Переклала Марія Пашкова

Чи можемо ми нарешті визнати це? Світ справді закоханий у Джастіна Трюдо.

Коли він вперше проголосив, після перемоги на виборах у 2015 році, що «Канада повертається», світова публіка сприйняла це з політичним оптимізмом і схваленням. Такі провідні ЗМІ як New York Times, Vogue і Paris Match опублікували захоплені матеріали про зіркового прем’єр-міністра та його знамениту родину, чий політичний спадок тепер міцно закріпився в суспільстві. Від світу публічної дипломатії до світу моди — гомін ставав дедалі гучнішим. Ми вже говоримо навіть про «шкарпеткову дипломатію» Трюдо.

Частина привабливості Трюдо криється в його охочій відкритості для міжнародних ЗМІ. Він знявся для обкладинки журналу, що розповсюджується в салонах літаків. Він давав інтерв’ю для подкасту про бейсбол. Коли ведуча Келлі Ріпа з ток-шоу «Келлі та Раян», популярної американської денної телепередачі, запитала Трюдо, як це — бути найсексуальнішим сучасним політиком, він не був шокований чи обурений. Його дружина Софі Грегуар «знає, як я виглядаю, коли прокидаюся вранці», — відповідає він жартома. Трюдо комфортно почувається в поп-культурі і в публічному світі соціальних мереж, і, здається, знає, що саме перебування «на людях» посилює його привабливість.

Я пишу цю колонку у Швейцарії. Коли я кажу швейцарцям, що я з Канади, їхнє перше запитання нерідко стосується Джастіна: чи подобається мені наш молодий захопливий прем’єр-міністр? Я питаю, що вони про нього знають, окрім його віку. Зазвичай вони просто кажуть, що він не такий, як старі політики, і що він допомагає людям з-за кордону сприймати Канаду якщо щось окреме від США і їхнього чинного президента. Коли я, щоб з’ясувати, що стоїть за їхніми словами, питаю, за що ж виступають Трюдо та Канада, вони неминуче визнають, що не знають цього. Він просто здається цікавим, хвилюючим і не таким, як усі.

Хоча це й лише поодинокі приклади, але вони досить пізнавальні, бо демонструють контекст любовного роману між пресою та Трюдо. Для переважної більшості людей за межами Канади він здається втіленням класного, модного, молодого і прогресивного політика, якого і потребує ХХІ століття. Заради справедливості слід сказати, що це враження не є суто поверховим. Попри те, що консерватори Гарпера у 2015 році безуспішно намагалися змалювати Трюдо як недосвіченого неофіта з гарним волоссям, насправді ліберали у своїй передвиборчій програмі зачіпали такі серйозні питання як нерівність і зміна клімату, пропонували нові політичні заходи для їх вирішення та проголошували тверду позицію та чіткий набір цінностей, які, як вважали виборці, будуть визначати майбутні політичні дії.

Спочатку здавалося, що так і відбувається. На самміті ООН з питань клімату в Парижі наприкінці 2015 року Трюдо сказав, що Канада стане активним борцем проти зміни клімату — на противагу тому, що говорив його політичний попередник. Під час візиту до Лондона і пізніше на Всесвітньому економічному форумі в Давосі він заявив, що різноманітність — це сильна сторона Канади, що є ключовою складовою її майбутнього процвітання. В іншому контексті це скидалося б на вкрай шаблонну ліберальну риторику. Але в умовах, коли етнонаціоналізм загрожував багатьом європейським країнам і став ключовим фактором на виборах президента США у 2016 році, це стало сміливою заявою.

На початку 2017 року, коли новообраний президент Трамп випустив розпорядження, що обмежує міграцію з семи мусульманських країн, Трюдо написав твіт: «Тих, хто рятується від переслідувань, терору та війни, канадці приймуть незалежно від їхньої віри. Різноманітність — наша сила. #WelcomeToCanada». Коли Трамп заявив, що трансгендерні американці будуть виключені з армії, Військові сили Канади, відтворюючи позицію прем’єр-міністра, який активно підтримує права ЛГБТ та бере участь у прайдах, одразу написали у своєму «Твіттері»: «Ми вітаємо канадців з будь-якою сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Долучайтеся до нас!»

Без сумніву, саме через ці зовнішні вираження соціально прогресивних цінностей міжнародні ЗМІ продовжують роздувати образ Трюдо. Німецька газета Bild нарекла його «новим Кеннеді й анти-Трампом». Rolling Stone помістив Трюдо на обкладинку з запитанням: «Чому ж він не наш президент?» і «Може, він — остання надія вільного світу?» Хоча гасло «Канада повертається» дуже різало вухо, коли його так слухняно відтворювали канадські ЗМІ, але можливо, воно все ж було не просто порожнім політичним гаслом.

Але не треба робити поспішних висновків.

Історія звершень Трюдо

У своїй статті для The Monitor після виборів 2015 року я застерігав канадців від надмірного оптимізму щодо потенційних досягнень прем’єр-міністра Джастіна Трюдо. («Виборча реформа покаже, яким лідером є Трюдо і які його цінності», січень/лютий 2016 року). Пройшло вже майже два роки, відколи він вступив на посаду, але й досі досить складно знайти будь-які його успіхи на високому рівні.

Так, Трюдо добре справляється з відносинами між Канадою та США: президентові Трампу, схоже, подобається молодий прем’єр-міністр, і Канада не зазнала такого гніву, як Німеччина, Мексика та інші країни. Так, політичний дискурс здається менш поляризованим чи емоційним, що вже немале досягнення. Так, економіка росте, але всі лідери люблять називати економічне покращення своєю заслугою, навіть якщо воно часто пов’язане з факторами, на які вони не можуть впливати.

Можливо, найбільш значущим досягненням цього уряду стало застосування гендерного аналізу в формуванні федерального бюджету, нова стратегія боротьби з насильством за гендерною ознакою і перегляд політики розвитку з феміністичної точки зору. Ці ініціативи в поєднанні з тим фактом, що нинішній кабінет міністрів складається порівну з жінок та чоловіків, позначають фундаментальний розрив зі статусом-кво, хоча багато активістів стверджують, що необхідно більше інвестицій, щоб будь-яка з цих ініціатив спрацювала.

Але крім цього, Трюдо не раз спотикався у своїй політиці. Найголовніший із таких провалів — це повна відмова від електоральної реформи. Трюдо припустився багатьох політичних прорахунків: вступив у фізичну конфронтацію з опозиційними депутатами в канадській Палаті громад; нарвався на розслідування комісії з етики через свою поведінку у відпустці; і — з останнього — обговорював відомий боксерський матч із сенатором Брезо в такій зневажливій манері, що багато хто сприйняв це як зневажливе висловлювання про корінні народи з метою просування свого політичного наративу.

Не дивно, що дедалі більше журналістів і аналітиків протиставляють діяльність уряду та міжнародний імідж Трюдо. Наприклад, Майкл Гарріс назвав його «Трюдо-неробою, про якого світова преса не знає». Інші — скажімо, Джен Ґерсон із National Post і канадський подкастер Джессі Браун — пишуть для міжнародної аудиторії про те, що Трюдо і його уряд не такі прогресивні, як хочуть здаватися. Побіжний огляд того, як уряд Трюдо справлявся з ключовими політичними проблемами, підтверджує цю думку.

  • Щодо зміни клімату та довкілля, політика Трюдо поки що не надто відійшла від політики уряду Гарпера. Обидва уряди — і ліберальний, і консервативний — обстоюють відповідальне розширення видобутку нафти з нафтоносних пісків і будівництво трубопроводів для транспортування цієї нафти на ринок. Як і за часів Гарпера, критики стверджують: нинішні дії Канади гарантують, що країна не досягне цілей зменшення викидів вуглекислого газу, які вона на себе взяла у своїх міжнародних зобов’язаннях.
  • Хоча Трюдо широко вихваляли і в Канаді, і за кордоном за те, що він вітав сирійських біженців у Канаді і популяризував думку, що вони є частиною канадського суспільства, Камаль Аль Сулейлі стверджує, що канадці «перетягнули на себе ковдру» і насправді говорять тільки про себе, а не про біженців. Насправді, Канада прийняла не надто багато сирійських біженців на душу населення порівняно з іншими країнами. А коли цієї весни люди почали перетинати кордон між Канадою і Сполученми Штатами, щоб уникнути ймовірної депортації з Трампової Америки, уряд Трюдо відреагував досить жорстко. Прес-секратар міністра громадської безпеки Ральфа Гудаля оголосив: «Слід уточнити, що спроби незаконного перетину кордону не є безкоштовним квитком до Канади». З такою риторикою не дивно, що половина канадських респондентів опитування, проведеного в липні 2017 року, висловили занепокоєння, що терористи, прикидаючись біженцями, можуть проникнути до країни. В серпні 2017 року почала перетинати кордон нова хвиля наляканих можливими депортаціями до Гаїті. У відповідь міністр з еміграції Ахмед Гуссен заявив: «Ми не схвалюємо неврегульований перетин кордону». І це було сказано,попри процитований вище твіт прем’єр-міністра про те, що Канада вітає втікачів від переслідувань. Вік Сацевич з університету МакМастера сформулював цей підхід найбільш влучно: «Канада вітає біженців, але зачиняє двері перед шукачами притулку».
  • Хоча перший бюджет уряду Трюдо в 2016 році був активістським з точки зору економіки (зокрема, в аспекті розширення виплат на дитину і обіцянок витрат на нову інфраструктуру, в тому числі на житло), в питаннях вільної торгівлі він нічим не відрізнявся від попередніх. Канадський центр політичних альтернатив регулярно обраховує високу ціну, яку Канада заплатить через європейську торгівельну угоду Гарпера (особливо за брендові рецептурні медикаменти, які довше підпадатимуть під захист патентів у рамках Загальної економічної та торгівельної угоди). Колишній дипломат Девід Мулроні критикував уряд за те, що він не звертає уваги на правозахисні аспекти потенційної угоди про вільну торгівлю з Китаєм. Документи свідчать про те, що уряд старанно намагався контролювати несприятливі реакції на більш тісні зв’язки з Китаєм — очевидно, з наміром добитися укладення угоди. Проте існує думка, що уряд ігнорує проблеми національної безпеки, поспішаючи залучити китайські інвестиції. Тим часом новий законопроект лібералів про національну безпеку, згідно з думкою колумніста Toronto Star Томаса Валькома, дуже подібний на законопроект C-51 уряду Гарпера.
  • Уряд Трюдо досліджує можливості застосування доволі-таки орвелівського поняття «утилізації активів», прагнучи приватизувати канадські аеропорти та використати прибутки від приватизації для інвестування в інші інфраструктурні проекти. За словами австралійського економіста Джона Квіггіна, це те саме, що «продати свій дім, аби купити дорогий автомобіль». Ідея уряду про канадський інфраструктурний банк також допускатиме (або навіть вимагатиме) більшу участь приватного капіталу у громадській інфраструктурі.
  • Таким чином, як зазначає економіст Майкл Розворскі, в той час як уряд Трюдо часто називають «активістським» через його готовність брати на себе відповідальність за дефіцитний бюджет, диявол криється в деталях. Приватизація і численні зміни в управлінні державою загального добробуту, включно з послабленням контролю над іноземними інвестиціями, продовженням політичної траєкторії програми тимчасових іноземних робітників, реформування програм соціальної допомоги, щоб вони виглядали більш проактивними — все це забезпечує подальший розвиток канадського неолібералізму.
  • Трюдо апелював до днів слави ліберального інтернаціоналізму, часто згадуючи про повернення до миротворчої діяльності — що, без сумніву, пов’язано з його розрекламованою кампанією за поновлення членства Канади в Раді безпеки ООН. Однак втілення плану для нової місії ООН весь час відкладаються. Водночас уряд, переймаючись забезпеченням гарних стосунків зі Сполученими Штатами (враховуючи те, що президент Трамп так часто критикує брак військових витрат серед своїх союзників), запропонував нову оборонну політику, в рамках якої військові мають додатково отримати багато мільярдів доларів. Дарил Коупланд стверджує, що нові орієнтири канадської зовнішньої політики «у значній мірі є справою рук [міністерки закордонних справ Христі Фріланд], яка так вболіває за жорстку силу».
  • Тим часом страждає міжнародна допомога. Канадський внесок у глобальну допомогу зменшився, хоча загальна сума внесків усіх країн зросла. Трюдо скаржиться на те, що заплановані суми міжнародної допомоги є надто амбітними (попри те, що обсяг у 0,7% запропонував Нобелівський лауреат Лестер Пірсон). Міністр фінансів Білл Монро сказав, що групам, які надають допомогу знедоленим, варто постаратися робити більше з меншими витратами. У квітні Стефан Браун, дослідник канадської політики розвитку в університеті Оттави, назвав політику уряду Трюдо у сфері міжнародної допомоги «лайт-версією політики Гарпера».
  • Уряд не відмовився від суперечливого продажу військової техніки до Саудівської Аравії попри обурення правозахисників та результати опитування, згідно з яким більшість канадців виступають проти угоди. Трюдо стверджує, що скасування контракту вдарить по іміджу Канади як країни, на яку можна покластися. Він зазначив, що угоду буде виконано, «бо ми не бананова республіка». Однак до серпня 2017 року федеральний уряд почав досліджувати нові звинувачення у тому, що обладнання канадської компанії, продане в рамках попередньої угоди, можливо, було використане для репресій, у результаті яких загинули щонайменше п’ять громадян Саудівської Аравії.
  • Трюдо, схоже, переживає, щоб його не сприймали як критика деяких найбільш обурливих твітів і висловлювань президента Трампа, побоюючись псування стосунків між Канадою і США (що насправді не стало б для нього політичною проблемою, з огляду на нешанобливе ставлення канадців до президента). Посол Канади у Вашингтоні, призначений Трюдо, заявив: «Канада має дозволити Трампу “оголосити перемогу” над НАФТА». А найбільш показово те, що, згідно з повідомленнями німецької газети Der Spiegel, Трюдо запропонував канцлеру Ангелі Меркель прибрати згадки про Паризьку угоду з заяви Великої двадцятки про зміну клімату, аби не провокувати президента Трампа. Журналіст Der Spiegel вважає, що був акт «умиротворення».

Політично уряд захистив себе від негативної реакції на ці рішення шляхом стратегічного використання консультацій. Наприклад, міністерка Фріленд залучила лівих (стратега Нової демократичної партії Брайяна Топпа, президента Канадського трудового конгресу Хассана Юссуфа) і правих (консерваторів Рону Амброуз і Джеймса Мура) до участі в дорадчій комісії для перегляду умов НАФТА. Незалежно від того, чи мають ці люди будь-який реальний вплив на тристоронні перемовини, їхня присутність в урядовому таборі створює враження загальноприйнятого ідеологічного консенсусу щодо майбутнього остаточного тексту угоди, яка може виявитися дуже суперечливою.

Два Трюдо?

То ким є справжній Трюдо? Емоційно щирим лідером, який не вміє приховувати свої почуття, або набагато більш обачним і консервативним лідером, чия політика і дії часто не збігаються з його піднесеною риторикою? Трюдо чимось нагадує Зеліга — героя фільму Вуді Аллена: він готовий адаптувати свій світогляд і політичні висловлювання залежно від аудиторії, до якої він звертається, дозволяючи різноманітним групам інтересів приписувати йому власну ідеологію. (В ілюстрації до цієї статті Ремі Джеффрі порівнює Трюдо з відомим героєм роману Оскара Вайльда Доріаном Греєм, який зберігає молоду зовнішність, а тим часом його портрет змінюється, відображаючи його вік і не надто привабливі дії.)

Таким чином, підбадьорюючи частину громадськості регулярними заявами щодо зміни клімату, Трюдо водночас тепло говорить і про нафтовидобувну промисловість. «Жодна країна, знайшовши 173 мільярди барелів нафти в землі, не залишить їх там», — сказав він на березневій конференції з енергетики у Гьюстоні, і слухачі аплодували йому стоячи. Ліберальний уряд активно наполягає на необхідності нафтопроводів, які експортуватимуть бітум із Альберти. У своїй риториці Трюдо дає зрозуміти, у що він вірить, але його дії не дають ясного уявлення про те, що він насправді підтримує.

Політична небезпека такої стратегії для Трюдо полягає в тому, що ці протиріччя рано чи пізно вийдуть назовні. В одному сюжеті Public Radio International нещодавно зазначили, що його «зелений та прогресивний» образ зникає, коли він говорить про збільшення експорту нафти й газу до Сполучених Штатів. Цей факт не уникнув уваги Білла МакКіббена: «Він такий великий лицемір, — сказав відомий еколог. — Я не знаю, чи він заплутався, чи він просто брехун, але одне з цих двох пояснень мусить бути правдою».

Цим можна пояснити, чому, попри любов до Трюдо за межами країни, в самій Канаді його дедалі більше критикують як праві, так і ліві. Перед літніми канікулами в колонці, присвяченій порівнянню амбіцій лібералів із їхньою реальною політичною діяльністю, колишній директор з комунікацій при уряді Гарпера Ендрю Макдугал зазначив: «Минає двадцятий місяць правління ліберальної більшості, і на сьогодні прийнято лише 19 законопроектів, при тому що правило про завершення надто довгих дебатів було застосоване 23 рази. Для парламенту це дріб’язок». Дункан Камерон у своєму тексті на Rabble.ca висловив занепокоєння, що «реальні справи уряду відбуваються за зачиненими дверима, де зустрічаються лобістські групи та ліберальні (або консервативні) міністри і/або чиновники офісу управління проектами».

Схоже, дедалі більше канадців починають підозрювати, що замість того, аби пропонувати країні щось дійсно нове, Трюдо насправді є класичним ліберальним прем’єр-міністром, який використовує ліву риторику, але в своїх діях керується правою ідеологією (або принаймні не діє згідно з цінностями, які він проголошує), і при цьому вважає, що партійне бачення країни збігається з переконаннями та бажаннями канадської громадськості.

І справді, заявляти одразу після перемоги на виборах, що Канада повернулася, — ознака зарозумілості. Ветеран політичної журналістики Девід Ейкін тоді запитав, чи повернулася Канада Трюдо до порушень своїх обіцянок, прописаних у міжнародних екологічних угодах — як за правління попереднього ліберального прем’єр-міністра Жана Кретьєна, коли той гордо підписав Кіотський протокол?

Справді, хіба Канада кудись зникала за часів Гарпера? Як щодо скарг Гарпера на те, що ліберали завжди мають гарну риторику щодо міжнародної політики, але не діють відповідно до неї, як у випадку політики розвитку та миротворчої діяльності? А що, нелібреали — не канадці? Зрештою, незабаром після перемоги на виборах 2006 року Гарпер також проголосив, що Канада повертається і відіграватиме нову роль у світі: діятиме принципово й надаватиме серйозну підтримку своїм союзниками у боротьбі між добром і злом. Гарперівська глобальна Канада більше не вагатиметься.

Заглядаючи в 2019 рік

Що ж це все означає у переддень наступних федеральних виборів? Як я стверджував в іншому тексті, в епоху брендової політики проголошення цінностей є ключовим у політичній конкуренції. Це можна помітити і в політичній стратегії Трюдо. «Канада — це місце, де люди не завжди голосують на основі поверхової ідентичності, а натомість голосують за цінності», — сказав прем’єр-міністр в інтерв’ю для Rolling Stone.

Без сумніву, багато канадців оцінять вигідне протиставлення прем’єр-міністра та президента Трампа у цій популярній статті. І попри падіння своїх рейтингів, Трюдо залишається популярним. З огляду на ці реалії, а також на те, як багато канадців ідентифікують себе з цінностями Трюдо, можна очікувати, що по мірі наближення до виборів 2019 року він буде дедалі активніше виступати у ЗМІ — особливо враховуючи, що його уряд працював дуже нерівномірно і має мало досягнень.

Звісно, існує ризик, що Трюдо може почати пишатися помилками свого уряду. Наприклад, хоча уряд лібералів висловлює бажання оновити стосунки з корінними народами, критики стверджують, що уряд не виділяє ресурси на те, щоб виправити задавнену соціально-економічну нерівність. Переосмислення цих стосунків може також вимагати відмови від будівництва нафтопроводів і посилення видобутку викопного палива, а також докладення більших зусиль для реалізації Декларації ООН про права корінних народів. Обидва ці кроки, вочевидь, важко даватимуться партії, яка не звикла до такого активного протистояння своїм ініціативам. Заспокійливої риторики може виявитися недостатньо.

У статті Rolling Stone Трюдо розповів про свій боксерський матч із сенатором Брезо, по суті, визнавши, що він переймався передусім піаром свого публічного іміджу для політичної вигоди: «Це не була випадковість… Мені потрібен був хтось, хто став би гарним тлом, і ми натрапили на цього на сварливого задираку-сенатора, що походить з корінного народу. Він відповідав усім вимогам, це був дуже гарний контрапункт… На мій погляд, це був правильний наратив, саме та історія, яку варто було розповісти».

Визнавши, що він дбає про правильний політичний наратив, Трюдо миттєво спростував своє бажання примирення. Реакція на бійку з Брезо була дуже різкою. Два коментарі під статтею в Guardian підсумовують цей ефект: «Отже, “привілейований білий хлопець б’є індіанця” — це “правильний наратив”? Серйозно?» і «Білий хлопець при владі має право бити представника корінного народу, щоб виглядати сильним білим чуваком. Яка мила колоніальна зверхність».

Трюдо був вимушений взяти свої слова назад і висловити розкаяння у публічній заяві через кілька днів після виходу статті. Але переживання за свій особистий наратив зрештою нашкодило його імені. Інтерв’ю проявило не лише публічну сторону Трюдо, яку багато людей знають і люблять, а й показало всім хитрого та досить неделікатного політика.

До проблем Трюдо, ймовірно, додасться ще й відновлення напруги між регіонами. Поки він тяжко працював над посиленням підтримки своєї партії на заході країни, ім’я його родини залишається спаплюженим серед альбертинців, яким (м’яко кажучи) не подобається Національна енергетична програма його батька. Хоча уряд Трюдо зберігає гарні стосунки з Новою демократично партією Нотлі в Альберті, останні опитування показали, що новоутворене об’єднання правих має здобути абсолютну більшість на наступних виборах до парламенту провінції. Навіть такі незначні помилки як те, що Трюдо забув згадати Альберту, перераховуючи канадські провінції на день Канади, показують, що цей конфлікт ще далеко не вичерпаний.

У нас в Британській Колумбії урядом також керує Нова демократична партія, що також може стати джерелом напруги довкола питання нафтопроводів. Тим часом, згідно з аналітикою Інституту Ангуса Рейда, кількість виборців, готових голосувати за лібералів, падає й на атлантичному узбережжі Канади — в регіоні, який найсильніше підтримував Трюдо на останніх виборах. Цей аналіз також показав, що кількість виборців, готових голосувати за лібералів, зараз не набагато переважає кількість потенційних голосів за консерваторів на національному рівні.

На федеральному рівні всім дуже подобається дружелюбний характер, прихильність до сімейних цінностей та оптимізм лідера консерваторів Ендрю Шира, якого називають «Гарпером із посмішкою». Це може бути обнадійливим для виборців, яким подобався консерватизм Гарпера, але не подобався тон його правління, з його таємничістю і постійним політиканством.

Шир призначив Лізу Рейтт — так само оптимістичну (і більш відому) кандидатку в лідери цих перегонів — заступницею керівника, і навіть «безумовно» оголосив себе феміністом в інтерв’ю з Chatelaine. Однак він походить із соціал-консервативного крила партії, і його перші дії вказують на те, що він зацікавлений в укріпленні консервативної виборчої бази. Як ще можна пояснити, чому він так старався розпалити громадське обурення залагодженням справи Омара Хадра — аж до того, що дозволив членам своєї партії підняти цю проблему в Сполучених Штатах?

Тим часом консерватори знову апелюють радше до відданості конкретній партії, ніж до цінностей та альтернативних поглядів, таких як абсурдне твердження, що обкладинка з Трюдо в Rolling Stone може послабити позицію Канади в переговорах щодо NAFTA. МакДугалл стверджував у Maclean’s, що такий підхід попереднього покоління консерваторів лише допомагає лібералам зображати їхню партію як «негідників». Він стверджує, що звичка вчепитися в шию супротивника у суперечках щодо контроверсійних питань допомагає Трюдо. Єдина надія партії на збільшення своєї бази і перемогу 2019 року, мабуть, полягає у здобутті прихильності нових канадців, зосередивши увагу на традиційних консервативних економічних питаннях, які були ключем до успіху Гарпера.

Ліберали Трюдо також стикнуться з конкуренцією з боку лівих. Як я зазначив у своїй статті для Monitor у 2016 році, саме крах Нової демократичної партії і її мейнстрімного підходу дозволив Трюдо стати переможцем у 2015 році. Чи будуть незадоволені прихильники НДП й далі голосувати за лібералів? Ефект «прийнамні він не Гарпер» ще не зійшов нанівець. Партії, можливо, доведеться показати, що риторика нинішнього прем’єр-міністра значно перевершує його готовність діяти згідно з проголошеним цінностями, коли настає час брати бика за роги. «Гарпер-лайт» сьогодні, може, й не знаходить відгуку за межами невеликої групи, але приклад статті в Rolling Stone показав нам, що ретельно продуманий образ Трюдо не є невразливим.

Досвід інших західних держав, особливо Слолучених Штатів, Великої Британії та Франції, показує, що багато молодих виборців, які раніше рідко голосували, почали цікавитися радикальними лівими політиками, такими як Берні Сандерс, Джеремі Корбін і Жан-Люк Меланшон, і готові їх підтримувати. Ці лідери не просто проголошують ідеї, які безпосередньо відповідають на турботи цих виборців. Вони дедалі частіше розробляють комунікаційні стратегії в соціальних медіа для мобілізації великої кількості людей під час виборів. Якщо НДП зробить те саме, це справить великий вплив на наступні вибори, враховуючи природу мажоритарної виборчої системи.

Наразі НДП переживає важливий перехідний період після усунення свого лідера Томаса Малкера. Прибічники цієї партії, досі незадоволені зсувом програми партії в бік мейнстриму в 2015 році, швидше за все, підштовхнуть кандидатів у лідери до популяризації більш класичних лівих економічних ідеалів. Хоча у новинах переважно висвітлюють конфлікт між чотирма основними кандидатами — зокрема програму Джагміта Сінгха1 щодо забезпечення старості та звинувачення Чарлі Ангуса в тому, що він «діє як ліберал» — колективно ця партія готова кинути виклик Трюдо у справах, у яких він мав певний політичний успіх, попри те, що фактично нічого не досяг — наприклад, сприяння фемінізму, послаблення нерівності, зв’язок енергетики та навколишнього середовища і примирення з корінними народами.

У багатьох відношеннях зараз ми бачимо: Трюдо переміг вибори 2015 року, бо йому вдалося переконати канадців, що уряд Гарпера не відповідав канадським цінностям великодушності і співчуття, і що уряд може і має працювати краще. Коли виборці почали дедалі більше зосереджувати увагу на чинному уряді та його досягеннях, на тому, чи прем’єр-міністр діє у відповідності до заявлених цінностей, поверховий публічний імідж Трюдо матиме менше значення, особливо враховуючи, що виборці й досі переживають економічні негаразди.

У статті для журналу Progressive Post Стюарт Трю, редактор The Monitor, переконливо пояснив, як виник «радикальний центризм» Трюдо і як він може стикнутися з проблемами, якщо економічні умови не покращаться. Шкарпетки з героями Star Wars, може, й класні і привертають увагу, але вони не забезпечують економічних гарантій для стурбованих канадців. Постійний тиск з боку і лівих, і правих може настільки позбавити лібералів підтримки, що в 2019 році уряд знову зміниться.

Джерело: Policy Alternatives

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Джагміт Сінгх зрештою був обраний головою НДП. — Прим. ред.