Переклав Юрій Черната

Кашгар, Китай. Це місто, в якому за відрощену бороду на тебе можуть заявити в поліцію. А ще за те, що запросиш надто багато людей на своє весілля чи назвеш свою дитину Мухаммадом або Медіною.

Їдучи машиною чи автобусом до сусіднього міста, ви натрапите на контрольно-пропускні пункти, де озброєні поліцейські можуть перевірити ваш телефон на наявність заборонених додатків на кшталт «Фейсбука» або «Твіттера» і прогортати ваші повідомлення, щоб подивитися, чи використовували ви релігійну лексику.

Ви особливо переживали б, телефонуючи друзям та родичам за кордон. Через кілька годин після цього у ваші двері можуть постукати поліцейські й почати ставити питання, які наводять вас на підозру, що вони весь цей час підслуховували.

Це антиутопічне майбутнє вже настало для мільйонів жителів віддаленої західної частини Китаю. Китай, котрий уже розгорнув найскладнішу в світі систему інтернет-цензури, нині будує державу тотального стеження у Сіньцзяні, куди можна долетіти з Пекіна за чотири години. Для стеження за всіма аспектами повсякденного життя громадян ця держава застосовує як новітні технології, так і живий поліцейський нагляд. Цей регіон є батьківщиною мусульманської етнічної меншини уйгурів, яку Китай звинувачує у створенні сепаратистських груп та підтримці тероризму. Тисячі уйгурів та представників інших етнічних меншин з весни цього року зникли в так званих центрах політичної освіти. За словами родичів затриманих, їх заарештували за цілий спектр правопорушень — від користування додатками західних соціальних мереж до навчання за кордоном у мусульманських країнах.

За останні два місяці я поговорила про життя в Сіньцзяні із більш ніж двадцятьма уйгурами, серед яких недавні емігранти і ті, хто досі мешкає в регіоні. Більшість із них просили не називати імен, бо боялися можливих арештів членів їхніх родин, якщо імена з’являться в пресі.

Разом з даними уряду і приватних компаній їхні розповіді малюють картину режиму, що на перший погляд нагадує параною ери Мао, але разом з тим є абсолютно сучасним, поєднуючи пильний нагляд живих поліцейських за будь-якою ненормативною поведінкою, що виходить за межі норми, з високотехнологічними інструментами на кшталт систем розпізнавання райдужної оболонки ока та програм для прослуховування мобільних телефонів.

Уряд Китаю стверджує, що такі заходи безпеки в Сіньцзяні необхідні через загрозу насильства з боку уйгурських екстремістів: у регіоні періодично відбуваються заворушення — від бунтів у 2009 році, внаслідок яких загинули майже двісті людей, до смертоносних нападів з ножами та вибухів у 2013 та 2014. Уряд також стверджує, що він поліпшив життя уйгурів, вказуючи на фінансові вливання в економіку регіону, а також на програми, які полегшують для уйгурів вступ до університетів та доступ до державних посад. Органи державної безпеки та пропаганди Сіньцзяну не відреагували на прохання про коментар. Міністерство закордонних справ Китаю заявило, що нічого не знає про заходи стеження, які ввів місцевий уряд.

«Я хочу наголосити, що населення Сіньцзяну насолоджується щасливими та мирними умовами праці та життя, — відповів речник Міністерства закордонних справ Китаю Лю Кан на питання, навіщо потрібні заходи стеження. — Про ці заходи, які впроваджує місцева влада, ми нічого не чули».

Проте аналітики та правозахисні групи стверджують, що всі дев’ять мільйонів місцевих уйгурів, які становлять майже половину загального населення регіону, відбувають покарання жорсткими обмеженнями за дії маленької купки людей. Обмеження ж, у свою чергу, підживлюють невдоволення та породжують екстремізм, за словами правозахисників.

Всюдисущий державний нагляд у Сіньцзяні зачіпає навіть найбільш прозаїчні аспекти повсякденного життя, як кажуть ті, з ким ми спілкувалися під час підготовки цієї статті. Д., елегантна молода уйгурка, яка живе в Туреччині, розповіла, що навіть втратила можливість підтримувати зв’язок із бабусею, яка живе в маленькому сіньцзянському селі.

Коли Д. дзвонила бабусі, через декілька годин до тої вривалася поліція, вимагаючи, щоб старенька передзвонила Д. у їхній присутності. «На бога, не буду ж я говорити зі своєю 85-річною бабусею про те, як знищити Китай!», — розгнівано каже Д., сидячи зі мною в кафе за рогом від її офісу.

Коли Д. заручилася, вона запросила на весілля родичів, котрі мешкають у Сіньцзяні. Оскільки зараз отримати паспорт для уйгура майже неможливо, вона кілька місяців переносила церемонію, сподіваючись, що ситуація покращиться.

Нарешті у травні вони з матір’ю говорили з родиною по відеозв’язку через WeChat — популярний китайський месенджер. Коли Д. запитала, як вони, ті відповіли, що все добре. А потім один із родичів, побоюючись, що поліція підслуховує, підняв табличку з написаним від руки повідомленням: «Ми не змогли отримати паспорти».

Д. відчула, як її серце обривається, але вона лише кивнула і продовжила розмову. Вона каже, що розплакалася, щойно дзвінок завершився.

«Зрозумійте мене правильно, я не підтримую терористів-смертників чи тих, хто нападає на невинних людей, — сказала вона. — Але в той момент я сказала мамі, що можу їх зрозуміти. Я була настільки розлючена, що могла зрозуміти, чому ці люди можуть так думати».

Китайський уряд інвестував мільярди юанів у першокласну систему стеження в Сіньцзяні — від камер з функцією розпізнавання облич на заправках до дронів, які патрулюють кордон.

У цьому Китай не унікальний: різні держави, від США до Британії, нині вливають кошти в технології безпеки та навички боротьби з терористичними загрозами. Але в Китаї, де контрольовані Компартією суди визнають винними 99,9% обвинувачених, а довільні арешти є поширеною практикою, цифрове та фізичне шпигунство за населенням Сіньцзяна призвело до катастрофічних наслідків для уйгурів та інших національних меншин. Багато людей опинилися у в’язницях після того як виступали за розширення прав або позитивно висловлювалися про культуру та історію уйгурів — серед них, зокрема, відомий науковець Ільхам Тохті.

Китай поступово посилює обмеження в Сіньцзяні вже протягом десяти років, у відповідь на заворушення та насильницькі акції, однак з часу призначення в регіон нового партійного керівника в серпні 2016 року стеження вийшло на радикально новий рівень. Секретар партії Чень Цюаньго запровадив у Сіньцзяні «решіткоподібне соціальне управління», розмістивши через кожні сто метрів поліцію та членів парамілітарних формувань, а також створивши тисячі «поліцейських міні-постів». Використання центрів політичної освіти, в яких цього року без офіційних звинувачень опинилися тисячі людей, також сильно виросло з часу його вступу на посаду. Витрати на внутрішню безпеку в Сіньцзяні (згідно з аналізом цифр китайського бюджету, який провів дослідник із Європейської школи культури та теології в Німеччині Адріан Ценц) за першу половину цього року виросли на 45% порівняно з першим півріччям минулого року. Частину цих грошей витратили на те, щоб відправити десятки тисяч поліцейських на патрулювання вулиць.

У своїй серпневій промові Мен Цзяньчжу, голова управління внутрішньої безпеки Китаю, закликав використовувати для підтримки безпеки Сіньцзяна бази ДНК та «великі дані».

Ця територія стала вікном у можливе антиутопічне майбутнє технологій стеження в розпорядженні таких країн як Китай, у яких є як капітал, так і політична воля контролювати — і придушувати — меншини. Ситуація в Сіньцзяні може бути передвісником драконівських заходів стеження, які будуть впроваджені на решті території країни, стверджують аналітики.

«Це відкрита в’язниця, — каже Омер Канат, директор розташованого у Вашингтоні Уйгурського правозахисного проекту — правозахисної групи, яка досліджує життя уйгурів у Сіньцзяні. — До регіону повернулася Культурна революція, і уряд нічого не намагається приховати. Все відбувається відкрито».

Кашгар, що колись був містом-оазисом на стародавньому Шовковому Шляху, — це культурне серце уйгурської спільноти. На сонній обсадженій деревами вулиці в північній частині міста серед забігайлівок з локшиною та пекарень здіймається вражаючих розмірів будівля, оточена високими бетонними стінами зі спіралями колючого дроту нагорі. Стіни обклеєні кольоровими плакатами з гаслами на кшталт «Бережи етнічну єдність як зіницю ока» та «Люби партію, люби країну».

Ця територія, якщо вірити табличці біля воріт, називається Кашгарським центром підвищення кваліфікації. Коли я у вересні сфотографувала табличку на телефон, із маленького посту біля воріт вибіг офіцер і зажадав, щоб я видалила фотографію.

— Чого тут навчають? — запитала я.

— Я точно не знаю. Просто видаліть фото, — відповів він.

До цього року тут була школа. Однак за словами трьох людей, чиїх родичів та друзів там утримували, тепер це центр політичної освіти — один із сотень об’єктів, де уйгурів утримують, часто по декілька місяців поспіль, щоб вони вчили китайську мову, китайські закони щодо ісламу та політичного активізму й інформацію про все те добро, яке китайська держава робить для свого народу.

«Люди зникають за цими стінами, — розповів власник одного місцевого закладу. — Так багато людей — багато моїх друзів». Відколи їх забрали, розповідає чоловік, він про них нічого не чув, і навіть їхні родини не могли з ними зв’язатися. У заклади, схожі на цей, починаючи з весни було запроторено тисячі уйгурів та представників інших меншин. Хоча ці центри не нові, їхнє застосування в Сіньцзяні стало значно активнішим в останні кілька місяців.

Через щілини у воротах мені вдалося побачити подвір’я, прикрашене білою статуєю в стилі радянського соцреалізму, червоний банер із гаслом і ще один маленький поліцейський пост. Усі вікна бежевої будівлі за стіною були закриті шторами.

Державні медіа Китаю визнають існування центрів і часто схвально говорять про користь, яку ті приносять уйгурському населенню. В інтерв’ю з державною «Щоденною газетою Сіньцзяну» 34-річний уйгурський фермер, якого характеризують як «здібного учня», розповідає, що до того, як він отримав політичну освіту, він ніколи не усвідомлював, що його поведінка і стиль одягу могли бути проявом «релігійного екстремізму».

Утримання людей для такого роду політичної освіти в Китаї не вважається формою кримінального покарання, тому людям, котрих відправляють туди, або їхнім родинам не озвучують жодних офіційних звинувачень чи термінів ув’язнень. Згідно з розповідями людей, причиною затримання може бути наявність родича, засудженого за злочин, неправильний контент на мобільному телефоні або надто релігійний зовнішній вигляд.

Очевидно, проте, що наразити людину на ризик затримання може мандрівка до мусульманської країни або наявність родича, який подорожував за кордон. А за словами уйгурів, з якими я спілкувалася, всюдисущість електронного стеження практично унеможливлює зв’язок із родичами за кордоном.

Один нещодавній емігрант повідомив, що його дружина, яка залишилася в Сіньцзяні з їхньою маленькою дочкою, попросила розлучення, щоб поліція перестала допитувати її про його діяльність.

«Дзвонити додому надто небезпечно, — розповів інший уйгурський емігрант в столиці Туреччини Анкарі. — Раніше я постійно дзвонив своїм родичам та однокласникам. Але потім до них приходила поліція, і наступного разу вони казали: “Будь ласка, більше не дзвони”».

Уйгурський студент Р., який щойно закінчив бакалаврат, під час навчання виявив, що має хист до російської мови. Він вмирав від бажання вчитися за кордоном. Введені минулого року нові правила зробили отримання паспортів майже неможливим для уйгурів, тому родина нашкребла близько 10 тисяч юанів (1500 доларів), щоб дати хабара чиновнику і отримати паспорт, розповів Р.

Р. добрався до одного міста в Туреччині, де почав вивчати турецьку мову і заглибився в культуру, яка багато в чому подібна на уйгурські звичаї та традиції. Але він сумував за своєю родиною і фермою, на якій вони вирощували бавовну в Сіньцзяні. Тим не менш, він намагався не дзвонити додому надто часто, щоб не створювати для проблем для родичів.

«У сільській місцевості, навіть якщо тобі подзвонять із-за кордону лише раз, вони знатимуть. Це очевидно», — каже Р., котрий погодився зустрітися зі мною в дальньому приміщенні перевіреного ресторану лише після того, як решта клієнтів розійшлися по домівках. Під час розмови він так нервував, що практично не торкнувся випічки з ягнятиною у себе на тарілці.

У березні, за словами Р., він дізнався, що його мати зникла в центрі політичної освіти. Батько лишився доглядати за фермою сам, і ніхто з членів родини не міг із нею зв’язатися. Р. накрив відчай.

Два місяці потому він нарешті отримав звістку від матері. У млявій телефонній розмові вона розповіла, як вона вдячна Компартії Китаю і як добре ставиться до держави. «Я знаю, що вона не хотіла цього казати. Вона б ніколи так не говорила, — каже Р. — У мене було відчуття, ніби поряд з нею стояв поліцейський». Відтоді телефони його батьків були вимкнені. Він нічого не чув від них із травня.

Сфера безпеки стала великою бізнес-можливістю для сотень компаній, переважно китайських, котрі намагаються отримати прибутки від попиту на обладнання для стеження в Сіньцзяні.

Дослідження показують, що Китай вливає гроші в фінансування стеження. Ценц, який пильно спостерігає за витратами уряду Сіньцзяна на службу та системи безпеки, розповів, що його інвестиції у впровадження інформаційних технологій, комп’ютерні сервіси та програмне забезпечення цього року зростуть уп’ятеро порівняно з 2013. Злет тамтешньої індустрії безпеки відображає стрімке поширення фінансованого державою стеження, каже він.

Ценц зазначив, що цього року в бюджеті вперше з’явилася стаття витрат на створення «спільної інформаційної платформи». Також уряд найняв десятки тисяч нових працівників служби безпеки.

Озброєна поліція, воєнізовані формування та бригади добровольців стоять у Кашгарі на кожній вулиці, зупиняючи випадкових перехожих для перевірки документів, а іноді й мобільних телефонів на наявність заборонених додатків на кшталт WhatsApp, а також VPN-сервісів та повідомлень із релігійним або політичним змістом.

Повсюдним є використання обладнання на кшталт камер із високою роздільною здатністю та технології розпізнавання облич. У деяких частинах регіону уйгурів змушують завантажувати на свої телефони додаток, котрий моніторить їхні повідомлення. Програма, яка називається «Цінван», або «інтернет-очищення», згідно з повідомленнями в пресі, стежить за «незаконним релігійним» контентом та «шкідливою інформацією».

Інтернет в регіоні до болю повільний. Майя Ванг, дослідниця Китаю в Human Rights Watch, також задокументувала використання бази ДНК, мішенню якої є уйгури, політичні дисиденти та мігранти, а також технологій розпізнавання голосу.

Прийшовши на контрольний пункт за кілька кілометрів на схід від Кашгару, я побачила біля входу офіцера поліції, який перевіряв телефони жителів передмість на наявність заборонених програм та повідомлень (мене, як іноземку, відправили в іншу чергу і не просили показати телефон). Після цього їхні обличчя сканували камерою з функцією розпізнавання облич і звіряли з їхніми посвідченнями особи. В іншому кінці кімнати стояли блискучі білі пристрої для сканування всього тіла.

Такі ж системи встановлені і на заправках. На запраці в Кашгарі, котру я відвідала у вересні, клієнти, перш ніж заправитись, виходили з автомобілів, щоб їхні обличчя відсканували і звірили з посвідченнями особи. Мене, як іноземку, лише попросили показати паспорт.

«Завдяки нестабільності в Сіньцзяні нам вдалося багато чого продати тамтешній владі», — розповів власник невеликої пекінської компанії, котра виготовляє для китайських правоохоронних органів наглядові дрони та інше обладнання для підтримки безпеки. За його словами, Сіньцзян використовує дрони біля своїх західних кордонів.

Уряд покладається на контракти з такими фірмами як пекінська технологічна компанія «Ваньліхон» — виробник системи розпізнавання райдужної оболонки ока, яка, за словами представників компанії, є точнішою за технології сканування обличчя та відбитків пальців. «Ваньліхон» бере участь у пілотному проекті у Кашгарі, що передбачає постачання обладнання та підготовку персоналу. «Метою системи є створення потужної та масштабної системи встановлення особи, щоб виявляти ключових підозрюваних і своєчасно запускати механізм екстреного реагування», — заявляє компанія на своєму сайті. Крім того, як написано на цьому сайті, отримані за допомогою технологій сканування райдужної оболонки дані можна збирати та використовувати для стеження за пересуванням підозрілих людей на дорогах або комбінувати з даними SMS та інтернет-історії, отриманими від операторів мобільного зв’язку.

Прибутки розташованої в Урумчі «Леон технолоджі» — компанії, котра інтегрує в свої сервіси безпеки штучний інтелект, а потім продає ці сервіси телекомунікаційним компаніям та урядовим агентствам в Сіньцзяні та інших регіонах Китаю — за перший квартал 2017 року зросли на 260%. «Сіньцзянський уряд збирається витратити величезні гроші на охорону власності людей та безпеки їхнього життя, захищаючи мир, розвиток та стабільність регіону», — говориться у статті на їхньому веб-сайті.

Джеймс Лейболд, доцент університету Ла Троба в Австралії, який проводить дослідження підрядників у сфері безпеки в Сіньцзяні, розповів, що індустрія безпеки в широкому розумінні, включаючи фізичне поліцейське патрулювання та стеження, зараз стала найбільшим роботодавцем для місцевих жителів. «Шанхайські маркетологи називають це золотою ерою інвестицій в охоронну галузь Сіньцзяну», — каже він.

Лейболд зазначив, що попри високотехнологічне обладнання, досі неясно, наскільки успішно уряд насправді здатен аналізувати великі об’єми аудіо- та відеозаписів. Але при цьому очевидно, що нині держава вливає в це ресурси — в поєднання інформації, зібраної з прослуховування телефонів, камер спостереження та інших джерел, щоб створити детальні профілі громадян.

«У якомусь сенсі це схоже на високотехнологічну версію Культурної революції, зокрема аспект вторгнення в соціальне життя та регулювання релігійної поведінки, — сказав Ценц, посилаючись на рух часів Мао, котрий запам’ятався, зокрема, нацькуванням сусідів одне на одного в ході жорстокої каральної кампанії проти тих, кого вважали ворогами партії. — Проте при ближчому розгляді порівняння не тримається купи, оскільки нинішня діяльність є систематичною, продуманою та непомітною, тоді як Культурна революція спричинила великий безлад. Це повний контроль верхівки над низами», — додав він.

Державні компанії використовують Сіньцзян у якості тестового полігону для систем збору й аналізу великих даних, каже Ценц, і Сіньцзян історично використовувався для випробування технологій стеження, котрі потім починали застосовувати і в інших частинах країни. Багато компаній за підтримки уряду створили для своїх цілей лабораторії досліджень та розробок у цьому регіоні.

«Це щось на кшталт фронтової лабораторії стеження, — каже Ценц. — Те, що цей регіон практично не потрапляє в поле зору громадськості, надає ширше поле для експериментів».

Стеження в Сіньцзяні, можливо, і є особливо суворим, але очевидно, що уряд розширює використання технологій і на решті території країни. Поза межами Сіньцзяну китайські силовики, за інформацією ЗМІ, дедалі частіше використовують розпізнавання облич для відлову злочинців. Під час фестивалю пива у приморському місті Ціндао в серпні 49 людей було заарештовано після того, як камери звірили їхні обличчя з національною базою даних поліції, і виявилося, що їх підозрюють у злочинах на кшталт крадіжок та вживання наркотиків.

«Ці злочинці, оголошені в розшук, втратили пильність, пішовши на фестиваль, на якому не перевіряють документи, — розказав місцевий поліцейський чиновник новинному інтернет-виданню «Шостий тон». — Однак вони не знали, що проста фотографія їхніх облич може призвести до арешту».

У рамках іще однієї ініціативи з залученням великих даних уряд працює над «системою соціальних рейтингів», яка має поєднати багато змінних, включно з патріотизмом та моральною поведінкою, щоб виставляти кількісні оцінки своїм громадянам.

Однак, на додаток до цифрового стеження, багато людей кажуть, що уряд просто заполонив регіон шпигунами, робота яких — відстежувати кожен крок місцевих жителів.

Письменник Т. до середин літа жив у багатоквартирному будинку в столиці регіону Урумчі з дружиною та доньками. (Зараз вони з родиною перебувають в США. Він просив не повідомляти, в якому місті вони проживають, остерігаючись, що уряд встановить його особу.) Протягом багатьох років до них щотижня приходила представниця місцевого комітету Компартії із набором запитань, які з часом стали просто рутиною: Хто приходив у гості? Чи є вагітні? Чи змінив хтось роботу? Цю інформацію, за словами Т., вона потім передавала місцевому управлінню поліції.

А потім у квітні запитання змінилися. Чиновниця почала запитувати, чи  сповідує родина іслам і як вони відправляють ритуали. Т. ніколи не був дуже релігійним. Однак, за його словами, він поважав іслам як важливу частину уйгурської культури. Родина тримала на книжкових полицях невеличку колекцію релігійних текстів, а також мала чотири молитовні килимки. Але через ці запитання Т. почав нервувати. Він відповів чиновниці, що не є віруючим.

Місяць по тому почалися зникнення. Друзі щезали посеред ночі, викрадені поліцією та запроторені до центрів політичної освіти. Один за одним почали зникати сусіди. Т. був нажаханий.

Щовечора він клав біля вхідних дверей пальто та теплі зимові штани, щоб встигнути швидко їх натягнути, якщо по нього прийде поліція: погода стояла тепла, але він боявся, що його можуть протримати до зими. Він роздав молитовні килимки і у відносній безпеці квартири спалив усі релігійні книжки. «Це так засмутило мою дружину, вона сказала мені: “Так не можна”, — розповів він. — Я відповів: який у мене є вибір? Якщо хтось побачить їх у громадському смітнику, у нас можуть бути такі серйозні проблеми».

Першими з будинку Т., за його розповідями, зникли ті, хто їздив за кордон і повернувся — зокрема до мусульманських країн, від Малайзії до Єгипту. А в червні, за його словами, поліція почала проводити довільні перевірки телефонів перехожих на перехрестях, автобусних зупинках і автозаправках, іноді завантажуючи їхній вміст на портативні пристрої.

Тим, на чиїх телефонах були заборонені додатки на кшталт WhatsApp та Facebook, поліція виписувала попередження. Іноді, каже він, офіцери приходили до деяких людей додому та на підприємства, щоб перевірити їхні комп’ютери на наявність забороненого програмного забезпечення та контенту. «Якщо вони там щось знаходять, у тебе проблеми, — розповідає він. — Це був новий вид поліції — інтернет-поліція».

Контрольні пункти викликали тривогу в Абдувелі Аюпа з того моменту, коли він вийшов із в’язниці. Це випробування зламало 43-річного вченого, ув’язненого в 2013 році за діяльність із заснування дитсадків та інших навчальних закладів, де дітей вчили уйгурської мови (офіційно його звинуватили в незаконному зборі коштів).

Після року і трьох місяців у в’язниці Абдувелі повернувся додому, до дружини і двох маленьких доньок, сподіваючись, що все повернеться до норми. Але одного липневого дня у 2015 році неприємності знову знайшли його, коли дорогою на роботу він проїздив через контрольний пункт, який до цього вже перетинав, мабуть, тисячу разів.

Офіцерів, які зазвичай просто його пропускали, замінили на поліцію спеціального призначення. Перевіряючи його документи, вони побачили примітку про минуле ув’язнення.

І тоді вони почали вимагати його ноутбук.

«Я кажу: “Мене тут знають. Я тут проїжджаю щодня”», — розповів Абдувелі. У відповідь один із офіцерів дав йому ляпаса. Коли поліцейські відкрили його ноутбук, вони знайшли есе, які він писав за багато років до того, під час наукового стажування в Канзасі. У них він описував свої погляди на табуйовані теми — від уйгурської культури до диктатури як системи правління.

Абдувелі, за його словами, одразу затримали, обшукали до нижньої білизни, і шестеро офіцерів багато годин поспіль допитували його про ці тексти.

Один із офіцерів сказав, що якщо його ще раз спіймають із такими есе на комп’ютері, він повернеться до в’язниці.

«Ось тоді я вирішив, що закону тут не існує, — сказав Абдувелі, згадуючи цю історію у вересні в квартирі свого друга в Анкарі, куди він втік пізніше того року. — Я розумів, що якщо вони знову візьмуть мій комп’ютер, це буде небезпечно. Тому я знав, що мушу поїхати».

Уряд неодноразово заявляв, що його цілями в Сіньцзяні є досягнення етнічної єдності і соціальної стабільності. Крім накладених на уйгурське населення обмежень, він також надав субсидії деяким уйгурським працівникам та впровадив програми позитивної дискримінації для вступу студентів до провідних університетів, а докладає зусилля, щоб наймати уйгурів на державні посади. Наприклад, чималий відсоток поліцейських у Кашгарі самі є уйгурами.

Китай також вказує на підвищення державних інвестицій в інфраструктуру та ключові галузі промисловості в історично слаборозвиненому Сіньцзяні, у тому числі в дороги, будівництво та телекомунікаційні мережі.

Але критики кажуть, що ці зусилля затьмарюються більш репресивними заходами уряду, котрі живлять пропаганду купки екстремістів, серед яких є Туркестанська ісламська партія (ТІП) — радикальне уйгурське войовниче угруповання, деякі прихильники якого, як вважається, були активними в Сирії та Афганістані. Згідно з перекладом Близькосхідного інституту вивчення медіа, 29 серпня ТІП опублікувала випуск свого онлайн-журналу, де закликала своїх бійців у Сирії готуватися до майбутньої битви проти китайської держави у Східному Туркестані (багато уйгурів використовують цю назву для позначення Сіньцзяну). Цей випуск журналу намагався привернути увагу до ситуації в Сіньцзяні і поводження китайської влади з мусульманами.

«Я бачу це в молодшому поколінні, — каже Д., жінка, котра відклала своє весілля, тому що її родичі в Сіньцзяні не змогли отримати паспорти, щоб приїхати. — Вони більш розгнівані».

Абдувелі зараз намагається закінчити дитячу книжку, в якій він пояснює уйгурську мову та культуру дітям молодшого шкільного віку. Сторінки проілюстровані кліп-артом з мультяшними дітьми, знайденими через пошук зображень у «Гуглі». Для книги дуже потрібен ілюстратор-уйгур, котрий розуміє культуру, каже Абдувелі, однак через його статус колишнього політв’язня всі по-справжньому хороші художники надто бояться бути публічно пов’язаними з ним.

У грудні китайський уряд раптово анулював паспорт Абдувелі, зробивши його особою без громадянства. Зараз він в Анкарі подається на статус біженця через ООН.

Іноді він думає про свої студентські роки в Пекіні на початку 90-х, котрі він запам’ятав як свій перший справжній ковток свободи. Абдувелі добре пам’ятає куплену у вуличного торговця книжку, надруковану китайською. Книга так йому сподобалася, що він поїхав на велосипеді на інший кінець міста в магазин, котрий продавав іншомовну літературу, щоб знайти оригінальну версію англійською, котру потім ретельно проштудіював сторінка за сторінкою. Він був певен, що китайські цензори прибрали деякі частини.

Цією книгою була «1984» Джорджа Орвелла, і, за його словами, вона нагадала йому про батьківщину.

Джерело: BuzzFeed

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.