Бувають теми, від яких у співрозмовників з’являються невідкладні справи або розвивається одержима увага до годинників. Таку реакцію можна викликати спробою поговорити про математичні моделі чи системну дискримінацію. Що вже й казати про «два в одному» — наприклад, «Динамічну модель сегрегації» лауреата Нобелівської премії Томаса Шеллінга. У своїй роботі 1971 року дослідник теорії ігор демонструє, як невеликі особисті упередження лягають в основу суттєвих соціальних закономірностей, таких як розділення на «чорні» та «білі» райони в населених пунктах США. Тема системних упереджень — і не тільки расових — актуальна й нині, але 40-сторінковою науковою статтею важко зацікавити неспеціаліста. Зате «Притча про многокутники» — текст-гра з гарненькими людиноподібними фігурками, яка стисло, цікаво і захопливо пояснює модель Шеллінга, багато кому припаде до душі. Вона з’явилася ще наприкінці 2014 року. На щастя, автори «Притчі» не лише відкрито виклали її вихідний код і дозволили будь-кому використовувати їхню роботу з будь-якою метою, а й додали інструмент для перекладу зображень гри. Тому, захопившись цим пізнавальним і красивим текстом, я вирішила додати до чотирнадцяти наявних перекладів іще один — український1.

Робота над ігровим текстом почалася з виступу дослідниці, «матемузи́ки» й авторки відомого YouTube каналу Ві Грат. Вона застосувала Шеллінгову модель сегрегації до проблеми браку різноманітності на технічних конференціях. Ця доповідь зацікавила Нікі Кейса, розробника «Симулятора камінгауту» та інших веб-ігор, і переконала його в необхідності активних дій, як він розказав в інтерв’ю Polygon. Разом Грат і Кейс взялися за кількамісячну працю над текстом з оригінальним форматом, щоб познайомити ширшу аудиторію з простим, але не зовсім очевидним твердженням: «Незлі вчинки можуть зробити світ злим». Більшість людей не мають лихих намірів і не беруть участі у відвертій дискримінації, тому вважають свою, хай навіть трохи упереджену, поведінку невинною. Ві Гарт каже, що її мета — не змінити таку думку, а доповнити її. Люди знають, що вони не злі, і з цим ніхто не сперечається, але їм можна показати, як навіть маленькі упередження, якщо вони достатньо поширені, розділяють та ізолюють громади.

Screenshot from 2017-10-21 12-57-30

«Притча про многокутники» — це історія симпатичних геометричних фігур. Трикутники і квадрати живуть поруч і загалом люблять різноманітність, але трішечки слабують на «шейпизм» — їм подобається бачити серед сусідів достатньо «своїх». Коли навколо стає забагато фігур іншого типу, многокутник втрачає спокій, і читачеві пропонують перенести його в оточення, де він буде щасливіший. Кожне таке переміщення і є одним із тих «незлих вчинків», низка яких призводить до сегрегації у світі фігур. Зробивши все необхідне для щастя кожного многокутника, читач бачить, як сформувалися «трикутні» і «квадратні» райони. Безпосередня взаємодія з моделлю дозволяє зрозуміти її на глибшому рівні. Саме тому автори й обрали такий формат. Нікі Кейс каже, що намагаючись пояснити щось складне, керується максимою Конфуція: «Чую — і забуваю. Бачу — і запам’ятовую. Роблю — і розумію».

У своєму ігровому тексті Гарт і Кейс не лише дозволяють нам міняти світ метафоричних фігур, а й закликають до справжніх змін у світі людей. Вони додали Шеллінговій роботі «щасливий кінець» — показали, що, коли суспільство вже розділене,  для возз’єднання недостатньо просто позбутися упереджень, а от малесеньке анти-упередження вирішує проблему. Щоб урізноманітнити спільноти, потрібне активне зусилля — запросити трикутників до квадратних районів і навпаки. Ця частина тексту вдало підходить для обґрунтування необхідності різноманітних аутріч-програм. Наприклад, заходи для залучення жінок до програмування часто критикують з двох сторін. Одні кажуть: «От DjangoGirls ви зробили, а де ж DjnagoBoys?», іншим незручно, що такі події ніби натякають: жінкам потрібна додаткова допомога, бо вони менш здібні. Але такі програми — реакція на системну проблему, на те, що нам дісталося розділене суспільство, де в серйозній науці, технологіях, математиці домінують чоловіки. Саме по собі це навряд чи скоро зміниться. Через це й потрібні цілеспрямовані дії.

У «Притчі про многокутники» можна розгледіти паралелі не лише з розмежуванням на «жіночі» й «чоловічі» професії чи расовою сегрегацією, про яку початково говорив Шеллінг. Вона підходить більш-менш до будь-якої значимої лінії поділу в суспільстві: національності, мови, релігії, сексуальної орієнтації, політичних поглядів тощо. Це відображає одночасно і силу, і слабкість математичних моделей і притч: вони чітко схоплюють один аспект, спільний для багатьох ситуацій, але ціною спрощення. Моделі не здатні показати жодної справжньої проблеми у всій її складності. Якби світ многокутників був трохи більш наближений до нашого суспільства, то містив би ще багато типів фігур, які могли би перетворюватися одні в одних, їх співвідношення було б не рівним, упередження — в кожного різне, квадрати захопили б собі непропорційно багато площі… Але, на щастя, автори зробили вибір на користь простоти і ясності. Це аж ніяк не привід відкидати заклик «Притчі про многокутники» і вже точно не причина ігнорувати цей розумний, добрий і веселий ігровий текст.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Переклад опубліковано за допомогою сервісу для хостингу невеликих статичних веб-сайтів Github Pages. Він є частиною Github — однієї з найпопулярніших платформ для спільної розробки програмного забезпечення.