Переклала Руслана Козієнко

Історія кризи опіоїдів в Америці, як правило, подає нещодавнє потрійне збільшення кількості лікарських рецептів на знеболювальні засоби як головного винуватця проблеми. Дослідники та політики набагато менше уваги приділяють тому, як соціальні втрати, такі як стагнація заробітної плати та послаблення зв’язків між людьми, можуть посилювати фізичний та емоційний біль, сприяючи таким чином епідемії наркоманії.

Але дедалі більше праць доводять, що ця сфера потребує більш уважного вивчення, якщо суспільство дійсно прагне вирішення проблеми опіоїдів. Одне з досліджень, опубліковане цього року, виявило, що зростання безробіття в США на 1% збільшує рівень смертності від передозування опіоїдами майже на 4%.

Автори іншого дослідження, вчені Гарвардського університету та медичного коледжу Бейлор, повідомляють, що найбільший рівень смертності від передозування притаманний тим округам США, що мають найнижчі рівні «соціального капіталу» — це міра зв’язків та підтримки, що враховує такі фактори, як довіра людей одне до одного та участь у громадських справах на кшталт голосування. Огляд даних по всіх штатах Америки за період із 1999 до 2014 року виявив, що округи з найвищим рівнем соціального капіталу мають на 83% менший шанс опинитися серед округів із найбільшою кількістю передозувань. І навпаки, території з низьким соціальним капіталом зазвичай мають високий рівень «смертей від відчаю»1Тобто смертей через алкоголь, наркотики чи самогубство. Цей термін впровадили … Continue reading, а саме лише передозування в цих штатах вбивало щонайменше 16 людей на кожні 100 тисяч.

Серед американського населення передозування сьогодні є головною причиною смертей у розквіті сил. Смертність від самогубства та алкоголю також зросла, і найбільше — у регіонах, що особливо потерпають від економічної скрути. «Нам буде складно впоратися з кризою залежності та передозування без кращого розуміння та врахування нейробіології, яка пов’язує опіоїди, біль та соціальні зв’язки», — каже Сара Вейкмен (Sarah Wakeman), медична директорка Ініціативи у справах розладів, спричинених вживанням психотропних речовин, при Массачусетській лікарні загального профілю та професорка медицини у Гарвардській медичній школі.

Зв’язок між вживанням опіоїдів та соціальним стресом не є новиною. Сорок років тому покійний піонер неврології Яак Пенксепп (Jaak Panksepp) вперше висунув нині широко прийняту гіпотезу про те, що наші тіла природним чином виробляють опіоїди (ендорфіни та тісно пов’язані з ними енкефаліни), які мають вирішальне значення для турботливих зв’язків, що розвиваються між батьками та їхніми нащадками, а також між партнерами в моногамних парах серед ссавців. Робота Пенксеппа та праці інших дослідників показали, що блокування однієї опіоїдної системи мозку, яка залежить від опіоїдних рецепторів мю (μ), посилює тривожні сигнали дитинчат, відокремлених від їхніх матерів, серед таких різних видів, як собаки, пацюки, птахи та мавпи. Тоді як застосування опіоїдних препаратів (у малих дозах, що не мають седативного ефекту) послаблює крики дитинчат.

Пенксепп також помітив подібності між материнською любов’ю та героїновою залежністю. У кожній із цих ситуацій тварини будуть неухильно відтворювати цю поведінку, незважаючи на негативні наслідки, і продовжуватимуть добиватися втіхи від партнера — або від наркотика. Але, як зауважив Пенксепп (який помер у квітні цього року) в інтерв’ю кілька років тому, більшість наукових журналів відмовилися публікувати його статтю у 1970-х роках: редактори заявляли, що ідея про те, що материнська любов подібна до героїнової залежності, була «занадто провокативною, щоб її можна було нормально сприймати».

Однак з того часу кількість даних, що підтверджують зв’язок між опіоїдами та людською прив’язаністю, тільки зросла. Серед інших, цю тему поглиблено досліджували Томас Інсел (Thomas Insel), колишній голова Національного інституту психічного здоров’я, Робін Данбар (Robin Dunbar) з Оксфордського університету та Ларрі Янг (Larry Young), професор психіатрії при університеті Еморі.

Янг продемонстрував, що окситоцин — гормон, який раніше переважно пов’язували з пологами та годуванням груддю — має вирішальне значення для формування зв’язків як між партнерами у парі, так і між батьками та нащадками. «Відчуття, яке переживають немовлята або дорослі, коли про них хтось піклується — тепло, спокій, умиротворення — викликані поєднанням опіоїдів та окситоцину, — стверджує він. — Це ті самі відчуття, про які говорять люди, що приймають опіоїди: відчуття тепла та турботи або любові». Коли формується соціальний зв’язок, окситоцин змінює систему мю-опіоїдних рецепторів таким чином, що присутність коханої людини знімає стрес та біль, тоді як відсутність або загроза стосункам посилюють страждання. Наприклад, дослідження Янга показує, що прерійні полівки, які за нормальних обставин є моногамними, не створюють парних зв’язків, якщо заблокувати їхню систему мю-опіоїдних рецепторів. У ході інших досліджень було встановлено, що мишенята, які генетично запрограмовані так, щоб не мати мю-опіоїдних рецепторів, не віддають перевагу власним матерям перед іншими мишами, як це роблять звичайні дитинчата.

У статті, яку Янг опублікував цього місяця у співпраці з дослідниками з університету Цукуби в Японії, йдеться про відкриття, що прерійні полівки, які поєднані зв’язками зі своїми партнерами, не лише відчувають більшу тревогу за відсутності свого партнера, але й також більший фізичний біль, про що свідчать різні показники на кшталт реакцій на біль від ін’єкцій та високих температур. «Прив’язаність якимось чином змінює ваш больовий поріг, тож коли ви втрачаєте зв’язок, ви втрачаєте своє природне знеболювання», — зауважує Янг. У цій роботі дослідники не вимірювали зв’язок із мю-опіоїдними рецепторами, але інші дослідження на людях переконливо свідчать про те, що ці рецептори причетні до такого ефекту.

Нещодавні дослідження людей продемонстрували, що присутність партнера може зменшити біль, а заспокійливі дотики на кшталт обіймів пов’язані з активацією мю-опіоїдних рецепторів у мозку. Окрім цього, результати одного дослідження, опубліковані минулого року, показують, що введення опіоїдного блокатора зменшувало у людей відчуття соціального зв’язку як у лабораторних умовах, коли вони отримували електронні листи підтримки від близьких друзів або знайомих, так і вдома, коли вони приймали препарат протягом чотирьох днів — на відміну від тих, хто приймав плацебо. І хоча препарат зменшував рівень позитивних емоцій загалом, він мав більший вплив саме на позитивні емоції, споріднені з почуттями зв’язку та любові.

Все це свідчить про те, що визнання зв’язку між прив’язаністю, стресом і болем може бути вирішальним для ефективного розв’язання кризи опіоїдів. «Розуміння біології та спорідненості між довірливими соціальними стосунками та опіоїдною системою може змінити наші уявлення про лікування», — каже Янг, зазначаючи, що ані каральний підхід системи кримінального правосуддя, ані жорсткі методики лікування, ймовірно, не здані посилити соціальні зв’язки. По суті, якщо ми хочемо зменшити вживання опіоїдів, нам, можливо, доведеться з’ясувати, як збільшити любов.

Джерело: Scientific American

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Тобто смертей через алкоголь, наркотики чи самогубство. Цей термін впровадили принстонські економісти Енн Кейс та Ангус Дейтон, на думку яких «у певному сенсі це все є самогубством, яке здійснюється або швидко (наприклад, за допомогою пістолета), або повільно, за допомогою наркотиків чи алкоголю».