 in The SAGE Handbook of Organizational Institutionalism, edited by G. Royston, O. Christine, S. Roy and S. Kerstin. London: SAGE.

Hipp, L. and E. Lawler. 2010. Corruption as Social Exchange. Paper presented at the105th Annual Meeting of the American Sociological Association, Atlanta, USA, August 2010.

Holzner, B. 1968. Reality Construction in Society. Cambridge: Silver Burdett Press.

Hopkin, J. and A. Rodriguez-Pose. 2007. ‘“ Grabbing Hand ” or “ Helping Hand ” ?: Corruption and the Economic Role of the State. ’ Governance 20: 187 – 208.

Huntington, S. P. 1968. Political Order in Changing Societies. New Haven: Yale University Press.

Husted, B. W. 1994. ‘ Honor Among Thieves: A Transaction-Cost Interpretation of Corruption in Third World Countries. ’ Business Ethics Quarterly 4: 17 – 27.

Husted, B. W. 1999. ‘ Wealth, Culture, and Corruption. ’ Journal of International Business Studies 30: 339 – 60.

Jackall, R. 2010. Moral Mazes: The World of Corporate Managers. New York: Oxford University Press.

Jancsics, D. 2013. ‘ Petty Corruption in Central and Eastern Europe: The Client ’ s Perspective. ’ Crime, Law and Social Change 60: 319 – 41.

Jaskiewicz, P., Uhlenbruck, K., Balkin, D. B. and T. Reay. 2013. ‘ Is Nepotism Good or Bad? Types of Nepotism and Implications for Knowledge Management. ’ Family Business Review 26: 121 – 39.

Jensen, M. C. and W. H. Meckling. 1976. ‘ Theory of the Firm: Managerial Behavior, Agency Costs, and Ownership Structure. ’ Journal of Financial Economics 3: 305 – 60.

Katz, J. 1977. ‘ Cover-up and Collective Integrity: On the Natural Antagonisms of Authority Internal and External to Organizations. ’ Social Problems 25: 3 – 17.

Kish-Gephart, J., Harrison, D. A. and L. K. Trevino. 2010. ‘ Bad Apples, Bad Cases, and bad Barrels: Meta-Analytic Evidence About Sources of Unethical Decisions at Work. ’ Journal of Applied Psychology 95: 1 – 31.

Klitgaard, R. 1988. Controlling Corruption. Berkeley: University of California Press.

Kopecký, P. and P. Mair. 2012. ‘ Party Patronage as an Organizational Resource. ’ Pp. 3 – 16 in Party Patronage and Party Government in European Democracies, edited by P. Kopecký, P. Mair and M. Spinova. Oxford: Oxford University Press.

Krueger, A. O. 1974. ‘ The Political Economy of the Rent-Seeking Society. ’ The American Economic Review 64: 291 – 303.

Kurer, O. 2005. ‘ Corruption: An Alternative Approach to its De fi nition and Measurement. ’ Political Studies 53: 222 – 39.

La Porta, R., Lopez-de-Silanes, F., Shleifer, A., and R. W. Vishny. 1997. ‘ Trust in Large Organizations. ’ American Economic Review 87: 333 – 8.

Laczniak, G. R. and E. J. Inderrieden. 1987. ‘ The In fl uence of Stated Organizational Concern Upon Ethical Decision Making. ’ Journal of Business Ethics 6: 297 – 307.

Lambsdorff, J. G. 2002. ‘ Making Corrupt Deals – Contracting in the Shadow of the Law. ’ Journal of Economic Behavior and Organization 48: 221 – 41.

Lambsdorff, J. G., Taube, M. and M. Schramm. 2004. ‘ Corrupt Contracting: Exploring the Analytical Capacity of New Institutional Economics and New Economic Sociology. ’ Pp. 1 – 16 in The New Institutional Economics of corruption, edited by J. G. Lambsdorff, M. Taube and M. Schramm. New York: Routledge.

Ledeneva, A. V. 1998. Russia ’ s Economy of Favours: Blat, Networking and Informal Exchange. Cambridge: Cambridge University Press.

Lennerfors, T. T. 2009. ‘ The Vicissitudes of Corruption: Degeneration, Transgression, Jouissance. ’ Business & Society 48: 406 – 91.

Lévi-Strauss, C. 1969. The Elementary Structures of Kinship. Boston: Beacon.

Lindesmith, A. 1968. Addiction and Opiates. Chicago: Aldine.

Lomnitz, L. A. 1982. ‘ Horizontal and Vertical Relations and the Social Structure of Urban Mexico. ’ Latin American Research Review 17: 51 – 74.

Lomnitz, L. A. 1988. ‘ Informal Exchange Networks in Formal Systems: A Theoretical Model. ’ American Anthropologist 90: 42 – 55.

Lomnitz, L. A. and D. Sheinbaum. 2004. ‘ Trust, Social Networks and the Informal Economy: A Comparative Analysis. ’Review of Sociology 10: 2 – 26.

Lovell, D. W. 2005. ‘ Corruption as a Transitional Phenomenon: Understanding Endemic Corruption in

Postcommunist States. ’ Pp. 65 – 82 in Corruption: Anthropological Perspectives, D. Haller and D. Shore. London: Pluto Press.

MacLean, T. L. 2001. ‘ Thick as Thieves: A Social Embeddedness Model of Rule Breaking in Organizations. ’ Business & Society 40: 167 – 96.

Malinowski, B. 1922. Argonauts of the Western Paci fi c. New York: Dutton.

Mauro, P. 2004. ‘ The Persistence of Corruption and Slow Economic Growth. ’ IMF Staff Papers 51: 1 – 18.

Mauss, M. 1954. The Gift: Forms and Functions of Exchange in Archaic Societies. New York: Free Press.

Misangyi, V. F., Weaver, G. R. and H. Elms. 2008. ‘ Ending Corruption: The Interplay Among Institutional Logics, Resources, and Institutional Entrepreneurs. ’ Academy of Management Review 33: 750 – 70.

Mische, A. 2011. ‘ Relational Sociology, Culture and Agency. ’ Pp. 80 – 97 in The SAGE Handbook of Social Network Analysis, P. J. Carrington and J. Scott. London: SAGE.

Montinola, G. R. and R. W. Jackman. 2002. ‘ Sources of Corruption: A Cross-Country Study. ’ British Journal of Political Science 32: 147 – 70.

Moore, S. F. 1973. ‘ Law and Social Change: The Semi-Autonomous Social Field as an Appropriate Subject of Study. ’Law & Society Review 7: 719 – 46.

Morris, J. and A. Polese. forthcoming. Informal Health and Education Sector Payments in Russian and Ukrainian Cities: Structuring Welfare from Below. European Urban and Regional Studies.

Mungiu-Pippidi, A. 2011. Contextual Choices in Fighting Corruption: Lessons Learned. Oslo: Norwegian Agency for Development Cooperation.

Mungiu-Pippidi, A. 2013. The Good, the Bad, and the Ugly: Controlling Corruption in the European Union. ERCAS Working Papers, No. 35.

Paldam, M. 2001. ‘ Corruption and Religion Adding to the Economic Model. ’ Kyklos 54: 383 – 413.

Parsons, T. 1937. The Structure of Social Action. New York: McGraw-Hill.

Pellegrini, L. 2011. Corruption, Development and the Environment. New York: Springer.

Persson, A., Rothstein, B. and J. Teorell. 2010. The Failure of Anti-Corruption Policies: A Theoretical

Mischaracterization of the Problem. QoG Working Paper Series, Gothenburg University of Gothenburg, 2010: 19.

Pinto, J., Leana, C. R. and F. K. Pil. 2008. ‘ Corrupt Organizations or Organizations of Corrupt Individuals? Two Types of Organization-Level Corruption. ’ Academy of Management Review 33: 685 – 709.

Pospisil, L. 1958. Kapauku Papuans and Their Law, Yale University Publications in Anthropology No. 54. New Haven: Yale University Department of Anthropology.

Prechel, H. and L. Zheng. 2012. Organizational Characteristics and Financial Fraud in Financial, Insurance and Real Estate Corporations, 1994 – 2004. Paper presented at the 107th annual meeting of the American Sociological Association, Denver, USA, August 2012.

Rivkin-Fish, D. 2005. ‘ Bribes, Gifts and Unof fi cial Payments: Rethinking Corruption in Post-Soviet Russian Health Care. ’ Pp. 47 – 64 in Corruption: Anthropological Perspectives, edited by D. Haller and C. Shore. London: Pluto Press.

Rose-Ackerman, S. 1975. ‘ The Economics of Corruption. ’ Journal of Public Economics 4: 187 – 203.

Rose-Ackerman, S. 1978. Corruption: A Study in Political Economy. New York: Academic Press.

Rose-Ackerman, S. 1986. ‘ Reforming Public Bureaucracy Through Economic Incentives? ’ Journal of Law, Economics & Organization 2: 131 – 61.

Rose-Ackerman, S. 1996. ‘ Democracy and `Grand ’ Corruption. ’ International Social Science Journal 48: 365 – 80.

Rothstein, B. 2011. The Quality of Government: Corruption, Social Trust, and Inequality in International Perspective. Chicago & London: The University of Chicago Press.

Rubin, H. J. and I. S. Rubin. 1995.Qualitative Interviewing: The Art of Hearing Data. Thousand Oaks: Sage.

Sandholtz, W. and W. Koetzle. 2000. ‘ Accounting for Corruption: Economic Structure, Democracy, and Trade. ’International Studies Quarterly 44: 31 – 50.

Schweitzer, H. 2004. ‘ Corruption – Its Spread and Decline. ’ Pp. 16 – 40 in The New Institutional Economics of Corruption, J. G. Lambsdorff, M. Taube and M. Schramm. London: Routledge.

Scott, J. C. 1972. Comparative Political Corruption. Englewoods Cliffs: Prentice-Hall.

Serra, D. and L. Wantchekon. 2012. ’ Experimental Research on Corruption: Introduction and Overview. ’ Pp. 1 – 13 in New Advances in Experimental Research on Corruption, edited by D. Serra and L. Wantchekon. London: Emerald Group Publishing Limited.

Sherman, L. W. 1980. ‘ Three Models of Organizational Corruption in Agencies of Social Control. ’ Social Problems 27: 478 – 91.

Shleifer, A. and R. W. Vishny. 1993. ‘ Corruption. ’ The Quarterly Journal of Economics 108: 599 – 617.

Shore, C. and D. Haller. 2005. ‘ Introduction – Sharp Practice: Anthropology and the Study of Corruption. ’ Pp. 1 – 28 in Corruption: Anthropological Perspectives, edited by D. Haller and C. Shore. London: Pluto Press.

Simmel, G. 1955. Con fl ict & The Web of Group-Af fi liations. New York: The Free Press.

Simpson, S. S. 2013. ‘ White-Collar Crime: A Review of Recent Developments and Promising Directions for Future Research. ’ Annual Review of Sociology 39: 309 – 31.

Smart, A. 1993. ‘ Gifts, Bribes, and Guanxi: A Reconsideration of Bourdieu ’ s Social Capital. ’ Cultural Anthropology 8: 388 – 408.

Smart, A. and C. L. Hsu. 2008. ‘ Corruption or Social Capital? Tact and the Performance of Guanxi in Market Socialist China. ’ Pp. 167 – 91. in Corruption and the Secret of Law: A Legal Anthropological Perspective, edited by M. Nuijten and G.Anders. Abingdon: Ashgate Publishing Group.

Smith, A. 1776. The Wealth of Nations. Baltimore: Penguin.

Smith, D. J. 2007. A Culture of Corruption: Everyday Deception and Popular Discontent in Nigeria. Princeton and Oxford: Princeton University Press.

Steffensmeier, D. J., Schwartz, J. and M. Roche. 2013. ‘ Gender and Twenty-First-Century Corporate Crime: Female Involvement and the Gender gap in Enron-era Corporate Frauds. ’ American Sociological Review 78: 448 – 76.

Szwajkowski, E. 1985. ‘ Organizational Illegality: Theoretical Integration and Illustrative Application. ’ The Academy of Management Review 10: 558 – 67.

Tanzi, V. and H. Davoodi. 1997. Corruption, Public Investment and Growth. IMF Working Papers WP/97/139 97.

Treisman, D. 2000. ‘ The Causes of Corruption: A Cross-National Study. ’ Journal of Public Economics 76: 399 – 457.

Trevino, L. K. 1986. ‘ Ethical Decision Making in Organizations: A Person-Situation Interactionist Model. ’ The Academy of Management Review 11: 601 – 17.

Trevino, L. K. and S. A. Youngblood. 1990. ‘ Bad Apples in bad Barrels: A Causal Analysis of Ethical Decision-Making Behavior. ’ Journal of Applied Psychology 75: 378 – 85.

Tullock, G. 1996. ‘ Corruption Theory and Practice. ’ Contemporary Economic Policy 14: 6 – 13.

Van Klaveren, J. 1989. ‘ The Concept of Corruption. ’ Pp. 25 – 8 in Political Corruption: A Handbook, A. J. Heidenheimer, M. Johnston and V. T. L. Vine. New Burnswick: Transaction Publishers.

Van Rijckeghem, C. and B. Weder. 2001. ‘ Bureaucratic Corruption and the Rate of Temptation: Do Wages in the Civil Service Affect Corruption, and by How Much? ’ Journal of Development Economics 65: 307 – 31.

Varese, F. 2000. ‘ Pervasive Corruption. ’ Pp. 99 – 111 in Economic Crime in Russia, edited by A. Ledeneva and M.Kurkchiyan. London: Kluwer Law International.

Vaughan, D. 1983. Controlling Unlawful Organizational Behavior: Social Structure and Corporate Misconduct. Chicago: University of Chicago Press.

Vaughan, D. 1996. The Challenger Launch Decision: Risky Technology, Culture, and Deviance at NASA. Chicago: University of Chicago Press.

Wheeler, S. and M. L. Rothman. 1982. ‘ The Organization as Weapon in White-Collar Crime. ’ Michigan Law Review 80: 1403 – 26.

Williams, R. 1999. ‘ New Concepts for Old? ’ Third World Quarterly 20: 503 – 13.

Wolf, E. R. 1966. ‘ Kinship, Friendship, and Patron-Client Relations in Complex Societies. ’ Pp. 1 – 20 in Social Anthropology of Complex Societies, edited by M. Banton. London: Tavistock Publications.

World Bank. 1997. Helping Countries Combat Corruption. Washington: World Bank.

Wrong, D. H. 1961. ‘ The Oversocialized Conception of Man in Modern Sociology. ’ American Sociological Review 26: 183 – 93.

Yang, M. M. 1994. Gifts, Favors, and Banquets: The Art of Social Relationships in China. Ithaca, NY: Cornell University Press.

You, J. S. and S. Khagram. 2005. ‘ A Comparative Study of Inequality and Corruption. ’ American Sociological Review 70: 136 – 57.

Zahra, S. A., Priem, R. L. and A. A. Rasheed. 2005. ‘ The Antecedents and Consequences of Top Management Fraud. ’Journal of Management 31: 803 – 28